Які паспортини засунути в штанини?

Незважаючи на критику — навіть із боку своїх прихильників, і навіть із вуст самого Президента, Віктор Янукович продовжує наполегливо тиражувати свої передвиборні обіцянки щодо підвищення статусу російської мови, запровадження подвійного громадянства та відмови від вступу до НАТО. Щоправда, після перших досить безграмотних заяв прем’єра команда провладного кандидата, схоже, трохи попрацювала зі своїм клієнтом. Принаймні він уже обіцяє зробити російську мову не державною нарівні з українською, а офіційною, й інколи демонструє розуміння необхідності змінювати Конституцію для запровадження інституту подвійного громадянства. А відмова від вступу до НАТО розширилася до обіцянок забезпечити Україні позаблоковий статус.

Якщо ви вірите передвиборним обіцянкам

Абсолютно незрозуміло, на якій підставі кандидат Янукович на зустрічах із виборцями стверджує, що він вніс ці нові тези до своєї передвиборної програми. Адже, відповідно до закону про вибори президента України, програма особи, котра бажає очолити цю державу, надається до ЦВК разом із іншими необхідними документами, на підставі яких і здійснюється реєстрація кандидата в президенти. Про можливість вносити зміни до програми в розпал передвиборної кампанії в законі нічого не сказано, і юридичних підстав для таких дій не існує. У ЦВК, куди «ДТ» звернулося по роз’яснення, нам нагадали, що програми кандидатів перед реєстрацією проходять спеціальну експертизу, аби пересвідчитися, що в них немає положень, спрямованих, зокрема, на порушення суверенітету України або підрив її безпеки. Крім того, на підставі поданих до ЦВК документів друкуються офіційні плакати встановленого зразку, на яких серед інших даних розміщується і програма кандидата. Ці плакати з офіційною інформацією про кожного кандидата в обов’язковому порядку розсилаються у всі дільничні виборчі комісії, де й розвішуються для інформування виборців. Ви можете самі зайти до найближчої з них і переконатися, що жодного слова про той чи інший статус російської мови, подвійне громадянство та позаблоковість України у програмі Віктора Януковича немає. І бути не може, оскільки, як випливає з усього вищезазначеного, зміна програми — офіційного документа, власне, потребувала б скасування реєстрації кандидата й повторної його реєстрації. Час же, відведений на цю процедуру, як відомо, давним-давно минув. У Центрвиборчкомі нам підтвердили: жоден із зареєстрованих кандидатів у президенти України не звертався до ЦВК із заявою або якимось іншим документом, що підтверджував би його бажання змінити свою передвиборну програму.

Що, знову ж таки, свідчить: усі нові ініціативи прем’єра — передвиборний популізм. А Вікторові Федоровичу, перш ніж черговий раз уводити співвітчизників в оману, все-таки варто перечитати власну програму, в якій є чудові слова про те, що «часу на руйнівну політичну демагогію і нездійсненні обіцянки в нас уже немає».

Але оскільки обіцянки, зокрема щодо подвійного громадянства, все-таки продовжують лунати то в Миколаєві, то в Ужгороді, то в Москві, продовжимо цю тему й ми.

Якщо ви багатенький Буратіно

У позаминулому номері «ДТ» у статті «Три бажання для прем’єра» ми вже розглядали питання, чому деякі держави дозволяють своїм громадянам мати паспорти двох і більше держав, чому свого часу в ст.4 Конституції України було зафіксовано єдине громадянство та чому ці причини залишаються актуальними й донині. Сьогодні ж спробуймо з’ясувати, чому деякі люди, на додачу до вже наявного, намагаються одержати ще одне, а то й кілька громадянств. Причому, було б велике бажання і вдосталь коштів, зробити це не так уже й складно. В Інтернеті ви можете виявити безліч сайтів фірм і компаній, які пропонують свої послуги в цій сфері.

Експерти International Legal System відзначають такі найпоширеніші причини, з яких люди прагнуть одержати подвійне громадянство:

— бажання мати паспорт іншої країни, де з активів та доходів фізичної особи не стягуватимуться податки країни походження фізичної особи;

— уникнення кредиторських та інших судових вимог у країні походження;

— уникнення переслідування з релігійних, етнічних та політичних мотивів;

— набуття громадянства й отримання паспорта країни, яка дає можливість вільно пересуватися іншими країнами.

Цікаво, скільки в нашій країні людей, готових викласти кілька десятків, а то й сотень тисяч доларів за друге громадянство та можливість уникнути оподаткування в Україні? І яких масштабів повинні сягати ці активи та прибутки? І чи вигідною буде така втеча від податків суперзаможних українців для решти — не суперзаможних?

Крім того, наші співвітчизники, котрі мають достатньо коштів, і без марудної тяганини з унесенням змін до Конституції та законодавства України цілком легально і не втрачаючи при цьому українського громадянства можуть нині спокійно купити собі громадянство якоїсь іншої країни, що бажає поповнити бюджет або залучає в такий спосіб інвестиції у свою економіку.

Різноманітні фірми разом із набуттям другого громадянства пропонують заможним людям безліч схем уникнення податків, фінансової анонімності й навіть відмивання брудних грошей. Приміром, із допомогою так званого банківського паспорта, який дозволить їм мати таємний банківський рахунок за кордоном. Річ у тім, що деякі держави не лише з задоволенням надають своє громадянство багатим людям, здатним внести кругленьку суму в бюджет цієї країни, а й дозволяють їм при цьому змінити ім’я і прізвище. Таким чином, якийсь українець X може придбати паспорт іншої країни, скажімо W, ставши для неї паном Y. Цей пан Y спокійно відкриває банківський рахунок у країні Z. А в Україні при цьому, зрозуміло, нікому немає діла до пана Y — громадянина країни W і його банківського рахунку в країні Z, адже в Україні ніхто не знає, що пан Y і відомий український бізнесмен X — одна й та сама особа.

Другий паспорт, переконує kiev-security.org.ua, може знадобитися й тим, «хто збирається залишити своїх друзів, сім’ю і рідний дім для того, щоб уникнути судового переслідування або в’язниці», оскільки в цілій низці випадків видача багатьма державами порушників законів інших держав не здійснюється. Наприклад, у випадках приватних боргів або цивільних справ; напівкримінальних проступків, таких як ухилення від сплати аліментів або податків; політичних справ, порушення валютного законодавства; заборонених сексуальних стосунків; наклепу на державу; непокори обмеженням, встановленим для релігійних або національних меншин.

Так само ви можете прочитати задушевну історію «з життя» про корисність облаштування «запасного аеродрому» на випадок проблем із законом у рідній державі. Історія ця про те, як по-різному склалися долі двох американських воротил бізнесу, до кожного з яких у місцевої Феміди були великі претензії. Той із них, котрий мав лише американський паспорт і один офіс — у США, зрештою розорився й відсидів призначений термін у в’язниці за торгівлю з використанням секретних відомостей. Інший же бізнесмен заздалегідь подбав і про другий паспорт, і про другий офіс у Європі. На сьогодні він уже мільярдер, «приємно проводить життя в Європі» й подорожує світом. Уряд Сполучених Штатів розшукує його й досі. Цей улюбленець долі був обвинувачений у США більш як за п’ятдесятьма пунктами, зокрема в шахрайстві, рекеті, порушенні ембарго при торгівлі з Іраном і ухиленні від сплати прибуткового податку на суму понад 48 млн. дол.

«Створіть альтернативну резиденцію (Нормандські острови, Монако, Кампіон, Андорра, Бразилія), альтернативні джерела прибутків (Ллойдз тощо), виживайте та процвітайте в цьому нелегкому світі, — закликають автори зазначеного захоплюючого матеріалу. — Ми пишемо не для злочинців, а для людей, котрі мають певний рівень багатства й успіху, що робить їх мішенню несправедливого судового переслідування. Якщо ви належите до цієї категорії людей, вам необхідно придбати другий паспорт, альтернативну резиденцію і безпечне пристановище для деяких ваших активів, перш ніж ви потрапите в халепу».

Мабуть, напередодні виборів такі заклики можуть знайти гарячий відгук у серцях деяких українських громадян. Більше того, здається, деякі з цих громадян уже скористалися всіма зазначеними вище порадами.

Якщо грошей обмаль

Але всі ці радощі подвійного громадянства, як ви розумієте, не є актуальними для основної маси українців. Набагато більшу кількість наших співвітчизників цікавить можливість пересуватися світом. Адже з паспортом України це задоволення досить проблематичне. Без візи ми можемо подорожувати лише по деяких країнах СНД. А ось із паспортом держави, яка має безвізовий режим із багатьма країнами світу, робити це буде набагато простіше. Ну що ж, вибирайте. За паспорт Швейцарії, Ірландії чи Монако вам доведеться викласти не менше мільйона доларів. Австрійське, бельгійське, канадське, італійське, австралійське громадянство — 100 тис. дол. і вище. Дорого? Можна і щось дешевше. Зробіть інвестицію в економіку Гренади або Домініки лише в 40 тис. дол. на одного претендента або в 50 тис. дол. на сім’ю з двох дорослих та двох дітей, і за пристойну винагороду досвідчені юристи забезпечать вас громадянством однієї з цих держав, які уклали угоди про скасування візового режиму з понад ста країнами.

Все одно дорого? У принципі, можна й безплатно. Але для цього вам необхідно або знайти собі чоловіка(дружину)-іноземця(ку), і тоді через визначену законодавством його (її) батьківщини кількість років (а в деяких випадках і автоматично) ви зможете набути його (її) громадянство. Або ви повинні мати відповідне походження чи віросповідання. Приміром, якщо ви народилися у США і хтось із ваших батьків є громадянином України — ви автоматично при народженні одержуєте два громадянства. А якщо при цьому ви ще і єврей, то їдьте до Ізраїлю по третій паспорт. Хочете ліванське громадянство? Спробуйте довести, що ви — вигнаний мусульманин. Таїландське? Тоді ви маєте бути щирим буддистом.

Але, як правило, українців цікавлять менш екзотичні і ближчі країни. Переважно європейські. Однак, мусимо вас засмутити, законодавство більшості з них передбачає дуже складні умови набуття громадянства цих країн, практично нездійсненні для основної маси пересічних українців.

Багатьох наших співвітчизників цікавить можливість набуття громадянства Румунії, яка ось-ось стане членом ЄС, і Росії, де в багатьох наших співвітчизників живуть родичі й куди багато українців їздять на заробітки. До того ж одержати паспорти цих держав для багатьох українців значно простіше, ніж, скажімо, французький або швейцарський. Але й у цих випадках потрібно гарненько подумати, перш ніж оформляти новий паспорт.

Адже подвійне громадянство — це не лише можливість користуватися всіма правами у двох державах, а й необхідність нести подвійні обов’язки, приміром податкові або військові.

Юристи, які спеціалізуються на питаннях громадянства, вважають, що проблема подвійного громадянства об’єктивно породжена розбіжністю законів про громадянство різних країн. Як правило, у міжнародній практиці вважається, що особа, котра має подвійне громадянство, повинна насамперед керуватися законами тієї країни, у якій вона мешкає на цей час. Однак, як свідчить міжнародна юридична практика, нерідко виникають ситуації, коли необхідність виконувати закони одночасно двох держав призводить до суперечності й людина опиняється перед складним вибором: закон якої країни порушити, щоб не порушити законів іншої. У спеціалізованих юридичних виданнях можна знайти описи досить драматичних випадків із життя біпатридів.

Тому, наприклад, деякі канадські юридичні фірми настійно рекомендують набувачам канадського громадянства гарненько подумати, чи залишати своє попереднє громадянство. При цьому юристи закликають як слід усвідомити й той факт, що коли ви потрапляєте в скрутне становище в тій країні, громадянином якої є, офіційні представники іншої країни, громадянином якої ви також є, уже не зможуть вам допомогти.

Повною мірою ці поради стосуються і українських громадян, які бажають отримати паспорт ще якоїсь держави. Навіть якщо ця держава сама спокушає вас такою можливістю. Свого часу «ДТ» уже писало про проблеми, які виникли в україно-румунських відносинах у зв’язку з тим, що Румунія активно видавала свої паспорти жителям Буковини та Одеської області. Річ у тім, що закон про громадянство цієї країни, який ухвалювався на початку 90-х років минулого століття, у часи бурхливого відродження ідеї про відновлення «історичних кордонів» Великої Румунії, передбачає «відновлення» румунського громадянства особами, які раніше його мали, але втратили не з власної волі, а також їхніми дітьми. Зокрема скористатися цим законом може і значна кількість жителів прикордонних із Румунією українських регіонів. Що багато хто з них і зробив. Скільки саме — невідомо. Румунська сторона, незважаючи на всі спроби українського МЗС налагодити діалог із цього питання, не хоче навіть повідомити про кількість українських громадян, які набули румунське громадянство. Не бажають румуни і обговорювати проект угоди про врегулювання питань громадянства, переданий Києвом Бухаресту близько двох років тому. Хоча проблем із українсько-румунськими біпатридами не бракує.

Перш ніж ми поділимося парою прикладів, які ілюструють ці проблеми, необхідно ще раз звернути увагу наших читачів на одне принципове положення українського закону про громадянство, у ст.2 якого сказано: «якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави чи держав, то в правових відносинах із Україною він визнається тільки громадянином України». Інакше кажучи, отримання якогось ще громадянства абсолютно не означає автоматичної втрати громадянства України. Крім того, за тим самим законом, насильно позбутися громадянства України просто неможливо. Громадянство України зберігається, незалежно від місця проживання громадянина України. Навіть якщо ви на решту життя виїхали на ПМП до іншої країни. І навіть якщо взяли громадянство цієї країни, але офіційно не вийшли з українського і з цього приводу не було видано указу президента. Більше того, розкрию вам велику таємницю: набуття другого, третього і навіть десятого громадянства ніякими законами й кодексами в Україні не карається. Тобто де-факто громадяни України можуть мати й інші громадянства.

Якщо у вас проблеми із законом

Комусь подвійне громадянство справді допомогло краще влаштуватися в цьому житті. Декому — не допомогло. Вітчизняні дипломати розповідають, наприклад, такий випадок. Одного разу з Києва в наше посольство в Бухаресті надійшло розпорядження забезпечити консульський захист громадянинові України — жителю Закарпаття, чиї батьки звернулися в МЗС із благаннями допомогти синові, затриманому в Румунії за нібито зберігання й розповсюдження наркотиків. Український консул помчав за 400 км, але допомогти співвітчизникові не зміг. Оскільки представники румунських компетентних органів продемонстрували українському дипломатові румунський паспорт цього молодика і заявили, що вирішення його долі — внутрішня справа Румунії.

Іншому нашому співвітчизникові поталанило більше. Його підозрювали у скоєнні замовного вбивства, і, за інформацією українських правоохоронців, він перебував на території Румунії. Генеральна прокуратура України звернулася до румунської сторони з проханням знайти і затримати підозрюваного у скоєнні тяжкого злочину громадянина України. Знайшли. Затримали. Але, відповідно до румунського процесуального кодексу, для визначення подальшої долі затриманого необхідно протягом трьох діб отримати рішення суду. Коротше, румунський суд визнав цю людину громадянином Румунії. І... її відпустили на всі чотири сторони.

Аналогічні проблеми на грунті біпатризму наших співгромадян виникають в України і з іншими країнами. Один із яскравих випадків — історія з добре відомим кримінальним авторитетом, колишнім борцем Віктором Авдишевим на прізвисько Авдиш (кияни ще чудово пам’ятають його по речовому ринку на Республіканському стадіоні). 1998 р. над Авдишем та його подільниками було розпочато судовий процес, однак, як нагадує «Україна кримінальна», за кілька днів до вироку адвокатам спортсмена вдалося переконати суддів відпустити обвинувачуваного під заставу на похорон матері в Азербайджан. Зрозуміло, що назад Авдишев не повернувся, йому дали заочно чотири роки, і Україна оголосила його в міжнародний розшук. 1999 року спортсмена затримали в Азербайджані, але видати Україні відмовилися. Азербайджан визнав його своїм громадянином на тій підставі, що свій перший, ще радянський, паспорт Авдиш одержав у Баку. Через два роки його затримали в Росії і навіть сповістили про це українську сторону, пообіцявши, відповідно до існуючих двосторонніх домовленостей, у стислі терміни екстрадирувати арештованого в Україну. Але цього так і не сталося. За даними «УК», нині Авдишев живе в Росії. Він одружився з молодою дівчиною, взяв прізвище дружини і є тепер добропорядним російським сім’янином із бездоганною біографією.

Якщо без російських берізок життя вам немиле

Оскільки багато українських громадян цікавляться можливістю набуття російського громадянства, а наш прем’єр раптом дуже затурбувався долею українців, які живуть саме в Росії, зупинимося докладніше на законодавстві цієї країни і спробуємо розвіяти деякі міфи.

По-перше, відразу звернемо вашу увагу на ст.6 Конституції РФ, у якій говориться про єдине громадянство Російської Федерації.

По-друге, підкреслимо, що від охочих узяти російське громадянство законодавство цієї країни вимагає відмови від уже наявного громадянства. Таким чином, навіть якщо в Україні стараннями В.Януковича буде запроваджено подвійне громадянство, нашим співвітчизникам, які захочуть прийняти російське, доведеться відмовитися від українського.

По-третє, подвійне громадянство, яке, відповідно до поширеної в нас думки, дозволене й широко практикується в Росії, статтею 6 російського закону про громадянство трактується так: громадяни РФ, котрі мають інше громадянство, розглядаються Російською Федерацією як російські громадяни. А набуття громадянином РФ іншого громадянства не викликає припинення громадянства Росії (по суті, це такі ж положення, як і в українському законодавстві).

Що це означає? А те, що українці, котрі перебувають на заробітках у Росії, за наявності у них російського громадянства розглядатимуться РФ виключно як її громадяни і про якісь допомогу чи дипломатичний захист із боку України цим особам не може бути й мови. Ці українці муситимуть служити в російській армії (і в Чечні, зрозуміло, також), сплачувати податки в російську скарбницю. Безумовно, росіянам вигідно, щоб українські громадяни, котрі постійно живуть у Росії, взяли її громадянство. Особливо коли врахувати колосальну демографічну проблему в цій країні і той факт, що через зо два десятки років росіяни слов’янського походження стануть у Росії національною меншиною. Тож бурхлива радість російських політиків і політологів, які одразу звели передвиборні пропозиції Януковича в ранг «доктрини», цілком зрозуміла.

Не менше наші північно-східні сусіди можуть радіти й гіпотетичній можливості наділити в майбутньому своїм громадянством українських громадян, які постійно живуть на території України. Щоправда, для цього треба буде укласти спеціальну двосторонню угоду про подвійне громадянство. Багато-багато років росіяни намагалися накинути українській стороні цей документ. Багато-багато років українська сторона і чути нічого про нього не хотіла, вочевидь, вважаючи його положення такими, що не відповідають національним інтересам нашої країни.

Українське МЗС запропонувало російським колегам інший документ — угоду про спрощений порядок зміни громадянства. Такі угоди наша країна вже підписала з Білоруссю, Казахстаном та Таджикистаном, і вони, за свідченням наших дипломатів, дуже ефективно працюють, дозволяючи громадянам цих держав, у разі потреби, швидко, без вистоювання в чергах до численних чиновників і, головне, безплатно змінити громадянство. Але російська сторона поки що не йде на підписання такого документа, аргументуючи це тим, що її не влаштовує як безплатність запропонованої процедури, так і сама процедура, нібито в ході якої функції російських компетентних органів виконуватимуть українські.

Однак, здається, причина все-таки ще й у тому, що закладена в запропоновану українською стороною угоду процедура передбачає обов’язковий вихід із наявного громадянства для набуття нового. А росіянам була б значно вигіднішою все ж таки угода саме про подвійне громадянство, адже в такому разі російський паспорт змогли б одержати всі бажаючі громадяни України, котрі постійно живуть на її території. І тоді Росія, ні в чому себе не обмежуючи, змогла б зі смаком віддатися справі захисту співвітчизників у нашій країні. Особливо у Криму. Про те, що росіяни воліють саме такого розв’язання питання про громадянство, свідчить бодай той факт, що чимало кримчан якимось чином уже одержали російські паспорти. При цьому, всупереч російському законодавству, від них чомусь ніхто не вимагав ні обов’язкового п’ятирічного терміну проживання на території РФ, ні виходу з громадянства України. До речі, від наших дипломатів неодноразово доводилося чути скарги на їхніх колег із російського посольства, котрі затято вводять наших співвітчизників в оману твердженнями, що, набуваючи російське громадянство, вони автоматично втрачають українське, і не вимагають при цьому від українців документів, які підтверджують офіційний вихід або втрату громадянства України.

Ті, хто ратує за запровадження в Україні подвійного громадянства, повинні б спочатку добре вивчити досвід сусідніх країн, які дозволили своїм громадянам мати подвійне громадянство. Наприклад, поцікавитися у німців, чому наслідки введення у 2000 році нового законодавства про громадянство «перевершили найгірші побоювання». Зокрема, на думку міністра внутрішніх справ Баварії Гюнтера Бекштайна, зростання кількості осіб із подвійним громадянством не сприяє їхній інтеграції в німецьке суспільство і призводить до появи нових гетто. Можна також запитати у словаків, які проблеми виникають у них зі співвітчизниками — етнічними угорцями, котрі прийняли громадянство своєї історичної батьківщини, але при цьому не бажають навіть вивчити мову батьківщини справжньої — Словаччини. Але особливо вражаючими можуть видатися свідчення представників Грузії та Молдови. Адже ні для кого не секрет, що дуже багато жителів Абхазії, Південної Осетії та Придністров’я, включно з їхніми керівниками, є громадянами РФ. Про грандіозні проблеми Грузії та Молдови, пов’язані з цими конфліктними регіонами, а також про роль Росії у виникненні цих проблем «ДТ» інформує наших читачів регулярно. Зовсім недавно, до речі, один із основних кандидатів у президенти Абхазії Сергій Багапш дуже чітко заявив, що «ні про які форми входження Абхазії до складу Грузії не може бути й мови». А міністри закордонних справ трьох невизнаних республік — Абхазії, Південної Осетії та Придністров’я — минулого тижня, зібравшись у Сухумі, ухвалили дуже жорстку спільну заяву, спрямовану проти Грузії та Молдови, яка оспівує «ключову» й «історичну» роль Росії в цих регіонах. Хтось дуже хоче, щоб згодом до них приєднався і Крим?