ГАЛУЗЕВА НАУКА: ОЗНАКИ ПОЖВАВЛЕННЯ?

Новомодне заклинання — «інновація» упевнено тіснить недавніх фаворитів, таких як «інтеграція», «диверсифікація» і навіть лідера серед цих європейських прибульців — слово «консенсус»... Абсолютним рекордсменом щодо його згадування став міжнародний форум «Інновації. Інвестиції. Інтеграція», що відбувся минулого тижня у столичному Будинку учителя.

На кілька днів раніше ту ж таки тему обговорювали по сусідству — на «круглому столі» в конференц-залі Міністерства освіти та науки. У ньому взяли участь авторитетні вчені з НАНУ та Мінпромполітики (МПП). Власне, початок дискусії поклало інтерв’ю М.Згуровського з назвою «Інновації — небіжчик на весіллі» («ДТ», №№18—19, 2004 р.). Попри істотні розбіжності в поглядах на другорядні питання, у головному між учасниками «круглого столу» була цілковита єдність — вони переконані, що без політичної волі ані про які інновації у країні говорити немає ніякого сенсу.

Інновація — наречена на похороні

— Найефективніший досвід у підтримці інновацій, — за словами членкора НАНУ Сергія Рябченка, — демонструє американська система. І в нас у законі про державну наукову політику, який, на жаль, замінено законом про наукову пенсію, було записано, що інструментом проведення державної наукової політики має слугувати Інноваційний фонд. Причому наповнюється він із відрахувань самих підприємств.

Проте, коли реформаторські кроки в державі початку 90-х років замінила кланово-корупційна політика, ліквідували й Інноваційний фонд. Його задушила тіньова економіка. Те, що зараз пробують створити монополісти в особі так званої інноваційної компанії, перебуває в цілковитому протиріччі з принципами відкритого громадянського суспільства з конкурентними інноваційними можливостями.

Коли не зміниться політична орієнтація суспільства, усі заклики до переходу на інноваційний шлях розвитку так і залишаться на папері...

Академік Ярослав Яцків підтримав Сергія Рябченка в тому, що інновації вже давно не є питанням науки та промисловості, а перетворилися на питання суто політичне...

Академік Валерій Кухар зазначив: у нас щороку приходить новий прем’єр, котрий обіцяє реалізацію інноваційної політики, але віз стоїть на тому самому місці. А коли на певному підприємстві й відбувається невелика реконструкція або відновлення фондів, це голосно називають інновацією і таким фіговим листком прикривають щось принципово інше.

Панове, у нас не так усе безнадійно!

Доктор технічних наук Олексій Ноговіцин спрямував гостру дискусію трішки в інше русло. Воно й зрозуміло — Олексій Володимирович обіймає посаду директора департаменту науково-технічного інноваційного забезпечення МПП. Його доповідь розкрила присутнім чималі зрушення в українській галузевій науці та промисловості, які видно з цього міністерства.

— 13 травня нинішнього року пройшло засідання науково-технічної ради МПП, — розповів Олексій Ноговіцин. — На ньому розглянуто перспективи виконання завдань державної програми розвитку промисловості на 2003—2011 роки. Обсяг реалізованої науковими установами МПП продукції 2003 року становив 1,3 млрд. гривень і зріс порівняно з попереднім роком на 20%. Причому експорт продукції дорівнював 50%. Вона поставлялася до Росії, Китаю та інших країн. Отож, сьогодні основним джерелом фінансування галузевої науки є іноземний замовник — це близько 50%. Замовлення підприємств і організацій України становлять майже 36%, власні оборотні кошти наукових установ дають близько 8%, а бюджетні кошти не перевищують 14%. Замовникам передано шість тисяч закінчених розробок. Причому, за їхніми оцінками, 10% розробок кращі за світові досягнення у відповідних сферах, а 50% відповідають світовому рівню.

Одним із елементів промислової політики є створення законів із підтримки наукомістких галузей промисловості. Багато позитивного приніс закон про державну підтримку суднобудування. Завдяки йому вдалося зберегти цю галузь. Зараз вона набирає темпів. Ми входимо в десятку країн світу, котрі мають свою суднобудівну промисловість.

Держава підтримала також і літакобудування. У цій галузі працюють 33 підприємства. Україна — одна з шести країн світу, які мають повний замкнутий цикл виробництва літаків. Темпи розвитку галузі прискорюються — на контрактній основі виготовляється 10 літаків АН-140, вісім — АН-74, ТУ-134, АН-124.

Відповідний закон про стимулювання розвитку автомобілебудування в Україні дозволив збільшити виробництво машин торік на 370%. Після набрання чинності законом вироблено «Таврій» — «Славутичів» — 86 тисяч, автомобілів «Сенс» — 14 тисяч, «ДЕУ-Ланос» та інших — 44 тисячі. Тобто автомобільна промисловість у нас вижила й у першому кварталі року набрала ще більших обертів.

У оборонній сфері в нас діє закон про підтримку бронетанкової промисловості, завдяки чому вдалося виконати значні зарубіжні замовлення. А завдяки закону про економічний експеримент у металургійній промисловості 1997 року вдалося врятувати цю галузь промисловості України, що на той час уже руйнувалася. А нині металургія — вельми прибуткова галузь, має чудові зарубіжні ринки. Є проблема з внутрішнім ринком цієї продукції — ціни тут зростають, але ми працюємо над їхньою стабілізацією. Тобто промислова політика реалізується через вироблення підтримуючих законів.

9 квітня нинішнього року Верховна Рада ухвалила Закон «Про загальнодержавну комплексну програму розвитку високих наукомістких технологій». У ньому закладено ідею — впровадити в промисловість те, що напрацьовано вченими, технологами й конструкторами. Кошти на реалізацію програми передбачено розподілити так — 70% мають заплатити підприємства, а 30% — держава.

Дозвольте заперечити?

Ложку дьогтю в життєстверджуючу доповідь міністерського чиновника влив академік Ярослав Яцків. «Я був присутній на вашій науково-технічній раді, —наголосив Ярослав Степанович, — але там пролунали й дуже критичні виступи. Приміром, вказувалося на те, що галузеву науку, особливо електроніку, повністю знищено в Україні й не можна казати про її поновлення».

О.НОГОВІЦИН: — Проблеми, звісно, є. Це, зокрема, недосконале законодавство. Дуже гостро стоїть питання відновлення кадрів. Але не можна сказати, що нічого не робиться — під час атестації керівників державних установ наше перше запитання: як у вас справи з молодою науковою зміною? Як правило, із третього курсу молоді студенти залучаються до роботи в наукових установах і КБ. Але тільки там, де хороші матеріальні показники, бо зарплата на першому етапі в молодих повинна бути не менше 1000 гривень.

Я.ЯЦКІВ: — У вас виділяється лише вісім відсотків оборотних коштів на науку, а в СРСР виділялося в три -чотири рази більше.

О.НОГОВІЦИН: — Проте окремі підприємства, приміром «Прогрес», «Промінь», виділяють коштів більше. Крім того, швидко переозброюється металургія — вона купує сучасні прокатні стани в італійців, німців. Машини та прилади везуть звідти ж. Ми пишаємося тим, що на Алчевському меткомбінаті стала до ладу машина для безперервного лиття заготовок, розроблена й виготовлена Новокраматорським машинобудівним заводом. На жаль, інновації українських наукових установ поки що мають локальний характер. А для сучасного підприємства вони важливі в комплексі — «під ключ». Проблема в тому, що на сьогодні ми ще не в змозі здати «під ключ» цілі технології із устаткуванням.

С.РЯБЧЕНКО: — Ви назвали суму експорту наукової продукції в 700 мільйонів і потім назвали скромну цифру експорту в суднобудуванні. Чи не здається вам, що експортувати науково-технічну продукцію вигідніше, ніж ту саму суднобудівну? Тому чи не можна більше уваги приділити науковому сектору, який ефективно заробляє кошти для держави?

О.НОГОВІЦИН: — Дослідницький сектор укладає контракти не лише на наукові розробки, а й на доставку дослідних партій, на розробку технічної документації, проекти будівництва заводів. Науково-дослідна продукція — це широкий спектр видів діяльності, і саме дослідницькі роботи в цьому обсязі займають невелику частину. Переважно це конструкторські, проектні розробки та пробні партії окремих наукомістких виробів.

В.КУХАР: — А чи є приклади створення науково-дослідних організацій, котрі можуть поставити підприємству повний технологічний цикл «під ключ»?

О.НОГОВІЦИН: — Знову створені організації просяться до нас на атестацію, бо хочуть ввійти в нашу сферу, здобути звання головної. Одна з них ДОНІЯС — Донецький інститут якісних сталей. Це структура, до якої входять працівники наукової сфери в металургії із різних інститутів, технічних університетів. Вона вельми численна й успішно працює. У них очевидна тенденція — зробити все «під ключ»: усю технологію, включаючи устаткування...

Не думай зверхньо про праски

Академік Антон Наумовець у Національній академії наук України займається питаннями організації досліджень в галузі наноелектроніки. Природно, у нього викликало занепокоєння те, що в доповіді представника МПП навіть не пролунало слово «електроніка». Яка все-таки стратегія уряду в цій винятково важливій для України сфері?

О.НОГОВІЦИН: — У нас існує близько десятка науково-технічних програм розвитку згаданої сфери, включаючи «Електроніку-2005». Існує досить потужний департамент електроніки та засобів зв’язку в МПП. Цьому питанню приділяється велика увага. Особливо коли врахувати, що 95% колишнього обсягу цієї галузі на сьогодні зруйновано — залишилося лише п’ять відсотків. Ситуація критична і, як видно з інтерв’ю академіка М.Згуровського в «ДТ», наноелектроніка не належить до пріоритетів країни. Вони вже сформувалися: це — металургія, машинобудування, приладобудування, транспортні системи, аграрна сфера, створення обчислювальних програм тощо.

Проте військову техніку не можна укомплектовувати зарубіжними електронними складовими, тому такі підприємства, як «Оріон», «Квант», ще тримаються на окремих замовленнях. Але чи повернемося ми до побутової електроніки, не знаю. «Меридіан» перейшов на випуск за китайськими ліцензіями домашніх кінотеатрів, відеомагнітол, електричних лічильників. Тобто йде процес пристосовування до того, що маємо, і навряд чи державі в цій ситуації вдасться врятувати галузь.

Пам’ятаю, свого часу китайських бізнесменів здивувала наша зарозумілість стосовно побутової техніки, оскільки вони вважають: найвищі технології закладено не у військових супертехнологіях, а саме в побутовій техніці. У сучасній прасці — дві тисячі сучасних технологій. Ми довго це ігнорували й одержали відповідну спадщину. До речі, після певного сплеску складання побутової техніки в нас знову розпочалося падіння реалізації у згаданому секторі, бо зарубіжні фірми вдалися до застосування кредиту й це вибило нашу продукцію з ринку.

В.КУХАР: — Триває реструктуризація галузевої науки, але мені не подобається те, що в нас не створюються концерни, як на Заході, котрі включають у себе НДІ, конструкторські бюро й виробництво. Такого процесу в нас майже немає — його можна помітити лише на «Зорі» в Миколаєві. У нинішній ситуації галузеві інститути залишаються під опікою міністерства й повинні шукати власні гроші, а об’єднання в рамках одного великого концерну дало б дуже багато й, головне, стимулювало б сам концерн. А їхні власні науковці штовхали б до інновацій. Необхідно, аби ми повернулися до справжнього закону про фінансово-промислові групи. Це сьогодні єдиний важіль, здатний стимулювати потік фінансових ресурсів до реальних інновацій у промисловості.

С.РЯБЧЕНКО: — Яку політику ваше міністерство проводить стосовно малого бізнесу? Адже саме малі підприємства поставляють на ринок добру половину інноваційної продукції. Чи використовує МПП розробки малого бізнесу? У МП можна швидко зробити маленьку партію, випробувати й віддати великому підприємству...

О.НОГОВІЦИН: — Малий бізнес випав із нашого поля зору, бо є відповідний комітет із підприємництва. Вони готують нормативні акти. Головне в підтримці МП, бізнес-інкубаторів і венчурного капіталу — вирішити питання матеріальної підтримки державою цього напряму.

Я.ЯЦКІВ: — 2003 року галузева наука вперше продемонструвала ознаки виходу з кризи. Це не випадково — вона отримала 100-відсоткове бюджетне фінансування, заплановане за різноманітними науковими програмами. У нас є понад 200 програм, які мають науково-технічні розділи. Важливий і такий момент — галузевій науці все-таки вдалося стабілізувати кадровий потенціал 2003 року. На користь йому пішло рішення про виплату наукових пенсій — колишній поділ учених на «білих» і «чорних» по суті згубний — і це залагоджено. Не менш приємно й інше: багато галузевих інститутів знайшли своїх замовників. Погано лише, що 50% цих замовлень — з-за кордону. Тобто галузеві інститути половину свого потенціалу витрачають на виконання іноземних проектів для того, аби прогодувати свої колективи...

В.КУХАР: — У умовах глобалізації — це якраз великий позитив. Якщо ми матимемо замовлення з-за кордону, від яких у нас у країні залишаються гроші, то кращої ситуації і не треба. Це дає змогу відчути дихання партнера в спину, відчути конкуренцію і швидше розвиватися за кошти замовників. Це величезний позитив — наче попутний вітер дме в наші вітрила! Тим паче, що це — тенденція передових країн світу, і якщо вона виявляється у нас, виходить, справді, не все так погано.