ОСТАННІЙ БАСТІОН, АБО БОРОТЬБА ЗА МІСЦЕВЕ ЗНАЧЕННЯ

Відкрите акціонерне товариство «Запоріжтрансформатор» — одне з найбільших у світі підприємств із випуску масляних і сухих силових та розподільних трансформаторів загального і спеціального призначення. Номенклатура продукції охоплює і широкий спектр електричних реакторів, високовольтну апаратуру, запасні частини до електроустаткування, перемикаючі пристрої, високовольтні струмопроводи. У виробництві зайнято 5,5 тис. чоловік.

За підсумками минулого року, обсяг товарного випуску на підприємстві становив 164 млн. грн., збільшившись, порівняно з 1999-м, на 30 відсотків. Питома вага експорту перевищує 80 відсотків.

На початок нинішнього року основні фонди ЗТР оцінювалися в 215,1 млн. грн., їхня зношеність сягнула 61 відсотка. Суми кредиторської та дебіторської заборгованостей становили відповідно 45,8 млн. і 25,3 млн. грн.

Донедавна акціонерне товариство «Запоріжтрансформатор» (ЗТР) залишалося, певне, якщо не єдиним, то одним із небагатьох великих підприємств регіону, не втягнутим у скандали, пов’язані з процесом приватизації. Хоча це зовсім не свідчило про відсутність до них передумов.

Ще в листопаді 1996 року тодішній начальник обласного управління СБУ Станіслав Рибальченко на одній із прес-конференцій оприлюднив цікаві дані щодо приватизації Запорізького трансформаторного заводу. За його словами, власником виставленого Фондом держмайна на некомерційний конкурс 20-відсоткового пакета акцій підприємства вартістю 700 тис. доларів цілком несподівано стала нікому не відома фірма. Ще дивовижнішим було те, що власниками фірми значилися доцент вузу та якийсь молодий чоловік — аж ніяк не фінансові магнати. Як з’ясувалося, напередодні конкурсу до фірми звернулася потужна московська структура «Енергомашекспорт» із замовленням на розробку пакета документів щодо особливостей приватизації в Україні. Роботу й оцінили в 700 тис. доларів. На думку керівництва СБУ, у цій ситуації формально закон не порушено, але привід для пильнішого зацікавлення з боку правоохоронних структур усе-таки був. Проте до гучних викриттів справа не дійшла. З незрозумілих причин історію забуто. І через кілька років уже ніхто не згадує про неї в контексті інших, не менш цікавих фактів.

Власником 20-відсоткового пакета акцій ЗТР нині виступає запорізьке ТОВ «Промактив». У свою чергу, за даними місцевої преси, 95 відсотків статутного фонду «Промактиву» належить іншому ТОВ — «Тандем», власником якого на 99,8 відсотка є ВАТ «Лист». Характерно, що за час свого існування з вересня 1995 року «Лист» виступив фундатором 15 фірм, багато яких спеціалізуються на скуповуванні цінних паперів. Його керівник Олексій Литвин не так давно очолював регіональний центр сертифікатних аукціонів, а потім був заступником голови облдержадміністрації та головою спостережної ради ВАТ «ЗТР».

Останніми роками підприємство відчуває серйозні труднощі з реалізацією продукції на внутрішньому ринку, викликані низькими темпами оновлення енергоустаткування в Україні. Так, за твердженням керівництва ЗТР, із 63,5 млн. грн. бюджетних асигнувань, передбачених затвердженою 1999 року державною програмою переоснащення електропередавальних мереж, освоєно лише 4 млн. Це призводить, зокрема, до серйозних проблем з оборотними коштами. Через відсутність замовлень у першому кварталі минулого року ЗТР був змушений перейти на чотириденний робочий тиждень.

З урахуванням того, що підприємство має високий рейтинг на світовій арені (його продукція працює в 75 країнах, зокрема в Аргентині, Єгипті, Мексиці, Югославії, Ісландії, Туреччині, Китаї, Росії, Білорусі, Казахстані, Туркменістані, Азербайджані), керівництво ЗТР наполегливо реалізує політику розширення закордонних ринків збуту. На початку нинішнього року підписано програму співробітництва з північно-західним районом Росії. Успішно реалізується туркменське замовлення на трансформатори великої потужності в рахунок оплати за газ. До 2006 року заплановано поставити 38 трансформаторів загальною потужністю понад 7 млн. кіловольт-ампер на замовлення міжсистемних енергетичних мереж Центру РАТ «ЄЕС». Вартість цього контракту сягає 38 млн. доларів.

Уже з огляду на наведені факти цілком закономірним видається висновок про високу інвестиційну привабливість підприємства. У процесі зміни форми власності справді простежувався підвищений попит на акції ЗТР, який, утім, протримався недовго. Власниками 442 млн. акцій ВАТ стали 56220 акціонерів. Найбільші з них — уже згадуване ТОВ «Промактив», власник 10-відсоткового пакета нині вже покійний «Держінвест», а також створене на заводі 1994 року товариство покупців, яке придбало в процесі проведених ФДМ конкурсів 25 відсотків акцій. Решта акцій ЗТР належить різним власникам, у кожного з яких обсяг пакета не перевищує 5 відсотків.

Тривалий час така пропорція залишалася стабільною, дозволяючи вважати, що процес повторного перерозподілу власності якщо і торкнеться підприємства, то ще не скоро. Серед великих інвесторів охочих придбати акції не було, а приватних осіб вони тим паче не цікавили. Рік у рік дивіденди не виплачувалися, і багато тих, хто вклав у підприємство свій приватизаційний майновий сертифікат, можливо, навіть не надавали значення отриманим натомість 315 акціям копійчаного номіналу.

У принципі, керівництво підприємства було не проти посилити свій контроль в акціонерному товаристві, поставивши стратегічну мету повторити досвід «Мотор Січі», яка заволоділа контрольним пакетом. Проте далі декларацій справа не йшла. Адміністрація лише заявляла про бажання одержати в управління 10-відсотковий пакет акцій, що належить державі, не виявляючи активності на повторному ринку. Швидше за все, це викликано об’єктивною причиною — відсутністю вільних коштів. Наочним підтвердженням того є, зокрема, останні загальні збори акціонерів, де підбито підсумки торішньої діяльності підприємства. З отриманих 10,6 млн. грн. чистого прибутку більшу частину (понад 10,4 млн.) використано на виконання соціальної програми розвитку підприємства, а 171,8 тис. вільного залишку спрямовано на поповнення резервного фонду. Певна річ, дрібні акціонери такий розклад сприйняли без ентузіазму, підливши олії у вогонь уже жевріючого конфлікту.

Його провісниками на початку року стало несподіване 5—6-кратне зростання ринкової вартості акцій. А невдовзі ціна піднялася в 24 рази проти номінальної. Збурювачем спокою стала компанія «Ліберті Маркет», організувавши скуповування акцій ЗТР на замовленням концерну «Металургія». Адміністрація підприємства розцінила це як «замах на права трудового колективу», оскільки інтереси компанії передусім поширювалися на робітників заводу, які, за підсумками приватизації, опинилися в привілейованому становищі, порівняно з рядовими власниками майнових сертифікатів: у них була можливість придбати значно більшу кількість акцій.

Не бажаючи втратити контроль над 25-відсотковим пакетом, адміністрація в терміновому порядку ініціювала збори представників членів товариства покупців (у його складі понад 4,5 тис. чоловік), на якому ухвалили рішення про перетворення товариства покупців на ЗАТ «Трансформаторник». Через кілька днів регіональне відділення ФДМ зареєструвало зміни у статутних документах товариства. Таким чином, для рядових акціонерів склалася, м’яко кажучи, делікатна ситуація. Як члени товариства покупців, акціями ВАТ вони володіли опосередковано, не маючи, втім, і акцій ЗАТ, оскільки його ще не створили. А спроби одержати замість сертифіката товариства покупців повноцінні акції заводу керівництво підприємства, цілком природно, зустріло далеко не схвально. За окремими даними, робітникам заводу, які захотіли вийти з товариства покупців, адміністрація настійливо рекомендує цього не робити, натякаючи на подальшу можливість втратити не тільки низку соціальних благ, а й роботу.

Навколо цих колізій у місцевих ЗМІ розгорнулася справжня інформаційна війна, у ході якої кожна сторона цілком аргументовано доводить власну правоту, розвінчуючи підступи опонента. Але, як водиться, зчинена колотнеча насправді має мало спільного зі шляхетною метою «обстоювання прав рядових акціонерів».

З урахуванням того, що концерн «Металургія» досить успішно встановив контроль над низкою запорізьких підприємств (зокрема таких, як феросплавний завод, «Дніпроспецсталь», «Перетворювач») і має дуже серйозні наміри щодо електроенергетичної галузі, його інтерес до «Запоріжтрансформатора» не тільки не випадковий, а й повністю усвідомлений. Отже, надія керівництва ЗТР на те, що тривалий конфлікт рано чи пізно противникові набридне й він відмовиться від своїх намірів, цілком може виявитися ілюзорною. І прикладів того в історії приватизації велетнів запорізької індустрії значно більше, ніж протилежних.

За традицією, закладеною ще в радянські часи, кожен місцевий промисловець вважав себе постаттю не лише впливовою, а й цілком самодостатньою. А раз так, то не відчував і потреби вступати в коаліцію з колегами на регіональному рівні. Навіть попри існування різноманітних спілок, об’єднань, асоціацій.

У цьому плані «Запоріжтрансформатор» не був винятком. З 1978 року його очолював Леонід Хаджинов, який став дуже впливовою постаттю серед промислової еліти регіону. Правобережне угруповання директорів, що сформувалося навколо нього, мало вагу в економічному та громадсько-політичному житті області значною мірою завдяки особистості свого лідера. Досить сказати, що мало в які приїзди до Запоріжжя Президента глава держави не відвідував «Запоріжтрансформатор». Можливо, за такої впливової підтримки на підприємстві не дуже побоювалися можливого зацікавлення заводом ззовні. Та наприкінці минулого року прошелестіла чутка, що Л.Хаджинов чи то збирається самостійно залишити посаду генерального директора й голови правління, чи то готуються плани звільнення його з посад. Деякі спостерігачі пов’язували це з невщухаючим конфліктом навколо банку «Слов’янський», засновником і керівником якого з самого початку був пан Хаджинов.

Яка з цих версій правдива, залишається гадати, але чутки все-таки були небезпідставними. Л.Хаджинов справді пішов із посади голови правління АТ, ставши головою спостережної ради. Але невдовзі він залишив і цю посаду. За дивним (чи закономірним?) збігом подій, в часі це відповідало початку кампанії скуповування акцій ЗТР концерном «Металургія», яка не знижує темпів уже третій місяць.

Судячи з перегрупування в керівництві ЗТР (правління АТ очолив колишній заступник Л.Хаджинова Ігор Растворов, а до керівництва спостережної ради знову повернувся Олексій Литвин) і розгорнутої зустрічної кампанії скуповування акцій, адміністрація не збирається втрачати контроль над підприємством. Залишається тільки почекати, чиї фінансові можливості швидше вичерпаються, визначивши цим результат боротьби.