В’ячеслав КРЕДІСОВ: «Боротьба за власність Міноборони перейшла в безмежну фазу»

Минулого тижня не минало і дня без військових зведень — Міноборони домінувало в інформаційному просторі і, на жаль, не від хорошого життя. Міністр оборони Анатолій Гриценко, начальник Генштабу Сергій Кириченко, інші воєначальники як могли відбивалися від нападок росіян із приводу «тюрем ЦРУ» в Україні. На цьому тлі залишилася в тіні інша подія, свого роду — безпрецедентна. На прес-конференції в Центральному будинку офіцерів після начальника Генштабу, який послав «нашу відповідь Чемберлену» на адресу російського каналу РТР, виступив інший керівник військового відомства — заступник міністра оборони з економічних питань В’ячеслав Кредісов. Головний месидж заступника міністра — боротьба за власність Міноборони з наближенням виборів перейшла у фазу безкраю, військове майно рвуть на частини з усіх боків, і відстояти інтереси держави практично неможливо. Ми попросили В.Кредісова поділитися своїми думками з читачами «ДТ».

— В’ячеславе Анатолійовичу, ситуація справді настільки критична, що потрібно звертатися по підтримку до громадськості?

— У мене немає сумнівів: далі так жити не можна, і наші громадяни повинні знати, що відбувається. Ми гадали, часи кримінального безкраю в боротьбі за державну власність канули в минуле, причому безповоротно. З’ясувалося, це не так. Змушений констатувати: сьогодні кинуто виклик державі, її правоохоронній системі, по суті, йде перевірка державних структур на міцність — здатна чи нездатна держава захистити свої майнові права перед натиском криміналітету.

— Ви не перебільшуєте небезпеку?

— Хотів би помилитися, але, гадаю, не перебільшую. Візьмімо, приміром, державне підприємство «Радіан». Це місто Київ, лівий берег Дніпра, приблизно дев’ять гектарів землі, виробничі корпуси. Завод спеціалізується на ремонті й обслуговуванні сучасних зенітно-ракетних комплексів «С-300». Тобто справжнісіньке військове підприємство. Але за фінансовими показниками — зі стійкою тенденцією до розвалу. Видається наказ міністра оборони про призначення нового керівника, готуються рішення, спрямовані на оздоровлення підприємства. І раптом з’являється група людей на чолі з якимось паном Бібіком, які заявляють: «Це не ваш завод, він буде наш, і чому це ви, не узгодивши з нами, призначаєте керівника? Ми вам самі скажемо, хто буде директором, тому що в нас є свої плани на цю територію та на ці споруди». Далі — більше: нам кажуть, що наказ міністра буде скасовано і на це нібито вже дано вказівку судам, отримана підтримка військового судді з генеральськими погонами (називається прізвище), установчі документи на право власності та печатка підприємства вже в руках «нових власників» і Міноборони залишається тільки покірно погодитися із втратою стратегічно важливого заводу. Говорять про це нахабно, відкрито, з розпальцівкою. Прямо в очі заступникові міністра оборони!

З допомогою підрозділу Військової служби правопорядку Міноборони все-таки втілює в життя своє рішення, призначає нового директора, анулює печатку, робить запит у БТІ копій документів, аби запобігти незаконному продажу, по суті – викраденню підприємства. Аж раптом з’являється рішення якогось суду — скасувати наказ міністра оборони, причому беззастережно й негайно. Суд відбувся не в Києві, а в іншому місті, про його рішення Міноборони дізнається цілком випадково, оскільки ніхто нас на засідання не запрошував. Ми встигли оскаржити це рішення в останній момент, повторюю, дізнавшись про нього неофіційно, все ще сподіваємося захистити інтереси держави. Але, якщо чесно, надія нетверда. Дуже сумно, що наші суди в низці випадків приймають непрозорі й незаконні рішення, порушують процедуру захисту й не дозволяють відстояти інтереси держави.

— А прокуратура, СБУ можуть допомогти в цьому випадку, адже йдеться не лише про ласий шматок майна в столиці, а й про військовий завод, потрібний армії?

— Міністр оборони письмово звернувся по підтримку до генерального прокурора, голови Служби безпеки й інформував Верховний суд про ці зазіхання, як і про посилання на нібито підтримку високих чинів у військових судах. Наскільки мені відомо, контроль над ситуацією на «Радіані» взяв на себе особисто заступник генпрокурора Микола Голомша. Очевидно, проводиться перевірка і в інших правоохоронних структурах. Хоча я бачу, що панове не зупиняються і їхній тиск на Міноборони не слабшає.

— У чому це виявляється?

— У чому? Підключаються депутати, різними каналами посилаються сигнали керівникам міністерства. В одному випадку моєму помічникові пропонують «винагороду» – 500 тисяч доларів (!) у разі «позитивного» вирішення питання, в іншому — вдаються до погроз на мою адресу. До мого будинку ввечері під’їжджає чорний «БМВ» з чотирма міцними мужиками, така собі мирна демонстрація сили — мовляв, ми знаємо, який заступник міністра займається «нашим» питанням і де він живе. Я наївно вважав, що часи м’язистих викидайл залишилися в 90-х роках минулого століття. А тут — на тобі, приїхали з привітом!

— Наведений вами приклад примушує замислитися і все-таки на тлі боротьби за «Криворіжсталь», Нікопольський феросплавний не тягне на крик душі й на окрему прес-конференцію...

— Можливо, і не тягне, як ви кажете. І все-таки не забуваймо, що йдеться, по-перше, про нахабну спробу відібрати незаконним шляхом військове (!) майно в Міністерства оборони (!). Ви можете собі уявити таке у Великобританії, Німеччині, в колишньому Союзі чи в теперішній Росії, наприклад? Я не можу. А по-друге, це ж не єдиний приклад диктату військовому відомству з боку кримінального бізнесу. Ви пам’ятаєте, як два-три місяці тому три вантажівки з піском заблокували в’їзд на територію Міністерства оборони? Водії підігнали їх до центрального КПП, кинули машини і зникли з ключами в невідомому напрямку. Чи можливе таке біля воріт Пентагону або біля будинку Міноборони Росії? Ви уявляєте собі наслідки?

— А що це було?

— Аналогічний випадок, не менш нахабний по суті та ще зухваліший за формою. Міністр оборони змінює керівника держпідприємства «Укрвійськбуд», яке довели до банкрутства і за власність якого триває боротьба в судових інстанціях. Намагаємося відстояти інтереси держави в боротьбі за ще один шматок власності в столиці. Це підприємство протягом тривалого періоду подавалося у звітах як збиткове. Може завод у місті Києві нічого не виробляти, крім збитків? Як економіст і колишній бізнесмен, запевняю вас, це — нонсенс. Та достатньо здати частину приміщень в оренду — і вже буде прибуток, навіть без пошуку замовлень за профілем діяльності! Це за умови, що орендна плата фіксується чесно, без штучного заниження, і гроші спрямовуються на рахунок підприємства, а не в чиїсь кишені. А нам уперто показують збитки.

Може Міноборони спокійно ставитися до такої практики? Ні, не може. І не повинне. Але — коли ми усуваємо колишнього керівника підприємства Сергія Горячева, розгортається взагалі детективна історія, із захопленням і стріляниною. Про блокування вантажівками Міноборони ви знаєте. Але це ще не все. Щоб не пустити нового керівника на територію підприємства, також проводиться судове рішення проти інтересів Міноборони, й минулого вівторка, приблизно о 5.30 ранку (!), на завод налітають близько 20 якихось охоронців-молодчиків, із пістолетами та кийками, із стріляниною. Слава Богу, цього разу гумовими кулями, проте одного працівника підприємства поранено, його госпіталізували, міліція порушила кримінальну справу. Попри активні дії працівників МВС, новому керівникові так і не дозволили працювати на території заводу, він керує «ззовні». Чекаємо чергового суду, знов-таки, не сподіваючись на швидке і справедливе рішення...

— Наскільки я розумію, боротьба за військове майно не обмежується столицею...

— Це правда. Вона точиться по всій країні і вже багато років — у Києві, Одесі, Харкові, Львові, Запоріжжі, у Криму... Після Майдану з його гаслом «Бандитам — тюрми!» та президентських виборів було затишшя в очікуванні змін, перегляду незаконних угод у судовому порядку. Потім, очевидно, зрозуміли – саме час діяти. Особливо загострилася боротьба за майно тепер, перед виборами. Напевно, є відчуття нестійкості, майбутніх кадрових перестановок на різних рівнях, поспішають урвати швидше й якнайбільше.

Два дні тому Міноборони сформувало чергову, підкреслюю — чергову, комісію для перевірки державного підприємства «Південь». Ви знаєте, в Одесі є так званий 7-й кілометр. Досить відоме місце, його навіть президент Ющенко відвідував недавно. Поруч із 7-м кілометром розміщується згадане держпідприємство Міністерства оборони. Отож коли з перевіркою приїжджали посадові особи — керівники департаментів Міноборони, у низці випадків їх навіть на поріг не пускали. З подивом запитують: «А хто ви такі?». Там, як з’ясувалося, вже дуже давно все поділене й налагоджено тіньовий бізнес. У приватних розмовах кого тільки не називають реальними «власниками» і «дахом» — колишніх міністрів і заступників міністрів оборони, головкомів ВПС, високих чиновників в органах прокуратури. Називають суми хабарів за оренду землі, контейнерів, сховищ — десятки тисяч доларів за місце, а загальна сума — мільйони доларів. І все це — повз державний бюджет, у чиїсь кишені. День у день, місяць у місяць, роками! Очевидно, що правоохоронні органи давно вже мали дати відповідь: підтвердити чи спростувати факт участі в нелегальному «бізнесі» колишніх, а можливо, і нинішніх високих чинів, незалежно від відомчої належності. І вже точно – допомогти Міноборони «вичистити» свою територію від кримінальної діяльності. На жаль, не виходить.

— Чому?

— Не знаю, мені важко відповісти на це запитання. Я знаю, що міністр оборони неодноразово, усно й письмово, звертався по підтримку до генерального прокурора, голови СБУ, міністра внутрішніх справ.

— До нинішніх чи до колишніх?

— І до колишніх, і до нинішніх. За вказівкою міністра оборони, було підготовлено листи з пакетами документів за результатами перевірки підприємства. Туди виїжджала комісія на чолі з заступником міністра Миколою Нещадимом. Міністр ознайомив нас із відповідями з Генпрокуратури, якщо коротко — підстав для прокурорського реагування немає. Відповіді були підписані заступниками генерального прокурора, перша — Віктором Шокіним, друга — Віктором Кудрявцевим. Тиждень тому міністр подав ще один лист у Генпрокуратуру з проханням до Олександра Медведька особисто розібратися в ситуації й особисто дати відповідь. Міністр сказав на останній нараді, що доповідатиме з цього питання президентові.

— А що тоді дасть ще одна перевірка підприємства силами Міноборони?

— Ми не можемо сидіти і спокійно спостерігати, як обманюють державу. За ті величезні гроші, які йдуть повз бюджет, ми могли б модернізувати техніку, побудувати житло військовим. І потім, ми одержуємо нові й нові сигнали про «передвиборний поспіх» — про незаконне, без узгодження з Міноборони, прискорене будівництво на нашій землі капітальних сховищ, про плани здавання їх в оренду на 49 років, а насправді — безповоротно.

Не хочу, аби мої слова було сприйнято як «плач Ярославни». На прес-конференції я сказав журналістам: ми рішуче боротимемося з зазіханнями на військове майно. Ми вчимося на тих подіях, які відбулися останніми місяцями. Головне управління військової служби правопорядку (ВСП) зорієнтоване на рішучу, якщо буде потрібно — то й силову відсіч криміналітетові і забезпечить фізичну охорону власності. До речі, під час згаданого інциденту на підприємстві «Укрвійськбуд» військовослужбовці ВСП виконали своє завдання, їх оминали стороною і з великою осторогою. Служба правопорядку забезпечує ефективну охорону інших об’єктів, на яких були спроби силового захоплення, зокрема у Криму. Попереджаємо: з озброєними людьми під час виконання обов’язків краще не жартувати. Ми підсилюємо і юридичні підрозділи Міноборони — для ефективнішого правового захисту інтересів держави. І все-таки повинен настати перелом у громадській свідомості, повинна культивуватися й підтверджуватися повсякденною практикою повага до закону, до права власності, до держави.