Як міністр транспорту стрілки переводив

У той час як Головне управління держслужби проводить службове розслідування щодо участі міністра транспорту і зв’язку Миколи Рудьковського в організації приїзду в Україну представників туркменської опозиції, сам міністр-соціаліст, судячи з його недавніх заяв, збирається подавати судовий позов про захист честі, гідності та ділової репутації на «ДТ». При цьому в заяві прес-служби Мінтранспорту, зробленій, певне, не без участі безпосереднього шефа, сказано, що «всі обвинувачення автора публікації на адресу М.Рудьковського безпідставні». Ми вітаємо наміри пана Рудьковського, оскільки повністю готові відстоювати свою позицію навіть в українському суді — найгуманнішому у світі. Річ у тім, що «ДТ» не дозволяє собі публікувати неперевірену інформацію. Та й протягом минулого тижня неодноразово були підтверджені факти (і водночас додані нові подробиці) щодо участі державного чиновника Миколи Рудьковського в організації приїзду в Україну Нурмухаммеда Ханамова і Худайберди Оразова, викладені в статтях «Україна — Туркменистан: ми підемо своїм шляхом?» («ДТ», №50 (629) від 30 грудня — 5 січня 2006 року) і «Запрошення в чужий монастир» («ДТ», №2 (631) від 20—26 січня 2007 року).

Рудьковський, зокрема, стверджує, що своє прохання прискорити оформлення віз Ханамову і Оразову він не аргументував рішенням про в’їзд в Україну туркменських опозиціонерів, ухваленим вищим керівництвом країни. Але існують письмові пояснення дипломатів, у яких стверджується протилежне. Цей факт у різних засобах масової інформації підтвердили: глава дипломатичного відомства України Борис Тарасюк, заступник глави секретаріату президента Олександр Чалий і безпосередній учасник подій посол в Австрії Володимир Єльченко.

Микола Рудьковський стверджує, що він спілкувався у вечірній час із послами і консулами як приватна особа і не вважає, що припустився якогось порушення, використовуючи службове становище. А от дипломати кажуть, що Рудьковський відрекомендовувався як міністр транспорту і зв’язку, дзвінки ж були саме вночі. Але припустімо, що в Україні будь-яка приватна особа має мобільний і домашній телефони наших послів, і кожен громадянин як приватна особа може дозволити собі серед ночі зателефонувати главам дипломатичних місій. Припустімо, що прохання пересічної приватної особи терміново видати візу особі без громадянства негайно розглянуть й відразу ж дадуть згоду. Проте, аргументуючи своє нічне прохання терміново, до п’ятої години ранку 22 грудня, оформити візи для в’їзду в Україну особам без громадянства, Рудьковський обіцяв українському послу в Австрії Володимирові Єльченку ранком того ж дня надіслати офіційне прохання від українського уряду посприяти в оформленні віз. У Посольстві України в Австрії, де дипломати поклалися на порядність міністра, досі чекають документів від конкретної «приватної особи».

І, нарешті, повторимо ще раз: хоча високопоставлений чиновник і наполягає на тому, що запрошував туркменів як приватна особа, проте в нас є копія заявки на обслуговування Ханамова і Оразова в залі офіційних делегацій аеропорту «Бориспіль». У ній опозиціонери чомусь названі помічниками міністра транспорту. Знову ж, за даними СБУ, цю заявку оформляли співробітниці приймальні міністра транспорту...

Далі: прес-служба Міністерства транспорту і зв’язку стверджувала, що до моменту запрошення в Україну Ханамова і Оразова ті не перебували в міжнародному розшуку, а тому не було ніяких підстав відмовити їм у візиті. Але й тут факти свідчать про інше. «ДТ» звернулося з відповідним запитом до департаменту зв’язків із громадськістю МВС України, звідки нам надійшла така відповідь: «На вказаних осіб Генеральним секретаріатом Інтерполу опубліковані «червоні картки» Інтерполу, дата публікації картки на Оразова — 14.03.2006, на Ханамова — 28.02.2006». Як сказано в отриманій нами відповіді (орфографія документа зберігається), «Станом на 25.01.2007 у міжнародному розшуку перебувають громадянин Туркменистану Ханамов Нурмухаммет Чарієвич, 01.01.1945 р.н., який розшукується правоохоронними органами даної країни за отримання хабара, підробку офіційних документів, розкрадання та незаконне привласнення майна, контрабанду (незаконне перевезення наркотичних засобів із використанням дипломатичного імунітету), та громадянин Росії (ініціатором розшуку громадянство непідтверджене) і Туркменистану (громадянство ініціатором розшуку підтверджене) Оразов Худайберди Артикович, 01.08.1951 р.н., який розшукується правоохоронними органами Туркменистану за привласнення або розкрадання державного майна».

Зазначені особи, як випливає з отриманої нами інформації, перебувають іще й у міждержавному розшуку СНД: Оразов — із 18 грудня 2001 року, а Ханамов — із 15 лютого 2002 року. Нагадаємо: Рудьковський звернувся до українських дипломатів із проханням прискорити видачу віз у ніч із 21 на 22 грудня 2006 року. Сказане вище також підтверджує висновок «ДТ»: якби Україна, відповідно до взятих на себе міжнародних зобов’язань, видала Туркменистану Ханамова і Оразова, то постраждав би демократичний імідж нашої країни.

Отже, «ДТ» готове зустрітися з Рудьковським у залі суду. Якщо, звичайно, у нього не пропало бажання.

Микола Рудьковський також стверджує, що інцидент із туркменськими опозиціонерами не зашкодив національній безпеці України. Але, як показали події останньої декади 2006-го, криза, що виникла у відносинах України і Туркменистану, могла завдати серйозного шкоди нашій країні.

Національна безпека держави — це не тільки боротьба з тероризмом або корупцією. Це також і безпека в енергетичній сфері. Що серед іншого передбачає диверсифікацію джерел енергоносіїв і шляхів їх доставки в нашу країну, а також формування оптимальної ціни на газ і нафту на внутрішньому ринку. На сьогодні, крім Росії, Україна може отримувати газ тільки з Туркменистану. Але в той час, коли Київ намагається вибудувати систему відносин з Ашгабатом у нових умовах і на перспективу, озвучені Оразовим і Ханамовим в Україні заяви поставили під сумнів українсько-туркменське енергетичне співробітництво.

Нині посольство Туркменистану в Україні не коментує ситуації, яка тоді склалася. Але, за даними «ДТ», наприкінці грудня в Туркменистані вважали, що, оскільки до приїзду Оразова і Ханамова був причетний український міністр, то Київ на офіційному рівні підтримує туркменську опозицію, а Україна стає плацдармом для дій усіх противників чинного туркменського режиму.

Минулого тижня міністр палива та енергетики Юрій Бойко вже заявив: «скандал із туркменською опозицією — це голосно сказано». Насправді ситуація, що склалася наприкінці грудня 2006-го у відносинах Києва та Ашгабата, була навіть більш жорсткою, ніж ми писали в наших статтях. Показово, що тривалий час міністр закордонних справ України не міг напряму зв’язатися зі своїм туркменським колегою, щоб пояснити тому ситуацію. А панові Бойку ми нагадаємо слова заступника глави секретаріату президента Олександра Чалого: «26, 27, 28 грудня керівники Мінпаливенерго обривали телефони МЗС, мої телефони і благали щось зробити, тому що туркменська сторона поставила питання дуже гостро. Оскільки, як ви знаєте, постачання газу в Україну, особливо в цей зимовий період, йде з Туркменистану». Але телефонував перший заступник глави Мінтопенерго Вадим Чупрун, колишній посол України в Туркменистані та особистий друг туркменбаші, а не Бойка, котрого, схоже, цілком влаштовує відсутність можливостей у Києва змінити відносини з Ашгабатом на краще.

Звичайно, Україна не купує напряму газ у Туркменистану: росіяни законтрактували в Ашгабата весь обсяг блакитного палива на роки вперед. Проте говорячи про українсько-туркменське енергетичне співробітництво, слід мати на увазі таке. «Туркменнафтогаз» домовився із «Газпромом» про закупівлю газу, і в підписаному документі зазначено обсяги, які мають щорічно поставлятися Україні. Ці обсяги незмінні. Але перемінною може бути щорічна ціна на газ на туркменсько-узбецькому кордоні. І, з огляду на прецеденти у двосторонніх відносинах, ринкову ситуацію, туркменська сторона може порушити питання про зміну ціни. Експерти ще наприкінці грудня прогнозували, що після смерті Сапармурада Ніязова Ашгабат буде поступово проводити політику перегляду ціни на продаж газу на туркменсько-узбецькому кордоні. І цей момент слід враховувати українській стороні.

Сьогодні відносини Києва й Ашгабата стабілізувалися. Але конфлікт було погашено шляхом принесення в жертву не найгірших українських дипломатів: 28 грудня президент підписав указ про звільнення з посади посла України в Австрії Володимира Єльченка. (Щоправда, дипломат продовжує виконувати свою роботу: указ буде оприлюднено того дня, коли Єльченко завершить свою дипломатичну місію в Австрії.) Вочевидь, буде покарано й інших дипломатів, які порушили інструкцію, — когось буде відкликано, а хтось дістане стягнення. Ашгабату продемонстрували: запрошення представників туркменської опозиції не було ініціативою офіційного Києва. Остаточно врегулювати інцидент має участь української делегації на найвищому рівні в середині лютого в заходах, присвячених інавгурації нового туркменського президента.

Викликає подив, що в ситуації, коли покарано виконавців, сам ініціатор інциденту залишається осторонь, експлуатуючи при цьому тему демократії. За словами віце-прем’єр-міністра Дмитра Табачника, результати розслідування будуть відомі на початку лютого. Він же висловив і припущення, що уряд, який і розгляне акт службового розслідування, швидше за все, обмежиться попередженням. Але Рудьковський уже тепер заявляє, що Головним управлінням держслужби не виявлено порушень в його діях. У зв’язку з цим є показовою заява Віктора Януковича: дії члена його кабінету не завдали шкоди національним інтересам країни. (Хоча ще 10 січня, під час першого нинішнього року засідання уряду, прем’єр-міністр, вимкнувши мікрофон і тим самим даючи зрозуміти, що говорить не для протоколу, досить жорстко оцінював дії свого міністра). Тому малоймовірно, що Янукович піде назустріч Віктору Ющенку й подасть подання на звільнення Рудьковського. Можна припустити, що підтримка Рудьковського з боку прем’єр-міністра зумовлена якимись внутрішньокоаліційними домовленостями зі спікером і Соцпартією.

Маючи за спиною підтримку в особі прем’єр-міністра, спікера та Соцпартії, Рудьковський сьогодні намагається сконцентрувати публічне обговорення історії з його участю в організації приїзду в Україну представників туркменської опозиції на двох пунктах. Пам’ятаючи, що найкращий захист — напад, Рудьковський з екранів телевізорів говорить про розправу секретаріату президента над міністром транспорту, котрий дав розпорядження призупинити приватизацію 146 об’єктів міністерства. І водночас критикує главу держави в проведенні ним політики подвійних стандартів у сфері підтримки демократичних процесів, звертаючись до досвіду європейських країн, де члени уряду не соромляться зустрічатися з представниками опозиції. «Я нічого не бачив такого, що могло шкодити авторитету української демократії... Це не може шкодити Україні, яка прагне стати членом ЄС. Проте люди, які ініціюють такі розслідування, в Європі кажуть, що вони стоять на європейських цінностях, але насправді — за Туркменбаші», — із пафосом виголошує Рудьковський.

Але спеціально для пана Рудьковського ми повторимо: в історії, пов’язаній із приїздом в Україну представників туркменської опозиції, міністр транспорту перевищив свої повноваження, втручаючись у діяльність іншого міністерства. А оскільки, будучи міністром, Микола Рудьковський брав участь в організації поїздки опозиціонерів і при цьому не проводив консультації з Міністерством закордонних справ, то він порушив указ президента про координуючу роль МЗС у зовнішньополітичній сфері. Та діючий міністр транспорту затято не хоче визнавати як порушення норм чиновницької етики, так і нормативних актів і законів України. Така поведінка Рудьковського у багатьох українських дипломатів викликає природне почуття обурення. «Підставлений» міністром транспорту Володимир Єльченко навіть не утримався від коментарю: «Я переоцінив рівень моралі й етики людини, котра мені телефонувала вночі. Маю на увазі міністра Рудьковського. У роботі завжди виходив із того, що коли спілкуюся з членом Кабінету міністрів, то він як мінімум відповідає за те, що говорить».

Безумовно, Україна та її громадяни не повинні нехтувати спілкуванням із представниками опозиції. У тому числі і з Туркменистану. Україна — незалежна держава. І, звісно ж, через кожен приїзд до нашої країни представників туркменської опозиції українські чиновники не повинні бігати виправдовуватися в посольство Туркменистану. Але якщо в Україні мають намір розвивати з Туркменистаном співробітництво, яке сьогодні багато в чому базується на енергетичній платформі, то офіційний Київ має враховувати думку свого стратегічного партнера. Немає проблем, коли в Україну прибувають представники опозиції на запрошення неурядових організацій. Інша річ, коли вони приїжджають за сприяння члена уряду. Як показали події місячної давнини, від такого кроку можуть постраждати міждержавні взаємини і національні інтереси. «Ми не зобов’язані погоджувати з кимось свою імміграційну політику. Водночас, якщо навмисні чи ненавмисні дії певних посадців або приватних осіб таять у собі загрозу економічним інтересам держави, то відповідні інституції цієї держави мають адекватно й оперативно на цю загрозу реагувати», — сказав у розмові з «ДТ» посол України в Туркменистані Віктор Майко.

З другого боку, що ми знаємо про екс-посла Туркменистану в Туреччині Нурмухаммеда Ханамова та колишнього віце-прем’єр-міністра Худайберди Оразова? Адже наявність диктатури в Туркменистані автоматично не робить людей щирими борцями за демократію. Не треба підпадати під магію слова «опозиція». Бо опозицією можуть вважати себе і Білоконь, і Боделан, і Бакай. Але чи здатні ці та інші люди зробити вагомий внесок у розвиток демократії в Україні або Туркменистані? І у разі, якщо Ханамов і Оразов прийдуть до влади, чи сприятимуть вони розвитку та зміцненню демократичних цінностей на своїй батьківщині?

Сьогодні позицію Рудьковського підтримує і його Соцпартія. Так, соціаліст Ярослав Мендусь заявив: «Чи не видається недоречною ситуація, коли звинувачують політика (а сьогодні міністр — це політична постать) у тому, що він сприяв приїзду в Україну представників опозиції? І ці звинувачення висловлюють представники, лідери тієї політичної сили, яку, коли вона перебувала в опозиції, приймали й у США, і в країнах Західної Європи». Щоправда, при цьому пан Мендусь забув додати, що за своїх опозиційних часів ні Ющенко, ні Мороз не перебували в міжнародному розшуку і навпроти їхніх прізвищ не стояли «червоні картки» Інтерполу. У зв’язку з цим нагадаємо: в Україні постійно проводять свої прес-конференції представники білоруської опозиції. Проте це чомусь не стає приводом до виникнення кризи в двосторонніх відносинах. Олександр Чалий, до речі, нагадав: навіть відповідаючи всім критеріям демократії, Франція фактично заборонила в’їзд опальному Борису Березовському, оскільки приїзд політичного біженця Платона Єленіна міг зашкодити її національним інтересам.

А що стосується підтримки демократії з боку офіційного Києва, то, на наш погляд, вона може бути ефективною при виконанні двох умов. По-перше, щоб відстоювати демократію в Туркменистані, потрібно платити ринкову ціну за газ. По-друге, необхідно самим відповідати демократичним стандартам. Від чого представники українських органів влади в усіх її гілках далекі.