ЗАГАЛЬНА РЕПРИВАТИЗАЦІЯ?

Приватизація ВАТ «Укртелеком», про яку так багато говорили, традиційно розпочалася зі скандалу. Ним стала запізніла спроба переглянути результати однієї з найбільших операцій в історії продажів вітчизняної держвласності — придбання ВАТ «Мобільні Телесистеми» (Росія) державної частки в СП «Український мобільний зв’язок».

Щоправда, скандал увійшов у мляву стадію. Київський господарський суд призначив дату розгляду позову Генеральної прокуратури, спрямованого на визнання угоди недійсною, аж на 12 липня. Схоже, «нагорі» усвідомили, що Генпрокуратура узяла на себе непосильне завдання: відібрати в іноземного інвестора «шматок» у кілька сотень мільйонів доларів сьогодні малореально і для правоохоронців, і для судової системи країни. Занадто далекосяжними будуть наслідки. Хоча... Хто не ризикує, той не п’є шампанського...

Сьогодні й Генпрокуратура, й експерти з приватизації заявляють: угода з продажу росіянам «УМЗ» була а) незаконна та б) зашкодила інвестиційній привабливості «Укртелекому» в період приватизації.

Прокуратура не поспішає афішувати свою позовну заяву (підписану, до речі, заступником генпрокурора Ольгою Колінько — це також багато що засвідчує), тому сформулювати правову складову її претензій можна лише на підставі відкритих джерел. Генпрокуратура вважає, що при здійсненні операції було порушено статтю 3 Закону України «Про особливості приватизації ВАТ «Укртелеком» (у частині «збереження до й під час приватизації цілісного майнового комплексу «Укртелекому» (засобів зв’язку, задіяних у єдиному технологічному процесі виробництва)»). А також стаття 140 ч. 1 Закону України «Про державну програму приватизації» («...забороняється... відчужувати майно (необоротні активи)... якщо на дату укладання угоди балансова вартість цих активів... перевищує суму, еквівалентну 14000 євро за курсом НБУ, або перевищує 10% підсумку балансу ВАТ»).

Чи є корпоративні права ВАТ «Укртелеком» в іншій компанії «засобами зв’язку, задіяними в єдиному технологічному процесі виробництва», а також «необоротними активами», — нехай вирішує суд. Наведеним вище пунктам законів, на думку прокуратури, не відповідає і розпорядження Кабінету міністрів №227-р від 28 травня 2001 року «Про заходи для підвищення інвестиційного розвитку галузі зв’язку», яке напряму регламентувало здійснення цієї операції (підписане, до речі, Віктором Ющенком вже після відставки уряду, за день до призначення прем’єром Анатолія Кінаха). Відповідно, прокуратура просить визнати незаконними накази ФДМУ стосовно продажу «УМЗ». Ну і, звісно ж, самі договори купівлі-продажу в кількості чотирьох.

Чому чотирьох? Обидві угоди з продажу часток «Укртелекому» в «УМЗ» (25% і 26%) здійснювалися через посередницьку фірму — голландську Cetel В.V., афільовану з Deutsche Telekom. Купувала частки в «УМЗ» вона, а потім укладався тристоронній договір новації (переуступки боргу), за яким вони переходили до «МТС». Свого часу дозвіл на такі узгоджені дії цих трьох компаній дав Антимонопольний комітет України.

Необхідність скасування угоди й повернення «УМЗ» у телекомівські обійми мотивується сьогодні різким зниженням інвестиційної привабливості «Укртелекому» в зв’язку з виведенням із нього мобільного бізнесу. Сперечатися з цим важко — так, знизилася. Іншими словами, у сучасному вигляді «Укртелеком» мало кого цікавить. Точніше, цікавить, але за ціною, непорівнянно меншою від очікуваного ФДМУ, бюджетом і керівництвом країни «мільярда доларів». «Нас іноземні інвестори повідомили, що не хочуть купувати «Укртелеком» без «УМЗ», — цитували російські «Ведомости» виконуючого обов’язки голови правління компанії Григорія Дзекона. Певне, зіштовхнувшись із конкретними оцінками компанії із боку потенційних покупців, керівники приватизації (про них — у попередньому номері «ДТ») й ініціювали повернення прибуткового й потужного на сьогодні «УМЗ».

Саме на сьогодні. Бо навіть поверховий аналіз історії угоди показує: два роки тому ситуація в «УМЗ», «Укртелекомі» й на ринку зв’язку в цілому докорінно відмінна від нинішньої. І в тих умовах продаж «УМЗ» зовсім не видавався «дерибаном» «Укртелекому», розпродажем прибуткових активів тощо. На момент продажу мобільний оператор перебував у делікатному фінансовому становищі. Від кінця 2000 року в компанію не надходили інвестиції, у результаті її прибуток і частка ринку неухильно знижувалися. Як писало «ДТ», у певний момент компанія навіть перестала виконувати зобов’язання за кредитами, і постало питання про її банкрутство.

Однією із причин такого становища першого українського мобільного оператора стала світова телекомунікаційна криза, котра дуже сильно вдарила по трьох її європейських акціонерах — Deutsche Telekom, KPN і TDS. Ці компанії були змушені розбиратися із власними боргами й порушили перед українською стороною питання про продаж своїх часток у «УМЗ». Проте Українська держава в особі «Укртелекому», нині так активно шкодуючи про втрату контролю над компанією, тоді також не поспішала інвестувати в неї! Пригадаймо бодай, як восени 2001 року деякі члени правління компанії, котрі представляли в ній інтереси держави («Укртелекому»), «забалотували» надання їй товарного кредиту від Siemens, що погіршило становище мобільного оператора на ринку. Та й у «Укртелеком» потрібно було вкладати чималі гроші для підвищення його цифровізації.

Продаж «Укртелекому» як «цілісного майнового комплексу» на той момент також завис — через ту саму світову кризу, через неготовність компанії, та й за прямою вказівкою згори.... У цьому контексті продаж державної частки й купівля «УМЗ» російською компанією видавалися вдалим виходом із ситуації. І навіть попри те, що «укртелекомівські» 25 і 26% «УМЗ» були продані на кілька мільйонів доларів дешевше, ніж, приміром, TDS-івські 16,3% (ось воно, мистецтво торгуватися!), угода стала однією із найбільших в історії вітчизняної приватизації. До речі, керівництво «Укртелекому» заявляло тоді, що прозорість і юридична вивіреність операції по «УМЗ» мають послужити позитивним прикладом для іноземних інвесторів і підвищити інвестиційну привабливість компанії.

Заплативши за «УМЗ» 373,5 млн. дол. (у т.ч. 171,8 млн. дол. — «Укртелекому») й узявши на себе зобов’язання із обслуговування кредитів української компанії, «МТС» лише за минулий рік вклали в своє нове придбання ще 266 млн. дол.; ще не менш як 50 млн. вкладено від початку року поточного. Ані «Укртелеком», ані держава, ані навіть хтось із українських інвесторів такі вкладення був би не в змозі здійснити. Саме цим вливанням «УМЗ» зобов’язана своїм сьогоднішнім становищем на ринку, фінансовими показниками й кількістю абонентів. Значення яких нині наводиться керівництвом «Укртелекому» на підтвердження того, який ласий шматок втратила компанія із продажем своєї частки «УМЗ».

До речі, питання повернення державою («Укртелекомом») грошей у разі набрання чинності судовими рішеннями з реприватизації «УМЗ» залишається відкритим. Механізм його не визначено та, певно, знадобляться спеціальні рішення уряду. Відірвати від державного бюджету 171 млн. дол. складно. Проте з «Мобільними Телесистемами» доведеться розплатитися і за їхніми інвестиціями — адже, коли враховувати рівень розвитку, то купували вони фактично одну компанію, а повернуто треба буде вже цілком іншу. А це ще приблизно 150 млн. дол. за 51% акцій («УМЗ» перетворене на ЗАТ).

Фактично ця сума — понад 300 млн. дол. — стане своєрідними накладними витратами на підготовку «Укртелекому» до приватизації, на підвищення його інвестиційної привабливості шляхом повернення йому «УМЗ». І її потрібно буде відняти від «мільярда» (чи, у найгіршому разі, 700 млн.), очікуваного державою від приватизації «Укртелекому». Що навіть за вдалого продажу зведе фактично отримані державою гроші до 300—400 млн. дол., тобто до номінальної вартості пакета акцій, що продається. Так, можливо, за цю ціну його і продати?

Або — зовсім уже утопічна картина — видати «Укртелекому» ліцензію на діапазон 450 МГц, приєднати до нього концерн РРТ (також перебуває у держвласності) й розгорнути на цій базі універсальну мережу безпроводового доступу в стандартах CDMA-450 і IEEE... Це обійшлося б у ті самі 200—300 млн. дол., коли вже зайві гроші завелися в бюджеті (чи не після продажу «Криворіжсталі»?) А привабливість і перспективність компанії підвищило б набагато більше, ніж скандал за участі прокуратури.

Правда, за цими цифрами можна зробити висновок, що Україна сподівається москвичам не платити. Принаймні, за інвестиціями. Добре що зачіпок у нашому законодавстві для цього вистачає. Мовою північного сусіда це називається «кидалово». Або «развод». Причому за класичною схемою, застосовуваною, приміром, «чорними маклерами» на ринку нерухомості. Один раз продати «УМЗ» окремо, потім відібрати через суд і продати вже в складі «Укртелекому».

За діловими «поняттями» карається така поведінка суворо. Про те, що створюваний прецедент перегляду результатів приватизації налякає потенційних інвесторів, не говоримо. «Укртелекому» це не стосується. Як уже писало «ДТ», інвестори там будуть «свої», і з ними вже домовлено. Правда, коли здійснювалася операція із «УМЗ», казали про такі самі домовленості на найвищому рівні... Отож, замислитися варто навіть «своїм» інвесторам.

Невиконання кимось із учасників угоди таких неофіційних домовленостей деякі експерти й називають однією із причин поновлення інтересу до неї правоохоронних органів. Нагадаємо, наприкінці торішнього травня Генпрокуратура порушила кримінальну справу за фактом невчасного перерахування «Укртелекомом» 84,2 млн. дол., виручених за перший проданий пакет. Тоді, як писала преса, національний оператор розплатився із бюджетом, що називається, із іншої кишені (коштами залученого кредиту), і справу закрили. Правда, у результаті «полетіли» з своїх крісел керівники Держкомзв’язку й «Укртелекому». А доля мільйонів, які перебувають на рахунках у закордонному банку, досі залишається загадкою, і запитуватимуть про це, скоріш за все, тих же Миколу Гончара, Олега Гайдука та Сергія Січкаренка (він тоді на посаді заступника голови правління «Укртелекому» курирував угоду по «УМЗ»).

За однією із версій, саме дані про використання коштів є сьогодні головною метою Генпрокуратури. Тільки от отримати їх вона чомусь вирішила в судовому порядку. Можливо, аби захистити себе від тиску — адже серед учасників цих неофіційних домовленостей є вельми непрості люди ...

«Дехто дає зрозуміти «Системі», щоб не лізла в приватизацію «Укртелекому» — так лунає одна із найпростіших і найправдоподібніших версій того, що відбувається. Дещо брутально, але цілком імовірно. Загрузнувши в судових розглядах із приводу одного зі своїх вельми важливих активів, а також елементарно образившись на таке нахабне зазіхання, «Система» може відмовитися навіть від подачі заяви на конкурс. Тим паче, що в планах компанії — освоєння набагато перспективнішого індійського телекомунікаційного ринку... Під «дехто» мається на увазі, природно, далекий родич українського Президента (сім літер), близький до конкурента «Системы» на російському телекомунікаційному ринку. Крім очевидності, доказів цієї версії не знайдуть.

Можливо, скандал є типовою біржовою грою. У середу, 9 червня, відразу після появи інформації про позов Генпрокуратури, котирування акцій «Укртелекому» на українському фондовому ринку різко поповзли нагору — із 45,7 коп. за акцію у середу вранці до 51 коп. у п’ятницю ввечері (зростання на 7,5%). Обсяг торгів за тиждень становив 1,76 млн. грн., у т.ч. 1,21 млн. грн. — за п’ятницю. Акції «МТС» на Нью-Йоркській фондовій біржі, навпаки, у день початку скандалу впали на 7,75%, від 122 до 114 дол. Це спричинило зниження загальної капіталізації компанії майже на 0,8 млрд. дол. Наступного дня акції «МТС» трохи зросли — до 115,8 дол., проте потім знову продовжили падіння і до кінця тижня коштували 110—113 дол.

Навряд чи, звісно, обсяги торгів в Україні варті були того, аби через них піти на таку провокацію. А от гра проти «МТС» уже варта була б свічок. Ясна річ, у такому разі її організатори мали перебувати за межами України, проте контакти в нашій Генпрокуратурі в них, схоже, були.

І на закінчення про судову перспективу справи. За даними «ДТ», у всіх договорах із «МТС» було прописано механізм розв’язання виникаючих за ними суперечок у міжнародному арбітражі. А домогтися там позитивного рішення, як показує багата практика, українська влада нездатна. Це означає: навіть коли Київський господарський суд визнає розпорядження Кабміну й накази ФДМУ незаконними, договори між «МТС» і «УМЗ» він розірвати не правомочний.

За законом, вітчизняний суд має ухвалити рішення про відмову в розгляді цього питання. Проте прецедент виникне не на жарт. На роботі технічних служб компанії, а отже, і на обслуговуванні абонентів це, скоріш за все, не позначиться. Але на інвестиційній привабливості «МТС» — однозначно.