Володимир Радченко: «Країна перебуває у досить тяжкому становищі»

Володимир Радченко повернувся у владу. Але не як голова Служби безпеки, як прогнозували деякі експерти, а як віце-прем’єр, в обов’язки якого входить координація дій силових відомств і боротьба зі злочинністю. Генерал армії, який свого часу кілька разів стояв біля керма СБУ, а один раз — МВС і Митного комітету, який працював секретарем РНБОУ, а останнім часом давав поради Турчинову, Дріжчаному і Януковичу, отримав посаду без портфеля, але з кредитом коаліційної та прем’єрської довіри.

Очікувати від Володимира Івановича різко забарвлених політичних кроків навряд чи слід. Навіть у часи Леоніда Кучми він намагався максимально віддалятися від «кольороподілу». А ось лави антизахідників в українській владі, схоже, поповнилися. Тому що життєва школа, яку пройшов Володимир Радченко, сформувала погляди, швидше, схожі з азаровськими. Але та ж сама школа дозволяє Радченку як професіоналові бачити краще за багатьох, уповноважених це робити, представників влади системні й реальні загрози, з якими зіштовхується країна. Інше питання, що далеко не з усіма можна буде ефективно боротися, використовуючи лише його віце-прем’єрські повноваження. Чи вдасться генералові армії сконцентрувати увагу перших осіб держави на потребі розв’язувати ці завдання — велике питання. Принаймні сьогодні цим не може похвалитися жоден український політик, залучений у команди президента або прем’єра за ознакою професіоналізму,
а не особистої відданості...

Благословивши кривдні для суспільства й закону кадрові призначення у МВС (сам Попков, який мало не пролив кров Майдану, чого вартий), Віктор Янукович явно був ображений призначеннями, проведеними секретаріатом президента в СБУ. Можна припустити, що призначення Володимира Радченка — це відповідь на президентську активність у Службі й плани секретаріату щодо керівництва Генпрокуратури. Висновки про можливі наслідки призначення Володимира Івановича на посаду силового віце-прем’єра робити поки що зарано. А ось поцікавитися поглядами нового члена Кабміну на деякі питання — саме час. Що нам і вдалося зробити.

— Володимире Івановичу, як ви оцінюєте масові кадрові зміни у Службі безпеки України та Міністерстві внутрішніх справ, що відбуваються останнім часом?

— Ви запитуєте мене про процес реформування, який нині проходить?

— Не зовсім. Ми бачимо, як на відповідальні посади в Міністерство внутрішніх справ повертаються абсолютно одіозні кадри. Крім того, ми бачимо, що люди, далеко не найбільш компетентні у питаннях державної безпеки, проводять «кадрові чистки» в СБУ, формуючи без узгодження з майбутнім головою команду заступників та обласних керівників. Обидва процеси мають різну якість, але однозначно негативний вплив на роботу як МВС, так і СБУ.

— У принципі, ви самі дали відповідь. Від себе можу додати, що я, як і більшість співробітників, не дуже добре ставлюся до цього процесу.

— Ви кажете про співробітників обох відомств?

— Звісно.

— У вас буде можливість впливати на ці процеси?

— Зараз я не можу однозначно про це сказати, оскільки потрібно завершити процес виписування функцій і обов’язків віце-прем’єра. Лише по завершенні цього процесу я зможу сказати, що можливо, а що — ні.

— Чи згодні ви з тим, що зараз одна політична команда закладає кадрові умови для політизації роботи МВС, а інша — для політизації СБУ?

— Рядовий склад СБУ і МВС не заполітизований з однієї простої причини — ніхто зі співробітників не має права бути членом політичних партій. Щодо керівництва відомств, то вони у своїй діяльності зобов’язані чітко керуватися Конституцією та законом. Цих норм у своїй роботі маю намір дотримуватися і я, про що відкрито заявив, виступаючи в парламенті.

— Чи правда, що на певному етапі між президентом і прем’єром було досягнуто домовленостей, відповідно до яких ви мали очолити СБУ в обмін на те, що Борис Тарасюк збереже за собою посаду глави МЗС?

— Ні, це неправда.

— Чи обговорювався варіант внесення вашої кандидатури президентом на посаду голови СБУ?

— Не обговорювався. Я не планував повертатися в СБУ, про що сказав раз і назавжди. Причина одна — п’ятий раз в одну й ту саму річку не входять. Моя присутність в СБУ можлива лише в ролі радника голови, яким я і був до вчорашнього дня.

— Одне з інформагентств у своєму повідомленні про ваш виступ у Раді підкреслило, що ви «будете ставити політичні завдання перед силовиками і створювати умови для їх виконання». Це як?

— Я такого не казав. Я сказав, що керівниками відомств, швидше, мають бути не професіонали, а політики, які, розуміючи політику держави, зможуть, виходячи з неї, ставити завдання своїм працівникам. І ці завдання мають перебувати у сфері тих компетенцій, за які керівник відповідає.

— Коли ви очолювали Службу безпеки, то в багатьох ситуаціях, із внутрішньополітичного погляду, вам вдавалося зберігати відсторонену позицію. А ваш кабінет інколи ставав нейтральною смугою...

— Я справді сподіваюся, що запанує порозуміння не тільки між різними гілками влади — президентом, урядом і парламентом, а й між політичними партіями. Це потрібно, оскільки країна справді перебуває в досить тяжкому становищі. Ви не звернули увагу на статейку, яка вийшла на ОРД польською мовою? Може, це — думка, може, — провокація, хлопці розбираються. Але пропозиція, що міститься у статті, — про розмежування Сходу і Заходу України з закликом опісля ходити одне до одного в гості — явище негарне, навіть дуже небезпечне, відгонить викликом національній безпеці.

— Але дозвольте, Володимире Івановичу, ви радник прем’єр-міністра — людини, під керівництвом якої два роки тому ініціювалося створення Південно-Східної української автономної республіки.

— Ще раз повторюю: я до вчорашнього дня був офіційним радником глави СБУ. А радником прем’єр-міністра я був на громадських засадах. Оскільки і питання реформування, і питання, котрі стосуються правоохоронної діяльності, торкалися роботи як Служби, так і МВС. Тому я чим міг — допомагав.

— І все-таки багато хто сприйматиме ваше призначення як посилення позицій Віктора Януковича у силовій сфері з метою політичної експлуатації силових органів.

— Досі я ще не бачив, щоб хтось експлуатував силові органи. Реформування має тривати, і я заявляю про це як член групи, яка розробляла ці реформи. Інша річ, що процес реформування не повинен заважати роботі, а також виконанню найголовнішого завдання, яке полягає в тому, щоб проаналізувати всі наявні на сьогодні виклики національній безпеці (а їх досить багато у різних сферах) і поставити, виходячи з компетенції, окресленої законодавством, конкретні завдання з наведення ладу у цих сферах.

— Що ви зараховуєте до основних викликів?

— Відповідь на це запитання потребує докладності. Але хочу звернути увагу на декілька речей — як бліц: легіонери невідомої сторони відкрито виступають на нашому телебаченні, у чому обвинувачує нас один із найважливіших партнерів, у зв’язку з чим Україна ризикує залишитися без енергоносіїв; на місцях, зокрема в Харкові, відбуваються масові безладдя, яких країна не знала з 2001 року; Крим, як і раніше, залишається дуже складною територією тощо. Потрібно займатися саме цими й аналогічними за рівнем серйозності питаннями, які зачіпають інтереси держави й суспільства, незалежно від того, яких політичних поглядів дотримується та чи інша їх частина.