Чи зможе концесія підняти Маленьку Україну?

Як відомо, днями було підбито підсумки конкурсів про передачу в концесію двох вуглевидобувних держпідприємств - «Свердловантрацит» і «Ро­веньки­антрацит». Міненерговугільпром вибрало концесіонером цілісних майнових комплексів вуглевидобувних підприємств компанію ДПЕК Ріната Ахметова. Також відомо про неоднозначні коментарі цієї події. Хоча критикам усе, що треба зробити, - це з’їздити в ці міста та запитати: кому, власне, крім Ахметова й самих жителів Ровеньків і Свердловська, потрібні ці підприємства з їхніми складними соціальними проблемами, боргами, радянськими пролетарськими традиціями й такими ж (за давністю років) основними фондами? Європейцям? У них і своїх проблем у Парижі та Римі вистачає. Іншим бізнесменам, які більше звикли жити за рахунок дотацій із державних шахт, ніж інвестувати у виробництво? Щось таких не знайшлося. А коли подивитися, що за сім років, наприклад, у «Павлоградвугілля»» вклала ДПЕК? Але ж там 5,4 млрд. грн. було інвестовано.

«Економіка Свердловська залежить цілком і повністю від роботи вугільних підприємств. Так було завжди. У валовому обсязі виробництва близько 90% - це вугілля. Із 30 тис. працюючих понад 17 тис. працюють на ДП «Свердловантрацит», - розповідає мер Свердловська Олександр Шмальц. - Тому життя міста залежить від цього містоутворюючого підприємства. Економічна, політична й моральна обстановка залежить від шахтарів. Але як гірничий інженер я можу сказати одне: без державної підтримки шахти довго працювати не можуть, тому вихід один - залучення інвестора на умовах концесії. Іншого шляху просто немає, бо концесіонер вкладатиме кошти у відновлення основ­них фондів, обладнання, він буде зацікавлений у підвищенні продуктивності праці».

Соціальна сфера на плечах «атлантів»

Маленька Україна (не плутати з Малоросією) - це не країна, де живуть горезвісні, але невідомі антропологам «маленькі українці». Це міста і села, населені такими ж людьми, як, скажімо, кияни. При двох руках, при двох ногах, середньостатистичних пропорцій. Але через брак нормальної роботи і (або) можливості виїхати в пошуках такої (та хоча б у столицю) змушеними хоч якось заповнювати статзвітність про наявність життя в Ucraina Parva.

Про життя в селах і містах цієї України в столиці мало хто знає, але люблять клястися нею в програмних промовах, передвиборних спічах і партійних тропарях. Хоча має бути цікаво - як там живуть аборигени?

Якщо набрати в пошуковику Google «Ровеньки і Свердловськ», п’ятим посиланням випадає: «Міняю 2-кімнатну квартиру в м. Ровеньки або 2-кімнатну в м. Свердловськ Луганської обл., або обидві на житло в місті Ясину^­­вата. Розгляну всі пропозиції». А ви кажете - Київ. А віддати два житла за одне в Ясинуватій - слабо?

У Свердловську та Ровеньках практично вся соціальна сфера лежить на плечах найбільших містоутворюючих, до того ж державних вугільних підприємств - відповідно, ДП «Свердлов­антрацит» і ДП «Ровеньки­антрацит», від яких залежить стан усіх соціальних об’єктів, отже, і рівень життя городян загалом. Держава не може забезпечити нормальне функціонування навіть самих цих держпідприємств, не кажучи вже про соц­сферу.

Наприклад, на балансі «Свердловантрациту» нині перебуває житлофонд (364 житлові будинки, розташовані не тільки у Свердловську, а й у шахтарських селищах Комсомоль­ське, Бірюкове, Шахтарське та ін.), п’ять котелень (дві газові і три вугільні), дитячий оздо­ровчий центр «Королівські скелі», фізкультоздоровчий комплекс «Шахтар» (стадіон, цілорічний басейн, два спортзали), а також два санаторії-профі­лакторії. Тільки за один вересень 2011 року утримання цієї інфраструктури обійшлося «Свердлов­антрациту» без малого в 4 млн. грн.

«Якщо в найближчі кілька років не залучити й не мобілізувати капіталу для інвестицій, ми розуміємо, що навіть такі підприємства, як «Ровеньки­антрацит» і «Свердловантрацит» залишаться безперспективними. Тепер головне - зробити все, щоб ці держпідприємства залишилися точками зростання вугільної промисловості», - сказала, перебуваючи там у вересні, Наталя Королівська, яка не має жодного стосунку до «Ко­ролів­ських скель», а очолює комітет Верховної Ради з питань промислової та регуляторної політики і підприємництва.

Отже, сталося. Інвестора, з яким найближчим часом буде укладено концесійні угоди на 49 років, як то кажуть, «залучили», визнавши його пропозиції найкращими за 14 із 16 критеріїв (про які - нижче). Фінансові аспекти, до речі, оцінювала одна з провідних світових аудиторських компаній - Pricewater­housecoopers.

«Обсяг видобутку вугілля «Ровенькиантрациту» збільшиться з 7 млн. тонн 2012 року до 7,1 млн. тонн 2016-го, «Сверд­лов­антрациту» - з 6,75 млн. тонн 2012 року до 7,18 млн. тонн 2016-го. Капітальні інвестиції в «Ровенькиантрацит» у 2012-2016 роках становитимуть 2,998 млрд. грн., «Свердловантрацит» - 2,729 млрд. грн.», - підбив підсумки голова конкурсних комісій, заступник міністра енергетики та вугільної промисловості Сергій Чех. Він наголосив, що переможці зобов’язуються забезпечити більші обсяги видобутку вугілля на підприємствах і інвестицій у їхній розвиток (за цим показником сукупна пропозиція на 434 млн. грн. вища), ніж другий претендент - компанія «Донецьксталь».

Щоквартальний концесійний платіж по ДП «Ровеньки­антрацит» становитиме 17 млн. грн., по ДП «Свердловантрацит» - 13 млн. грн.

«Однак мене як мера міста цікавить соціальне питання», - заявив О.Шмальц.

Що ж, переможець погодився відремонтувати об’єкти житлового фонду підприємств і
передати їх на баланс відповідних міських громад. «Соціальне питання» не повинне псувати хороших жителів Маленької України.

Улюблене місто може спати спокійно?

Заступник мера м. Ровеньки із соціальних питань Віктор Михайличенко вважає логічною перемогу ДПЕК у концесійному конкурсі: «Мені відомо, що торік ДПЕК інвестувала 550 млн. грн. у «Свердловатрацит» і «Ро­венькиантрацит», тому результат концесійного конкурсу мене не здивував, - зазначив він. - Загалом я вітаю підсумки конкурсу».

Голова Незалежної профспілки гірників, народний депутат і член конкурсної комісії з концесії Михайло Волинець сказав про своє, профспілко­во-наболіле: «Нас, представників профспілок, цікавив соціальний блок, зокрема, інтереси пра­цівників підприємств. І високі бали від профспілок ДПЕК одержала завдяки тому, що, на відміну від «Донецьксталі», її інвестиційна пропозиція включала зобов’язання стовідсоткового збереження зайнятості». Він також додав, що інвестор погодився виконувати існуючу тарифну угоду та колективний договір.

Заступник голови Проф­спілки працівників вугільної промисловості Валерій Мам­ченко (теж член конкурсної комісії з концесії) уточнив, що варіанти, запропоновані ДПЕК стосовно розвитку підприємств, були найкращими з фінансового, економічного та соціального погляду.

За словами заступника голови ППВП, для профспілок було важливо, що ДПЕК взяла на себе зобов’язання прийняти на роботу всіх охочих, хто нині трудиться на ДП, тоді як «До­нецксталь» зобов’язалася зробити це на 80%. «Тобто «Донецьк­сталь» була готова звільнити 8 тис. чоловік. Це був би соціаль­ний вибух для таких міст, як Свердловськ і Ровеньки», - зазначив він.

До слова, про тих, хто програв. Виконавчий директор «До­нецьксталі» Олександр Ша­по­валов заявив, що, попри програш, у компанії немає претензій до самого конкурсу. Пре­цедент, однак, враховуючи те, що нинішнє концесіонування двох вугільних держпідприємств - перше за роки незалежності. «Участь у цьому тендері дала нам можливість досконально вивчити процедуру. Цей досвід дуже знадобиться на­далі», - зазначив О.Шапо­валов.

Знадобиться, знадобиться. Затверджений урядом список підприємств, що підлягають передачі в концесію, налічує 140 позицій. Є де засукати рукава й у Маленькій Україні.