ЮЩЕНКО ФОРМУЄ БЛОК. БЛОК ФОРМУЄ ЮЩЕНКА

Протягом останніх місяців нам не раз доводилося писати про те, що опозиція змарнувала шанс швидко й на краще змінити країну. І сьогодні мені хотілося б виправити певну несправедливість. Шанс прогавила не тільки й не стільки опозиція, ним не скористався Президент. Саме тепер чітко видно, як країна затягується баговинням. На застійний доющенківський рівень виходить зовнішня політика, внутрішня, зокрема кадрова, і, не виключено, економіка. Президент зразка 1999 року, прем’єр як зліпок того часу, знайомі розмови про необхідність збільшення президентських повноважень тощо. Леонід Кучма цілком відновився: подружився з Заходом, довів йому непохитність своїх позицій; традиційно «розвів» усе своє оточення; зробив остаточно немодною пріоритетність державних інтересів у мізках чиновників. Словом, Президент не зробив жодного правильного й корисного для країни висновку з того, що сталося. Він не дав розвиватися ні демократам, ні олігархам, ні опозиції. Леонід Данилович, як і раніше, заклопотаний лише одним — збереженням та збільшенням своїх повноважень, одноосібною та необмеженою владою над країною. Нічого не змінилося. А це означає, що буде нова криза. Точніше, навіть не криза, а її загострення, адже скандал із касетами і трагедія з Гонгадзе — це не випадок, це форма загострення, яка дала повною мірою відчути запущеність хронічного захворювання. Після згасання скандалу, криза набрала латентних форм, і за першої ж нагоди спалахне знову. Можливо, вона буде не настільки емоційною, але що глибшою — це точно. Саме тому, що її не лікували. Зцілення вимагає вивіреного, але рішучого підходу. Зараз незрозуміло, наскільки воно може бути ефективним, і, передусім, хто займатиметься лікуванням. Після «касетного скандалу» та президентського відродження всі політичні сили України виглядають, як брухт, що чекає на переплавку в горнилі передвиборної кампанії. У результаті переплавки ми, певна річ, не одержимо процесор для комп’ютера останнього покоління. Хотілося б просто, щоб на виході ми не одержали залізний кулак із великою, як у білого кролика, залізною кишенею.

Одним з елементів живої надії на зміни багато хто все ще продовжує вважати утворюваний блок Віктора Ющенка. Та, як відомо, в цьому питанні все не так просто. У Віктора Андрійовича реально є два шляхи. Перший — очолити блок правих сил, до якого увійшли б обидва Рухи, КУН і ПРП. Плюси очевидні: об’єднуються однодумці, не створюють плутанини в середовищі вірного електорату, зберігають і зміцнюють ослаблий в останні роки націонал-патріотичний фланг і заодно, що теж важливо, праві мінімально піддаються розпаду вже в самому парламенті, становлячи собою повну єдність лідера, списковиків і однойменних мажоритарників. Мінусів два: перший — союз Ющенка лише з правими силами і навіть переважно з правими силами назавжди поставить крапку в його потенційних претензіях на загальнонаціональне лідерство. Другий — це кількісна обмеженість електорату правих партій. За низкою досліджень, які проводили партії для внутрішнього користування, цей електорат сумарно становить 8—9% голосів. З другого боку, найсвіжіші дослідження Центру Разумкова показали, що при об’єднанні «двох Рухів, ПРП й інших у блок на чолі з Ющенком» 32,2%(!) мають намір голосувати за нього. 44% не збираються віддавати своїх голосів такому блоку, а майже 24% ще не визначилися. Правду кажучи, мене така цифра здивувала. Хоча, якщо суто автоматично додати 9% правого електорату і 27%, що підтримують Ющенка, віднявши тих прибічників прем’єра, котрі прихильні до нього, але не підтримують націоналістичного ухилу, ми й вийдемо приблизно на цифру дослідження Центру Разумкова. Слід зазначити, що в ході нинішньої виборчої кампанії правим, за ідеєю, доведеться провести дуже важливу для них роботу, а саме: на одинадцятому році незалежності спробувати зламати стереотип виборців, відповідно до якого, праві — це означає націоналісти і нічого більше. Насправді, якщо їм вдасться виробити економічну програму і пояснити, за яку економіку вони виступають і які плоди ця економіка може дати, то, можливо, їхній електорат розшириться.

Другий шлях формування блоку, яким може піти Віктор Ющенко, це ніби центристський. Те ж дослідження УЦЕПД показує, що при об’єднанні «НДП, Аграрної партії та партії Регіонів на чолі з Ющенком» (що, власне, й було ідеєю Плюща) 27,7% мають намір віддати за нього свої голоси. 43,7% цього робити не збираються. Зазначте, що число опонентів при формуванні як правого, так і центристського блоку однакове. Саме тому можна вважати ці 44% стабільним не антирухівським і неантиаграрним, а антиющенківським електоратом. Або заяложеність тез, або невиразність платформ партій, котрі формують центристський блок, дає в залишку 29% тих, хто що не визначився, що на 5% більше, ніж у правому блоці, де виборцям набагато зрозуміліше, з ким вони мають справу. Проте, за всієї неясності й хаотичності ситуації з формуванням блоків, сьогодні вже можна говорити майже напевно, що плющівський варіант не пройде. Ющенко спробує сформувати інший блок. Однак про нього трохи згодом. Зараз же ми можемо сказати лише про те, що створення центристського блоку справді залишає прем’єрові шанси заручитися підтримкою виборців не лише в чотирьох західних областях і Києві. Водночас цей принцип формування створює іншу проблему: на вістрі ющенківського рейтингу в парламент влетять пропрезидентські сили. У такій ситуації екс-прем’єр може бути використаний саме для цього, оскільки реальних коренів у центристських партіях, чи принаймні таких, які є в середовищі правих, Ющенко не має. Сказавши йому «спасибі» у сесійній залі, багато хто з проведених у ВР за його списком перейдуть в інші або створять свої фракції. Використаному Віктору Андрійовичу нічого не залишиться, як пристати до правих, які, можливо, і швидше за все, приймуть його в своє лоно.

Усвідомлюючи, з якими проблемами він може зіштовхнутися як при першому, так і при другому принципах формування блоків, Віктор Ющенко, очевидно, вирішив піти третім шляхом, який, на його думку, має якщо не усунути, то знівелювати можливі проблеми. Наступного тижня екс-прем’єр має намір чітко окреслити склад нового блоку. За попередніми даними, до нього можуть увійти (справа наліво): Рух Костенка, Рух Удовенка, партія «Реформи і порядок», Аграрна партія, «Нова сила» (громадська організація, утворювана з імен громадських, культурних і політичних діячів, до якої, очевидно, увійде ряд політиків із непустовойтенківської частини НДП), Партія міст України під керівництвом О.Омельченка, Ліберальна партія В.Щербаня, «Солідарність» Петра Порошенка і профспілки О.Стояна.

Політичний розлив «від Сяну до Дону», вочевидь, Віктора Андрійовича не бентежить. Цілком імовірно, що при схрещуванні коней і трепетних ланей Ющенко збирається використати досвід польської «Солідарності», яка об’єднала свого часу більше десяти партій. Нагадаємо, що при цьому об’єднанні, а головним чином при складанні списків, враховувалися чотири чинники: перший — гроші, другий — структурно-організаційні можливості і рейтинг, третій — засоби масової інформації, четвертий — адмінресурс. Правду кажучи, я не знаю, яким чином при виділенні квоти в списку порівнюватимуться рейтинг Руху Удовенка з адміністративним ресурсом Щербаня. Чи, наприклад, гроші «Нової сили» з організаційними й іншими можливостями Олександра Омельченка. Інакше кажучи — проблема такого списку наразі здається просто нерозв’язною. Частково розрядити її може відхід окремих громадян на мажоритарні округи. Однак у цьому разі відплив персоналій вихолостить список, а крім того, побічно свідчитиме про намір лідерів і їхніх команд, які пройдуть під рейтингом Ющенка у парламент, вести в законодавчому органі своє фракційно-відособлене життя.

Повертаючись до досвіду Солідарності, який навряд чи повною мірою можна застосувати на нашому грунті, та й із цим складом списку, слід зазначити, що утворений польський масовий рух своєму електорату чітко окреслив коло своїх ворогів і не менш чітко дав знати про свої плани й бачення майбутньої Польщі. Чи здатний блок Ющенка виробити єдину економічну, соціальну й політичну платформу? Найімовірнішим її варіантом бачиться половинчастість цілей. Припустимо, блок буде проти олігархів, але проти Президента він не виступатиме. Припустимо, блок виступатиме за серйозні реформи та приватну власність, зокрема й на землю, тоді цікаво, як на це відреагує лівоаграрний електорат? І так далі й тому подібне.

З другого боку, створення такого блоку може певною мірою змінити сталий розклад сил. Якщо раніше йшлося про лівих, правих і центристів, і при цьому центристський електорат залишався максимально незатребуваним через відсутність зрозумілої ідеології в партій цього сектора, то нині конструкція може виявитися такою: ліві, олігархи й ті, хто проти перших і других. У цих політичних межах Ющенко має намір подати на суд виборців центристський блок із зрозумілою ідеологією. Наскільки йому це вдасться і чи вдасться взагалі, ми дізнаємося остаточно восени, коли будуть складені списки тих, хто справді ввійде до його блоку, коли буде зрозуміло, яке ставлення Президента до створюваного блоку і хто саме з олігархів примкне до руху Ющенка.

Цього, до речі, виключати не можна. Якщо з рейтингами, оргструктурами й певною мірою адмінресурсом плановані члени блоку розібратися зможуть, то дві проблеми (так, щоб повністю) їм закрити немає чим. Як-от — гроші та ЗМІ. І якщо гроші разом із технологами, якщо дуже постаратися, то де-не-де ющенківці знайти зможуть, то з телебаченням і газетами в цього блоку набагато гірше, ніж у багатьох. Судіть самі. СДПУ(о), а точніше її лідери — мають контроль над УТ-1. Вони все ще перебувають поза зоною критики на «1+1» і повністю контролюють «Інтер» і «ТЕТ». До послуг Віктора Пінчука та «Трудової України» IСTV, вони цілком законно можуть розраховувати на підтримку «СТБ» і впритул підійшли до питання вирішення долі «Нового каналу». Нагадаю при цьому, що, крім ЗМІ та грошей, більшість олігархів мають підтримку Президента, адмінресурс, технології.

Можливо, комусь видасться дивним наявність у господарів життя бажання влитися своїми партійними структурами до блоку Ющенка. Особливо дивним це видається після обструкції, яку олігархи всі як один влаштували Вікторові Андрійовичу 26 квітня, в день відставки. Проте боротьба за використання рейтингу Ющенка ведеться й серед них. Відразу виносячи за дужки можливих альянсів групу СДПУ(о), як на даному етапі непримиренну, спробуємо розглянути доцільність злягання Ющенка й тих, із ким він боровся, перебуваючи на посаді прем’єр-міністра. У кожного з варіантів такого кроку є свої плюси та свої мінуси. Почнемо з Партії регіонів.

Це утворення, яке насправді досі складно назвати партією, Іван Степанович назвав серед можливих союзників. У самій партії все не так безхмарно, позаяк до кінця незрозуміло, чи всі донецькі групи мають намір на повну силу підтримувати цю партію, чи вона так і залишиться однозначною похідною від амбіцій і можливостей Рибака, Звягільського й Азарова. Невідомо, чи збереже за собою партійне лідерство, так само, як і посаду глави ДПАУ, Микола Азаров. Неясно, яким адміністративним ресурсом насправді володіє ця партія, причому неясно навіть у тому разі, якщо до неї повністю підключиться Ахметов та ІСД. З Донецькою областю, в принципі, у цьому питанні все зрозуміло. За винятком комуністів, причому невідомо яких — Симоненка чи Моїсеєнка, а також тих, хто зачаївся, однак у кабінці для голосування дасть волю сатисфакції, всі голоси будуть віддані за Партію регіонів. Поголос і багато експертів приписують хазяям Донецька контроль над Луганською областю, половиною Харківської та чвертю Дніпропетровської. Можливо, це й так, але не поспішатимемо. У Луганській області донеччани контролюють кілька великих підприємств (Краснодонвугілля, Алчевський МК), але це ще далеко не вся, до речі, дуже червона область. Стрижень будь-якого адмінресурсу — губернатор — у Луганську не вельми сильний: йому б із мером упоратися. Стосовно Харкова та Дніпропетровська, то вони прихильно поставляться до політичного департаменту донецької сім’ї лише в тому разі, якщо надійде від Президента команда підтримати. До речі, досить буде її відсутності.

Отже, входження Партії регіонів у блок Ющенка можливе через наявність у партії необмежених фінансових можливостей, значного адміністративного ресурсу і, що також важливо, наявності спільних ворогів. Головним мінусом донецького клану є те, що самі донеччани — це ті небиті, за яких дають двох битих. Панове з Донбасу, по суті, вперше вирішили вибратися зі своєї золотої нірки на загальноукраїнську галявину. Їхнє бажання попастися спочатку на електоральному полі, а потім і на фінансово-політичному дуже лякає київських і, не виключено, дніпропетровських олігархів. Якщо регіони ввійдуть у блок Ющенка, то всі згадані вище телеканали обрушать на них таку лавину викривального компромату, що кампанія проти Лазаренка й Тимошенко видасться дитячою страшилкою на кшталт «дівчинко, дівчинко, труна на коліщатках уже влітає в місто». Якщо Ющенко, відкрито об’єднавшись із донеччанами, хоче саме цього, то олігархи його бажання виконають як закон. Досить сказати, що половина їх уже сьогодні користується послугами охоронної фірми «Титан», пояснюючи це не досить дружніми стосунками з донецьким кланом. Якщо імідж Ющенка витримав іспит кампанією проти Тимошенко, то вибір партнерів на цьому етапі значно промовистіше скаже електоратові, «хто твій друг».

Від найбільшого претендента перейдемо до середнього, а саме до «Трудової України». Не можна сказати, що трудовики ходять навколо Ющенка, мов кіт навколо сметани. Гордість не дозволяє демонструвати публічне слиновиділення. Та й узагалі, не царська ця справа — в друзі набиватися. Однак варіанти об’єднання аналізуються досить активно. Багато хто в «Трудовій Україні» після формування нового Кабміну зрозумів, що напоролися зовсім не на те, за що боролися. Вони позбулися Ющенка-прем’єра, натомість Президент позбувся запропонованих ними послуг з формування коаліційного уряду. Партії як такої немає. Рейтинг змушує співчутливо всміхатися. Істотно список може послабити відхід сильних мажоритарників на кшталт Пінчука, Богословської, Єдіна чи Деркача в округи. Та водночас можливості є. Сукупні фінансові можливості Пінчука й «Приватбанку», у якому Сергій Тигипко залишився молодшим партнером, майже дорівнюють донецьким. Адміністративний ресурс потенційно високий, але може бути скоригований губернаторами у всіх областях, окрім Дніпропетровської. ЗМІ — розлийся море.

У чому можуть бути мінуси для Ющенка? Мабуть, найголовніший у тому, що після виборів, навіть вдало проведених, йому не слід розраховувати на депутатів, які пройдуть за квотою «Трудової України». На цих депутатів однозначно може розраховувати Президент. Втім, хіба Ющенко десь заявляв, що, пройшовши в парламент, виступатиме проти Леоніда Кучми? Безперечно, цілий ряд політичних сил це припускає, але хтозна, які думки блукають у голові загадкового Віктора Андрійовича.

Третій варіант олігархічного альянсу — «Демсоюз» Олександра Волкова. Рейтинг «Демсоюзу» не піднімається вище півтора відсотків. Стосунки глави партії з Президентом розладнуються день у день. Можливе блокування з СДПУ(о) ускладнюється категоричним небажанням губернаторів підтримувати такий блок і статусом ощасливленої бідної родички, яким соціал-демократи всіляко намагаються наділити демсоюзівців. Водночас «Демсоюз» має серйозний вплив на окремі друковані, а також дуже впливові телевізійні ЗМІ. Другою перевагою партії Волкова є легендарний фонд «Соціальний захист» — це, за словами його організаторів, надзвичайно розгалужена, продумана й дійова структура, яка дозволяє, знову ж таки, за словами організаторів, дуже серйозно впливати на результати виборів. Інша річ, що система у цій ситуації перебуває в законсервованому стані. Коштів на її розгортання у самого Волкова, за окремими даними, недостатньо. Чи зможе їх знайти Ющенко або хтось, хто входить у його блок?

Тепер про головне. Чи можуть прибічники Віктора Андрійовича уявити собі ім’я свого кумира в одному списку з Олександром Волковим? Правильно. Волков — не Тигипко і навіть не Азаров. Не можуть. Саме тому, якщо входження «Демсоюзу» у блок відбудеться, то лідер партії, не виключено, боротиметься за депутатський мандат по мажоритарному округу, як і ще один член «Демсоюзу» — Ігор Бакай. Такий альянс, звісно, теж знахідка для конкурентів, які володіють ЗМІ, і це може створити для Ющенка певні відчутні проблеми. Проте йому самому і його союзникам зважувати всі «за» й «проти». Свої «за» й «проти» зважуватиме і Президент. Адже його антипатія до Віктора Андрійовича залишилася. І цілком імовірно, що пересилити її не зможе логіка, відповідно до якої, демсоюзівці, котрі пройшли в парламент під прапором Ющенка, залишаться вірними кучмістами.

Невідомо, скільки часу визначатиметься Ющенко з олігархами й олігархи з Ющенком, але хоч би яким шляхом пішов Віктор Андрійович, він скрізь знайде або кошти й адмінресурс, або кошти й ЗМІ, або кошти, ЗМІ й короткочасну підтримку Президента. Але, ставши на будь-який шлях, він ризикує втратити свій найголовніший капітал — чесне ім’я. Звісно, реалісти можуть сказати, що чистоплюйство під час виборчих кампаній, тим більше доленосних, як мінімум, нераціональне. І з ними можна було б погодитися, якби була гарантія того, що всі, хто пройде за списком Ющенка в парламент, ставитимуть перед собою однакові цілі, добиваючись торжества цивілізованих європейських правил життєдіяльності держави і суспільства. Однак такої гарантії немає.

Шарль де Голль вважав, що політик у будь-якому випадку повинен бути обманщиком: він мусить або обманювати виборців під час виборів, або — країну після перемоги. Залежно від того, з ким буде нещирим Ющенко — з виборцями чи олігархами — з’ясується, наскільки буде обмануто країну в її сподіваннях.