Титанове дежавю

Час над ним не владний — це висловлювання значною мірою стосується Запорізького титаномагнієвого комбінату. Та слова ці, на жаль, сповнені дуже іронічного змісту. Нині ситуація на ЗТМК така сама, як у 1993 році, коли підприємство аврально припинило випускати губчастий титан.

Відновити виробництво вдалося лише через п’ять років. Реанімація застарілої технології дала закономірний результат: комбінат став виробляти титанову губку з великими збитками (за неофіційними даними, до кінця 2002 року їхня сума становила близько 100 млн. дол.). До того ж продукція була настільки неякісною, що нею гидували навіть вітчизняні споживачі.

Кон’юнктура ринку також не вселяла оптимізму. За десять років, порівняно з 1990-м, світове виробництво губки скоротилося з 125 до 70 тис. тонн. Ситуацію погіршила ще й криза в літакобудуванні, яка виникла після 11 вересня 2001-го. На нього ринок титану негайно відреагував різким падінням попиту, що спричинило 50-відсоткове скорочення обсягів виробництва губки.

Просвіт намітився лише в середині 2004-го, коли попит на титанову продукцію став швидко відновлюватися. На таку приємну для себе несподіванку виробники титанової сировини миттєво відреагували збільшенням ціни. З усталених 5—7 дол. за кілограм котирування губки в 2005-му підскочили вчетверо. Для ЗТМК нарешті настали золоті часи надприбутковості та дворазового зростання рентабельності.

Залишалося лише розумно скористатися слушним моментом — модернізувати виробництво, розширювати ринки збуту, займатися сертифікацією продукції, словом, створювати заділ на майбутнє. Проте керівництво підприємства вирішило не обтяжувати себе такими турботами, обмежившись роботою на спотовому ринку, напевно, у надії, що його активність буде високою нескінченно довго.

Утім, думка міністра промполітики Володимира Новицького була прямо протилежною. Наказом від 15 квітня 2008 року він звільнив В.Теліна з посади генерального директора ЗТМК на підставі міністерських доган і результатів перевірки відомчого КРУ, яка виявила факти продажу продукції за заниженими цінами та невиконання гендиректором умов контракту. Потім, щоправда, скривджений керівник затіяв судовий позов, але Верховний суд України 3 червня 2009 року поставив крапку, визнавши звільнення В.Теліна законним.

За два місяці до цього наказом по комбінату його також звільнили з посади головного технолога «за невиконання посадових обов’язків, неприйняття рішень у межах своєї компетенції, неправильне використання наданих прав».

Виконувати обов’язки гендиректора спочатку доручили головному інженеру Сергію Теслевичу, а з 24 липня 2008-го — Віталію Кучуку, який очолив дніпропетровську корпорацію «ДВС Компані Лтд». Генеральним директором ЗТМК його призначили лише наприкінці січня минулого року. На той час стан справ на комбінаті вже був критичним.

Ціна титанової губки різко пішла вниз унаслідок стрімкого розвитку виробництва в Китаї, де з 2005-го потужності з її випуску щороку зростали вдвічі. А потім позначився вплив світової фінансової кризи. З 2009 року виробництво губки на ЗТМК знову стало збитковим.

— У 2008 році щомісячний випуск губки становив майже 900 тонн, а реалізація не перевищувала 600—750 тонн, — каже В.Кучук. — До мого приходу на складі накопичилося близько 2000 тонн нереалізованої продукції. Розрив між виробництвом і збутом продовжував збільшуватися. Як до першочергового заходу ми вдалися до освоєння нових ринків. Налагодили співробітництво з найбільшою в Європі компанією ThyssenKrup Metallurgie, одержали сертифікати відповідності в двох американських компаній. Наприкінці минулого року запустили в дослідно-експериментальну експлуатацію плавильне виробництво титанових зливків потужністю 80 тонн на місяць. Паралельно з цим було реалізовано план антикризових заходів. У три етапи випуск титанової губки був скорочений до оптимального рівня — 560—580 тонн на місяць. При цьому обсяг продажів становив близько 700 тонн.

Оптимізували управлінський склад, скасувавши посади п’яти заступників генерального директора. На жаль, не обійшлося без скорочення персоналу. Кількість працюючих на комбінаті зменшилася з 4 до 3,5 тис. Проте без цього вимушеного заходу ніяк не можна було: трудовитрати на підприємстві надто високі, оскільки оптимізацією виробничих процесів до цього просто ніхто не займався. За рахунок впровадження антикризових заходів торік виробничі витрати було знижено на 105 млн. грн.

Однак проблеми дефіциту обігових коштів комбінату це все ж таки не вирішило. Спроби залучити кредити теж не дали результатів: 18 вітчизняних банків ухилилися від співробітництва з підприємством. Щоправда, на початку минулого року керівництво ЗТМК змогло залучити як інвестора австрійську компанію Stork, яка погодилася щомісяця фінансувати підприємство на 3 млн. дол. у рахунок майбутніх поставок губки. Але, на жаль, не обійшлося без втручання сторонніх «доброзичливців».

— Один із депутатів облради поширив недобросовісну інформацію про комбінат, що нібито засвідчувала його неблагонадійність, — розповідає В.Кучук. — Це спричинило проблеми для підприємства. На жаль, це не поодинокий випадок втручання в господарську діяльність комбінату. Свіжий приклад — нещодавня «сенсаційна» заява керівництва обласного КРУ про порушення кримінальної справи за фактом крадіжки 80 тонн титанової губки. Але чомусь не беруть до уваги, що факт недостачі було виявлено ще в серпні минулого року під час проведеної на підприємстві інвентаризації, про що відразу ж були поінформовані правоохоронні органи. З яких міркувань на те, що сталося, вирішили звернути увагу тільки через півроку — можна лише здогадуватися.

У ситуації, що склалася, позицію власника, тобто держави, можна вважати щонайменше дивною. Вона зводиться до свого роду «політики невтручання», яка своєю байдужістю найчастіше просто виходить за межі здорового глузду.

Ще наприкінці 2008 року керівництво ЗТМК запропонувало Держкомітету України з державного матеріального резерву купити 6 тис. тонн губчастого титану. У світі така практика є узвичаєною, вона дає змогу пом’якшити вплив кризи. Наприклад, титановій промисловості Китаю вдалося вистояти торік лише завдяки держпідтримці. А для Запорізького титаномагнієвого це, здавалося б, і зовсім закономірно: саме держава має виступати основним споживачем продукції казенного підприємства, тому що укладення держконтрактів на виконання робіт і поставку продукції для державних потреб передбачено статутом підприємства. Тоді б і ЗТМК не довелося продавати губку за мізерною ціною за кордон, і держава не втратила б, отримавши можливість вигідно реалізувати товар, вартість якого сьогодні зросла більш як удвічі.

Ціна питання — лише 80 млн. грн., знайти які було неважко шляхом заміни товарів у Держрезерві. Цієї суми підприємству вистачило б для виконання графіка поточних платежів, припинення зростання боргів. Та ба. Замість обіцяних грошей довелося задовольнятися відповіддю Мінфіну про те, що виконати рішення неможливо. От і виходить, що половинчасте рішення неминуче призводить до негативного результату.

Інший наочний приклад — історія з наданням, точніше, із ненаданням ЗТМК диференційованого тарифу на електроенергію.

Той факт, що високий рівень виробничих витрат на комбінаті зумовлений застарілою технологією і надмірною вартістю електроенергії, доводити не потрібно. І ні для кого не секрет, що в собівартості продукції, що випускається ЗТМК, приблизно 40% становлять витрати на електроенергію. Ту саму, яка при надвиробництві генерації йде на зовнішній ринок по три центи, а казенному підприємству відпускається по 10 — і при економічному зростанні, і під час кризи. Тоді як видана в листопаді 2008 року урядова постанова про дифтариф для титаномагнієвого так і залишилася декларацією.

Спочатку умовою для його надання виставили подекадну оплату, чудово розуміючи, що підприємство її не подужає. Потім змилостивилися — дозволили розрахунки впродовж місяця. Правда, на той час заборгованість ЗТМК за спожиту електроенергію стала ще більшою. Зате було поставлено умову: сплачувати борг упродовж двох років рівними частинами, а не по наростаючій, як пропонував комбінат. У результаті вийшло, що дифтарифна ціна зрівнялася зі звичайною, і борг підприємства енергетикам уже становить близько 170 млн. грн. без тенденції до зменшення.

Отже, дискусія і взаємні докори керівників двох підприємств — комбінату та обленерго — триватимуть доти, доки на державному рівні, нарешті, не зрозуміють, що від спроб перекладання грошей із кишені в кишеню сума не збільшиться і не зменшиться.

Не менш сумнівним, ніж державна програма «Титан України», що канула в Лету, виглядає і створення однойменної державної холдингової компанії. Хоча б тому, що урядова постанова, яка проголосила її в лютому минулого року, стала повною несподіванкою для потенційних учасників — АТ «Сумихімпром», держкомпанії «Титан» і ЗТМК.

Перспективи його створення дуже туманні, не кажучи вже про мету та умови заснування холдингу, який об’єднав хімічне виробництво і металургію. Щоб ввійти в холдинг, титаномагнієвому комбінату слід акціонуватися, позбувшись статусу казенного підприємства. Це потребує витрат. Тільки на інвентаризацію майна комбінату потрібно мільйонів сім, взяти які просто ніде.

— Наше майбутнє цілком залежить від того, подадуть нам руку чи знову підставлять підніжку, — невесело жартують на комбінаті, чудово усвідомлюючи небагатий вибір. По суті, він зводиться лише до двох варіантів. Перший — зупинка виробництва, як у 1993-му. Це зупинить нарощування боргів, зробивши їх безнадійними, бо на поновлення виробництва потрібно викласти не менш як 150 млн. дол., які навряд чи швидко знайдуть.

Другий варіант кращий, але за умови, що власник, яким від імені держави є Мінпромполітики, зуміє адекватно відреагувати на стан справ на підприємстві. До речі, попри кризу, комбінат усе-таки зберіг кваліфіковані кадри і вийшов на 100-відсоткову оплату поточних витрат. Щоправда, вдається це виключно за рахунок внутрішнього ресурсу підприємства, який, на жаль, не безмежний. Надто мало залишилося до порогу неповернення. Тоді дежавю, безсумнівно, зникне. Залишаться лише спогади. Сумні...