Московська площа: війна без гумових рукавичок Як у акціонерів «Київгуми» відбирають акції

Мотивація рішень місцевих українських судів стосовно корпоративних конфліктів уже давно перестала когось дивувати. У технологіях захоплення такі рішення звично відносять на ціну питання. У регіональних судах вона дещо менша, а самих рішень — більше.

Тож нікого не дивує, коли якийсь місцевий суддя раптом переймається глибокою турботою про підприємство, яке він і в очі не бачив, і починає розрулювати на ньому процеси на користь однієї зі сторін.

Однак навіть на цьому тлі творчість судді Комсомольського районного суду м. Херсона Наталі Стамбули усе-таки вражає новизною. Спочатку ця мудра жінка спокійно забрала 16,67% акцій у співвласників — братів Антона і Романа Кравців (онуків багаторічного керівника підприємства ВАТ «Київгума»). І передала їх у власність інвестиційно-фінансової групи ЗАТ «ФК Сократ».

Як підставу для свого рішення суддя вирішила використати факт неповноліття Романа й Антона. Відповідно до українського законодавства, без згоди одного з батьків подібну угоду не можна укласти. Проте в документах угоди (а її, до речі, готував сам ФК «Сократ») є відповідним чином оформлений документ, котрим Ігор Кравець — син Миколи Кравця і батько Романа й Антона Кравців — дав дозвіл на угоду з придбання синами 16,6% акцій.

Крім того, батько підписав цей договір, але суддя зробила висновок, що його підпис нерозбірливий. Ідея викликати самого батька, очевидно, нікому на думку не спала. Більш того, щоб зберегти нерви сім’ї, її взагалі не стали інформувати про те, що відбувається. Може, правда, часу не вистачило. Адже в чому точно важко обвинуватити херсонців — то це в тяганині. Поданий 29 червня 2006 року позов було практично негайно задоволено.

Правда, усе може виявитися простішим. Лише 24 квітня 2007 року стало відомо, що трохи раніше, 18 вересня 2006 року, пані Стамбула винесла рішення, відповідно до якого зобов’язала реєстратора підприємства ЗАТ «Фармреєстр» списати 5% акцій ВАТ «Київгума», які належать... самому Ігорю Кравцю, на користь якогось пана Олега Юркіна.

Справді, навіщо тривожити людей?

Який стосунок має херсонський суд до київської угоди, питання теж цікаве. Основний акціонер заводу і голова спостережної ради підприємства Інна Кравець заявила, що ні вона, ні її чоловік, ні сини «ніколи не мешкали в Херсоні і не були там зареєстровані».

Версія самого «Сократа» про причину позову взагалі варта уваги. З’ясувалося, що в червні 2003 року акції «Київгуми» були продані цією компанією під тиском і за заниженою ціною, у результаті чого компанія зазнала збитків. Взагалі, якщо акції справді продаються під тиском, то має порушуватися кримінальна справа, доводитися факт здирства і погроз. А потім на підставі вироку суду подайте цивільно-правовий позов про визнання права власності. Проте нічого подібного не робилося...

Іронія ситуації полягала в тому, що угода три роки розміщувалася на сайті самого «Сократа» у списку досягнень — як «організація консорціуму з метою формування пакета акцій, продаж пакета акцій приватному інвестору». Минуло три роки — і раптом з’ясувалося, що торговців цінними паперами обдурили...

Втім, нічого смішного в тому, що відбувається на «Київгумі», не бачать. За підприємство взялися цілком серйозно. І люди прийшли серйозні і досвідчені.

«Тектонічні» зсуви пам’яті у «Сократа» дивом збіглися зі зміною його власників. До червня 2006 року фірма фактично належала Роману Сазонову, котрий володів 90% її акцій. Але після додаткової емісії 50% пакета компанії викупили Валерій Нілов і Віталій Михайле, які трудилися раніше в українському підрозділі компанії «Альфа-Капітал».

Корпоративний досвід в обох був цілком достатній. Приміром, пан Нілов брав активну участь у боях між російською «Альфа-Групп» і норвезькою Теlenor за найбільшого мобільного оператора «Київстар».

На тлі цього міжнародного конфлікту «Київгума» виглядала, звичайно, скромніше, але грошей особисто акціонерам ФК «Сократ» потенційно обіцяла чимало.

Підприємство цікаве і саме по собі. Воно випускає на рік гумовотехнічних виробів на 19 млн. дол., тобто стільки ж, скільки всі інші підприємства галузі, разом узяті. Асортимент продукції складається з понад двох тисяч найменувань. У 2006—2007 роках було закуплено чимало нового обладнання.

Втім, незважаючи на розмови, що ФК «Сократ» має профільного інвестора, який вкладе кошти в модернізацію підприємства, виведення «Київгуми» на нові ринки збуту, більшість експертів вважають, що усе значно простіше.

Завод дуже «смачно» розташований. Він займає дев’ять гектарів землі на Московській площі в Києві, плюс має базу в 7,5 гектара в Кончі-Заспі. Ринкова вартість лише землі обчислюється десятками мільйонів доларів.

Власне, на підприємстві переконані, що ініціаторам атаки тільки земля й потрібна. Саме виробництво в кращому разі винесуть подалі в область, а в гіршому — і взагалі закриють. Для більшості робітників обидва варіанти означають звільнення. Звідси і їхня підтримка керівництва підприємства.

«Сократ» уже намагався у 2002—2003 роках купити контрольний пакет акцій, але тоді йому вдалося б придбати лише ті самі 16,6%. Основний пакет акцій зібрала сім’я керівника «Київгуми» Миколи Кравця. Тоді сторони домовилися, і в 2003 році «Сократ» продав свою частку. Тодішній конфлікт вважався вичерпаним і, загалом, так і було до приходу «москвичів».

Станом на 2006 рік основними акціонерами були голова спостережної ради Інна Кравець (44,36 % акцій), її син Ігор Кравець (5,43 %) і онуки Антон і Роман Кравці (по 14,09% акцій).

Зараз домовленість 2003 року намагаються переграти. Причому в методах не дуже соромляться. Якщо організовану в робітників скупку акцій, у принципі, можна було б вважати нормальною, тим більше що платять дорого — до 300 номіналів, то яким чином одержали реєстр акціонерів для адресного розсилання? За законодавством реєстр — інформація конфіденційна. Хоча це питання до контролюючих органів.

Втім, на тлі української Феміди — це справді дрібниці. Отут атакуючі звелися на весь зріст. Використовувалася традиційна схема — атака міноритаріїв. Тобто особи, купуючи кілька акцій, починають подавати позови до різних судів, які несподівано уважно до них дослухаються. Іноді акції купувалися і вже після подачі заяви.

Приміром, наприкінці минулого року якийсь Максим Кулик звернувся до українського суду із дуже цікавою вимогою — зобов’язати Інну Петрівну Кравець укласти договір купівлі-продажу акцій, які їй належать.

Суд, як ви вже зрозуміли, був Комсомольський міста Херсон, а суддею дивом виявилася уже відома нам пані Стамбула (очевидно, як фахівець із гуми). У результаті, 5 грудня 2006 року з’являється ухвала: накласти арешт на 44% простих іменних акцій, які належать І.Кравець, а головне — заборонити враховувати вищезгадані акції при визначенні кворуму і винесенні рішень на загальних зборах акціонерів.

Фактично відповідачка була позбавлена будь-яких корпоративних прав. Але, мабуть, за звичкою її про це не інформували.

При цьому Інна Кравець ніколи не мала ніяких господарських відносин з Максимом Куликом. Та й свої чотири акції він придбав через два місяці — у лютому 2007 року. А позов, між іншим, подавався від імені акціонера ВАТ. Але, погодьтеся, це вже такі дрібниці... Питання ж вирішене, що, власне, й вимагалося.

Правда, буквально через два тижні після рішення про арешт київгумівських акцій вийшла постанова пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», яким подібні фокуси були визнані такими, що суперечать законодавству. Але де там пленуму до Херсона...

Зараз пан Кулик роздає інтерв’ю, розповідаючи про грандіозні плани «Сократа».

Неважко помітити, що на підприємстві банально «вибивають» у власників акції, які їм належать. Незабаром може виявитися, що єдині не заарештовані акції — саме у «Сократа». І тоді буде проведено збори з чудовим кворумом близько 25%.

Ну а юристи, які обгрунтують його законність, теж знайдуться. За даними підприємства, зараз на стороні «Сократа» виступає юридична компанія «Сольський, Процик і партнери», яку представляє адвокат Андрій Процик.

Власне, розрахунок на те, що Інна Петрівна Кравець через свій поважний вік сама не може боротися за свої права. Спочатку вона зверталася до місцевих держструктур. Ефект, як завжди, нульовий. Зараз акціонери ВАТ «Київгума» звернулися з листом уже до голови антирейдерської комісії, першого віце-прем’єра М.Азарова з проханням розібратися в ситуації і запобігти рейдерському захопленню і знищенню «Київгуми».

Ну а «Сократ» у січні урочисто заявив, що став партнером «Київ­гуми» для розміщення акцій на Варшавській фондовій біржі. Цікаво, поляки знають про методи роботи з акціями в Україні?