Якою ціною нам облаштувати Крим?

Зі змішаними почуттями залишали кримські депутати й начальники різних рівнів зал пленарних засідань ВР автономії, де минулої суботи проходило виїзне засідання Кабінету міністрів України. Але не тільки. Вперше політична еліта півострова на власні очі могла поспостерігати за роботою «команди президента». Ні, звісно, десанти зі столиці — вже звична річ для частини країни, куди в останню чергу дійшла нова влада. Генпрокурор С.Піскун, секретар РНБОУ П.Порошенко і міністр транспорту Є.Червоненко давно почуваються тут як удома. У сенсі свободи дій. Але цього разу йшлося не про прокурорські перевірки і не про напрацювання земельної комісії на чолі із секретарем РНБО. Засідання Кабміну було присвячено вирішенню двох пекучих і взаємозалежних проблем Криму — розвитку регіону як курорту і відсутності питної води. Концепція програми «Питна вода Криму», через свою нагальність і гостроту проблеми, запитань у присутніх майже не викликала — дай Боже, щоб хоч щось вдалося втілити в життя за намічене десятиріччя. Але «Морський берег Криму», схоже, стане предметом бурхливих дискусій не на один місяць, включаючи передвиборні. Причому для одних ця програма буде знаменом із обіцянками заможного життя, зливи інвестицій і світлого завтра. Для інших — приводом для розмов про розпродаж народного надбання, екологічний апокаліпсис і банальний переділ.

Хоча, здавалося б, нічого принципово нового в концепції програми немає. Всі основні її складники — необхідність комплексного освоєння берега від Алушти до Судака, майже пустельного в бізнесовому плані узбережжя степових районів, ефективне використання бальнеологічних ресурсів, модернізація інфраструктури, ремонт доріг, підтягування до конкурентоспроможного рівня курортних і туристичних послуг — проговорювалися і пророблялися тисячі разів, більше того — вже частково закладено в інші держпрограми (наприклад, розвитку курортів Євпаторії та Південнобережжя, Програму сталого розвитку Криму). Однак концепцію «Морського берега» — попри те, що вона розроблялася в надрах Ради міністрів автономії — багато хто сприймає як привнесену ззовні, як спробу представників нової влади перекроїти під себе Крим. Одних вона веселить своєю нереальністю («вартість» програми — 15—20 млрд. доларів), інших — лякає суперечливістю і легкодумством. Але про все — своєю чергою.

Зайве казати, що довгострокові програми розвитку територій не можуть бути плодом роботи обмеженого колективу. З огляду ж на багату специфіку Криму (в усіх сферах життя) уявити собі кулуарність такої розробки й зовсім неможливо. Однак факт: із винесеним на розгляд Кабміну документом не були знайомі навіть депутати ВР автономії, не кажучи вже про участь широкої громадськості, включаючи наукову. Тому не слід дивуватися, що одним із головних критиків концепції виступив глава парламенту автономії, а під час обговорення виникали скандальні ситуації.

Перше й одне з головних запитань — де взяти гроші, щоб Крим справді перетворився на конкурентоспроможний чорноморський курорт? З бюджетів усіх рівнів та інвестицій — кажуть розробники програми. А де візьмуться в бюджетах додаткові кошти? Відповіді немає. До того ж Юлія Тимошенко відразу попередила кримського прем’єра — на держбюджет годі розраховувати: «Як тільки робиться ставка на бюджетні кошти, відразу можете написати: провал. Тому що ніколи в бюджеті України не буде достатньо коштів, у тому числі на Крим», — підкреслила Тимошенко.

Зрозуміло: не треба великого розуму, щоб «із метою залучення інвестора» продати все, що ще не розібрали задарма, включаючи землю. На думку Бориса Дейча, Крим здатен необхідні гроші заробити сам, оскільки при затвердженні програми «Морський берег» необхідно змістити акценти на максимальне використання можливостей Кримського регіону. Київ мусить узяти на себе фінансування лише тих проектів, які Крим самотужки забезпечити не може: газифікація, дороги, енергетика, берегоукріплення. І то частково, оскільки посильну участь у цих роботах можуть узяти санаторії, пансіонати, бази відпочинку, розташовані в прибережній зоні. Решту, за словами Б.Дейча, автономія мусить забезпечити самотужки, за рахунок мобілізації власних ресурсів і залучення інвесторів. Мобілізація могла початися вже цього сезону, якби центр виконував свої функції: наприклад, урегулював механізм оподаткування приватних так званих міні-пансіонатів. Ціна питання, за словами Б.Дейча, близько 2 млрд. грн. на рік, неврахованих від розміщення в приватному секторі 4,5 млн. неорганізованих відпочивальників. За словами кримського спікера, ухвалення відповідних рішень Кабміном та Верховною Радою України дало б змогу вивести з «тіні» величезні фінансові потоки і за рахунок цього профінансувати чимало з того, що передбачено програмою «Морський берег Криму». Ще більша підмога — великі компанії, які торгують прохолодними й так званими зігріваючими напоями і які в курортний сезон знімають значні прибутки, але податки платять у столиці. На півострові залишаються тільки гори пластикових пляшок та іншої тари, переробляти які, до речі, ніде, а будувати сміттєпереробні заводи — немає за що. Слід віддати належне Ю.Тимошенко: вже цього четверга Б.Дейча з напрацьованими пропозиціями запросили до Києва.

Одним із найбільших проколів концепції критики програми називають повну відсутність у ній бачення вирішення проблеми репатріантів. «Я жодною мірою не хочу відкидати ті позитиви, що є в подібного роду проектах, однак хочу, щоб, коли їх розробляють, принаймні зверталися до спеціалістів, які розбираються в інших проблемах», — заявив на засіданні Кабміну народний депутат України Рефат Чубаров, котрий дивується: як можна казати про розвиток прибережних селищ без урахування чинника репатріантів, які повертаються до Криму. Тому ухвалювати програму в такому вигляді, вважає Чубаров, не можна. Крім того, він порадив кримському прем’єру відмовитися від планів перетворення Криму «на всеукраїнське казино». Нагадаю, що «дика», за висловлюванням самого А.Матвієнка, ідея полягає в забороні діяльності казино в усіх, окрім Криму, регіонах України, тобто про створення на півострові свого Лас-Вегаса. «Знаєте, Крим має дуже багату свою попередню історію, культурні традиції, — дипломатично нагадав прем’єрові Чубаров про специфіку Криму. — Я думаю, що не всі однозначно приймають цю тезу про те, щоб Крим був, як то кажуть, всеукраїнським казино. Я думаю, нехай розвиваються всі регіони так, як вони можуть розвиватися в цьому напрямку, і ми будемо дуже цим задоволені».

Юлія Тимошенко обіцяла зауваження врахувати. У міністра транспорту Євгена Червоненка була інша позиція. І форму її донесення, на жаль, він обрав найгіршу з можливих: «От увесь час як потрібно щось зірвати й переділити, порушується, я дружу з усіма татарами, це питання... — збиваючись, опонував Чубарову Червоненко. — Послухайте, ну, мені непристойно, але — в євреїв забрали все! Так, діють закони про реституцію, центральні місця в Києві. Хто це повертатиме?.. Є реалії життя. Але, розбурхуючи це питання, ми можемо піти на довгі роки знову в нікуди. Я розумію людей: вони хочуть потрапити в місця, де велика капіталізація, але якщо увесь цей гармидер буде, капіталізації не буде». У відповідь Чубаров із місця прокричав, що люди повертаються в місця, де поховані їхні предки. На що прозвучало: «Послухайте, а що мені робити, якщо в мене родичі в Освенцимі були, куди мені піти?!» Цим «залізним» аргументом міністр не обмежився і вдарився в повчання: «Світ жорсткий і світ конкурентний. Тому я вийшов вам сказати одне: що стосується — спокійно, без крику, зрозумійте один раз, що час схопити 10 соток землі, а я маю право — у мене немає тут, це минуло. Зрозумійте одне: без грошей у третьому тисячолітті нічого не буде.... Слухайте, мені гроші не далекі, тільки я люблю заробляти, багато... От поки ми не зрозуміємо цю різницю, ніколи сюди не прийдуть інвестиції. Можна сміятися, можна не сміятися».

Багатьом було не смішно, а дуже соромно. «Якби він сам побував у депортації чи гетто — навряд чи став би міряти грошима такі речі», — сказав мені один депутат, шкодуючи, що вік і виховання не дають можливості «відповісти цьому одноплемінникові так, щоб раз і назавжди зрозумів». Ситуацію спробувала розрядити Ю.Тимошенко, пообіцявши, що її партія стане на захист усіх малих народів, а сама вона до наступного приїзду вивчить 50 слів кримськотатарською мовою. Має рацію кримський кореспондент «Обкому» — можна особливо не напружуватися, в українській мові тюркських слів предосить. І серед них, між іншим, майдан.

З усієї цієї негарної ситуації випливає насамперед ось що. Можна скільки завгодно казати про те, що всі протиріччя в кримському співтоваристві мають економічну підкладку і, мовляв, будуть гроші, інвестиції, робочі місця тощо — і всі міжетнічні, міжрелігійні протиріччя відпадуть самі собою. Але кримськотатарська проблема в нинішньому її розвитку виглядає таким чином, що можна не сумніватися: у найближчі 10—15 років саме її вирішення може стати головною турботою Києва. І мєшковський сепаратизм чи там базування ЧФ порівняно з нею здаватимуться квіточками. Оскільки поняття «історична справедливість» і «Батьківщина» не можна замінити ні мережею «Хілтонів», ні трасами «Формули-1».

До речі, наміри авторів «Морського берега» наповнити концепцію проектами, мета яких — створити в Криму чи то другий Лас-Вегас, чи то третє Монте-Карло, зробити не гірше, аніж в Анталії, знавці туристичного бізнесу називають недалекоглядними. Оскільки Крим цінний і цікавий туристові та відпочивальникові тим, що є саме тут: розмаїття природи, культур та історичних пам’яток. Плюс цілющий клімат і бальнеологічні курорти. Все це багатство треба зберігати, розвивати і піднімати рівень сервісу. У принципі, програма це й передбачає. Але права рука, здається, не товаришує з лівою, а тому екологи б’ють на сполох: те, якою ціною керівництво уряду Криму і деякі лобісти зі столиці мають намір «вдихнути життя» у східний регіон півострова, відверто лякає. Тому що паралельно з відродженням курортів то тут, то там плануються гігантські будівництва: у Феодосії — нафтопереробний завод, у бухтах Севастополя — чотири термінали для перевалки сипучих вантажів, а на озері Донузлав, поблизу Євпаторії, — торгово-промисловий порт.

Остання ідея — не нова, в останні років п’ять хто тільки не намагався забити там кілочки, а проект, який цієї середи було презентовано президенту
В.Ющенку на місці майбутнього порту, розробляла та сама ПФК «Проектгідробуд» і за старої влади. Atlantic Caspian Resources pls (із березня 2004 р. — співвласниця Eural Trans Gas) мала намір вкласти в цей проект близько двох мільярдів доларів. Нинішній проект, як випливає з повідомлення прес-служби президента (пресу на захід не запрошували), вже оцінено у два з половиною мільярди євро. Він передбачає будівництво порту з 12-ма терміналами, аеропорту, автомобільної дороги та залізниці довжиною 104 км. Президенту також повідомили, що «введення в дію першої черги проекту дасть змогу державі щороку одержувати близько 340—400 млн. грн. податків. Крім того, будівництво нового комплексу забезпечить 12 тис. нових робочих місць, а через дев’ять—десять років комплекс може стати самоокупним. Натомість В.Ющенко попросив експертів поінформувати його про можливі мінуси проекту, зокрема екологічні проблеми, й приділив особливу увагу питанню залучення інвестицій до реалізації проекту, — говориться в повідомленні прес-служби президента. На жаль, ніякої конкретики ні з першого питання, ні з другого не наводиться. Учасники ж наради стверджують, що відповідей на ці запитання президент так і не почув. Не прозвучала назва жодної фірми чи компанії, пояснення ж на рівні «Тофік із Туреччини» виглядали більш ніж дивно, однак прес-служба повідомила, що «сьогодні спостерігається високий інтерес інвесторів до цього проекту: бажання вкладати кошти в проект виявили всі основні транспортні перевізники України, Міністерство транспорту та зв’язку, а також інвестори з Ірану, Туреччини, Росії, Великобританії та Білорусі».

Що ж стосується екології, то А.Матвієнка запевнили: оскільки перевезення плануються лише контейнерні, а від намірів перевалки нафти й хімічної продукції уряд відмовився, то ніякої загрози довкіллю немає. На думку лідера кримської організації ПЗУ Юрія Комова, котрий разом із головою асоціації «Екологія і світ» Віктором Тарасенком вже вкотре виступає опонентом будівництва Донузлавського порту, керівництво автономії не порахувало за потрібне надати КМ і президенту іншу точку зору, тобто ознайомити з експертними оцінками кримських учених. «І заява Ющенка про необхідність будівництва МТПК «Донузлав» і при цьому не обмежуватися контейнерними перевезеннями лякає, — сказав «ДТ» Ю.Комов. — Тарханкутська й Донузлавська екосистеми — це не даїшники в кущах. Порушити сталість цих екосистем неважко, а відновити — неможливо». Вчені вважають, що вже на етапі будівництва портового комплексу, внаслідок вибирання піску для поглиблення фарватеру, можна очікувати прискорення руйнації євпаторійських пляжів, які й зараз інтенсивно «з’їдаються» морем. Євпаторія розташована всього за 25 кілометрів від майбутнього портового гіганта. Загальновідомо, що головне багатство євпаторійського і сакського курортів — це бальнеологічні ресурси: лікувальні грязі, ропа солоних озер, джерела мінеральних вод, і згубність «будівництва століття» для їхнього збереження в екологів сумнівів не викликає. «Я можу зрозуміти наївність депутатів Медведівської сільради, котрі повірили «багатим» обіцянкам про побудову на території окремої сільради «капіталізму з людським обличчям», каже Ю.Комов, — але зрозуміти логіку керівництва Криму й України важко. Невже поки що міфічні 2,5 мільярда євроінвестицій здатні позбавити здорового глузду державних мужів?! Адже від цього залежить доля кращого дитячого курорту не тільки України, долі сотень тисяч хворих дітей». Зрозуміло, що діти тих, хто ухвалює рішення, ніколи не відпочиватимуть й не лікуватимуться в Євпаторії — така сувора правда життя. Але хто має право відмовити в цьому мільйонам «маленьких українців»?

Президентові, до речі, доповіли, що «землі, на яких планується будівництво, практично вільні: вони належать державі, нерозпайовані й непридатні для використання в сільськогосподарських цілях». І це, м’яко кажучи, не відповідає дійсності. Оскільки на землях, які плануються до забудови по обох берегах Донузлава, багато років ростуть радгоспні виноградники, діють два садівничі кооперативи, КСП, бази відпочинку підприємств із Донецька, Житомира, Москви, Черкас.

І, нарешті, яким чином було підраховано мільйони прибутків від реалізації проекту, якщо досі не зроблено його техніко-економічне обгрунтування, немає його експертизи? Які вантажі (якщо не кримську хімію чи нафтопродукти) планується перевозити? А то в паромну переправу через Керченську протоку вже гроші вклали, а очікуваного зростання вантажообігу немає! Досить важливо також знати, хто стоїть за черговою спробою занурити в донузлавські води два-три мільярди, і яким є їхнє походження. З попередніми «стратегічними інвесторами», визначеними за розпорядженням президента Кучми, все було зрозуміло. Хто на новенького? І чи не знаєте, чому на презентації президентові проекту порту в Донузлаві не було ні П.Порошенка, ні Є.Червоненка, які до цього, за свідченням кримських чиновників, виявляли до теми великий інтерес?