Військові таємниці. Як працюють «феросплавні офшори» «Інтерпайпу»?

На початку квітня на засіданні уряду міністр фінансів Віктор Пинзеник поклав відповідальність за невиконання показників доходів бюджету на ряд відомих українських підприємств. Виступати з такою жорсткою критикою у влади були всі підстави — за результатами першого кварталу оперативний дефіцит державного бюджету становив уже 3 млрд. гривень, а, наприклад, податківці зуміли зібрати лише 68% від запланованих показників податків.

У довгому списку згадувалися корпорація «Інтерпайп» і Нікопольський завод феросплавів.

За інформацією представників податкової, показники прибутку на підприємствах, якими володіє Віктор Пінчук, скоротилися в кілька разів, відповідно зменшилися й відрахування цих компаній до бюджету.

Одночасно представники податкової розповіли, що основним шляхом оптимізації оподаткування залишаються продажі продукції на зовнішні ринки через офшорні компанії-посередники.

При цьому механізм експорту великих українських фінансово-промислових груп залишався до останнього часу найбільшою таємницею «за сімома печатками».

Лише недавно уряд узявся за наведення порядку в сплаті податків провідними українськими бізнес-групами. Використання офшорних компаній в експорті і схеми уникнення оподаткування стали об’єктом пильної уваги Генпрокуратури та Міністерства фінансів.

Найбільш засвіченими виявилися підприємства групи «Інтерпайп», хоча в цьому разі держава радше пожинає лаври чужої корпоративної війни між Віктором Пінчуком і групою «Приват» Ігоря Коломойського.

Саме вони вперше заговорили про те, що на Нікопольському заводі феросплавів на повну силу працюють схеми, котрі передбачають продаж продукції за заниженими цінами за кордон, що дає змогу заощаджувати на сплаті податків і виводити виручку у тиху Швейцарію.

Далі — більше. Від імені Ігоря Коломойського, акціонера «Приватбанку» і ряду інших підприємств групи «Приват», було подано позов із вимогою компенсувати втрачені акціонерами НЗФ доходи — у потрійному розмірі.

Попри те, що Генеральна прокуратура розпочала розслідування за фактом поставок продукції НЗФ за кордон і може значно погіршити пошарпаний імідж «Інтерпайпу», держава, на відміну від групи «Приват», якось не дуже намагається з’ясувати, скільки ж збитків вона зазнала і податків недоотримала через схеми виведення прибутку з НЗФ.

Тим часом, за інформацією Генпрокуратури, через рахунки компаній Steelex і Travis 2005 року пройшло близько 450 млн. дол. експортної виручки НЗФ. Тоді як підприємство показало тільки 1,5 млн. дол. прибутку. Водночас, за оцінками експертів, 2004 року чистий прибуток «феросплавного» бізнесу «Інтерпайпу» на експорті продукції НЗФ становив близько 506 млн. дол.

Таким чином, лише за два роки загальна сума виведеного з підприємства прибутку наближається до 1 млрд. дол. Відповідні суми не отримали державний і місцеві бюджети.

Виводили гроші досить невигадливо — більшість торгових операцій проходили через трейдерські компанії, де й осідав прибуток.

Як випливає з виявлених документів, головним посередником, що торгував феросплавами нікопольського підприємства, є компанія Steelex, зареєстрована в м. Лугано, у найпопулярнішій для іноземних нуворишів країні — Швейцарії.

Тільки 2004 року компанія одержала від «Інтерпайпу» 580 тис. тонн феросплавів (майже весь річний обсяг випуску заводу). Середня ціна купівлі за кількома контрактами становила 600 дол. за тонну. У свою чергу, кінцевим споживачам — іноземним сталеливарним компаніям Steelex продавав ті ж феросплави вже за ціною 1400—1700 дол. за тонну.

Наприклад, за контрактом №31/2004 ST від 1 квітня 2004 року Нікопольський завод феросплавів відвантажив 4 тис. тонн силікомарганцю компанії Steelex за ціною 714 дол. за тонну. Тиждень по тому, 9 квітня, швейцарська компанія укладає договір №46005297 з концерном Groupe Arcelor із Люксембургу, за яким поставки силікомарганцю в обсязі 2 тис. тонн здійснюються вже за ціною 1448 євро за тонну. Або ще один приклад. Відповідно до договору №18/2004 ST від 1 квітня 2004 року, «Інтерпайп» відвантажив Steelex 60 тис. тонн силікомарганцю за ціною 637 дол. за тонну. А вже 13 квітня того ж року Steelex, відповідно до контракту №K110FST, реалізував 20,5 тис. тонн силікомарганцю південнокорейській INI Steel Co. Ltd за ціною 1315 дол. за тонну.

І це тільки вершина айсберга. Адже були ще й давальницькі схеми, котрі давали змогу завозити руду на підприємство за завищеною ціною, а реалізовувати давальцю продукцію на межі рентабельності.

Також завищені (за контрактом) витратні коефіцієнти при виробництві феросплавів давали можливість заводу одержувати зайву руду, не обкладену митами. Наприклад, відповідно до контракту №1686 від 23 квітня 2004 року, при переробці 1970 тонн габонської руди із вмістом марганцю 44% НЗФ виплавляє і повертає Steelex 1000 тонн силікомарганцю із вмістом марганцю 65%.

Простий баланс показує, що із зазначеного обсягу руди в результаті переробки, втрати при якій становлять 5%, виходить 823,5 тонни чистого марганцю, а з нього, у свою чергу, — 1267 тонн силікомарганцю. Тобто 267 тонн силікомарганцю залишилося в розпорядженні НЗФ, руда для виробництва якого не обкладалася митами.

А це близько 415 тонн руди, вартість якої за тим же контрактом становила 130 дол. за тонну, або 415 х 130 = 53 950 дол., що відповідає миту (5%) 2697 дол.

За річного обсягу вироблених для Steelex 388 тис. тонн феросплавів за 2004 рік на митах було «зекономлено» не менш як 1 млн. дол.

Зазначені схеми виведення капіталу дозволили корпорації «Інтерпайп» не тільки мінімізувати суму прибутку, що призначався до виплати акціонерам НЗФ як дивіденди (що дуже не сподобалося приватним акціонерам), а й значно скоротити податкові відрахування до держбюджету України і місцевих бюджетів.

Втім, на відміну від Коломойського, структурам якого належать великі пакети НЗФ, держава не намагається чи дуже мляво намагається зажадати компенсації за завдані збитки і несплату податків компанією «Інтерпайп» за роки роботи на Нікопольському заводі феросплавів.

Поки ж від розкриття схем виведення прибутку постраждала хіба що репутація того ж «Інтерпайпу».

Зараз компанії, котрі належать Пінчуку, категорично спростовують ці обвинувачення — новина про податкові претензії держави нікому не покращує репутації.

Однак тепер їм потрібно буде довести в суді, що зазначених схем не було. Справа непроста, бо суд має бути американський, де все буде значно складніше, ніж в Україні.

До речі, з’явилася (поки не підтверджена) інформація, що пан Коломойський навіть змусив пана Пінчука (чи його партнерів) поділитися частиною акцій НЗФ. Наскільки такі оцінки відповідають дійсності, покаже найближчий час.

У принципі, розпрощатися з акціями Віктор Михайлович пробував уже неодноразово. Торік він вів переговори про продаж російським бізнесменам Вексельбергу й Абрамову багатостраждального Нікопольського заводу феросплавів. Але справа зірвалася буквально в останній момент.

Не виключено, що зараз може відбутися новий переділ чи перепродаж. У цьому разі держава ризикує, не вимагаючи компенсації за недоотримані податки, знову опинитися не при справах. Хоча, загалом, їй не звикати.

А може, мільярд доларів, виведених із підприємства, — це не та сума, через яку варто кривдити хорошу людини.