«Збагачене» партнерство

Українсько-американські відносини завжди були болюче вразливими. Тим більше, коли йшлося про контроль Києва над експортом зброї і розповсюдженням ядерних технологій і матеріалів. Варто лишень пригадати історію розлучення України з ядерною зброєю. Або — скандал із «Кольчугами». Сьогодні американці наполегливо домагаються від Києва згоди на вивезення до Росії ядерного палива, що містить високозбагачений уран-235. В Україні воно використовується у дослідницьких реакторах київського Інституту ядерних досліджень і севастопольського Національного інституту ядерної енергії і промисловості. Крім того, запаси високозбагаченого урану (ВЗУ) перебувають на балансі Національного наукового центру «Харківський фізико-технічний інститут».

Мотиви, якими керується Вашингтон, шляхетні. Білий дім, котрий веде безкомпромісну війну з тероризмом, вважає: ядерне паливо, що містить високозбагачений уран або плутоній, може зацікавити ісламських екстремістів, які вже досить давно бажають створити свою атомну бомбу. Загалом, констатує адміністрація Джорджа Буша, наявність високозбагаченого палива (ВЗП) у дослідницьких інститутах різних країн світу становить для всього людства велику небезпеку. Тому заради загального спокою американці пропонують інститутам відмовитися від нього і почати використовувати у своїх дослідженнях низькозбагачене паливо (НЗП).

Ще навесні 2004 року Вашингтон виступив із т.зв. Ініціативою глобального зменшення загрози. Вона передбачає повернення відпрацьованого палива американського виробництва до США і російського виробництва — до РФ. Американці також запропонували, щоб країни, які використовують із науковою метою запаси ЗП радянського або російського виробництва, повернули його до Росії. Замість нього Білий дім пропонує поставити НЗП і навіть готовий профінансувати переобладнання під нього дослідницьких реакторів. На ці цілі американський уряд має намір виділити 450 млн. доларів.

Американську ініціативу підтримали росіяни. І не лише на словах. 27 травня 2004 року представники Сполучених Штатів і Росії підписали угоду «Про співробітництво з увезення до Російської Федерації ядерного палива дослідницьких реакторів, виробленого в Російській Федерації». Треба сказати, що це не єдиний приклад російсько-американського співробітництва в цій галузі. Раніше Вашингтон і Москва, за активної участі МАГАТЕ, розробили програму повернення в Росію високозбагаченого палива з дослідницьких реакторів, що знаходяться за межами РФ. У межах цієї програми ще 2002 року ЗП було вивезено до Росії з Югославії, а 2003-го — з Румунії і Болгарії. Саме в цей час Вашингтон неодноразово звертався до Києва із закликом вивезти ВЗУ з харківського інституту. Проте тодішнє українське політичне керівництво вирішило залишити високозбагачений уран у країні.

Тема повернення цього палива в Росію вже вкотре стала предметом українсько-американських переговорів у травні минулого року. Тоді у Відні, на сесії МАГАТЕ, представники американської делегації звернулися до українців із пропозицією вивезти до Росії ЗП із київського та севастопольського інститутів, забезпечивши роботу дослідницьких реакторів на основі НЗП. Вашингтон навіть пообіцяв, що безкоштовно обміняє високозбагачене паливо на низькозбагачене. Окрім цього, представники уряду Сполучених Штатів заявили про свою готовність надати 1 млн. дол. для модернізації реактора BBP-M Інституту ядерних досліджень. Спритні американці навіть устигли підготувати та відправити нам проект угоди між міністерством енергетики Сполучених Штатів і мінпаливенерго України. Втім, у цьому документі немає жодного слова про виділення 1 млн. дол. на модернізацію київського реактора...

В останні місяці американці дуже наполегливо домагаються від офіційного Києва згоди на свої пропозиції. Це питання ставилося під час візиту Бориса Тарасюка до Вашингтона. Його готуються обговорювати і під час поїздки до Сполучених Штатів Віктора Ющенка. Український уряд поки ще не прийняв остаточного рішення. Однак візьмемо на себе сміливість стверджувати, що, незважаючи на привабливі умови, Київ усе-таки відхилить пропозицію американців.

Наскільки вдалося з’ясувати, причини зводяться ось до чого. Безумовно, відмова Києва від високозбагаченого урану і перехід наших дослідницьких реакторів на низькозбагачений потішить Вашингтон, який змагається за більший контроль над ядерними матеріалами. Та наскільки ймовірним є потрапляння ВЗУ з українських інститутів до рук членів терористичних угруповань? Судячи з оцінок експертів (і не лише українських), просто мізерна. За їхніми словами, фізичний захист ЗП, що зберігається у наших дослідницьких інститутах, має високий ступінь надійності. До речі, створювалася ця система захисту за участю американських фахівців.

До того ж високозбагачене паливо зберігається у наукових установах із дотриманням усіх норм і правил безпеки. Всі ядерні матеріали в Україні перебувають під контролем МАГАТЕ в межах системи гарантій із 1995 року. Інспекції цієї міжнародної організації неодноразово перевіряли виконання нами своїх зобов’язань зі зберігання ядерного палива. Порушень виявлено не було. То навіщо ж у цьому випадку передавати ЗП Росії, розписуючись тим самим у своїй нездатності забезпечити надійний фізичний захист ядерного палива і контроль над ядерними матеріалами? Врешті-решт це може негативно позначитися на іміджі нашої країни. До того ж, нагадаємо, що саме в Росії діють численні терористичні групи, а убезпечення Москвою зберігання ядерних матеріалів викликає багато запитань.

З іншого боку, що Україна одержить у перспективі, якщо відмовиться від ВЗУ? Не йдеться про готовність американців профінансувати модернізацію київського реактора BBP-M і надати низькозбагачене ядерне паливо замість високозбагаченого. Ряд експертів вважає, що зберігання в українських дослідницьких інститутах ВЗУ дозволить і надалі проводити унікальні ядерні дослідження. Це означає, що українська школа ядерної фізики матиме серйозну перевагу порівняно з ученими тих країн, які перевели свої реактори на НЗП. До того ж Україна матиме у своєму розпорядженні специфічні технології. А це вже саме по собі підвищує рейтинг країни.

Неабияку роль у всій цій історії грає і те, що російсько-американську угоду було підписано за спиною України. Що теж не може не викликати деяких запитань. Невідомо, чи буде світ безпечнішим після реалізації цієї російсько-американської угоди, але не викликає сумнівів, що Москва одержить від її виконання максимальні політичні дивіденди. Насамперед оскільки, сконцентрувавши на своїй території ЗП, Росія автоматично виходить на вищий рівень діалогу зі Сполученими Штатами. Адже для Вашингтона нерозповсюдження ЗМЗ є одним із ключових елементів боротьби з тероризмом. З огляду на це держави, що позбулися високозбагаченого урану, стають не лише менш цікавими для Сполучених Штатів. Для світової політики вони перетворюються на гравців другого і третього плану. Чи влаштовує така перспектива Київ, який претендує на роль регіонального лідера? Звісно ж, ні. В Україні не забули про відсутність інтересу до неї з боку світової спільноти після вивозу ядерної зброї. Та й приклад Берліна переконує Київ у необхідності зберігання в країні ВЗУ: притому, що Німеччина постійно підкреслює відсутність амбіцій стосовно власної ядерної зброї, ФРН посідає одне з чільних місць у світі з проведення ядерних досліджень. Зокрема і з високозбагаченим ураном.

Напевне, ці міркування узяли гору над аргументами, які надав Вашингтон. Очевидно, в Білому домі не будуть у захваті від такого рішення українського керівництва. Та все-таки сміємо стверджувати, що воно не матиме серйозних наслідків для відносин Києва та Вашингтона. Адже Україні не можна ні в чому дорікнути. Наша країна не є учасником жодної багатосторонньої або двосторонньої угоди, яка б зобов’язувала її відмовитися від ВЗУ або високозбагаченого ядерного палива. Тож, якщо Україна вирішить не відправляти до Росії високозбагачений уран і надалі використовувати його в науково-дослідних інститутах, ніяких штрафних санкцій із боку міжнародного співтовариства не надійде.

З іншого боку, Київ готовий до співробітництва з Вашингтоном у тому, що стосується вивозу відпрацьованого ядерного палива. З погляду ядерної і радіаційної безпеки для України ця сфера становить куди більший інтерес. Очевидно, що тут українсько-американський діалог буде продуктивнішим.