Залежно від напрямку погляду

Про такий саміт Україна—ЄС ще рік тому ми могли тільки мріяти. Адже всі вісім попередніх зустрічей на вищому рівні проходили зовсім в інших політичних умовах і в цілком іншій атмосфері. Хіба ще рік тому, дивлячись на розлюченого й закомплексованого Кучму, ми могли уявити президента України, що вільно й природно почувається в товаристві європейських лідерів, натхненно розповідає про українські традиції та показує вишиванки і обереги, розвішані на Банковій? Чи думали про те, що високі європейські гості проситимуть включити до програми офіційного візиту відвідання історичного Майдану? Чи чули ми раніше стільки похвал і оптимістичних оцінок із боку представників Євросоюзу?

То чому ж, коли все це стало реальністю, раптом ловиш себе на тому, що гострої радості з цього приводу немає? Можливо, відчуття притупилися від тривалого очікування? Чи хотілося чогось більшого?

Ні, певна річ, ніхто не сподівався, що необгрунтовані фантазії деяких «младоінтеграторів» раптом утіляться в життя, а їхня спроба кавалерійським наскоком узяти Брюссель увінчається успіхом (і заявки на членство чи не наступного дня після інавгурації нового президента подавати планували, і європейську перспективу з брюссельських бюрократів витягнути обіцяли, і ринковий статус не пізніше квітня гарантували).

Але все-таки була велика надія, що у відносинах із Євросоюзом ми просунемося далі тієї точки, в якій перебуваємо сьогодні.

Безумовно, було б цілком несправедливо стверджувати, що прогресу немає. За минулий рік зроблено чимало. Передусім змінено атмосферу відносин, про що одностайно стверджують усі, хто в тій або іншій сфері бере участь у переговорах із Євросоюзом. Оптимізм випромінюють навіть колишні записні песимісти, добре обізнані з неповороткою бюрократичною брюссельською машиною. Нізащо й ніколи вона не розвернеться у бік України, запевняли вони раніше. А сьогодні охоче підтверджують слова Антона Бутейка, першого заступника міністра закордонних справ, який розповів журналістам, що багато питань, які раніше вирішувалися довго й нудно з допомогою дипломатичних нот, сьогодні можна вирішити, подзвонивши до Брюсселя з мобільного телефона. «Такої уваги до нас і бажання допомогти ми ніколи раніше не відчували», — стверджують ті, хто регулярно спілкується з європейською столицею.

Звісно ж, тішить, що Єврокомісія нарешті дійшла висновку — Україна виконала всі вимоги й відповідає всім технічним критеріям для надання їй ринкового статусу. Ним її буде наділено відразу ж після завершення певних формальних процедур через місяць-два.

Під час саміту також підписано три значні для нашої країни документи. Мабуть, найважливішим із них можна назвати Меморандум про порозуміння щодо співпраці в енергетичній сфері між Україною та ЄС, завізований президентом Віктором Ющенком і британським прем’єром Тоні Блером, який головує в Євросоюзі. Документ, підписаний у рамках діалогу високого рівня в енергетичній сфері, високо оцінюють профільні експерти. Оскільки Меморандум, на їхню думку, фіксує стратегічність і пріоритетність відносин України та Європейського Союзу в цій галузі. Крім того, вважають експерти, інтеграція енергетичної інфраструктури є передумовою для подальшої економічної інтеграції нашої країни та ЄС. Також висловлюються сподівання, що перехід україно-єесівських відносин в енергетичній сфері на вищий щабель зможе полегшити напружений україно-російський нафтогазовий діалог.

Другий документ — Угода між Україною та ЄС про деякі аспекти повітряного сполучення, — підписаний прем’єром Юрієм Єхануровим і президентом Єврокомісії Жозе Мануелем Баррозу, дає змогу будь-якій авіалінії ЄС здійснювати авіарейси між будь-якою країною Євросоюзу й Україною. Цей документ визнає існування єдиного ринку авіаперевезень між нашою країною та ЄС і є першим кроком до розширення співробітництва в галузі авіації. Нагадаємо, у вересні ЄК запропонувала провести переговори про комплексну угоду у сфері цивільної авіації для створення спільного повітряного простору з метою поступового інтегрування української авіаційної галузі в європейські структури. Мабуть, уже в першій половині наступного року Єврокомісія отримає мандат на початок цих переговорів.

Ю.Єхануров і Ж.Баррозу також підписали Угоду про співробітництво стосовно цивільної глобальної навігаційної супутникової системи між Європейським співтовариством і його державами-членами та Україною. Зазначена система «Галілео» почне функціонувати 2008 року. За оцінками європейських експертів, уже через кілька років обсяг цього ринку перевищуватиме 230 млрд. євро й охопить усі основні сфери громадського життя. На думку вітчизняних фахівців, підписання вищезазначеної угоди з ЄС створює передумови для безпосередньої участі України у спільному проекті «Галілео», залучення нашої країни до реалізації першої космічної програми ЄС і членства України в Європейському космічному агентстві.

Цим перелік результатів успішної роботи українських перемовників не обмежується. Нагадаємо, на початку року було підписано Угоду про торгівлю сталеливарними виробами на 2005—2006 рр., відповідно до якої квота української продукції на 2006 рік становитиме 1004,5 тис. тонн. Також було укладено угоду про торгівлю текстильною продукцією, що дозволила зберегти безквотний режим для українських виробників-експортерів. Європейський інвестиційний банк підписав з Україною угоду, яка дає нашій країні можливість отримати майже 250 млн. євро кредитних ресурсів. І перелік важливих документів можна продовжити.

Важливою віхою у відносинах України та ЄС став початок переговорів про лібералізацію візового режиму. Перший раунд відбувся наприкінці листопада. І хоча європейська сторона, як завжди, обережна й уникає називати якісь дати, український міністр закордонних справ Борис Тарасюк минулого тижня висловив припущення, що угода про спрощення візового режиму для українських громадян може бути підписана з Євросоюзом уже в першій половині наступного року.

Європейська сторона високо оцінює співробітництво України з ЄС у сфері зовнішньої політики й політики безпеки, особливо з питань регіональної стабільності та врегулювання криз. Напередодні саміту в Одесі було урочисто відкрито місію Європейського Союзу з подання допомоги на українсько-молдавському кордоні. До її складу входять 69 співробітників із 15 країн ЄС і 50 місцевих фахівців. Мета місії — сприяти поліпшенню роботи прикордонних та митних служб України і Молдови. Особлива увага приділятиметься охороні кордону й митному контролю на придністровській ділянці.

На відміну від торішнього саміту, коли з європейців ледве вдалося вичавити убогий спільний прес-реліз, нинішнього року за результатами зустрічі на найвищому рівні було видано досить розлогу спільну заяву, якою залишилися задоволені обидві сторони. Серед іншого в ній відзначається «значний прогрес» у виконанні Плану дій Україна—ЄС, вітається «тверда відданість України загальним цінностям демократії, верховенства права й поваги до прав людини», а також визнається прогрес, досягнутий у проведенні економічних реформ. Привертає до себе увагу й те, що лідери ЄС не «висловлюють сподівання», як колись, на те, що грядущі вибори «буде проведено відповідно до міжнародних стандартів», а висловлюють «упевненість» у цьому.

У документі лідери ЄС також підтверджують свою готовність терміново розпочати консультації з приводу нової посиленої угоди між Україною та ЄС, яка має замінити нинішню Угоду про партнерство і співробітництво, щойно буде виконано політичні пріоритети Плану дій.

Що ж стосується укладання угоди про зону вільної торгівлі (ЗВТ), то єесівська сторона підтверджує готовність розпочати переговори з Україною з цього питання, щойно наша країна стане членом СОТ. У документі відзначається «хороший прогрес» у підготовці дослідження умов і можливостей створення ЗВТ між Україною та ЄС.

І завершується документ тим, що Україна підтверджує свою стратегічну мету повністю інтегруватися в Європейський Союз, а лідери ЄС «вітають європейський вибір України», підкреслюючи, що відданість нашої країни демократії й реформам відкриває нові перспективи для значного підвищення рівня та якості україно-єесівських відносин.

Як бачимо, навіть дуже стислий, майже телеграфний виклад основних останніх досягнень нашої країни на європейському напрямі забрав велику газетну площу. То чому ж усе-таки немає глибокого задоволення? Чому досить стримані в оцінках наших успіхів вітчизняні експерти?

Підстави для незадоволення дають прикрі недогляди, грубі помилки й величезні недоробки.

Це, звісно, чудово, що наш президент легко знаходить спільну мову із закордонними лідерами, проте в багатьох виникає запитання: а чи варто витрачати стільки дорогоцінних хвилин, відведених, узагалі-то, для переговорів, на розповіді про вишиванки?

Ми можемо пишатися нашою авіаційною й космічною технікою і радіти, що в нашої країни з’являється реальний шанс вийти на відповідні високотехнологічні європейські ринки. Але чи не соромно при цьому за техніку, яка забезпечує синхронний переклад у головному державному офісі країни, через неполадки якої марнуються дорогоцінні хвилини під час найвідповідальнішого саміту?

Ми говоримо про нову атмосферу у відносинах? То навіщо ж її псувати, забувши надати особам, котрі супроводжують головних європейських гостей, якесь приміщення і забезпечити їх обідом чи бодай дати можливість безперешкодно потрапити до їдальні й попоїсти (хай уже й за власний кошт)? Якщо пригадати схожий конфуз під час недавнього візиту до Києва казахської делегації на чолі з Нурсултаном Назарбаєвим, то можна зробити висновок, що така «гостинність» стає в нас «доброю» традицією.

Напевно, потрібно порадіти за ринковий статус. Та якщо саме це є «головним, що було зроблено на саміті», як заявив президент країни, то стає не радісно, а сумно. Оскільки, по-перше, про те, що Єврокомісія зробила позитивний для України висновок, було відомо задовго до саміту, а за день до нього про рішення ЄК офіційно оголосив Ж.Баррозу. По-друге, якби нова українська влада справді палала євроінтеграційною ідеєю й доклала трохи більше зусиль, довгоочікуваний статус країна здобула б набагато раніше, оскільки всю основну роботу було виконано ще за Януковича. По-третє, масштаб події зовсім не тягне на «новий етап відносин», оскільки ті ж таки єесівці неодноразово підкреслювали: надання ринкового статусу — питання суто технічне. Та, оскільки спочатку старій українській владі, а за нею й новій запрагнулося створити з нього майже вершину мрій (чи не тому, що інші бонуси отримати від ЄС значно складніше?), то й європейці вирішили підіграти і піднесли нам технічний статус як великий приз у блискучій обгортці з пишним бантом. Але всенародного тріумфування з цього приводу все-таки влаштовувати не варто, позаяк ринковий статус необхідний переважно українським експортерам на європейський ринок (котрих, на жаль, у нас не так багато) для пом’якшення умов проведення антидемпінгових розслідувань, які, всупереч поширеній помилці, порушуватимуться й надалі. Це по-четверте.

А ось початок візового діалогу з ЄС може в майбутньому полегшити життя й роботу досить широкому колу українців. Правда, радість від думки, що згодом можна буде заощадити час, нерви і гроші при отриманні шенгенських віз, трохи тьмяніє, коли згадуєш, що Україна, «сильний партнер Європи» (за висловом Ж.Баррозу), лише розпочинає візові переговори. А ось Росія, яка взагалі відмовилася від участі в Європейській політиці сусідства, яка має значно більше нелегалів на своїй території, ніж Україна, а також довгі й майже прозорі кордони з деякими азіатськими країнами, угоду про спрощення візового режиму з ЄС уже не тільки підготувала, а й парафувала.

Дуже висока оцінка з боку Євросоюзу перебігу виконання Плану дій (ПД) приємно здивувала. Бо думки вітчизняних експертів значно скептичніші. Як засвідчив круглий стіл, проведений у середині осені Центром Разумкова, українські експерти за п’ятибальною шкалою оцінили тоді виконання ПД навіть нижче, ніж на тверду «четвірку». Вищий бал (3,5) отримав розділ «Політичний діалог і реформування», найнижче було оцінено виконання розділу «Економічні й соціальні реформи та розвиток». Європейці також набагато вище оцінюють наші успіхи в політичній сфері, ніж в економіці. Наприклад, за підготовку до виборів вони, за інформацією «ДТ», ставлять нам «very good», а ось, скажімо, у розвитку бізнесу й поліпшенні інвестиційного клімату відзначають лише «обмежений прогрес». Але, за умови збереження Україною до наступного літа цієї, хай і завищеної, на нашу думку, оцінки виконання ПД, можна буде сподіватися на те, що політичні пріоритети документа буде визнано виконаними, і тоді Україна розпочне з ЄС переговори про нову посилену угоду, якою вона бачить документ про асоціацію з Євросоюзом. Більше того, виконавши політичні пріоритети ПД, Україна впритул наблизиться до виконання першого копенгагенського критерію, що надасть їй усі законні підстави для подачі офіційної заявки на членство в ЄС.

Проте все це може вкотре виявитися лише нашими фантазіями й побажаннями, оскільки на сьогодні Євросоюз не тільки панічно боїться такого кроку з боку України, а й не може поки що сказати нічого певного з приводу того, який смисл він сам вкладає у поняття «посилена угода». І хоча чергове опитування, проведене на замовлення міжнародної організації «Ялтинська європейська стратегія» компанією TNS-Sofres у шести країнах Євросоюзу (їх населення становить 75% жителів ЄС), знову продемонструвало, що більш як половина респондентів підтримує приєднання України до Європейського Союзу, політична еліта ЄС, як і раніше, вперто не хоче бачити нашу країну в «єдиному європейському домі».

І, нарешті, про найбільше розчарування, про те, що справді могло б стати, але вже не стане подією року, — вступ нашої країни до СОТ. Членство в цій міжнародній організації вигідне Україні не лише саме по собі. Якби в грудні в Гонконгу її прийняли до СОТ, то вже в січні могли б розпочатися переговори України з Євросоюзом про створення зони вільної торгівлі. І саме це, а не надання фетишизованого ринкового статусу, можна було б тоді вважати «знаковою подією» й початком нового етапу у відносинах України та Європейського Союзу. Звісно, можна й потрібно звинувачувати в провалі на СОТовому напрямі Верховну Раду, яка завалила ухвалення частини пакета необхідних для вступу до організації законодавчих актів. Але на парламенті лежить лише частина провини. Оскільки головна відповідальність — на вищому керівництві країни, яке так і не зуміло (чи не захотіло?) зробити вступ до СОТ реальним, а не вербальним пріоритетом, мобілізувати всі зусилля, всі структури держави на виконання цього завдання. Адже про яку мобілізацію можна говорити, коли профільні відомства тижнями чекають відповіді з президентського секретаріату з невідкладних питань, якщо доступ до президента, як і раніше, жорстко обмежений і навіть члени уряду не мають можливості вирішувати з главою держави важливі проблеми в оперативному режимі. Про яку євроінтеграцію як українську національну ідею можна говорити, якщо президент, називаючи на саміті з ЄС членство в Євросоюзі стратегічною метою України, за два дні до того розповідає країні про необхідність у майбутньому поступитися частиною суверенітету, але не в рамках ЄС, а в лоні ЄЕП?! Якщо президент-економіст переконує співвітчизників, що в нас «не повинно бути політики заміни, або-або», ігноруючи азбучну істину про неможливість входження у два митні союзи одночасно! А як інакше можна тлумачити досить плутані висловлювання Віктора Ющенка стосовно ЄЕП і ЄС на відкритті Перших президентських слухань?

Євроінтеграція все ще не стала головною ідеєю, головним покажчиком навіть для вищого керівництва країни. Члени Кабміну дозволяють собі ігнорувати засідання урядового комітету з питань європейської та євроатлантичної інтеграції, у міністерствах і відомствах не створено департаментів європейської інтеграції, посаду профільного віце-прем’єра ліквідовано, а ідея створення окремого міністерства, здається, укотре померла. Певні надії в питанні координації євроінтеграційної політики багато експертів покладали на реанімацію очолюваної президентом Держради з питань європейської та євроатлантичної інтеграції, але минулого тижня глава держави своїм указом узагалі ліквідував зазначену структуру. Передача координуючих функцій МЗС повністю проблему не розв’яже, оскільки в зовнішньополітичного відомства та його керівництва недостатньо повноважень, адже, як уже визнавалося неодноразово, європейська інтеграція — це комплекс передусім внутрішньополітичних, а не зовнішньополітичних завдань. На євроінтеграцію, як і раніше, немає грошей. Як і раніше, гостро стоїть проблема браку кваліфікованих фахівців у цій сфері. Як і раніше... Загалом, цей список застарілих проблем може бути надзвичайно довгим і здатним повергнути в песимізм кого завгодно. Отож, можливо, краще прислухатися до Тоні Блера, який під час саміту підбадьорив українців такими словами: «Зміни — важкий процес, завжди важко відповідати на нові надії. Але я впевнений: для України немає сумнівів у тому, що вже спостерігається величезна різниця між тим, якою була Україна торік і якою вона стала сьогодні». Справді, коли озирнутися назад — то ми пройшли величезний шлях. Але коли подивитися вперед, стає зрозуміло: до заповітної мети ми рухаємося черепашачими кроками.