Подарунок на півмільярда. «Металургія» чи банкрутство?

У нещодавно опублікованому журналом «Фокус» списку найбагатших людей Костянтина Григоришина оцінено в 1,7 млрд. дол. Два роки тому його бізнес оцінювали в 900 млн. Це, без сумніву, приємно. Правда, є й погана новина: частина приписуваних Костянтину Івановичу активів, м’яко кажучи, конфліктні. Тож доведеться ділитися. Жебрати нинішній мільярдер у результаті не піде, але чи залишиться в наступному списку супербагатіїв — далеко не факт...

Ідеться про долю багатостраждального Українського інвестиційно-промислового консорціуму «Металургія». Створений 2000 року, він був першою спробою юридично формалізувати українську бізнес-групу. Млинець вийшов «грудкою» і з різким горілим запахом. Боротьбу за ЗАлК він програв, а подальша історія консорціуму ввійде в історію як класичний приклад «кидкового» бізнесу.

Довідка «ДТ»

Український інвестиційно-промисловий консорціум «Металургія» створено навесні 2000 року для приватизації Запорізького алюмінієвого комбінату. Засновниками виступили банк «Зевс» (нині «БІГ Енергія») й Сумське машинобудівне НВО ім. Фрунзе, Стахановський завод феросплавів, а також «Полтаваобленерго» і Запорізький завод феросплавів.

Консорціум також управляв пакетами акцій багатьох підприємств машинобудівної та енергетичної галузей.

У період створення консорціуму його посилено наповнювали реальними активами. Проте енергійний початок незабаром змінився проблемами. Річ у тім, що 2002 року Костянтин Іванович посварився зі своїми компаньйонами по бізнесу — братами Григорієм й Ігорем Суркісами. Після чого почалися труднощі. Частина з них, на кшталт арешту самого пана Григоришина з явно підкинутими невідомими «доброзичливцями» пістолетом і кокаїном, широко висвітлювалася в пресі.

У результаті акціонер «Металургії» набув доволі цінного в українських умовах іміджу страждальця. Пізніше він навіть давав гроші на Майдан. Хоча вже на наступних виборах люди, які представляли свіжоспеченого мільярдера, йшли за квотою Комуністичної партії України.

На цьому тлі майже зовсім забулася маленька деталь: до моменту розлучення з «футболістами» консорціум «Металургія» дивним чином виявився роздягненим до нитки. У ньому практично нічого не залишилося — все дбайливо позливали на офшорні фірми.

Список втрат вражає: з балансу консорціуму зникли контрольні пакети ВАТ «Запоріжтрансформатор», ВАТ «Завод малогабаритних трансформаторів», 40% акцій «Чернігівобленерго», 33—40-відсоткові пакети «Полтава-», «Суми-», «Львів-» і «Прикарпаттяобленерго» та інші.

Технологія крадіжки була нехитрою. За договорами міни цінні папери ліквідних підприємств заміщали на балансі непридатними активами. Зокрема й акціями підприємств-банкрутів. Формально сума не дуже змінювалася, але от реальний вміст...

Займалися цим захопливим ділом кілька торгівців цінними паперами. Але ключову роль відігравало дружнє ЗАТ «Ліберті Маркет», яке наприкінці 90-х — на початку 2000-х постійно світилося в приватизаційних процесах.

Про те, до якої стадії вдалося роздягнути консорціум з активами 500 млн. дол. (нагадаємо, йшлося про самісінький початок 2000-го, коли ціни активів були ну дуже кумедними), свідчить аналіз, проведений наприкінці 2005-го на замовлення структур Костянтина Івановича.

Вийшло таке. Сукупну вартість активів консорціуму, включаючи майно й дебіторську заборгованість, визначили аж у 108,2 млн. грн., а от борги — у 146 млн. грн. До того ж, за даними газети «Деловая столица», основними кредиторами «Металургії» були близькі до Григоришина ТОВ «Дисконт 2000» і «Вексель-Гарант-2006».

Становище оцінювало маловідоме ТОВ «Максбудпроект». За його титанічну роботу була й воістину королівська винагорода.

За даними газети «Деловая столица», безвісному ТОВ відвалили... 25 млн. грн. Якщо це справді так, то всілякі прайс­уотерхауси нервово курили встороні.

Рекомендація «видатного» оцінювача була проста й передбачувана — «зробити банкрутом і забути».

І в червні 2006 року «Максбудпроект» звернувся до Господарського суду Запорізької області з заявою про порушення провадження в справі про банкрутство «Металургії». Цікаво, що спочатку йшлося про непогашений борг... 2 тис. гривень.

Але, зважаючи на все, позивача значно більше цікавило «визнання недійсними рішень рад директорів УІПК «Металургія»... скасування державної реєстрації консорціуму «Металургія» й припинення господарської діяльності консорціуму шляхом його ліквідації, й визначення порядку ліквідації».

Цікаво, що кілька місяців по тому Господарський суд Києва визнав банкрутом і ЗАТ «Ліберті Маркет», за сприяння якого й проводилося основне виведення активів.

У звичайному житті такий захід називається — ховати кінці.

До речі, одночасно пішли численні позови до одного з засновників консорціуму — банку «Біг Енергія» (де в самого Григоришина приблизно 30%). Але банк встояв і відбився.

Метушня з розтяганням активів консорціуму з подальшим закриттям «лавочки» чомусь не сподобалася іншим акціонерам. Робити Костянтинові Івановичу такі дорогі подарунки вони не захотіли, а тому почали звертатися до судів.

Уже 2005 року прокуратура Орджонікідзевського району Запоріжжя порушила кримінальну справу за фактом службової халатності, скоєної колишніми посадовими особами консорціуму «Металургія», яка призвела до незаконного відчуження його майна. Йшлося про згадану вище схему обміну якісних і дорогих активів на акції сумнівних компаній.

Після спроби зробити бан­крутом консорціум у Запорізькому господарському суді акціонерам удалося домогтися об’єктивного розгляду. У результаті 27 квітня 2007 року постановою Господарського суду Запорізької області справу переглянули через нововідкриті обставини.

До речі, нові обставини звучали так: «ознаки штучного доведення до банкрутства й незаконного відчуження майна».

Правники Григоришина намагалися протидіяти відновленню справедливості, але в червні 2007 року вже Апеляційний господарський суд Запорізької області рішення про перегляд банкрутства підтвердив.

Природно, визнавати свій програш правники не захотіли і знову оскаржили його у Вищому господарському суді України (ВГСУ). Хоч як дивно, там до їхніх прохань поставилися на диво уважно, й 14 серпня 2007 року ВГСУ своєю постановою задовольнив касаційну скаргу ліквідатора УІПК «Металургія».

Тобто окремим суддям госпсуду було однаково, яким чином розтанули активи на сотні мільйонів доларів.

Між іншим, далеко не всі вважають, що консорціум «Металургія» безперспективний. Якщо вдасться повернути його акціонерам виведені активи, цілком можливе як відновлення платоспроможності, так і вихід його на рівень великих фінансово-промислових структур України. Потенціал для цього є. Одна «трансформаторна» гілка чого варта...

З’явилася й надія. 22 січня 2008 року вища судова інстанція нашої країни — Верховний суд України — задовольнила скаргу консорціуму «Металургія», скасувавши постанову ВГСУ від 14 серпня 2007-го. Тим самим справу про банкрутство консорціуму «Металургія» припинено.

Тепер для відновлення справедливості потрібно домогтися виконання рішення Верховного суду України. Зрозуміло, що це буде нелегко. Як уже зазначалося, ресурсів, зокрема й фінансових, у пана Григоришина вистачає. А оскільки він позиціонує себе як російського громадянина, очікується й нова хвиля криків про затискання російського бізнесу.

А от виступаючи на Заході, Костянтин Іванович, пам’ятається, декларував, що в бізнесі його «турботою було постійно забезпечити, щоб компанією управляли належним чином і щоб існуюче корумповане керівництво було усунуте».

Судячи з результатів управління консорціумом, уявлення про ефективність у нього дуже оригінальні. Та й про корумпованість теж...