«КИЇВЕНЕРГО» — КОМПАНІЯ ДЛЯ КИЯН У МІСТІ ВСІ «ЗА». А ХТО Ж «ПРОТИ»?

Дивлячись на капітально перекопаний ямами і траншеями Майдан Незалежності, важко повірити, що за якийсь тиждень усе це піде під бетон і асфальт, і місто знову засяє, зустрічаючи велике свято — 10-ту річницю Незалежності. От якби так — за тиждень, місяць, півроку, зрештою, — вирішувалися й інші питання, у тому числі далекі від будівництва! Проте історія, про яку ми хочемо розказати, тягнеться ось уже кілька років. Інколи здається, що до її завершення так само далеко, як і на самому початку руху чиновницькими коридорами...

Мова йде про передачу з державної в комунальну власність міста контрольного пакета (50%+1 акція) міської енергокомпанії «Київенерго». Незважаючи на численні позитивні рішення, звернення міської влади і депутатів до Президента України, Кабінету міністрів, питання, як і раніше, знаходиться в підвішеному стані.

У принципі, ще кілька років тому Президентом України було прийняте рішення, що цим пакетом повинно управляти місто. Відповідне розпорядження було віддано і трохи пізніше... благополучно «замурижене» чиновниками середньої руки. Для того, щоб, зрештою, змусити виконати це розпорядження, мерії знадобився цілий рік боротьби.

Причому цілком можливо, що зволікання було пов’язане з тим, що в міської влади були серйозні конкуренти. Час від часу когось із вітчизняних олігархів відвідує чудова думка про те, як славно було б поуправляти рік-другий енергокомпанією, річний оборот якої перевищує 1,2 млрд. грн.

Якщо від цього відщипнути (неважливо, за векселями або заліками) навіть 5—10 відсотків, виходить також дуже ласий шматочок. Тож час від часу такі ідеї проходили через урядові кабінети, іноді втілюючись навіть у вказівки «розглянути питання». Правда, поки до чогось конкретного справа не доходила.

Мерію подібна перспектива не надихала: там прекрасно розуміли, за рахунок чого і як «щипатимуть» компанію. У «Київенерго» історично всі розрахунки здійснювалися лише «живими» грошима. Навіть у найважчі часи «розгулу» Енергоринку, коли платежі грошима становили в енергетиці не більш як 20%, у місті не було бартеру.

Тому і про віяльні відключення в країні кияни знали в основному з поїздок до родичів у провінцію та з телевізійної інформації. Досягалося це в тому числі і тим, що компанія непогано розплачувалася з постачальниками газу й у результаті купувала газ за пільговими цінами. Керівництво «Київенерго» їх навіть засекречувало, щоб «не дражнити гусаків». Справді, Харківська ТЕЦ, що «сидить» за 20 кілометрів від родовища, купувала газ за 531 грн. за 1000 кубів з оплатою по бартеру, а постачальники в цей же час рвалися поставляти той самий газ «Київенерго» по 231 грн., але з оплатою «живими» грошима.

До речі, торік рівень розрахунків у компанії вперше перевищив 100%, тобто почали сплачувати і старі борги.

Втім, перспектива того, що компанія «за здорово живеш» спливе в чужі руки, не могла не хвилювати киян. Не сповнювала особливим оптимізмом й ідея приватизації компанії «стратегічним інвестором». Ні для кого не секрет, що інвестиційний рейтинг України дуже низький. Енергокомпанії нині продаються фактично за ціною металобрухту в дротах. Причому інвестор, купивши такий об’єкт, спробує закласти в тариф усі можливі ризики й одержати підвищену норму прибутку. Бажання загалом зрозуміле, але для міста воно означає різке підвищення плати за електроенергію і тепло.

Додаткові витрати організацій міста — у разі підвищення тарифу навіть відсотків на 20% — оцінюються в $45—50 млн. на рік, причому значну частину цієї суми заплатять саме численні бюджетні установи. Не кажучи вже про те, що кошти, сплачені інвестором за пакет, рано або пізно повернуться разом із прибутком через тариф і потім будуть репатрійовані за межі України. І навіщо їх виплачувати комусь лише за самий факт люб’язного приходу в країну — не зрозуміло.

«Київенерго» аж ніяк не в розваленому стані й особливих інвестицій не потребує. Точніше, вони б, природно, не завадили — кому не потрібні гроші? — але ж не на будь-яких умовах. Основний інвестиційний проект енергетики в місті — реконструкція теплових мереж — фінансуванням уже забезпечений. Причому ці гроші, $200 млн., Світовий банк дав саме під існуючу структуру енергокомпанії, що включає і належні місту теплові електростанції та електричні мережі. Розчленовувати цю систему було б не лише фінансово безперспективно, а й технологічно неможливо.

Міські електростанції створювалися саме для комбінованого виробництва тепла й електроенергії, і будь-яка спроба розділити цей процес призведе до порушення безперебійного постачання столиці. Зараз «Київенерго» повністю забезпечує місто електроенергією і на 80% — теплом. Та й навіщо, власне кажучи, ділити? Адже в багатьох європейських столицях міські енергомережі перебувають саме в муніципальній власності. Особливо там, де знають, що таке зима, як у Копенгагені, Гельсінкі і Стокгольмі.

До речі, про фінанси. За час, що минув з моменту створення, «Київенерго» сплатив усіляких податків і зборів досить вагому суму — 545 млн. грн. У валюті — це сотні півтори мільйонів доларів, тобто стільки ж, скільки можна було б одержати від приватизації компанії.

При цьому «Київенерго» самотужки добудовує ще один енергоблок ТЕЦ на Троєщині потужністю 250 тис. кВт. Це не враховуючи того, що компанія фінансує на 20% (50 млн. дол.) проект реконструкції теплових мереж міста.

У принципі пропозиція міської влади полягає у тому, щоб обміняти пакет акцій міської енергокомпанії, що належать державі, на приміщення низки ключових міністерств і відомств, що належать місту. До речі, ринкова вартість цих будівель значно перевищує ті 364 млн. грн., в які їх оцінили. Хоча справа, звісно ж, не в оцінці. Якщо місто одержить у власність держпакет, воно одержить і додатковий поштовх до свого розвитку. Адже, якщо лише перевести наземні лінії електропередач під землю, можна вивільнити в межах міста 300 гектарів додаткової площі. Причому чималі ділянки вивільняться навіть у центральних районах.

Це не кажучи про можливість здійснення в місті єдиної тарифної політики. Адміністрація має намір орієнтуватися на підтримку мінімально необхідної рентабельності виробництва тепла й електроенергії, щоб не дерти із споживачів три шкури.

Загалом, у самому місті ставлення до передачі акцій цілком однозначне: його підтримують усі. Унікальний випадок — Київрада, вряди-годи, одноголосно проголосувала за звернення до Президента з проханням прискорити цей процес.

«За» голосували всі — від комуністів до «зелених». Проект одержав підтримку керівників підприємств, міської організації УСПП, більш як сорока народних депутатів України з різних фракцій.

Варіант передачі вигідний обом сторонам: місто одержує можливість проводити єдину енергетичну політику, що вельми доречно, а держава — «житлоплощу» для міністерств плюс збереження невисоких тарифів у своїй столиці. Наприкінці травня Кабмін погодився з цими аргументами і передав пакет акцій місту. Проте через кілька тижнів уже новий прем’єр це рішення призупинив. Офіційно — для уважного вивчення його умов. У принципі, бажання не рубати з плеча зрозуміле, проте минуло вже понад два місяці, а результатів не видно.

Нещодавно і Президент доручив Кабміну розглянути питання. Як з’ясувалося, заперечень, по суті, немає ні в кого, у принципі всі «за»: і Мінекономіки, і Мінпаливенерго. Фонд держмайна — якщо пакет розкріплять із держвласності — також не заперечує. Але питання, як і раніше, не рухається. Очікувалося, що його вирішать до початку серпня, тепер уже до Дня Незалежності. Чого далі чекатимемо — нового року? Або ждали, ждали, та й годі сказали?