Заповідні землі позбавляють захисту, щоб «розділяти і володарювати»

Торік 280 га приморських степів із регіонального ландшафтного парку «Тилігульський» планували вивести із природно-заповідного фонду та пустити під розширення меж курорту «Коблеве». Врятувати цінні землі вдалося лише рішенням Міндовкілля, яке відмовило у вилученні цих земель. Лише 2022-го подібні рішення чиновників зберегли природні землі у двох десятках випадків. Однак таку можливість у Міндовкілля хочуть відібрати ініціатори законопроєкту №9136. А ще — створити хаос у заповідній справі та дати різним органам можливість на власний розсуд зменшувати площу природоохоронних територій без жодних реальних запобіжників.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

РФ хоче перетворити українські заповідники на приватні мисливські зони: Україна вимагає реакції від природоохоронних організацій

Минулого тижня низка громадських організацій виступили з критикою цього законопроєкту. Екологи заявляють, що він може бути фатальним для заповідних територій України. Натомість його розробники — депутати екологічного комітету та Міндовкілля — стверджують, що він потрібний і корисний. 5 квітня екологічний комітет підтримав цей проєкт закону, тобто вже найближчим часом за нього можуть голосувати у першому читанні.

Що зараз у чинному законодавстві

Заповідні території України (які офіційно називають природно-заповідним фондом, ПЗФ) бувають місцевого або загальнодержавного значення. Перші створюються рішенням обласних рад, другі — указом президента. Скасування або зменшення площі об'єктів ПЗФ відбувається так само, але додається погодження з Міністерством захисту довкілля і природних ресурсів.

Ініціювати створення чи скасування заповідної території може будь-хто — від громадян до органів влади. Для цього необхідно подати певний пакет документів, у тому числі наукове обґрунтування.

Крім цього, території ПЗФ поділяються на природні та штучні. До останніх відносять ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки місцевого значення та парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва, тобто об’єкти, створені людиною. Процедура створення та скасування штучних і природних заповідних територій зараз не відрізняється.

Що змінюється

Автори законопроєкту №9136 пропонують чимало змін, головна з яких стосується процедури скасування чи зменшення площі ПЗФ. Нагадаємо, зараз це компетенція президента або обласних рад. Депутати ж пропонують таке:

• рішення про скасування заповідних територій ухвалюється тими ж органами, які їх створювали;
• штучні заповідні території загальнодержавного значення створюються і скасовуються рішенням Кабміну, а не президента (якщо це не суперечить пункту вище);
• Міндовкілля може відмовити у скасуванні чи зменшенні площі ПЗФ, лише якщо «поданий неповний пакет документів».

Депутати та представники Міндовкілля у дискусії з громадськістю заявляли, що такі зміни дають змогу удосконалити управління заповідними територіями. Вони вважають, що «законопроєкт вирішує основні проблеми», адже, на їхню думку, на сьогодні законодавство не дає чіткої відповіді на питання, хто саме має скасовувати чи зменшувати площу заповідних територій. При цьому конкретних кейсів, де саме ці проблеми існують, депутати так і не назвали. Зрозуміло, що такі порожні заяви не влаштовують природоохоронців.

По-перше, незрозуміло, навіщо перекладати рішення про скасування штучних ПЗФ загальнодержавного значення з президента на Кабмін? У чому проблема з президентом? На жаль, відповіді на це запитання депутати на засіданні комітету не надали.

Екологи припускають, що тоді як з репутаційних причин президент не став би скасовувати заповідний статус територій, Кабмін, який ухвалює більше рішень і менш публічно, може це робити зі значно меншими репутаційними ризиками.

По-друге, спірною є норма про те, що скасовують заповідні території ті органи, які їх створили. В Україні значну кількість ПЗФ створено десятки років тому, часто за Радянського Союзу. Органів, які їх створювали, вже давно немає. Зрозуміти, хто є їхнім правонаступником, часто є складним завданням. Тобто законопроєкт може створити хаос у заповідній справі. А це вигідно для охочих позбутися певних об'єктів ПЗФ.

По-третє, Міндовкілля втрачає можливість відмовляти у скасуванні заповідного статусу, якщо документи на скасування не мають формальних порушень. Тобто головний орган, що повинен займатися захистом довкілля, втратить можливості оберігати природоохоронні території.

Росіяни встановили окупаційну адміністрацію в заповіднику «Асканія-Нова» на Херсонщині – UAnimals

Охочих скасувати чи зменшити ті чи інші об'єкти ПЗФ в Україні завжди вистачає. Для них не є проблемою найняти науковців, які за гроші можуть обґрунтувати будь-що. А потім формально правильно оформити документи на скасування, щоб чиновники міністерства не змогли відмовити.

Що кажуть на це депутати та керівництво Міндовкілля? Вони заявляють, що все навпаки, — законопроєкт впроваджує новий запобіжник у вигляді Верховної Ради. Начебто тепер будь-які маніпуляції із статусом заповідних територій потребуватимуть погодження депутатів, адже всі заповідні території — це особливо цінні землі.

Дійсно, землі ПЗФ автоматично отримують статус особливо цінних, а Верховна Рада і зараз має погоджувати всі маніпуляції із цими землями. Однак ця норма сьогодні не працює, і немає жодних ознак того, що працюватиме після ухвалення законопроєкту. Більш того, багато земель, які увійшли до ПЗФ, не змінили свого цільового призначення на природоохоронне. Наприклад, чимало заказників в Україні належать до земель лісогосподарського або сільськогосподарського призначення. Багато охочих сплять і бачать, як би скасувати заповідний статус, а потім усе зрубати чи розорати. Останні історії про масштаби незаконних рубок в Україні ZN.UA нещодавно описувало.

Не створить проблем законопроєкт і тим, хто хоче скасувати заповідний статус і, не змінюючи власника землі, вести там шкідливу для довкілля діяльність. До прикладу, на лісогосподарських землях, що входять до складу ПЗФ, є обмеження на певні види рубок, які не поширюються на ліси без природоохоронного статусу. Тобто лісівники зможуть ініціювати виведення своїх лісів із ПЗФ і спокійно рубати там, як заманеться.

На засіданні комітету депутати обіцяли врегулювати проблеми перед другим читанням, але зробити це у законний спосіб неможливо. Адже це потребуватиме змін у законодавчих актах і статтях, які відсутні у зареєстрованому законопроєкті. Регламент Верховної Ради забороняє додавати нові статті до проєкту закону перед другим читанням.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Хортицю під виглядом «реконструкції» перетворюють на парк розваг – ексдиректор заповідника

На Буковині виявили незаконну рубку дерев у заповіднику "Зубровиця"

У Чорнобильському заповіднику козулі потрапили до фотопасток

Питання викликає і те, чому законопроєкт розглядається у турборежимі. Від реєстрації до обговорення на комітеті минуло два тижні, а вже днями законопроєкт планують винести на голосування. Враховуючи усі спірні норми, цей документ точно заслуговує на більш широке обговорення. Без надмірного поспіху, який викликає лише додаткові підозри.

Приміром, однозначно необхідна постанова із закликом до посилення міжнародних санкцій на російську та білоруську деревину (накладені раніше санкції країни-агресорки вже навчились обходити) лежить у Верховній Раді без руху вже три місяці.

У сухому залишку законопроєкт замість згаданого авторами «удосконалення» створює хаос у заповідній справі, дає право різним органам на свій розсуд зменшувати чи скасовувати заповідні території, ще й усуває один із ключових запобіжників щодо цього. Жодної аргументації таких змін ані депутати, ані Міндовкілля надати не змогли.