Спроба номер п’ять. На продаж «Укртелекому» можна починати робити ставки

У середу, 9 квітня, Кабінет міністрів України своїм розпорядженням затвердив умови проведення конкурсу з продажу 67,79% акцій ВАТ «Укртелеком». Стартову ціну встановлено в розмірі 12 млрд. грн., що відповідає поточним котируванням акцій компанії на ПФТС. Проте у Фонді держмайна сподіваються, що пакет може бути проданий за 15—20 млрд. грн.

Умови містять широкий перелік фінансових, технічних і соціальних зобов’язань, покладених на покупця. За традиціями вітчизняної приватизації, за складом цих зобов’язань аналітики «вираховують», кому уряд і фонд мають намір продати підприємство. Проте цього разу найцікавіші умови залишилися за кадром.

Під час обговорення в урядовий документ було внесено низку доповнень і пропозицій «із голосу». Побажання, висловлені під час обговорення на засіданні Кабміну, мали бути узгоджені й остаточно затверджені урядом протягом трьох днів. Знаючи традиції вітчизняного діловодства, коли навіть закони, проголосовані у Верховній Раді, потрапляють на підпис до президента з малопомітними, але архіважливими змінами в тексті, можна очікувати сюрпризів на кшталт «танців із бубном-2004».

Основну вимогу до покупця озвучили саме на засіданні Кабміну. Згідно з нею, пропонується обмежити допуск до участі в конкурсі компаній-нерезидентів і резидентів, які мають державну частку понад 25%. Зроблено це в дусі указу президента й продиктовано зворушливою турботою про національні інтереси та економічну незалежність України. «Щоб державна структура не поглинала іншої державної структури», — сказав заступник голови ФДМУ Дмитро Парфененко.

У результаті в конкурсі не зможуть брати участь багато великих європейських телекомів: під час їх приватизації держави зазвичай зберігали частку власності. Наприклад, 54% акцій Telenor належать уряду Норвегії, а 45,3% акцій TeliaSonera — урядові Швеції. В France Telecom держава контролює 27,4% акцій. Майже стільки ж — 27% — належать державі й у Telekom Austria, який недавно виявляв інтерес до «Укртелекому».

У Deutsche Telecom безпосередньо дер­жаві належить 14,83% акцій, однак ще 16,87% володіє державний банк Kreditanstalt fur Wiederaufbau. Відсікається й російський «Связьинвест» із держчасткою 75%.

Теоретично покупцями «Укртелекому» могли б виступити British Telecom, Vodafone, Telefonica, які не мають державних часток, або навіть Turkcell (частка держави Швеція в ньому, за допомогою TeliaSonera, не перевищує 13%, турецької державної частки немає).

Проте ця умова позбавляє можливості брати участь у конкурсі з купівлі «Укртелекому» двох головних російських гравців телекомунікаційного ринку — «Алтимо» і «Систему». Кожен із них володіє одним із двох найбільших українських мобільних операторів — відповідно, «Київстаром» і «МТС». Як уже писало «ДТ» (№9 від 8 березня ц.р.), одержання однією з цих компаній контролю над «Укртелекомом» буде рівнозначно одержанню контролю над усією галуззю зв’язку України.

Головний стратегічний державний інтерес у приватизації «Укртелекому» полягає саме в недопущенні такої ситуації. Нехай це не звучить антиросійськи: з цієї ж причини до купівлі держоператора не варто було б допускати й Telenor. Утім, Норвегію успішно не допустили, а от для російських компаній — приватних за формою власності, але при цьому цілком «государевих» за інтересами — двері залишили відчиненими.

Правда, за словами віце-президента «Алтимо» Кирила Бабаєва, його компанію «Укртелеком» «не цікавить», бо українська компанія не має істотних активів у мобільному зв’язку. Дивна заява: буквально днями «Київстар» уклав з «Укртелекомом» угоду про односторонній 3G-роумінг для своїх абонентів, що свідчить про його увагу до унікальної мобільної ліцензії держкомпанії. Скоріше причина самовідводу «Алтимо» — у поточних кремлівських розкладах. Недарма генеральним спонсором Олімпіади в Сочі стала саме «Система», а не «Альфа» й навіть не пітерський «Мегафон»...

Поки ж потенційних покупців, які вписуються в названу вище умову й висловили інтерес до купівлі, двоє. Це «Система» і «СКМ»/Turkcell. Сума підйомна для обох. Національний інтерес на боці донецької компанії. Проте її власний інтерес у цій купівлі набагато більш латентний, ніж у москвичів. І можливості лобіювати набагато менші.

Повернімося до конкурсних умов. На відміну від 2004 року, коли від учасників приватизації вимагали мати лідируючі позиції на світовому телекомунікаційному ринку, або від 2000 року, коли спеціальним Законом «Про особливості приватизації ВАТ «Укртелеком» було сформульовано поняття «стратегічний інвестор», цього разу уряд і фонд узагалі нічого не говорять про профіль діяльності покупця. Головне — щоб підприємство надало дані про бенефіціаріїв, фінансову звітність (ані слова про її аудит чи міжнародні стандарти) і не було зареєстроване в офшорних зонах або країнах із «чорного списку FATF». Немає вимог ні до міжнародного кредитного рейтингу, ні до фінансових показників. Хіба що «з голосу» внесли пропозицію, щоб до конкурсу не допускалися підприємства, зареєстровані менш як за рік до нього (у початковому варіанті стояло «незалежно від терміну створення»). Напевно, якийсь новонароджений консорціум, здатний легким рухом дістати з широких штанин три-чотири мільярди доларів, виглядає в очах наших приватизаторів менш небезпечним для економічної незалежності держави, ніж той же Deutsche Telecom...

При цьому на такого «тактичного інвестора» покладаються зобов’язання, які експерти вже охарактеризували як, м’яко кажучи, чималі. Новий власник має забезпечити прибутковість оператора після закінчення третього фінансового року з моменту купівлі й у наступні періоди, а також забезпечити спрямування 30% прибутку на виплату дивідендів. Це при тому, що фінансовим планом на 2008 рік заплановані збитки на 1,5 млрд. грн., тобто компанію відверто роблять банкрутом. Не планується знижувати й соціальне навантаження, зокрема, має зберегтися надання збиткових послуг у сільській місцевості та пільговикам.

Крім цього, інвестор повинен буде фінансувати заміну аналогового устаткування АТС місткістю 250 тис. портів, а також 1 млн. ліній аналогового фрагмента мережі оператора. Треба буде щороку купувати в українських підприємств науково-дослідну, конструкторську й технічну документацію на 6 млн. грн. Крім цього, потрібно буде своїм коштом створити те, що держава за 16 років незалежності не спромоглася створити сама, — виділену мережу для спецкористувачів. І безплатно передати її державі.

Також протягом півроку після одержання прав власності новий власник має зберігати кількість персоналу, що склалася на 1 січня 2008-го (близько 120 тисяч чоловік). Протягом трьох років не можна скорочувати робочі місця й розривати трудові договори з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. Якщо ця умова не дотримується, співробітникові виплачується компенсація, сума якої залежить від стажу його роботи в компанії. Тобто в умови приватизації вписуються гарантії для нинішнього топ-менеджменту.

Експерти вже підрахували, що скорочення персоналу на 30 тисяч чоловік обійдеться власникам приблизно в 300 млн. дол. При цьо­му всі розуміють: якщо майбутній покупець проігнорує ці вимоги, то повернути йому три-чотири мільярди доларів під час реприватизації «Укртелекому» не буде звідки.

У ФДМУ вважають, що конкурс відбудеться не раніше літа. Фонд поставив до затверджених урядом умов низку своїх запитань. Зокрема, про потребу укладати додаткову угоду з банками-кредиторами «Укртелекому» про умови погашення новим власником кредиторської заборгованості підприємства (а це понад 2 млрд. гривень). А також про те, що й досі не проведено інвентаризацію всіх непрофільних об’єктів держоператора. Вартість тільки нерухомості та землі «Укртелекому» може перевищити заявлену ціну.

Не сказали свого слова щодо конкурсних умов і в секретаріаті президента. Там, за чутками, розробляють власний проект приватизації «Укртелекому» — вроздріб. Так, окремо має бути проданий «Утел» із 3G-ліцензією, окремо — регіональні дирекції, окремо — дирекція первинної мережі. Загалом, усе те, що збирали в єдину компанію в 1996—1997 роках. У секретаріаті вважають, що в результаті за «Укртелеком» можна виручити до 8 млрд. дол.

Реальність цього проекту не обговорюватимемо. Про те, що президентські сподвижники більше зацікавлені в тому, щоб не дати продати «Укртелеком» урядові Тимошенко, ніж «рулювати» продажем самим, «ДТ» уже писало. Тож прогнозуємо президентське «фе», якщо не скасування урядового рішення.

«Секретаріатівський» варіант виглядає вірогідним у контексті можливого штучного банкрутства «Укртелекому». Якщо цього року в компанії не зміниться менеджмент, то, можливо, продаж уроздріб залишиться єдиним способом виручити за неї хоч щось.

Утім, російському покупцеві однаково вигідні обидва варіанти. Купувати «Укртелеком» вони будуть у будь-якому вигляді, навіть якщо це не вкладатиметься в економічну логіку. Оскільки завдання перед ними стоять не тільки фінансові, а й геополітичні. А Україна... Україна продасть багатостраждальний актив, проїсть менш як за рік отримані за нього гроші та забуде...