За свободу — із чистою совістю

Кумедні кульбіти викидає життя. За всю історію існування кримського парламенту відомий лише один випадок позбавлення журналіста акредитації. Було це у безславні часи президентства Ю.Мєшкова і спікерства С.Цекова. А позбавленим права працювати у ВР Криму був Григорій Іоффе, тоді — головний редактор газети «Южный курьер», чиї гострі публікації викликали неадекватну реакцію у переможців — «блокросівців». На захист колеги тоді виступило все журналістське співтовариство, і справедливість було відновлено. Тепер Григорій Адольфович — депутат від блоку «За Януковича!», член президії ВР Криму і голова Постійної комісії ВР АРК мандатної, з депутатської етики, організації роботи ВР і ЗМІ. І після скандалу, пов’язаного з акцією протесту групи журналістів проти нових правил акредитації в парламенті, ризикує зажити слави головного душителя свободи слова на півострові.

Хто знає журналіста і редактора Григорія Іоффе — тільки весело розсміється. Проте відомо, що влада людей, м’яко кажучи, змінює. І відеокадри акції журналістів із зав’язаними чорними пов’язками ротами, які заполонили минулої п’ятниці ефіри новин провідних телеканалів, переконували — кримські «регіонали» намагаються обмежити права журналістів, а отже, і позбавити громадськість повноти інформації про роботу ВР автономії. Причому не вперше. Тут можна пригадати і спробу провести пленарне засідання нового парламенту в закритому режимі, що викликало жорсткий опір журналістів, котрі відмовилися залишати зал. І ініціативу лідера «регіоналів» автономії народного депутата Василя Кисельова з повернення у Кримінальний кодекс статті про наклеп. Проте тут випадок особливий. Насамперед — через неоднозначне ставлення до акції протесту і до самого приводу її проведення у середовищі журналістів. Спробуємо розібратися і відповісти на запитання, яке виникло у багатьох колег: чи треба боротися за свої права з політиками, використовуючи їхні методи і технології і тим самим утягуючись у їхню війну?

Для початку — коротко сформулюємо претензії групи парламентських журналістів із приводу затвердженого президією ВР Криму нового порядку акредитації, який, на їхню думку, порушує цілу низку статей українського законодавства. А саме: вимогу про надання додаткових документів, не вказаних у законі, і кількісні обмеження на акредитацію: від одного ЗМІ — не більше ніж дві особи. Крім того, новий порядок запроваджує обмеження на проведення зйомок або записів інтерв’ю: «не допускати стосовно депутатів» або співробітників апарату Верховної Ради АРК «спроб проведення зйомок або записів інтерв’ю всупереч їхній волі, не вдаватися до спроб прихованого аудіозапису чи відеозйомки».

Правом позбавити журналіста акредитації — у разі порушення ним положень цього порядку — наділена президія парламенту. На думку учасників акції протесту, таким чином політики можуть легко позбавити можливості працювати в парламенті неугодних і просто наполегливих журналістів. Володимир Притула, журналіст радіо «Свобода» і голова Комітету з моніторингу свободи слова в Криму, вказує у зв’язку з цим на важливий момент: «Акредитацію надає постійна комісія, до складу якої входять і опозиційні депутати, які не допустять розправи над неугодним журналістом. А позбавляє акредитації президія, яка складається лише з представників коаліції — «регіоналів», вітренківців і комуністів». Обмеженням кількості акредитованих керівництво парламенту створює значні труднощі в роботі насамперед телевізійників. Депутат від БЮТ, президент телерадіокомпанії «Чорноморська» Тетяна Красикова каже, що положення абсолютно не враховує специфіки роботи телебачення: «Телеоператор для тележурналіста — те саме, що ручка для газетяра. А оскільки ніколи не відомо, скільки часу триватиме сесія чи інший захід, ми плануємо кілька знімальних груп, щоб вони могли змінюватися і встигати готувати матеріали до випусків новин». Крім того, у кожної телекомпанії — кілька редакцій (у ДТРК «Крим» лише національних — п’ять), які працюють на свої програми цілком автономно.

При цьому Володимир Притула визнає, що багато із зазначених журналістами пунктів (порядку акредитації), які порушують їхні права, мають формальний характер, тобто законом не регламентовані. І тут уже журналістам доведеться сподіватися на прихильність депутатів від більшості, котрої треба буде удостоїтися, або працівників секретаріату. Наприклад — терміново отримати «одноразову» перепустку до будинку парламенту або не розсердити політика (він же — чиновник) своєю наполегливістю у спробі отримати відповідь на гостре запитання «усупереч його волі».

Водночас не можна не погодитися з аргументацією Г.Іоффе про необхідність упорядкувати роботу журналістів і створити їм належні умови. Адже на сьогодні в парламенті Криму акредитовано 700 співробітників ЗМІ! Ложі преси в парламенті немає, і в цікаві дні не те що знайти місце у відведених для преси трьох рядах лівого сектора сесійного залу, а протиснутися в проходи неможливо. Вимога ж надати додаткові документи для отримання акредитації, проти чого виступають учасники акції, допоможе істотно скоротити кількість «нелегалів». Порядок вимагає надати копії держреєстрації друкованих ЗМІ та агентств і ліцензій ТРК, а для іноземних журналістів — акредитацію в МЗС України. І є велика ймовірність, що ще й ця обставина могла викликати такий бурхливий протест у кримських колег, котрі паралельно працюють на «договірних засадах» переважно в російських ЗМІ.

Проте прокуратура Криму після звернення Комітету з моніторингу свободи слова в Криму рішення президії опротестувала і нагадала про кримінальну відповідальність за перешкоджання роботі журналістів. При цьому кримське управління Мін’юсту України, провівши на прохання голови ВР Криму експертизу положення про акредитацію, порушень законодавства не побачило.

Голова парламентської комісії Григорій Іоффе в інтерв’ю «ДТ» свою позицію означив гранично чітко: він згодний, що до положення слід вносити зміни, проте зробити все це можна і треба було без гучних акцій.

«Акція організована журналістами досвідченими і кмітливими, котрі зрозуміли, що на цій темі можна зробити хороший прохідний матеріал. І самі для себе, і один для одного виступили ньюсмейкерами, — каже Г.Іоффе. — Крім того, з ініціаторами акції в мене вже тривалий час непрості стосунки. Я завжди був антиподом політики газети «Крымское время», антитатарських матеріалів Ю.Першикова (власкор «Інтера». — Авт.). Я завжди знав, хто така А.Канюкова (власкор НТВ. — Авт.), котра багато розповідає про те, що її переслідують в Україні за фахову діяльність, і багато говорить про те, як у Криму погано, щоб російські курортники до нас не їхали. І газета, в якій я був головним редактором, завжди про це писала».

За словами Г.Іоффе, проект нового порядку акредитації був відомий і опозиційним депутатам, і журналістам, які були присутні на засіданні комісії, де він обговорювався. Але ніяких пропозицій і зауважень не було. Усі без винятку члени комісії його підписали. «Напередодні сесії я провів прес-конференцію, де з боку журналістів пролунали претензії, і запевнив: ми вносимо зміни і в такі глобальні документи, як бюджет, а вже положення про акредитацію змінити з урахуванням думки журналістів буде легко. Цей документ — не останнє золоте слово, і ми до нього повернемося, тим більше що до початку його дії — ще цілий місяць. Однак організатори акції не дочекалися цього. І вже наступного дня зранку прийшли із зав’язаними ротами. Вони поспішали, щоб ми нічого не змінили, чи що?» — весело обурюється Григорій Іоффе.

Авторитетна журналістська організація Криму — Асоціація вільних журналістів в акції участі не брала. За словами її голови Лілі Буджурової, «новий порядок акредитації — це не той привід, через який варто було б проводити настільки гучну акцію протесту. На мій погляд, тут немає злого наміру, і не варто його шукати там, де присутня звичайна дурість. Найсмішніше — це пункт, який забороняє брати інтерв’ю у депутатів «усупереч їхній волі». Що мали на увазі автори документа — що журналісти заковуватимуть депутатів у наручники чи переслідуватимуть з камерою в туалеті? Якщо йдеться тільки про заборону на приховану зйомку, то цілком вистачило б посилання на законодавство».

Проте це дрібниці, вважає Л.Буджурова. «Є привід набагато серйозніший для журналістських протестів. Це закритість кримської влади, особливо Ради міністрів. Відсутність регулярних прес-конференцій керівництва, і головне — неможливість легальним шляхом отримати проекти рішень уряду. Особливо якщо йдеться про питання власності та виділення землі. Уся надія в журналістів — на власні джерела або зливання інформації незадоволеними тим чи іншим рішенням окремими членами уряду. На жаль, про багато земельних рішень вдається дізнатися через 7—10 днів після їхнього ухвалення, не кажучи вже про те, як складно перевірити цю інформацію й інколи ризикувати, публікуючи з посиланням на анонімне джерело. Але ці «умови роботи» чомусь не викликають акцій протестів журналістів».

Комітет з моніторингу свободи слова, як виявилося, теж до організації акції стосунку не мав, хоча В.Притула й вирішив до неї приєднатися. Але найцікавіше, що згодом саме він (а не ініціатори гучного протесту) наполіг на зустрічі з головою ВР А.Гриценком, яка відбулася того ж дня і результатом якої стало розпорядження спікера провести правову експертизу постанови президії та обіцянка повернутися до питання і врахувати зауваження журналістів. І саме комітет звернувся до представника президента в АРК і прокуратури Криму з аргументованим листом. А найвеселіше (чи найсумніше) сталося потім в ефірах і місцевих, і деяких всеукраїнських каналів. Одна з колег — кореспондент центрального телеканалу, пропустивши акцію протесту, змушена була попросити подієве відео у двох провідних кримських каналів. У жодного не було точки зору другої сторони, лише синхрони самих журналістів. Так і вийшли однобічні сюжети в ефір. Це до питання про те, навіщо і кому потрібна свобода слова, а також видовищні акції на її захист.

І слід визнати: найбільше дивідендів від цього галасу отримав Віктор Янукович, котрий двічі за тиждень виступив на захист свободи слова і прав журналістів. Спочатку, як повідомила прес-служба Кабміну, прем’єр пояснив кримському спікеру під час зустрічі, що «процеси розширення свободи преси в Україні є необоротними» і вказав А.Гриценку «на необхідність створення належних умов для роботи засобів масової інформації, зазначивши неухильне дотримання принципу вільного доступу журналістів до інформації і його реального забезпечення в Криму». Потім на засіданні уряду Янукович вимагав забезпечити свободу слова і від керівників місцевої влади: «У нас є непоодинокі випадки, коли деякі керівники місцевої влади перешкоджають ЗМІ працювати як належить. Тобто це проблема зі свободою слова». Прем’єр повідомив, що провів бесіду з головою кримського парламенту: «Там у нас був один неприємний випадок. Тепер у нас є цілковите порозуміння».

Розчарую тих, хто може уявити, що В.Янукович, із властивою йому суворістю, дав прочуханки кримському однопартійцю, котрий замахнувся на головне надбання вітчизняної демократії. За інформацією, якій немає підстав не довіряти, під час зустрічі прем’єра країни і спікера автономії про «неприємний випадок» не було сказано жодного слова. Нібито потім звичну завбачливість проявила одна народна депутатка, і в офіційному повідомленні з’явилися рядки про «необоротний процес». Коротко кажучи, «регіонали» починають і виграють...

Проте повернімося до Криму. На сьогодні сторони сповнені впевненості, що конфлікт буде вичерпано. Григорій Іоффе готує на наступному тижні круглий стіл із представниками журналістських організацій і ЗМІ, щоб узгодити зміни в документі, який комісія запропонує президії. Анатолій Гриценко обіцяє, що остаточне рішення президії «буде ухвалено з урахуванням думки журналістів і тоді, коли ми отримаємо всі висновки і проведемо нараду з представниками ЗМІ». Володимир Притула вважає, що, на відміну від попередніх років, коли на звернення комітету з моніторингу свободи слова з приводу обмежень прав журналістів під час парламентської акредитації ніхто не реагував, спустити тему на гальмах уже не вдасться. І багато в чому — завдяки акції протесту. Не заперечую. Проте, що це змінить у роботі переважної більшості журналістів і ЗМІ, котрі легко йдуть на протест із приводу формальних порушень їхніх прав і мовчать, коли йдеться про їхні обов’язки перед суспільством?