Втрачаємо навіть те, чого не маємо. У рейтингу конкурентоспроможності ВЕФ Україна за 2006 рік опустилася з 68-го на 78-ме місце

Оцінки та методики

«Звіт про глобальну конкурентоспроможність 2006—2007», оприлюднений Всесвітнім економічним форумом (ВЕФ) 26 вересня 2006 року, не приніс Україні ні приємних звісток, ні радісних емоцій. Від часу публікації попереднього звіту в жовтні минулого року наша країна втратила у світовому рейтингу конкурентоспроможності національних економік аж десять позицій.

Слід нагадати, що в оригіналі торішнього звіту Україна посідала 84-те місце з 117 ранжируваних країн, але в перерахунку на новий «Індекс глобальної конкурентоспроможності» її торішнє місце стало відповідати 68-му рядку. Річ у тім, що ВЕФ істотно змінив методику складання рейтингу, і нині кількість враховуваних чинників значно збільшилася — із 35 до 90. Додатково стали оцінювати розвиненість інфраструктури та ускладненість бізнесу, ефективність ринку праці, рівень охорони здоров’я, якість освіти.

«Індекс глобальної конкурентоспроможності» ВЕФ — показник синтетичний. На одну третину він складається зі статистичних даних, на дві третини — з експертних оцінок, для одержання яких цього року було опитано 11 тис. топ-менеджерів компаній, які працюють у 125 країнах.

А ось «м’яка» методологія ВЕФ дає змогу оцінювати та аналізувати більше країн, включаючи навіть ті, за якими статистика або відсутня, або ненадійна. Що ж до України, то для неї рейтинг ВЕФ — єдиний, яким оцінюється її конкурентоспроможність.

Отже, відповідно до звіту ВЕФ за 2006 рік перший рядок у світовому табелі конкурентоспроможності зайняла Швейцарія. За нею йде скандинавська трійка — Фінляндія, Швеція, Данія. Далі — Сінгапур, за ним — Сполучені Штати, які раптом втратили свою багаторічну позицію лідера. До першої десятки також потрапили Японія, Німеччина, Нідерланди, Великобританія.

З вищезгаданих найпомітніший ривок зробили дві країни: Швеція піднялася із сьомого місця на третє, а Японія — з десятого на сьоме. Проте сенсацій у рейтингу-2006 було дві — Швейцарія та США. Залишається сказати, що три останні рядки в списку 125 оцінюваних країн заповнили відповідно Чад, Бурунді та Ангола.

Здобутки і втрати

Швейцарія вперше зайняла найвищу позицію в щорічному звіті ВЕФ з глобальної конкурентоспроможності. «Її перше місце є результатом комбінації першокласної спроможності країни до інновацій і наявності високорозвиненої бізнес-культури», — так охарактеризував успіх Августо Лопес-Кларос, головний економіст і директор усесвітньої мережі конкурентоспроможності ВЕФ. Він зазначив, що ця країна вирізняється добре розвиненою інфрастуктурою для наукових досліджень і тісним співробітництвом між провідними науковими центрами та бізнесом. Швейцарські компанії щедро витрачають кошти на науково-дослідні та дослідно-конструкторські розробки (НДДКР), а високий рівень захисту інтелектуальної власності сприяє високому рівню технологічних інновацій.

Активність бізнесу спирається на якісні інститути влади та регуляторне середовище, яке, у свою чергу, характеризується верховенством закону, судовою системою, що ефективно працює, високим рівнем прозорості та звітності суспільних інститутів. На думку Лопеса-Клароса, успіхи швейцарського бізнесу базуються на двох чинниках — гнучкому ринку робочої сили та чудовій інфраструктурі.

Швейцарія отримала високі оцінки в усіх дев’яти категоріях рейтингу — від ефективності ринків до інноваційності. І лише в двох із них вона випала з першої шістки: охорона здоров’я та початкова освіта (29-те місце) і макроекономічна політика (18-те).

Переміщення Сполучених Штатів із позиції лідера глобальної конкурентоспроможності на шосте місце стало справжньою несподіванкою. По престижу найбільшої економіки світу було завдано серйозного удару. Аналітики ВЕФ зазначають, що конкурентоспроможність США постраждала насамперед від тероризму, зниження податків і неефективних витрат на охорону здоров’я. До того ж новина ця прийшла лише через тиждень після лихоманки на ринку, викликаної потенційними наслідками падіння цін на нерухомість. Та ще на тлі прогнозів про очікуване зниження Федеральною резервною системою (центробанком США) відсоткових ставок — із метою запобігання рецесії.

США, як і раніше, залишаються світовим двигуном технологічного розвитку, мають високоякісне бізнес-середовище та ефективні ринки. Проте в звіті ВЕФ зазначено цілий ланцюжок слабких місць, що підриває довіру до цієї країни як до найкращого на планеті місця для ведення глобального бізнесу.

Конкурентоспроможності країни загрожують макроекономічні дисбаланси. Для самих американців це досить тривожний сигнал. Оскільки планується подальше зниження податків і підвищення витрат на оборону та боротьбу з тероризмом, важко очікувати, що стан суспільних фінансів поліпшиться найближчим часом. Це по-перше. По-друге, загрозливо високим є торговельний дефіцит. По-третє, чимале занепокоєння повинні викликати низький рівень заощаджень і високий рівень боргів населення.

ВЕФ також зазначає, що посилення візової політики, введене після 11 вересня 2001 року, може послабити спроможність американської економіки «абсорбувати» висококваліфікованих фахівців. Є й інші чинники, які «тягнуть» конкурентоспроможність США донизу. Один із них — низький рівень продуктивності праці в секторі охорони здоров’я.

Стадії розвитку
і джерела конкурентоспроможності

Цього року Всесвітній економічний форум якісно змінив методологію визначення глобальної конкурентоспроможності. Як уже зазначалося, до 90 зросла кількість оцінюваних чинників, що впливають на рівень конкурентоспроможності тієї чи іншої національної економіки.

У «Звіті про глобальну конкурентоспроможність» країни оцінюються на базі двох основних рейтингів.

Перший — це Індекс глобальної конкурентоспроможності (GCI), який замінив попередній Індекс конкурентоспроможності економічного зростання. Ним «вимірюється» здоров’я економіки та перспективи зростання в середньостроковій перспективі.

Другий — Індекс конкурентоспроможності бізнесу (BCI) — визначає рівень продуктивності та ефективності компаній і галузей. ВСІ складається гарвардським професором Майклом Портером.

Для виведення Індексу глобальної конкурентоспроможності всі країни, вибрані для ранжирування, спочатку було згруповано відповідно до рівня їхнього розвитку. Перша група — країни «початкової» стадії розвитку, коли джерелами конкурентоспроможності є або сировина, або дешева некваліфікована робоча сила. Бізнес у таких країнах конкурує на основі цінової політики, а низькі зарплати свідчать про низьку продуктивність праці. Щоб країни цієї групи могли конкурувати на світових ринках, їм необхідні, як мінімум, стабільне макроекономічне середовище, суспільні та приватні інститути, які чесно функціонують, плюс здорова та грамотна робоча сила.

У другій групі об’єднано країни, які перебувають на стадії ефективного розвитку. Це означає розвиток складних виробничих процесів, поліпшення якості продукції, фактичне зростання доданої вартості. На цій стадії конкурентоспроможність країни вже визначається якістю вищої освіти та професійної підготовки, ефективністю ринку робочої сили (його гнучкістю та мобільністю), а також наявністю трудового законодавства, що сприяє розвитку бізнесу. Тут же необхідна наявність стабільної банківської системи, ринку капіталу та ринку землі. І останній обов’язковий чинник — технологічна готовність країни, тобто спроможність компаній і готовність країни загалом широко впроваджувати в економіку нові технології.

Третій, найвищий ступінь, який експерти ВЕФ називають стадією інноваційного розвитку, характеризується значним зростанням заробітної плати та високим рівнем життя людей. Та цього досягають лише в тому разі, якщо окремі компанії та загалом бізнес цих країн спроможний конкурувати на глобальних ринках завдяки абсолютній новизні своєї продукції, її унікальності та ексклюзивності, найвищій якості та зростаючій складності. Іншими словами, це та стадія економічного розвитку, де конкуренція відбувається на рівні інновацій.

Спираючись на наведені характеристики кожної з груп, не так уже й складно «вирахувати» ту, в яку помістили Україну. Звісно ж, у першу, на «початкову» стадію розвитку. Де нашими партнерами є ще 46 країн, серед яких найбідніші держави Африки, Азії та Латинської Америки. Там же — найбідніші країни колишнього Радянського Союзу: Вірменія, Грузія, Киргизстан, Молдова, Таджикистан. А також Зімбабве, Бангладеш і Гондурас...

Заради справедливості зазначу, що в цій самій групі опинився і Китай, завдяки цифрі народонаселення. Тому що одним із показників стадії розвитку країни був ВВП на душу населення, який у Китаю та інших країн цієї групи не перевищує 2 тис. дол. Проте в загальному рейтингу конкурентоспроможності Китай посідає 54-те місце, що, до речі, порівняно з торішнім рівнем нижче на шість пунктів. Експерти пояснюють такий стрибок неоднорідністю розвитку. З одного боку, стрімке економічне зростання та низька інфляція, які в поєднанні з іншими чинниками винесли Китай на шосте місце за макроекономічними показниками. З іншого — слабкорозвинена інфраструктура бізнесу, велика дебіторська заборгованість і низький рівень інституціонального середовища. Це ті ризики, які загрожують молодому азіатському «тигру».

Повертаючись до градації країн за стадіями розвитку, зауважу, що такі наші сусіди й партнери, як Хорватія, Казахстан, Латвія, Литва, Польща, Румунія, Росія, Сербія, Словаччина й Туреччина, уже перебувають у другій групі, де ВВП на душу населення становить від 3 до 9 тис. дол. У цих країнах не набагато менше проблем, ніж в Україні. І все-таки Хорватія і Туреччина, наприклад, за останній рік зробили рейтинговий ривок на 12 пунктів уперед, посівши відповідно 51-ше і 59-те місця.

Що ж до Росії, то вона опустилася на дев’ять рядків униз, на 62-ге місце. Головними проблемами, відповідно до аналізу ВЕФ, там залишаються незахищеність права власності та відсутність незалежності судів. Для України, яка втратила 10 пунктів свого рейтингу, ця слабка розрада. Та ще більш сумно нам має бути від споглядання тих, хто обійшов нас і опинився на стадії розвитку, практично недосяжній для України в недалекому майбутньому.

Так, Чехія, Естонія та Угорщина перебувають сьогодні в перехідній підгрупі на шляху до групи найбільш конкурентоспроможних економік.

До цієї третьої групи так званої інноваційної конкуренції входять майже всі великі та індустріально розвинені країни. І серед них — представники Скандинавії, які впродовж останніх кількох років зберігають провідні позиції. За рахунок чого? Та рецепти, власне, прості, ось тільки застосовувати їх деякі країни, через об’єктивні причини, не можуть, а деякі через суб’єктивні, не хочуть.

Майже в усіх представників Скандинавії є бюджетний профіцит і досить низький рівень державного боргу. Адекватна фіскальна політика дає можливість урядам потужно інвестувати в інфраструктуру, соціальні послуги, освіту та охорону здоров’я. Фінляндія (2), Данія (4) і Ісландія (14) мають найкращі у світі державні та суспільні органи, а разом зі Швецією (3) і Норвегією (12) входять до першої десятки за показником якості охорони здоров’я та початкової освіти.

А тепер про Україну

У новому індексі ВЕФ основну увагу приділено дев’яти головним чинникам, які оцінюють спочатку окремо, а потім на їхній підставі виводять загальний рейтинг конкурентоспроможності країни. За першою групою чинників, названих базовими, Україна виглядає в такий спосіб: державні та суспільні інститути — 104-те місце(!) із 125 можливих; інфрастуктура — 69-те; макроекономіка — 74-те; охорона здоров’я та шкільна освіта — 94-те.

Друга група чинників характеризує підвищення ефективності економіки. Тут наші досягнення такі: вища освіта та фахова підготовка — 48-ме; ефективність ринків — 80-те; технологічний розвиток — 90-те.

І остання група показників — інноваційні: розвиненість бізнес-процесів — 76-те; власне інновації — 73-тє. Слід визнати, негусто.

Отже, найгірша оцінка в України за якістю державних і суспільних інститутів. За цим показником нас обійшли не тільки Молдова (101), Вірменія (84), Таджикистан (77) і Азербайджан (72), а навіть такі країни, як Уганда (100), Шрі-Ланка (82), Ефіопія (83), Нігерія (94) чи Камбоджа (95). Саме цей показник «забрав» в України 10 пунктів рейтингу і «опустив» її на 78-ме місце. Іншими словами, саме якість влади і управління є головним чинником неконкурентоспроможності нашої країни.

Користь від рейтингу

Для чого, власне, складають подібні рейтинги конкурентоспроможності та яка від них користь? Як вважає Клаус Шваб, засновник і директор Всесвітнього економічного форуму, «оцінки та висновки звіту пропонують керівникам урядів і бізнес-лідерам побачити способи формування успішної економічної політики та здійснення інституціональних реформ».

Тож як слід реагувати на результати звіту, наприклад, політичним лідерам? Насамперед їх можна використовувати для незалежної оцінки економічної політики. Окремі показники можна інтегрувати в систему оцінки ефективності діяльності урядів і міністерств, як це роблять упродовж багатьох років у багатьох країнах, таких, як Фінляндія (2), Сінгапур (5) чи Казахстан (56). Результат, як бачимо, є.

А ще простіше — вивчити досвід тих країн, які очолюють рейтинг глобальної конкурентоспроможності. І тоді, за словами головного економіста ВЕФ Августо Лопеса-Клароса, можна буде побачити, що Швейцарія і Скандинавські держави є переконливим аргументом на користь того, що конкурентоспроможність країни досягається за рахунок «високого рівня розвитку суспільних інститутів і компетентного макроекономічного управління в поєднанні з освітою світового рівня та економікою, що базується на високих технологіях та інноваціях».

Який же звідси висновок для України? Як вважає президент Ради конкурентоспроможності України Юрій Полунєєв, їх відразу кілька:

— З одного боку, цілком очевидно, що чинник, який гальмує наш розвиток, — це огидна якість суспільних і політичних інститутів, відсутність ефективної судової системи і верховенства закону, а також слабкість регуляторного середовища, що не дає змоги створити нормальні конкурентні умови в економіці. Друге. У нас серйозні прогалини в довгостроковому баченні макроекономічної політики, адже країна дотепер живе не по кишені, бюджет зводиться з дефіцитом, який фінансується за рахунок зовнішнього боргу та внутрішніх запозичень. Кредити проїдаються і не використовуються для інвестування. Тому інвестиції, необхідні для підвищення продуктивності праці (а це сьогодні основний чинник конкурентоспроможності), інвестиції в науку, освіту, інфраструктуру якщо і надходять, то за залишковим принципом та в мізерно малому обсязі.

І третє. У країні є потенціал для створення конкурентоспроможної економіки: досягнуті непогана технологічна готовність компаній, якість вищої та середньої освіти. Проте ці чинники не використовують для розвитку інноваційності.

Нам терміново необхідні інвестиції в людський капітал — у науку, освіту, охорону здоров’я, продовжує президент Ради конкурентоспроможності України. Цілком очевидно, що охорону здоров’я (як і освіту, науку) не можна розглядати в сучасній політичній практиці як залишкову сферу, після «нафтогазів», вугільної промисловості тощо. Це сфера матеріального виробництва, і його основним об’єктом є людина. Тобто «ремонт» людини, її здоров’я, здоров’я нації в цілому — це ті чинники, від яких залежить якість основного активу, який тільки є в українській економіці.

* * *

Казати про те, що Україна втрачає свою конкурентоспроможність, неправомірно. Тому що її в нас практично ще не було. Про свою конкурентоспроможність можуть говорити країни першої десятки рейтингу. Або принаймні двадцятки. Але що було в України — то це унікальна можливість узяти курс на побудову конкурентоспроможної економіки, конкурентоспроможного суспільства, конкурентоспроможної країни. Хоча б зробити перші кроки в цьому напрямку.

Та я щось не пригадую, щоб лідери моєї країни коли-небудь використовували подібні звіти та міжнародні рейтинги для незалежних і об’єктивних оцінок чи для побудови довгострокової стратегії, або хоча б для примітивного коригування тих-таки державних цілей, що лежать на поверхні. Швидше за все, і цього разу український істеблішмент дозволить собі проігнорувати місце України у світовому рейтингу конкурентоспроможності. Цього разу 78-ме.