Я КРАЇНИ ІНШОЇ НЕ ЗНАЮ...

...де екс-прем’єр сидів би в американській в’язниці, народний депутат — у німецькій, Президент і глава МВС як мінімум підозрювалися б у причетності до зникнення журналіста, а проти чинного віце-прем’єра порушували три кримінальні справи. Така ситуація, безумовно, «зміцнює» віру партнерів України в необхідність інвестувати в неї гроші, підтримувати її прагнення до європейської інтеграції.

«Вийшов місяць із тумана, вийняв чорного нагана. Зараз стрельну й буду бити. Хто залишиться — дружити», — це не просто дитяча лічилочка, це — девіз вершення правосуддя в нашій країні. Різниця лише в тім, що випадковості виключаються: з гри виходять усі, хто не залишається поруч із Місяцем, який бажає одноосібно світити в мороку.

Нещодавно я почула фразу: «Господи, хто ж придумав таку єзуїтську комбінацію — поставити олігарха на ПЕК, щоб він вчинив розправу над рештою побратимів по цеху?!» А ніхто цієї комбінації не придумував. Тимошенко просто недооцінили. Ніхто не призначав її «щуроловом», ніхто не вважав, що вона — ангел, і ніхто не бачив у ній розкаяної Магдалини. Просто всі недооцінили цього Мужчину. І тепер намагаються у доступний спосіб це виправити.

— Як видно, оприлюднення інформації про порушення кримінальної справи не стало для вас, Юліє Володимирівно, несподіванкою, бо подібна перспектива маячила не місяць і навіть не рік. Проте чому це відбулося саме зараз?

— Я дуже добре знаю правила, за якими живе наша країна: це не демократичні закони, це — «поняття». Я цілком переконана: якщо змінити грошові потоки і якщо постаратися досить демократично голосувати в парламенті, якщо мати партію, яку не можна назвати кишеньковою партією влади, то в цьому разі за існуючих правил наслідки можна спрогнозувати з імовірністю до ста відсотків. Спочатку починається пошук компромату. Те, що знаходять, перетворюють на кримінальні справи. Паралельно йде атака на родичів і оточення. Якщо все це не допомагає, то заключний акорд — арешт. Апогеєм сваволі є подальший розгром усього, що мало чи має відношення до даної людини: бізнес, політичні сили, продовжують тероризувати сім’ю, словом, громлять усе, що має для людини значення.

Я очікувала цього і йшла на це абсолютно свідомо, оскільки робила те, що вважала за потрібне, знаючи, що наслідки невідворотні. Надія в мене була лише на те, що політикум країни зможе роззирнутися в різні боки й, оцінивши в чому (непристойної подоби та кольору) він знаходиться, постарається обтруситися і піднятися. Але цього не відбувається, і не відбувається занадто довго. Мені здається, нібито я відірвалася від загальної групи і, залишившись із неприкритою спиною, необережно вирвалася далеко вперед. За це й поплатилася.

Чому справу порушено саме нині? Гадаю, вони раніше вдалися до методів, які, за їхніми прогнозами, мали дати в моєму випадку результат набагато швидше. В їхні цілі входило перетворення «Батьківщини» на кишеньково голосуючу фракцію. Я повинна була помиритися з усіма, хто тримав тіньові фінансові потоки в енергетиці. Коли цього не сталося, пішов перший компромат, після якого, за розрахунками, я мала піти у відставку, не намагаючись навіть вести переговори про умови цього кроку. Не зрослося. Тоді розпочали дії проти мого чоловіка та проти моєї родини. Це, звісно, було більш дошкульно. І я розуміла: розрахунок був на те, що я не тільки піду у відставку, а й приповзу просити про поблажливість. Але коли вони зрозуміли, що це не діє, і коли побачили, що ПЕК не завалився, а виявився підготовленим до зими, і що не завалено шахтарські проблеми, і що ПЕК став розквітати й починати жити нормальним цивілізованим життям, прийняли рішення про порушення кримінальних справ проти мене особисто. Не сумніваюся, що в цій ситуації метою є моя ізоляція від суспільства, тобто арешт. Я не повинна мати, за їхнім задумом, змоги реформувати ПЕК, витягати тіньові фінансові потоки на світло, впливати на ситуацію в парламенті й політиці взагалі.

І ще одне. Події, пов’язані з моєю долею, пришвидчилися в зв’язку з «касетною справою». Сьогодні ця справа спричиняє тотальне ослаблення вищої влади в країні, її дискредитацію. Гадаю, на тлі їхнього ослаблення вони не могли терпіти нашого употужнення.

— Чи намагалися ви вступати в якісь переговори з людьми, котрі могли б бути ініціаторами порушення цих кримінальних справ, приміром, з Президентом, Віктором Медведчуком або Григорієм Суркісом?

— Ні з ким, крім Президента, ніяких переговорів я не вела. Вважаю, сьогодні в Президента в країні необмежена влада, і будь-яке питання, пов’язане із добробутом України, добробутом населення, добробутом уряду, він цілком може вирішувати. Я зустрічалася з Леонідом Даниловичем і намагалася розповісти йому, чим я займаюся в уряді, які проблеми існують і як ми їх намагаємося вирішувати. Через власну наївність я гадала, що главі держави це важливо знати. Але я зрозуміла, що плани з приводу підняття вугільної або атомної галузей — це взагалі не тема для розмови, бо вона мало цікава. Я намагалася пояснити, що я хочу чесно будувати свою країну й хочу стати членом команди, котра хоче чесно робити те саме. Я намагалася пояснити, що моя фракція в парламенті не може голосувати, не звертаючи уваги на закон. Вважаючи, що Президент повинен мати весь комплекс поглядів на існуючі проблеми в енергетиці, я намагалася довести свою точку зору з багатьох питань, приміром, щодо російських енергетичних островів і так далі. Але, як я переконалася, усі ці зустрічі були безперспективними.

— Ви припускаєте можливість арешту?

— Я припускала цю можливість з першого дня роботи в уряді. Бо, повторюю, я добре знаю ці паханські правила, які є реальністю в нашій країні. Скажу вам чесно, у мене вже кілька місяців на роботі стоїть сумка, упакована спеціально для того, щоб не прийти до в’язниці голіруч. Я розумію, що це може статися будь-якої миті, а зібрати цю сумку, у разі чого, мені вдома нема кому. Останніми днями ця сумка стоїть не на роботі, а в багажнику мого службового автомобіля.

Морально я до арешту готова. І я розумію, що всіма діями, які виконувалися, мене намагалися спровокувати на кроки іншого характеру. Приміром, утекти з країни.

— До речі, а чому ви цього не робите в ситуації, коли загроза арешту — реальність? Адже в’язниця — це не жарти. Олена Якименко з банку «Слов’янський» могла б вам докладно розповісти про те, що їй довелося пережити в демократичних катівнях.

— Мені про це не потрібно розповідати, бо я знаю, що це таке. А втікати мені ні від чого і немає чого. Я абсолютно не вважаю себе винною. І гадаю, якщо втікатиму зі своєї країни, це буде дурний приклад для інших політиків, котрі, зайнявши принципову позицію, стовідсотково потраплять у таку ж ситуацію, як я. І якщо ми всі втікатимемо зі своєї країни, то в неї не залишиться ніякої надії на те, що вона коли-небудь перетвориться на демократичну. Тому нехай не розраховують. Я не втікатиму. І навіть нині, коли Потебенько десять разів повторює, що арешт ось-ось, я ходитиму на допити, я не дам їм можливості затримати мене як людину, «котра має намір сховатися від слідства».

За висунутими ними обвинуваченнями рішення має винести суд, тому в мене є лише одне прохання до слідства: вести справу не три-п’ять років, як вони це вміють, а якомога швидше передати її до суду. Я усвідомлюю, що в першій судовій інстанції у нас царює замковенщина. І цей суд не можна назвати судом, а лише сваволею, яке звило гніздо на іншій гілці влади. Я не хочу сказати, що всі судді такі, але, безперечно, це явище стало масовим. Отож, якщо я не знайду об’єктивного суду всередині України, я дійду до міжнародних інстанцій. Важливо одне — щоб судовий процес розпочався. Адже організатори кримінальних справ розуміють, що жодна справа — ані проти мене, ані проти членів моєї родини не має перспектив, якщо їх розглядатиме безсторонній суд.

— Чи правда, що 5 січня вже було підписано ордер на арешт, але розшуканий по мобільному телефону в Карпатських горах Віктор Ющенко все ж таки пригальмував виконання прийнятого рішення?

— Гадаю, Віктор Андрійович докладає всіх зусиль, щоб захистити мене як члена уряду і просто як людину від усіх цих безпрецедентних нападок. Можу сказати, що він дуже допомагає мені встояти в житті. Сподіваюся, й надалі він зможе впливати на те, щоб уряд був збережений і був працездатний. Щоб він міг проводити ту результативну політику, яку здійснював упродовж року. Адже будь-який уряд Україні не потрібен.

— Чи можливо, що останні події навколо вас пов’язано з планами ослабити прем’єра?

— Принаймні, я можу сказати, що українська влада могла б ще двадцять років вимовляти заклинання про реформи. Якби не наші з Віктором Ющенком рішучі дії, клани ніколи б не дали змоги зрушити реформи з місця. Тому мені абсолютно зрозуміло — Віктор Андрійович так само сьогодні неугодний, як неугодна і я. Я не знаю жодної країни у світі, де б на прем’єра, котрий довів ефективність своєї політики, були б такі відверті нападки в державних ЗМІ й в інтерв’ю людей, які обіймають державні посади. Сьогодні наш тандем — це суттєва перешкода для тих, хто зайнятий збиранням усіх прибутків і переведенням їх у тіньову сферу. Ми дуже заважаємо це робити і тим самим стаємо архінезручними.

— Закон у нашій країні знаходиться на ручному управлінні. Справи порушують проти «обраних» осіб, справи закривають у разі, якщо ці особи ведуть «правильну» політику. Ви самі відчули це на собі, коли, перебуваючи в «Громаді» разом із Павлом Лазаренком, вимагали імпічменту Президента і потім, коли пішли з ним на компроміс. Правда, тоді це були не кримінальні справи, але дуже серйозні претензії про несплату податків. Справа розглядалася в системі арбітражних судів і через якийсь час виявилася закритою. Чи не виникало у вас нині думки піти на компроміс?

— У будь-яких компромісів є межа. На нього можна йти, якщо поступка не зачіпає основ світосприймання людини. Йти на компроміси, які припускають торг інтересами людей, котрі мені вірять, та інтересами країни, я не готова. Більше того, признаюся, я намагалася знайти порозуміння. Адже я не самогубець. Але умови, запропоновані мені зараз, неприйнятні: я ніколи не проголосую за розпуск парламенту, я ніколи не проголосую за судову реформу, що перетворює суди на адмінресурс влади. Я не працюватиму на втрати країни.

Я пішла з бізнесу, ставши народним депутатом ще в минулому парламентському скликанні, але хочу сказати, що сьогодні підприємництво в нашій країні згвалтували до такої міри, що бізнесмени вже не уявляють собі життя без тотальних корупційних зв’язків із владою всіх рівнів. Так само і влада не розуміє, як вона може існувати без корупційного підживлення від бізнесу. У результаті країною править не капітал і не бізнес, породжений від чистого підприємництва, а корумповане «червоне» й «рожеве» чиновництво, котре споживає цю країну так, як тільки хоче. Всупереч розхожій думці я скажу, що в країні немає дефіциту компетентних людей, немає дефіциту професіоналів, є дефіцит чиновників, які працюють на державу, а не на свою кишеню. Саме тому уряд Ющенка — унікальний, оскільки в ньому є такі люди.

— Чи правда, що в прокуратуру на допит викликали вашу дочку Євгенію?

— Моя дочка приїхала на канікули в Україну з однією метою — спробувати побачити свого батька. Дуже довго їй не дозволяли цього зробити. Я, правду кажучи, здивувалася, коли раптом терміново їй це побачення дозволили, але виявилося, що це був лише привід для того, щоб після важкого побачення з батьком... Ви загалом, уявляєте собі, що таке для дитини в таких умовах зустріч із батьком, котрого вона любить, знає як порядну людину? Жахлива камера, страшні стіни... І після цього стресу її взяли на допит. Я могла від влади чекати всього, але це — просто садизм. Моя дитина може багато чого витримати, вона виховувалася в стійкій родині, у неї є характер. Я просто хочу мати свободу відповідати на цю аморальщину. І скільки я житиму, я за цю свободу боротимуся.

— Є один момент. Річ у тім, що родоначальником економічної і правової сваволі в нашій країні, безсумнівно, був Павло Лазаренко, із яким ви досить довгий час тісно співробітничали. Чому тоді це вас не обурювало, а зараз, коли тими ж методами користується влада, це змушує вас переходити до неї в опозицію?

— На початку і першій половині 90-х років підприємці України перебували в стадії рожевого дитинства в плані наявного розуміння того, за якими правилами функціонує бізнес у світі. Ми беззастережно приймали умови гри, нав’язані нам чиновництвом. Складалося враження тотального і безроздільного володіння чиновниками Україною. Граючи за їхніми правилами, у нас не було часу замислюватися про права. Бізнес був абсолютно слабким, незахищеним і підлеглим. Бізнес ріс разом із країною, і згодом прийшло усвідомлення всієї мерзотності нав’язаних правил. Всі люди роблять помилки. Хтось великі, хтось маленькі, але різнить їх один від одного те, що одна частина ці помилки повторює, а інша усвідомлює і не тільки не повторює, а й прагне виправити. Я хочу змінити ці правила й упевнена, що моя річна робота в уряді є свідченням того, що правила ведення бізнесу в країні можна робити цивілізованими. Дехто, втративши тотальну фінансову владу, оцінює такі дії вкрай негативно, але переважна більшість бізнесменів сприймає прозорі правила і вітає їх.

— На відміну від Віктора Андрійовича, ви в політиці — не новачок. Тому в мене таке запитання: чи припускаєте ви, що записи, представлені Миколою Мельниченком, реальні?

— Потрібно дочекатися незалежної експертизи. Але одне можу сказати — ситуації, про які розповідають ці записи, дуже схожі з реальністю. І методи роботи, що там зафіксовані, знайомі мені вже протягом багатьох років — я їх відчувала емпірично.

— Коли Павло Лазаренко був останній раз у кабінеті Президента?

— Я не знаю.

— Чим, на вашу думку, закінчиться касетний скандал?

— Усе залежатиме від незалежної експертизи. І якщо це справді реальність, то Україна та її еліта повинні показати, чого вони варті. Якщо еліта цього показати не зможе, то чогось доброго в нашій країні годі й чекати. У випадку, якщо касети виявляться неправдивими, то організатори всього цього повинні вибачитися й відповісти за всією суворістю закону.

— Досить широко розповсюджена думка, що особисто ви маєте найбезпосередніше відношення до касетного скандалу.

— Я знаю, що Президенту дуже хочуть нав’язати цю думку і детально, дуже успішно її нав’язують. Користуючись цією нагодою, скажу, що оточення Президента, — я хочу щоб він це знав, — вирішує не його, а свої питання. У шумі і хаосі хлопці позбуваються людей, які їм заважають в уряді, людей, які заважають їм в областях, чужими руками вони намагаються позбутися силовиків, котрі їм давно вже стоять поперек горла, вони намагаються повернути собі втрачені позиції в тіньовій сфері. Оточення намагається «рятувати» Президента, сподіваючись, що в остаточному підсумку реальна влада перейде в їхні руки. Гадаю, Президент не усвідомлює того, наскільки його найближчі соратники активно прагнуть використати скандал на свою користь.

— У парламенті в даний момент склалася невизначена ситуація. Розпалася пропрезидентська більшість, не завжди ефективною і чіткою є антипрезидентська, і вже зовсім примарною здається можливість створення більшості проурядової, здатної приймати економічно прогресивні закони. Чи припускаєте ви, що відсутність чіткої більшості в парламенті зможе стати причиною його розпуску?

— По-перше, немає жодних правових підстав із цієї причини розпускати парламент. По-друге, такий хаос у парламенті є наслідком конкретних дій президентської влади і силових структур у нашій країні. Давайте назвемо речі своїми іменами. Їм потрібна більшість, що готова послідовно голосувати за перетворення країни, у якій є тенденції до демократії, на абсолютно чітко тоталітарну країну. Я не виключаю, що через кілька місяців таку більшість зберуть, але поки її зібрати не можуть.

З іншого боку, тотальна сваволя силових структур залякала людей, які мають свій бізнес, або мають дітей, у яких є бізнес, або друзів, або самі були учасниками бізнесу, не здійснюючи керівництва ним. Ці люди, яких у парламенті дуже багато, не можуть голосувати за велінням совісті, вони просто бояться. Хочуть, але не можуть.

— А ви впевнені, що всі ще хочуть?

— Я думаю, що значна частина зберегла совість і бажання бути самостійними, але тиск не дозволяє їм цього. Поряд із ними є дуже невелика група людей, яким вигідний тоталітаризм і які збираються ним дуже ефективно й довго користуватися. Саме це викликає хаос у парламенті, а не те, що депутати нібито не знають, які закони їм приймати. Ну, гаразд, розпустять цей парламент, але ж умови тотального страху, в якому він існував, збережуться й у наступному парламенті буде все так само. Не парламент потрібно змінювати, а... Не скажу.

— Склад майбутнього парламенту може кардинально різнитися від цього. Останні парламентські вибори, безумовно, проходили за участю адмінресурсу. Але цим адмінресурсом скористалися дві партії — «Громада» у Дніпропетровську і НДП по всій країні. Президентські вибори й референдум до ювелірності вигострили інструмент адмінресурсу і, при збереженні нинішніх умов, не можна виключати, що відсотків сорок візьмуть комуністи, а інші шістдесят — блок «СДПУ(о)— Демсоюз—НДП—Трудова Україна»...

— Це продовження нашої трагедії, оскільки ситуація, що склалася в країні, здатна породити диктатуру і недемократичні вибори. Це — один з наслідків чи проявів цієї ситуації. Я упевнена, що ще є час із цим боротися, упевнена, що сьогодні в країні можуть об’єднатися здорові сили й вивести державу з безвиході, де кожна людина з принциповою позицією, байдуже — економічною чи політичною — відчуває страх. Ми ще можемо це зробити, і я не хочу, щоб майбутні вибори пройшли за сценарієм, який ви описуєте.

— А в наступних виборах партія «Батьківщина» братиме участь?

— Безумовно, незалежно від того, де вони мене утримуватимуть до виборів.

— А залежно від того, де ви будете перебувати — на волі чи ні — фракція «Батьківщина» існуватиме?

— Не хочу клястися в тому, що фракція «Батьківщина» — найстійкіша і найнепохитніша, але хочу сказати, що у фракції «Батьківщина» зібралися люди, що голосують так, як мають голосувати громадяни України. Я з великими труднощами переконала їх у необхідності іноді голосувати відповідно до вимог політичної кон’юнктури. Саме це мені дає надію на те, що політичні розправи не лише збережуть, а й згуртують фракцію. На останньому засіданні фракції навіть звучали пропозиції оголосити голодівку.

— У ваших особистих стоїчних рисах була можливість переконатися й у друзів, і у ворогів. Але ж ці якості властиві не всім. Розпад президентської більшості, який ми спостерігали протягом останніх півтора місяця обумовлений в першу чергу шокуючим враженням, який справив касетний скандал, психологічно-емоціональним сплеском, пов’язаним із підтвердженням того, про що всі здогадувалися раніше і... тим, що ніким із «відступників»: ні Костенком, ні Пинзеником, ні представниками Руху Удовенка власті серйозно не займалися. «Батьківщина» поки дотримується зайнятої лінії. А ось фракція «Яблуко» — здалася. Як ви вважаєте, наскільки обгрунтованим і тривалим може бути перехід в опозицію фракцій, очолюваних вищеназваними політиками?

— Я не сумніваюся, що і до них буде застосовано той же тиск, що й стосовно мене. Всі ми — люди і кожний із нас може те, що він може. Я не можу стверджувати, що всі зможуть устояти перед тим пресом, яким зараз є влада. Не всі витримають наступ на рідних і близьких. Але я, користуючись нагодою, хочу звернутися до фракції Пинзеника, фракції Бродського, фракції Удовенка, фракції Костенка і до фракції Соціалістичної партії з одним-єдиним проханням — не здати зайняті позиції. Оскільки, якщо вони будуть здані, то в країні зникне така необхідна їй не ліва, а розумна центристська опозиція, без якої Україна на багато років може скам’яніти в бурштині диктатури і тоталітаризму. Необхідно, щоб ці люди набралися мужності, волелюбності і не пускали у свою душу страх. Тоді вони зможуть дійти до кінця незалежно від того, що з ними робитимуть. Вони собі вже не належать.

До речі, я недавно розмовляла з дуже впливовим політиком у Верховній Раді, назвати якого не можу, оскільки не брала в нього на це дозволу. І він мені сказав, що зі своєю групою має намір йти до кінця, намагаючись виштовхнути Україну на демократичний шлях розвитку. «Але якщо я не зможу, — сказав він, — і мені доведеться здатися, оскільки під прес можуть потрапити діти і близькі люди, то я здамся один, залишивши свою групу продовжувати боротьбу».

Але я не виключаю, що люди не витримають тиску, і тоді з центристської і правої, не лівої опозиції, почнуть виходити людина за людиною, фракція за фракцією. Виходити й розчинятися в болоті аморфної кишенькової більшості.

— Якщо не буде арешту, ви залишитеся працювати в уряді чи підете у відставку?

— З перших днів роботи в Кабміні мені було нелегко, бо я працювала нестандартно. Дії викликали відторгнення, принаймні тому, що до такого не звикли. Але результати — очевидні: 2000 року шахтарі одержали в п’ятнадцять разів більше грошей, ніж 1999-го. Є різниця між 70 млн. і 1 млрд. 300 млн. гривень? Бюджет живими грошима одержав від ПЕКу на 2 млрд. більше, ніж 1999 року. Це либонь — результат. Мені не стане важче й не стане легше, але я однаково робитиму в уряді те, що роблю. Я працюватиму в уряді і зроблю все, щоб довести заплановане до логічного завершення. І найголовніше — це відродити вугільну галузь, бо якщо це вдасться, то Україна стане іншою країною набагато раніше, ніж цього чекають найбільші оптимісти.

— Іншими словами, вам мало ворогів, надбаних унаслідок нововведень на ринку електроенергетики. Вам серед ворогів потрібен ще й Індустріальний союз Донбасу?

— Я ж не ставлю собі за мету наживати ворогів. Моя мета — впорядкувати галузь. Якщо це породжує ворогів, то вони будуть. Цього уникнути неможливо. Але це не перешкода для того, щоб оцивілізовувати життя в нашій країні.

— А в цьому випадку можливий компроміс? Приміром, такий, до якого схилили Віктора Ющенка під час його поїздки в Донецьк?

— Компроміс завжди можливий. Важливо, щоб сторона, яка на нього піде, була готова розлучитися з незаконними грошима, які вона заробляє. Якщо такої готовності немає, то ніякого компромісу бути не може. Я знаю, як, у які терміни й за які гроші можна провести реформу у вугільній галузі. І знаю, хто буде проти у владі, хто буде проти в уряді, а хто — у регіонах, але йду на це свідомо.

— Наскільки серйозними ви вважаєте висунуті прокуратурою обвинувачення?

— Абсолютна дурниця. Переконана, що навіть наші не дуже вільні суди навряд чи зможуть піти на те, щоб прийняти обвинувальне рішення. Контрабанда газу! Кожна людина, хоч трішки пов’язана з цим, знає, що це — неможливо. Газ настільки чітко враховується й розподіляється, що його контрабанда неможлива. Газ, либонь, надходив за договорами, тож це обвинувачення притягнуте за вуха.

Об’єднання зі справою Лазаренка не має ніяких підстав, крім бажання ще раз використати справу екс-прем’єра як політичне скандальне пугало, і притулити мою справу до справи, яка вже має сформований супернегативний імідж.

Кредитні корпоративні карти. Але ж кожен бізнесмен у країні має кредитну корпоративну карту. Це як чекова книжка, яка дозволяє від імені підприємства робити представницькі витрати, відрядні тощо.

— Генеральний прокурор заявив, що йдеться про ресторани, про покупки в магазинах...

— А він хоче, щоб із неї виконували оплату газу чи труб? Кожна підприємницька структура чи її представники приймають гостей, запрошують у ресторани на переговори, їздять у відрядження, живуть у готелях, обідають, снідають, вечеряють. У кожної структури є зв’язки в комерційному світі, а це передбачає взаємні поздоровлення, подарунки, презенти. А подарунки купуються в магазинах, а не валяються на вулицях. Тож використання корпоративної карти є легальним.

— А ви не знаєте, проти Ігоря Бакая Генеральна прокуратура кримінальну справу, випадково, не збирається порушувати?

— Не знаю. Але це було б дивно. Адже «боротьба з корупцією» у нас ведеться вибірково й тільки з небажаними. Це їм можна пред’являти абсурдні обвинувачення, і тим, хто це робить, нічого за це не буде. Тож процес у нас іде дуже вибірково. Навіщо знищувати Бакая, Пінчука, Суркіса чи Медведчука?

— Але ж усі люди, названі вами, недурні, тож змогли б будувати свою політичну та бізнес-кар’єру й за наявності прозорих правил.

— Безумовно, але в історії кожного з них є вся нецивілізівщина в повному обсязі. Усі вони користуються корпоративними картами, у цьому немає ніяких сумнівів, усі користуються офшорними зонами. Це було нормою життя для всіх, хто починав бізнес в Україні, і для багатьох залишається нормою нині.

— Щодо кожного з кандидатів в уряд СБУ надає свою супровідну записку. Коли призначали вас, цієї записки не могло не бути. Вам відомий її зміст?

— Мені зміст невідомий, але якщо Президент підписав указ про моє призначення, то це означає, що в записці все було нормально.?