Здрастуй, соціалістичне село!

Чоловіки, котрі пускають нюні і хапаються за серце тільки через те, що їх не призначили аграрним верховодом, ніколи не працювали головами колгоспів. Часто биті і зрідка голублені радянською владою, соціалістичні керівники, по-перше, були міцними, як обценьки, а, по-друге, не пнулися добровільно на столичний асфальт.

Нині ж ледь не кожен депутат бачить себе якщо не сільським віце-прем’єром, то міністром. При цьому лише дехто замислюється: чим — ідеями, знаннями, досвідом — він здивує атрофований аграрний світ, збудить його до земного, а не потойбічного життя? Але першими, хто потішив село, стали Президент і прем’єрша, призначивши міністром аграрної політики... соціаліста Олександра Баранівського. Слава Богу, нинішня «кадриль» обійшлася без госпіталізації до Феофанії, як для декого при форматуванні аграрного блоку уряду Януковича.

Задовго до президентських виборів беззаперечним лідером на посаду аграрного віце-прем’єра вважали Івана Томича, голову профільного комітету Верховної Ради. Він же — президент Асоціації фермерів і приватних землевласників України (АФЗУ). Враховували давню дружбу Івана Федоровича з Віктором Ющенком, підкріплену врученням Віктору Андрійовичу фермерського посвідчення під №1. Саме за прем’єрства Ющенка українські фермери дістали найбільшу фінансову підтримку. Тому цілком логічним було їхнє шикування під прапором виборчого блоку свого попечителя, а для Івана Томича — включення до списку «Нашої України».

Одначе після остаточної перемоги Віктора Ющенка у боротьбу за вищі аграрні посади включилися інші гравці, похитнувши під Томичем п’єдестал. Про свої домагання на три міністерських портфелі голосно заявили аграрники — Народна аграрна партія України. У самій депутатській фракції помітні три титульні постаті — Катерина Ващук, Михайло Гладій та її керівник Ігор Єремєєв. І вже в ареалі «аграрного» корпусу кожен із однодумцями силкується перетягти канат на свій бік.

До цієї когорти віхолою увірвався екс-віце-прем’єр Леонід Козаченко. Причому, не голіруч, а з вагомим фоліантом «Стратегія розвитку агропромислового комплексу України» і легшим — «Сто днів аграрного блоку». Що пропонує агробізнес? Козаченко — віце-прем’єр, Томич — міністр. Як альтернативу останньому висунули і Вадима Чагаровського, знаного здебільшого по молочному «Галактону». Кілька ключових посад переходило до успішних аграрних топ-менеджерів. Леонід Козаченко, як і раніше, сповідує публічність, прозорість дій майбутнього аграрного блоку, підкреслюючи це навіть тезисно: «відкрита міжвідомча нарада...», «відкрите засідання колегії...»

Оце, по суті, й усі аграрні козирі. Та й резерв — не розженешся, переважно із депутатів, як колишніх, так і нинішніх. За одних у пресі репетували... земляки, других висували однопартійці, треті не гребували моментом самих себе «проштовхнути»... Що далі, то непролазнішими ставали аграрно-кадрові хащі.

Не виключали появи на аграрній орбіті Валентини Семенюк, члена Соцпартії. Валентину Петрівну добре пам’ятають по її роботі в аграрному комітеті Верховної Ради за керівництва ним Олександром Морозом. А то раптово з-за бруствера вигулькував «солдат із групи «Центр» — Василь Гаврилюк. Кволо згадувалося прізвище віце-прем’єра Івана Кириленка, котрому вдалося попрацювати при двох патронах (і міністром при Ющенкові-прем’єрі). І хоча Іван Григорович, за його словами, не бачив себе у новому уряді, жартівники з «Нашої України» пропонували поклопотати перед Ющенком про призначення Кириленка... довічним віце-прем’єром.

Поки зацікавлені і так, і сяк стуляли аграрно-кадрові пазли, «молодіжне крило» парламентської аграрної фракції вдалося до наступальності. У Міністерстві аграрної політики з’явилася група депутатів НАПУ, «вишикувала» чиновників і... всадовила у порожнє міністерське крісло свого колегу Бойка. Знайомтеся, мовляв, ваш майбутній шеф...

Уточню: у Верховній Раді три Бойка. Той, хто примірявся до сільськогосподарського скіпетра, виявився ближчим до землі. Дарма, що його не всі знають в обличчя навіть із депутатської братії, не кажучи вже про успіхи в аграрній законотворчості. Проте Бойко із таким запалом вжився у майбутню роль, що почав учащати на Хрещатик, 24, навіть у суботу. Незабаром заступники міністра зрозуміли задум молодика: від уміння «вибити» бюджетні гроші «потрібним» адресатам залежало, чи гідний він котируватися на міністра...

Якщо структурувати розрізнених претендентів на аграрного віце, то доки в кадрових тасуваннях схильні розглядати їх попарно. За прем’єра Анатолія Кінаха найбільш прохідною фігурою на віце-прем’єра з питань АПК вважали Леоніда Козаченка. При Петрові Порошенку — Івана Томича, він же можливий і в спайці з Олександром Зінченком. Хоча за обрання останнього ймовірним було і сусідство висуванця із НАПУ — Михайла Гладія чи Катерини Ващук. А от у Кабмін Юлії Тимошенко багато хто не міг підшукати аграрну «пару».

Утім, потреба у цьому відпала, оскільки у новому складі Кабміну посаду аграрного віце-прем’єра скасували. Хоча нині, коли Україна рветься і до СОТ, і в ЄС, саме в агропромисловому секторі в нас купа проблем.

Та навіть якби їх поменшало, охочих жувати віце-прем’єрську скибку не так вже й багато. Надто вже вона черства порівняно з пухким міністерським короваєм, ураховуючи, що саме відомство — розпорядник бюджетних коштів. Нинішнього року на потреби АПК передбачається близько 4 млрд. грн. Дай Боже, при остаточній верстці головної фінансової книги додадуть ще пару мільярдів. Можна жити! Тому претендентів на міністерську посаду навіть більше, ніж на віце-прем’єрську. Бо усвідомлюють: маючи в руках фінансові важелі, шансів проявити себе успішним керівником галузі незрівнянно більше...

Чи не тому в останні дні так збурилася ситуація навколо посади аграрного міністра? Переповідають, люди, котрі тижнями чекають аудієнції в Ющенка, були шоковані «позачерговим» візитом до нього Юрій Карасика. Двічі екс-міністра, екс-губернатора, екс-радника... Клопотав Юрій Михайлович не про своє сьогодення і майбутнє: у нього воно забезпечене, будьте певні. Ішлося про потенційного міністра АПК — молодого, перспективного, меткого Юрія Мельника, нинішнього заступника міністра з тваринництва. Юрія Карасик не став удаватися в деталі, що при ньому і його тезці стан у цій галузі опинився за критичною межею. Зрозуміло, що ніхто кандидатуру Мельника з фракціями, навіть рідною НАПУ, не узгоджував, тому виник спротив. Але вийшовши із кабінету Ющенка, Юрій Карасик на всі сто був упевнений у тому, що Мельник — міністр, а він — радник Президента з питань АПК. Якби таке сталося, то можна було би говорити про воду, в яку входять тричі: міністром, ще раз міністром і президентським радником. Щоправда, така вода — стояча.

А тепер, після всього, я точно знаю: куди не рулюй, а опинимося ми у... соціалізмі. Сільським господарством керуватиме вчений-агроном, випускник Житомирського сільськогосподарського інституту, кандидат економічних наук Олександр Баранівський. До депутатства в ВР — перший секретар Житомирського обкому Соцпартії України.

Я не відаю, за якими критеріями відбирали аграрних вождів. Навряд чи їх тестували за IQ, ганяли по американських опитувальниках, британських... Змагальність програм, концепцій? Рейтингове голосування? Повторюся: за винятком Леоніда Козаченка, жоден навіть штрихом не позначив своє бачення скирти проблем. У головного редактора журналу «Хлібороб України» Анатолія Бондаренка була своя метода добору кадрів. Він викладав на полірований стіл три колоски: озимої пшениці, ячменя і тритикале. Якщо журналіст бездоганно розрізняв їх, зараховував до штату. Без резюме і протекції.

Я не закликаю влаштовувати такий екзамен майбутнім міністрам. Але я маю повне право, як представник українського селянства, знати: куди рухатиме наше село з усією інфраструктурою той чи інший керманич? Щоби він устиг за короткий час, відведений цьому урядові, бодай пару разів провернути корбою остиглий стартер АПК... Ми й без того уже в цейтноті. Уже сьогодні селянам виходити у поле. На чому? Солярка — за ціною бензину А-95. Мінеральні добрива подорожчали вдвічі.

Та, за великим рахунком, починати слід не з них. Головний блок — соціальний. 15,3 млн. мешкають у сільській місцевості, більшість із них — пенсійного і передпенсійного віку. Із ким вершити реформи? Одній із них — земельній, виповнилося десять років, а з часу виходу указу про прискорення реформування аграрного сектора минула п’ята річниця... Якщо не розвивати сільські території, молодь не пустить коріння у глибинці і не буятиме крона. Отже, й піднімати аграрний сектор буде нікому. Тому заходи уряду у соціальній сфері села мають бути сформовані на облаштування сільської місцевості як основного фактора осілості її мешканців.

Чим примагнітити селян? Записуйте: на законодавчому рівні врегулювати питання часткового безробіття, зайнятості в особистому підсобному господарстві — прийняти Закон України «Про індивідуальну трудову діяльність»; підвищити заробітну плату працівникам сільськогосподарських підприємств до середнього в державі рівня; спрямувати до 50% коштів з Фонду допомоги по безробіттю на створення нових робочих місць у сільській місцевості... Для облаштування соціального благоустрою сільської місцевості: визначити статус деградуючих сільських поселень; поширити на них пільги, передбачені для «трудонедостатніх» сіл; звільнити від оподаткування кошти, інвестовані у розвиток сільської інфраструктури; газифікувати села, прокласти водогони, здійснити повну радіофікацію, прискорити телефонізацію, залучивши операторів мобільного зв’язку…

Окрім соціальних, у мене є напрацювання і в аграрній економіці, і в сфері земельних відносин. А з яким багажем прийшов у сільське відомство Олександр Баранівський? Мені, за 20 років безперервної роботи в АПК наскрізь пропахлому гноєм, хочеться бачити не квотного керівника галузі, а вмілого «зцілювача» села і сільського господарства, не тільки генератора, але і рушія. Як писала Ліна Костенко, «хочеться дива і трішки вина». А виходить: здрастуй, соціалістичне село?!