ЯК БІЛЬШОВИКИ НАЦБАНК БРАЛИ

Як з’ясувалося, принижувати людську гідність — справа нехитра. Два тижні тому дуже образили Володимира Семеновича Стельмаха. Нинішнього четверга всю гіркоту несправджених надій відчув його можливий наступник на посаді голови Національного банку України Сергій Тігіпко. Ні, формально його кандидатуру у сесійній залі не «спалено» — до голосування за призначення Сергія Леонідовича депутати так і не дійшли. Отож блакитна мрія колишнього обкомівця, банкіра, віце-прем’єра може справдитися вже наступного голосувального четверга, 12 грудня. А поки що в Нацбанку владарює досвідчений Семенович. Та чи ж повною мірою? Без президентського благословення працювати на будь-якій хоч трохи значущій в Україні посаді вдавалося небагатьом...

Якщо коли-небудь історики захочуть проілюструвати максимальний рівень цинізму в українській політиці, то приклад із нинішньою відставкою-невідставкою Стельмаха, можливо, виявиться поза конкуренцією. Не турбота про стабільність української валюти, незалежний імідж НБУ в країні та за кордоном, не високий професіоналізм управлінця врятували Володимира Семеновича від, здавалося б, практично неминучої відставки. Усе так просто, що аж чудуєшся: ну який сенс в Україні бути розумним, фахівцем, зрештою, людиною на своєму місці? Хороші місця в нашому політико-економічному театрику абсурду розподіляються нині «за поняттями».

З одного боку, парламентська більшість погано поділила комітетські посади, і частина депутатів із групи «Демократичні ініціативи» вирішила продемонструвати своє невдоволення, не голосуючи за відставку нинішнього голови НБУ. «Треба, щоб усі були бодай тимчасово щасливими, і над цим працюватимемо. Президент прийде, проведе зустріч із фракцією, зрозуміє її ставлення до цієї проблеми», — така цитата з вуст представника Президента у ВР Олександра Задорожного з’явилася на ForUm-і по гарячих слідах.

З іншого боку, на відміну від Віктора Медведчука, спікер Литвин не був схильний до бліцкригу по комітетах саме зараз. Спікер відчуває: слідом за комітетськими дуже скоро може піти з молотка і його власне крісло. Отож, можливо, тігіпківська невдача не лише на два тижні відстрочила втілення в життя більшовицьких планів, а й дала час для підготовки «вдосконалених» політичних лекал.

Дехто схильний звинувачувати в невдачі й самого кандидата на місце, яке ще не звільнилося. Де це бачено, кажуть критики, аби «концесіонери» з «Регіонів» та фракції СДПУ(о) голосували всі, як один, а в рідній для Сергія Леонідовича фракції «Трудової України» знаходився такий, котрий сумнівається? Виходить, недопрацьовує претендент. Ми йому шанс дали? Дали. А як він ним скористався?

Упевненість у собі — справа хороша, але не можна втрачати почуття міри. Це ще один висновок із нинішньої історії з непризначенням. У четвер багато експертів із подивом коментували сказане напередодні С.Тігіпком у інтерв’ю каналу «1+1». Потенційний претендент говорив про своє головування як про справу практично вирішену, обіцяв не проводити «кадрових революцій» у Нацбанку й обмежитися зміною трьох-чотирьох людей. І це при живому та здоровому головному банкірі країни!

На цьому тлі багатослівний, надміру емоційний Володимир Стельмах — котрий не написав, як з’ясувалося, заяви «за власним бажанням» — виглядав у четвер у Верховній Раді не як передумова консолідації, а як її жертва. Неозброєним оком було видно: попри можливі майбутні проблеми в спілкуванні з можновладцями всіх мастей Володимир Семенович не хоче йти з Нацбанку. Та й економічних причин залишити його в спокої на цій посаді більше, ніж проводити сьогодні заміну. Не кажучи вже про політичні — не у вузькоклановому українському сенсі. Чи не досить нам сьогодні «Кольчуг», не розслідуваних загибелей журналістів та інших неприємностей для країни, аби на очах у світової громадськості, ледве балансуючи на грані законності, усувати з посади головного банкіра, котрий нічим себе не заплямував?

Між іншим, Міжнародний валютний фонд відреагував уже наступного дня після двох подань до Верховної Ради — про усунення та призначення. І, ясна річ, негативно. «На жаль, останні політичні події уможливили зміну голови НБУ через формування нової більшості в парламенті», — цитує слова директора другого Європейського департаменту МВФ агентство «Українські новини».

Нам достеменно не відомо, якою була в понеділок розмова Володимира Семеновича з Леонідом Даниловичем, але певний флер пошани (після такої кількості образ!) банкіру все-таки обіцяли. Невдовзі після розмови попросився у відставку з посади голови ради НБУ його нинішній голова Анатолій Гальчинський — для того, аби зосередитися на керівництві Національним інститутом стратегічних досліджень. Плин думок став зрозумілим: Володимиру Стельмахові крок за кроком готують посаду голови ради НБУ. Але здійснити задумане відповідно до закону про Нацбанк також не дуже просто.

Із нинішніх 14 членів ради ніхто добровільно у відставку йти не збирається, а термін повноважень закінчується десь років за п’ять. Якщо немає власного бажання, то, згідно із законом, припинення повноважень кожного члена ради поодинці можливе лише за його виходу з громадянства й від’їзду на ПМП за межі України, набрання чинності обвинувального вироку за кримінальною справою чи (не приведи Господи) смерті або визнання людини зниклою безвісти. Ну а всю раду відправляють у відставку, якщо виконання розроблених нею Основ грошово-кредитної політики на рік не забезпечило стабільності гривні...

Для чого ми це так докладно розписуємо? Нині пан Стельмах членом ради не є, він входить до неї лише за посадою, як голова банку. Тож вакантне місце доведеться розчищати — довго й наполегливо.

Чи можуть бути виведені зі складу ради Юлія Тимошенко, котра практично не бере участі в її роботі, та недавно відставлений чернігівський губернатор Микола Бутко, покаже час. Проте навіть їхня відставка не робить раду недієздатною, позаяк для ухвалення рішень досить кворуму в десять чоловік. І за формальними причинами допризначення нових членів не є суворо обов’язковим.

Ну а коли вже призначати, то важливішим за Володимира Семеновича кандидатом має, на нашу думку, стати Микола Азаров. І за логікою, бо колишні два міністри фінансів України — Мітюков та Юшко — є членами ради НБУ, і за реальною вагою згаданого персонажа, і за повноваженнями щодо відстежування всіх фінансових потоків у державі, наданими йому Президентом. З приходом Миколи Яновича на першу віце-прем’єрську посаду в Кабміні закінчується етап дискусій, чи доцільно підпорядковувати Мінфіну податкову й митницю, — розпочинається етап реальних дій. Усі без винятку експерти вважають: «новий» Мінфін за своїми норовом та впливом кардинально відрізнятиметься від «старого».

Яким буде його співіснування з Нацбанком — мирним, холодно-нейтральним чи переростатиме у все нові конфлікти? Як це позначиться на системі держфінансів? На ці запитання неможливо відповісти доти, доки ми все-таки не впевнені в прізвищі першої в НБУ особи. Стельмах чи Тігіпко?