ЗВИЧАЙНА СПРАВА

Факт виявлення прослуховуючого обладнання в офісах народних депутатів Володимира Сивковича і Віктора Мусіяки надбанням гласності зробила Генеральна прокуратура. Ні Сивкович, ні Мусіяка, котрі написали заяву в Київську міську прокуратуру в зв’язку з виявленням, у розголосі до закінчення проведення експертизи зацікавлені не були. Саме експертиза має встановити, коли саме і, можливо, ким саме були зроблені закладання в кабінетах народних депутатів. І якщо з «жучком», виявленим на сувенірній ялинці на столі у Володимира Леонідовича, усе більш-менш ясно, то зі стаціонарним і професійним обладнанням, що збирало інформацію в кабінеті Віктора Лаврентійовича усе не так просто.

За словами Володимира Сивковича, виявлений у його кабінеті 10 грудня «жучок» (розміром із ніготь мізинця) мав блок живлення, розрахований на тиждень роботи. Витрачено запас було наполовину. З чого, утім, може випливати, що прослуховку встановили недавно, або, що також імовірно, недавно замінили блок живлення. «Відомо, — сказав у інтерв’ю «ДТ» В.Сивкович, — що Віктор Лаврентійович тривалий час перебував на лікуванні, і в його кабінеті — лідера партії «Вперед, Україно» — ми часто проводили наради. Чимало розмов у цьому кабінеті велося і під час передвиборної кампанії. У серпні-вересні 2001 року у нас ледь не в повному складі бував штаб «Нашої України», із яким ми визначали свої взаємовідносини.

Прослуховуюче обладнання виявили працівники «Альфи», котрі здійснюють мою охорону за рішенням прокуратури. У обов’язки альфівців входить перевіряти приміщення, у яких я часто буваю на предмет існування в ньому обладнання, за допомогою якого може бути отримана інформація, використання якої може загрожувати моїй безпеці. З такими «жучками», що примостилися на ялинці, мені раніше доводилося стикатися неодноразово і жменями їх виносити з дому, машини й офісу. У кабінеті ж у Віктора Лаврентійовича виявлено було ось що: спеціалісти (а дилетанти на це нездатні) викрутили плафон, що прикриває три лампи, у бетонній стелі видовбали дірку і підключили до електропроводки пристрій розміром із телефонну трубку. Потім дірку акуратно зацементували, прикрили шпалерами того ж кольору та якості й одягли плафон. Така операція вимагає кваліфікації і 3—4 години часу».

За словами Сивковича, отримати інформацію, що знімається цим пристроєм можна було й у сусідніх будинках, якщо вони заживлені на одну фазу. Головне, щоб знімання відбувалося до проходження струму через трансформатор. Подібне обладнання коштує десятки тисяч доларів. Ним ще двадцять років тому починало користуватися КДБ СРСР. «Зараз, — каже Володимир Сивкович, — необхідно визначити, по-перше, термін давнини закладання. За попередньою оцінкою працівників СБУ, це було зроблено кілька років тому. Я хотів би мати точнішу інформацію з цього приводу. По-друге, експертиза, якщо на її результати ніхто не вплине, має визначити номерний знак використаного обладнання. Навіть якщо він затертий, його можна просвітити. Піднявши архіви, можна буде спробувати встановити, кому ця техніка належала — СБУ чи тим численним організаціям, які мають право користуватися подібною технікою й одержали її з балансу Служби безпеки. Річ у тім, що наші депутати, твердячи про небезпеку поліцейської держави, самі надали право величезній кількості структур вести оперативно-технічну діяльність. Таке право мають СБУ, МВС, прикордонники, податкова адміністрація, військова розвідка, митники, служба державної охорони, і це здається не повний перелік. Мною розроблений і внесений на розгляд парламентом проект закону «Про зміни до деяких статей закону про оперативно-пошукову діяльність». Необхідно жорстко регламентувати порядок обставин зберігання та дозволу використання подібних пристроїв. На мою думку, лише одна структура може мати подібну техніку і відповідати за законність її використання. Інші ж можуть звертатися до неї у разі виникнення необхідності провести оперативно-технічні роботи. При цьому, до речі, активно мають бути задіяні суди. У нинішній же ситуації визначити, хто тебе прослуховує, за такого плюралізму власників специфічного обладнання практично неможливо. Як це дотепер, до речі, не зробили в ситуації із записаною розмовою Омельченка з Ющенком. Таких прикладів безкарності сила-силенна».

Чіткої відповіді на запитання: «Хто вас прослухував?», Володимир Сивкович уникає, посилаючись на необхідність отримання даних проведеної нині експертизи. В оточенні ж народних депутатів існують дві основні версії. Перша полягає в прояві цікавості щодо планів «Вперед, Україно!» та «Нашої України» за часів передвиборних баталій. Навіщо брати «язика» у штабі Ющенка, коли у сам штаб може проникнути «вухо»?

Друга версія пов’язана з подіями навколо арешту Костянтина Григоришина, затриманого в машині народного депутата Сивковича. За деякими даними, міністр внутрішніх справ досить різко відреагував на претензії народного депутата до міліції, у зв’язку з чим Володимиру Сивковичу довелося зустрітися з паном Смирновим і продемонструвати останньому ряд документів дуже педантичного штибу, після чого, кажуть, і був відправлений у відставку Микола Джига. У оточенні Сивковича не виключають, що продемонстровані документи не могли залишити байдужими міністра, так само як не могли не розбудити цікавість із приводу джерел інформації Сивковича, визначити які кожному керівнику хотілося б до неможливості.

Чи буде якась із цих версій підтверджена, громадськість, слід гадати, дізнається або з прес-релізу Генпрокуратури, або від самих народних депутатів.

Ринок послуг підслуховування процвітає в Україні досить давно. Наша влада і суспільство вже давно стали прозорими... для державних і приватних спецслужб. Жодне серйозне політичне чи комерційне рішення не приймається без використання добутої незаконним шляхом інформації. Плюралізм вух дає можливість різним структурам і політичним силам отримувати інформацію про конкурентів. Не секрет також, що основним споживачем інформації вже давно є Банкова. Хоча й у деяких опозиційних політиків відповідне обладнання не порошилося без діла. За 11 років в Україні створено не просто поліцейську, а таємнополіцейську державу і боротися з цим набагато складніше, оскільки інформація про чуже комерційне, особисте і політичне життя вже давно стала тим наркотиком, на який пересіли політики, котрі приймають рішення.

Інформація «ДТ»