Як не збожеволіти, очікуючи звісток від полонених або зниклих безвісти рідних

Ніч… Кожна ніч — це тортури. Очі заплющуєш, і уява малює картини одну страшнішу за іншу. Від тривоги вже не боляче, від неї нудить, вивертає душу від невідомості. Тижнями, місяцями…

Безперервний страх втратити близьку людину, яка перебуває в зоні бойових дій, у полоні, пропала безвісти… Все це виснажує, жорстоко травмує психіку. Як допомогти цим людям, і як уберегти їх від шахраїв та ворогів?

Із цими та іншими запитаннями ZN.UA звернулося до військової психологині Олени Нагорної.

facebook/olena.nagorna

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Травмуючі події: як їх пережити і зберегти психічне здоров’я

Ми не тільки перебуваємо в стані тривожності, а й є об’єктами постійних інформаційно-психологічних атак

— У нас не тільки окремі люди, а й уся нація стоїть перед екзистенційним викликом (бути чи не бути), — каже Олена Нагорна. — Тому розглядати цю ситуацію в рамках тільки психофізіології неправильно. Без розуміння, навіщо це відбувається, яка місія кожної людини в захисті своєї країни; без усвідомлення моральних, культурних і духовних цінностей не обійтися. Неправильно говорити про стрес як про суто біологічне явище і розмірковувати над способами саморегуляції. Те, що відбувається з кожним українцем і всією нацією, треба розглядати в кількох площинах.

— У яких саме?

— Ми всі — живі організми, і біологія, звісно ж, первинна. Тривалий стрес не може не залишати сліду в організмі, не може не позначатися на нашій поведінці. Часто доводиться спостерігати емоційну втому, вигоряння. Тривожність доводить до фізіологічних розладів. Це порушення сну, харчової поведінки (відсутність апетиту або, навпаки, підвищений апетит). Це порушення дихання — воно може стати поверхневим, що призводить до загострення соматичних захворювань. Але ми, люди, істоти мислячі, соціальні. Ми здатні розпізнати симптоми, які заважають нам нормально жити, і звернутися по допомогу. Допомога (насамперед підтримка) психологічна й соціальна позитивно впливає на наше ментальне здоров'я. У результаті, і фізичний стан буде поліпшуватися.

Слід розуміти, що ми не тільки перебуваємо в стані тривожності, а й є об’єктом постійних інформаційно-психологічних атак із боку противника. І тут треба вмикати раціональне мислення, дотримуватися інформаційної гігієни.

— Тобто?

— Якщо ми напрацюємо механізм опору зовнішньому ворожому впливу, це поліпшить наше самопочуття і загалом ментальне здоров'я нації.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Кола нашого особистого пекла

Безпека — базова потреба людини нарівні з їжею та сном

— Про які механізми йдеться: медійні, психотерапевтичні, медикаментозні? Адже може просто бракувати сил нескінченно перебувати у стані тривожного очікування, думати, живий чи ні, і чекати дзвінка від коханої людини. Коли доводиться визнати, що ти — вже пацієнт психіатра?

— Безпека — це одна з базових потреб людини нарівні з їжею та сном. Ми її позбавлені. Тому треба спостерігати за собою і прагнути, наскільки це можливо, задовольняти дві інші базові потреби.

— Тобто забезпечувати собі повноцінні сон і харчування?

— Так. Навіть якщо тривожність дуже висока, хочеться постійно стежити за новинами й дуже хочеться отримати звісточку від близької людини, з якою перервався зв'язок. Відсутність сну та нормального харчування тільки погіршить ваш стан. І контролюйте свої емоції. Допомагайте одне одному робити це.

Як допомогти одне одному не зламатися

— Яким чином?

— Команди на кшталт «не хвилюйся», «перестань плакати» не допоможуть. Краще скажіть: «Я зараз тут, з тобою. Як ти хочеш, щоб я тебе підтримав? Заварити чаю?». Обійміть близьку людину. Покажіть своє бажання піклуватися про неї. І порада іншій стороні — навчіться приймати підтримку. Пам'ятайте, є два виходи зі стресу. За одними дверми — постравматичний стресовий розлад, а за іншими — посттравматичне зростання, коли людина усвідомлює свій травматичний досвід і використовує отримані в ньому навички на користь собі та оточенню.

— Наприклад?

— Наприклад, людина пережила дуже сильний обстріл, перебувала в гострому стресовому стані: тремор, сльози, гнів, агресія. Але змогла з цим упоратися — набула навичок саморегуляції і адаптації, зміцнила свою стресостійкість. Цей досвід, а також досвід підтримки інших — це посттравматичне зростання. Ви стали досвідченішими, мудрішими. І не сприймайте людей із травматичним досвідом як жертв. Приймайте їх як експертів із виживання. Це — фундамент для їхнього посттравматичного зростання. Вони зможуть піднятися на сходинку вище. Зазначу, що, хоча ми перебуваємо в умовах повномасштабної агресії, за статистикою, відсоток людей із посттравматичним стресовим розладом становить 15—20, та аж ніяк не 100%.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Як підвищити стійкість до стресу: поради психотерапевта

Куди йти? Кому телефонувати?

— Якщо я усвідомлю, що зі мною щось не те, куди йти, кому телефонувати?

— У кожному разі, не треба зразу бігти у психушку. Найімовірніше, катастрофи немає. Можна зв'язатися з психологом, який проведе первинну діагностику. Можливо, у вас нормальна реакція організму на ненормальні обставини і вашого особистого ресурсу буде достатньо, щоб упоратися з наслідками стресу. Можливо, вам знадобляться дихальні техніки, контроль балансу рідини в організмі, фізична активність. Можливо, вдасться скоротити час зависання в телефоні, в новинах і використовувати цей час для сну.

— А якщо зовсім погано? Якщо не минається за три дні?

— Якщо і серце тріпоче, і тиск підвищується, і дихати важко, і тривожний стан триває більше трьох місяців, це можуть бути ознаки посттравматичного стресового розладу. Для початку відвідаєте психолога або сімейного лікаря, вам допоможуть визначитися з реальною ситуацією. Якщо ж мова про представників сил оборони, то їм слід звернутися по консультацію в медичну або психологічну службу.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Непроста розмова: як правильно говорити з дітьми про війну

У спробах розшукати близьку людину дійте раціонально, щоб не стати жертвою шахраїв або ворожих агентів

— Повернімося до того, з чого ми почали, — тривожного очікування звісток від близької людини, яка пішла на фронт і з нею перервався зв'язок.

— Тут ми маємо справу з так званою «невизначеною втратою». Така людина живе зразу в кількох паралельних реальностях. Одна реальність припускає, що зниклий безвісти, ймовірно, загинув. Друга — що він, можливо, в полоні. Третя реальність — він, можливо, поранений, у шпиталі й не може вийти на зв'язок.

У такій ситуації важливо раціоналізувати свою діяльність. Є спеціальні дорожні карти, розроблені Координаційним штабом з питань поводження з військовополоненими, а також розроблені офісом Уповноваженого з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, та офісом Уповноваженого Верховної Ради з питань прав людини. Треба діяти відповідно до цих дорожніх карт.

— Що ці карти передбачають?

— Вони передбачають інформування компетентних структур про зникнення людини. Це: Національне інформаційне бюро — воно формує реєстри людей, із якими втрачено зв'язок; Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими; найближчий відділ поліції, куди потрібно подати заяву про зникнення людини; Уповноважений Верховної Ради з прав людини. Варто також проінформувати об'єднаний штаб СБУ про те, що з людиною немає зв'язку. Рекомендується звернутися із заявою в Міжнародний Червоний Хрест і робочу групу ООН з питань насильницьких або недобровільних зникнень. Зазначу, що військова частина веде комунікацію з родичами зниклих безвісти через військкомат (територіальний центр комплектації та соціальної підтримки), оскільки головне для військових — виконання бойового завдання. Пошуками займаються органи, які мають право на оперативно-слідчі дії.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Війна і кохання

Дотримуйтеся правил інформаційної безпеки

— Родичам солдатів, із якими втрачено зв'язок, завжди здаватиметься, що вони роблять мало, — продовжує Олена Нагорна. — Але треба чітко дотримуватися інструкцій та правил інформаційної безпеки. Дуже часто родичі, перебуваючи у стані тривожності й намагаючись знайти хоч якусь інформацію про рідну людину, викладають у соцмережі персональні дані воїна, номер військової частини, її дислокацію та іншу інформацію, якою можуть скористатися (і скористаються) вороги і шахраї. Не сумнівайтеся — шахраї відгукнуться першими й почнуть тягнути з родичів зниклого гроші за інформацію. Можуть навіть інсценувати якісь крики, прохання допомогти, аби міцніше підсадити на гачок своїх жертв.

Моніторять соцмережі й вороги, які вираховують дислокацію військових частин, збирають контакти родичів військовослужбовців. Доводилося зіштовхуватися і з такими ситуаціями: родичам полоненого пропонували сфотографувати військові об'єкти, вислати копії якихось документів, які надсилали з військової частини, щоб використовувати їх у підривній та розвідувальній діяльності, інформаційно-психологічних операціях. А це вже тяжкий злочин. Підштовхують також до акцій протесту, сіють недовіру до командного складу. Оскільки люди перебувають у стані стресу, одним із наслідків якого є звуження когнітивних функцій, їм складно приймати раціональні рішення, вони під владою емоцій. Ними легко маніпулювати.

Психотерапію — в маси?

— Жертвами стресу та депресії є багато українців, майже кожен. Як би ви поставилися до відновлення масових психотерапевтичних сеансів, на кшталт тих, які проводив на ТБ наприкінці 80-х минулого століття психіатр і психотерапевт Анатолій Кашпіровський?

— Погано поставилася б, оскільки будь-яка психологічна консультація потребує суворо індивідуального підходу. Але що можна й треба робити масово — то це давати людям основи психологічних знань, навчати надавати первинну психологічну допомогу. Це те, про що я вже казала, — як підтримати людину у тяжку хвилину. Навчитися цього не так складно. Надання первинної психологічної допомоги в десятки разів знижує ймовірність розвитку різних розладів. В армії цього вчать. Зокрема як визначати психологічний стан свій і свого товариша та що робити в тих чи інших ситуаціях. Масова первинна психологічна підготовка, безперечно, може зіграти велику позитивну роль.

Більше статей Юлії Мельничук читайте за посиланням.