Багатий не той, хто має більше, а той, кому достатньо меншого. Українцям завжди чогось не вистачає, але нам пощастило жити не в пустелі чи серед одноманітних гір, а на по-справжньому щедрій землі. Українські чорноземи недарма характеризують прислів'ям "посадиш голоблю, а виросте тарантас". Проте мова не про ґрунти, а про те, що під ними. Серед усього різноманіття в українських надрах варто виокремити особливий камінь - бурштин, який гарно виглядає, лікує щитовидку і легко трансформується в долари. Однак трансформується, на превеликий жаль, не для державного бюджету.
Промисловий видобуток українського бурштину розпочався в 70-х роках минулого століття, але населення його цінності не усвідомлювало: випадково знайдені камінці спалювали у печах і грубках поліщуків - гарно горить і гарно пахне. У 1993 р. нераціональність вирішили повернути у більш конструктивне русло - було створено державне підприємство "Укрбурштин" у м. Рівному. Пізніше на базі підприємства було створено два дочірні: "Бурштин" і "Бурштинові копальні". У 1998 р. з метою реалізації держпрограм у сфері видобутку золота й розвитку титанової галузі уряд створив ДАК "Українські поліметали", котра поглинула і названі бурштинові компанії. У 2001 р. "Бурштин" і "Бурштинові копальні" зливаються у ДП "Бурштин України", яке нині позиціонується як єдиний спеціалізований суб'єкт господарювання, що займається видобутком і переробкою бурштину. Незважаючи на це, левова частка бурштину (за іншими даними - весь) видобувається незаконно і продається за кордон.
Монополіст з обробки бурштину простоює якраз через неможливість скуповувати у населення видобутий коштовний матеріал - держава не виробила відповідного механізму. Натомість єдина в світі біржа бурштину в Гданську править від 3 до 8 євро за грам необробленого каменю залежно від фракції та відтінку. Зрозуміло, що поліським нелегальним старателям перекупники платять значно менше. Тим часом незаконна розробка бурштинових надр зменшує запаси принаймні на 30 т щороку при загальних запасах у 1500 т. Масштаби бюджетних втрат не можна порахувати, за неофіційними даними, кожна доба коштує державі щонайменше 5–8 млн грн.
Якщо в 90-х роках бурштин буквально викопували, то в останні років десять лопати поступилися місцем мотопомпам: під високим тиском воду закачують глибоко в землю, і бурштин буквально вимивається на поверхню. Для того, щоб у роботі з помпами не виникало проблем, треба сплатити певні кошти тим силовим структурам, які ці проблеми здатні створити. Вартість "даху" становить 800 дол. за добу. Готовність платити такі гроші свідчить про рентабельність видобутку.
Історія знає безліч прикладів подібного захоплення легкими грошима. Одним із них є золота лихоманка - стихійний і масовий видобуток золота на нових чи нерозвіданих родовищах, головними характеристиками якого є навала старателів з інструментами різного рівня механізації та загальне хижацьке ставлення до самого процесу. З літератури та кіно ми знаємо чимало прикладів такої діяльності людини: від Каліфорнійської золотої лихоманки середини XIX ст. до сучасних її аналогів по всьому світу.
Сарненський, Володимирецький та Дубровицький райони Рівненської області, Олевський і Коростенський на Житомирщині - це географія поширення бурштинової лихоманки. Поклади приваблюють велику кількість старателів, для котрих бурштин стає своєрідним імунітетом від бідності (для декого - заодно і від совісті, далекоглядності та бажання працювати легально). Особливо перспективні та багаті родовища обростають таборами копачів, де влаштовуються платні стоянки автомобілів, продається їжа, надаються послуги з транспортування обладнання чи доставки води тощо. Згодом цей мурашник кочує на інше невиснажене місце, залишаючи по собі тільки "місячні" ландшафти.
Заробітки від подібного промислу завжди є легкими грошима, хоч би якою каторжною працею вони здобувалися. Стимулятором такого заробітку є, хоч як дивно і сумно, військові дії на Сході. Доки держава зайнята відбиттям зовнішнього нападу, внутрішні справи відходять на другий план. Тим часом природні ресурси вичерпують ті, кого оминула повістка з військкомату.
Проблема має локальний характер, але не може бути вирішена на регіональному чи місцевому рівні. Вона набагато ширша, ніж може здаватися на перший погляд. Окрім очевидних економічних чи екологічних збитків державі, з'являється цілий пласт інших її проявів: загальне зростання криміногенної ситуації, загострення боротьби за території промислу, алкоголізм на селі, залучення неповнолітніх до старательського заробітку та багато інших.
Держава намагалася втримати бурштинові запаси від розкрадання неодноразово. Ще у 1992 р. президент України видав розпорядження "Про охорону і використання Клесівського родовища бурштину у Рівненській області", яким зобов'язував Кабінет міністрів вжити заходів з організації належної охорони і видобутку бурштину виключно державними підприємствами. Розпорядження чинне дотепер, але державну монополію на видобуток бурштину було скасовано
18 жовтня 2005 р. змінами до Закону "Про підприємництво". Тепер, цитуючи Л.Кравчука, "маємо те, що маємо".
Один із варіантів розв'язання проблеми вбачається у легалізації старательського промислу: охочі купуватимуть у держави дозвіл на видобуток, а держава скуповуватиме його результати. Процедура такого ліцензування впирається у стандартну для України опцію - бюрократію. Проте сама ідея про те, що кожен охочий зможе вільно видобувати бурштин, у сучасних умовах утопічна: окремі люди контролюють тисячі бурштиноносних гектарів незаконно (на правах оренди, приватизації тощо), тому будь-яка легалізація вигідна передусім саме їм.
9 вересня 2010 р. Верховна Рада України ухвалила Закон "Про бурштин", що містив положення про спеціальні дозволи на користування бурштиноносними надрами на родовищах непромислового значення, які мали видаватися обласними радами без проведення конкурсу. В українських реаліях відсутність конкурсу робить монополістами метких ділків, котрі можуть отримати багато ділянок. Крім того, спеціальні дозволи на розробку корисних копалин загальнодержавного значення можуть видаватися лише спеціально уповноваженими органами виконавчої влади (ст. 39 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища"). Вже 14 грудня 2010 р. Закон "Про бурштин" було відхилено.
Нині Державна служба з геології та надр за спрощеною процедурою (без проведення аукціону) видає дозволи для дослідно-промислової розробки та видобутку бурштиноносних порід на ділянках проявів бурштину, які не мають промислового значення та розмір яких не перевищує одного гектара.
В Україні немає нічийної землі - кожен квадратний метр перебуває на чиємусь балансі. Відповідно, території несанкціонованого видобутку бурштину закріплені за офіційними природокористувачами (лісництвами чи підприємствами рекреації), надрокористувачами (підприємствами з видобутку та переробки корисних копалин), землекористувачами (сільськогосподарськими підприємствами), або ж розташовані на землях запасу сільських і селищних рад. Окрема частина бурштину видобувається на пайових чи приватизованих землях сільськогосподарського призначення, які належать звичайним селянам. Унаслідок діяльності старателів на такому ґрунті з однаковим нульовим результатом ростиме хоч картопля, хоч папайя, хоч ебенове дерево. Непромислові масштаби видобутку стосуються саме таких ділянок. Тому справедливість і логіка вимагають, щоб їхні власники мали пріоритетне право на видобуток…
Головні покупці бурштину - у Польщі або ж у Китаї, але нерідко в цій ролі виступає і Російська Федерація. Відгонить конспірологією, але змусити конкурента позбутися своєї частки товару, на який попит не зникне доти, доки люди цікавитимуться коштовностями, цікава ідея. Проти наших кількох тонн на рік у Росії видобувають щороку не менш як 300. Проте суттєва різниця полягає в незрівнянно кращій якості вітчизняного самоцвіту: за різними оцінками, частка непридатного для обробки українського бурштину становить 5–10% від видобутого, російського - не менш як 80%. Таким чином, виснаження вітчизняних надр вигідне не тільки "джентльменам старательської удачі".
Активність репресивного апарату повністю повторює контури боротьби з корупцією: позбивати вершки і не лізти в хащу. Арешти і покарання копачів, навіть з конфіскацією їхнього обладнання, є суто поверховим заходом. Скупники, канали збуту й "експорту", напрямки виведення коштів, їх подальше використання та інші не менш важливі питання залишаються поза увагою. Згідно з відповідним законом надра є виключною власністю українського народу. Старателі трактують це положення як своє безпосереднє право на користування надрами для видобутку бурштину - вони ж бо представники народу, і тисячі їх. І через оцю чисельність боротися з ними не має особливого сенсу: покарання одного лише стимулює іншого - одним конкурентом менше.
Карати, звичайно, треба. Проте не тільки копачів. Безліч фактів причетності представників правоохоронних органів та органів прокуратури як до безпосереднього видобутку бурштину, так і до "кришування" заробітків інших. Притягнених до відповідальності немає, тому і обвинувачення залишаються нібито безпідставними. Хоча участь представника держави у злочинній діяльності є однозначно обтяжливою обставиною.
Ситуація регулюється ст. 240 Кримінального кодексу - незаконне видобування корисних копалин карається штрафом у розмірі 400–700 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням чи позбавленням волі на строк до трьох років. Незаконність видобутку означає, що він здійснюється без належним чином оформленого дозволу, його підробки чи завершення строку дії. Знову в центрі уваги система регулювання: держава повинна або видавати дозволи, або займатися видобутком самостійно. Інакше отримаємо ескалацію суспільної напруги в бурштиноносних районах - адже ресурс не вічний.
З 11 серпня 2014 р. у Верховній Раді опрацьовується проект закону про особливості видобутку бурштину-сирцю на родовищах і проявах, які не мають промислового значення. Прес-служба Рівненської обласної ради вважає величезним плюсом факт залучення до його розробки жителів північних районів регіону. Проте вказаний проект відверто складно вважати таким, що змінить ситуацію. Наприклад, він пропонує новацію: не мають промислового значення ті родовища та прояви бурштину-сирцю, розробка яких промисловим способом є економічно недоцільною. Ототожнення відсутності "промислового значення" і "економічної недоцільності" викликає здивування. При загальних запасах у тисячу тонн будь-який видобуток не матиме промислового значення, але камінь, кілограм якого коштує дорожче, ніж центнери інших копалин, завжди економічно доцільно видобувати.
Стаття 8 проекту відносить до повноважень обласних рад, з-поміж іншого, "надання надр у тимчасове платне короткострокове користування" та "розподіл між відповідними місцевими бюджетами платежів за користування бурштиноносними надрами та платежів за надання спеціальних дозволів на користування бурштиноносними надрами". Ситуація цікава: землі на балансі сільських рад, а кошти розподілятимуться обласними. З контексту політики децентралізації та підвищення повноважень і можливостей територіальних громад таке положення явно випадає.
Думати глобально, діяти локально - принцип, котрий варто задіяти в цьому випадку. Держава завжди може запровадити український варіант бурштинової регалії (без смертної кари, але з гарантуванням монопольного права на прибуток), може повністю віддати видобуток у приватні руки, може знайти інший варіант. Держава може все, але подальше бездіяльне потурання нинішній лихоманці занадто дорого коштуватиме.
Вирішення проблеми чекають усі. Особливо ті люди, які живуть не лише сьогоднішнім днем і в жодному разі не залучені до вичерпання надр. Значний рівень невдоволення серед членів багатьох територіальних громад, на чиїх землях видобувається бурштин, а також потенційна загроза самовільних каральних акцій з їхнього боку стосовно старателів потребують широкого залучення суспільства у цивілізованих формах. Одним із варіантів розв'язання суперечностей можна вважати ідею створення мережі громадських організацій для охорони природного багатства. Проте це лише напівзахід.
Вітчизняне законодавство недосконале, але не варто вішати абсолютно всіх собак на державу. Старателі хотіли б орендувати землю, добувати бурштин, легально його продавати і навіть сплачувати податки. Вони переконують, що тоді відпрацьовані з метою наживи землі перестали б нагадувати кадри марсоходу Curiosity. Проте бурштин і так видобувається ударними темпами, дозволу держави при цьому ніхто не чекає, такса за мотопомпу поступається можливому добовому заробітку, грошей на рекультивацію вистачає і тепер, але нею ніхто не хоче займатися. То що зміниться після легалізації?
Стаття 4 Закону України "Про державно-приватне партнерство" від 1 липня 2010 р. відносить пошук, розвідку родовищ корисних копалин та їх видобування до сфер, у яких таке співробітництво здійснюється. Створення товариств артільного типу, налагодження роботи пунктів скуповування, запровадження більш жорстких покарань для порушників мають стати першочерговими заходами на шляху реформування цієї сфери. Мережа ДЕРЖАВНИХ пунктів прийому бурштину повинна охоплювати все Полісся, Волинь та інші бурштиноносні райони.
Не хочеться бути зловісним пророком, але всі корисні копалини рано чи пізно закінчуються - на те вони й називаються невідновними. Схоже, що Україна питанням потенційного вичерпання бурштину не переймається зовсім. Коли це станеться, винуватою народ вважатиме саме державу: бо самоусунулася, бо не проявила твердості, бо дозволила. І з кожним тактом мотопомпи час розплати наближається.