ВИХОВНА ГОДИНА

Чотири-п’ять годин поспіль стояти на парламентській трибуні, проводячи бюджетний закон через рифи постатейного другого читання, сперечатися, переконувати, мало не перед кожним натисканням кнопок повторюючи: «Уряд просить підтримати», — усе це для Ігоря Мітюкова набагато звичніше, ніж отак, безславно, за якихось півгодини зазнати поразки. А те, що поразка в четвер була нищівною, з сухим рахунком — парламент не проголосував навіть першої статті, яка закріплює суму доходів, видатків, а отже, й розмір бюджетного дефіциту, — годі й сумніватися.

Ну нехай відомий опозиціонер Олександр Турчинов — але ж аж 19 депутатів з різних фракцій підписали проект постанови, пропонуючи голосувати найважливіші статті документа в комітетській, а не урядовій редакції. А 33 з 56 статей — взагалі перенести на третє читання. Викинула коника, не підтримавши урядового проекту, приблизно половина пропрезидентських «Регіонів України». Хоча вже хто-хто, а донеччани добре знають, що таке дисципліна, і в міру необхідності демонструють те, що в старі часи назвали б «високою свідомістю». Нуль голосів надійшов до спільної скарбнички від зазвичай обережних і розважливих «зелених». Але ж і вони не наважилися б піти проти загальної течії, якби вона, ця загальна течія, існувала. З президії ВР не поспішили викинути міністру фінансів рятувальний круг і не запропонували проголосувати ще («депутат Н. просить, він не встиг»). У результаті успішно провалений у другому читанні бюджет відправлено на додаткове узгодження — до 6 грудня. Хепі-енду не вийшло.

«Виховують» Кінаха, яким нібито невдоволений Президент. Демонструють Анатолію Кириловичу, що його друге місце у списку «заєдинників» — це випадок, тож голові Партії промисловців і підприємців і за сумісництвом прем’єр-міністру розслаблятися не варто... Така версія відразу ж прокотилася парламентськими кулуарами. Щоправда, не знайшла серйозного підтвердження. Радше, «виховували» Мітюкова — занадто вже самовпевненим виявився міністр фінансів, увірувавши в непорушність президентської підтримки бюджету.

Так, перше читання відбулося — завдяки Леоніду Даниловичу, який став на бік Мінфіну в його конфлікті з бюджетним комітетом ВР і «роз’яснив» представникам одинадцяти фракцій, яким має бути «правильне» голосування. Проголосували чудово — у залі можна було побачити навіть тих народних обранців, котрі не з’являлись у ВР з минулої зими (за винятком хіба що волевиявлення щодо Земельного кодексу). Проте з боку Ігоря Олександровича було явно необачно сподіватися, що так буде завжди.

Це факт, що керівники низки фракцій зустрічались у вівторок із Леонідом Даниловичем. Але, очевидно, батьківська порада голосувати за бюджет була не такою переконливою, як минулого разу. Тож не варто було, ой, не варто мінфінівцям настільки відверто нехтувати депутатськими побажаннями до законопроекту.

Звісно, не можна сказати, що бюджетний закон, порівняно з першим читанням, не змінився. Пан Мітюков сказав, що повністю або частково враховано 39 висновків бюджетного комітету ВР і 27 — не враховано, переважно через брак ресурсів, і в нас немає підстав цьому не вірити. Проте... Враховувати можна по-різному. У принципі, нашому дуже досвідченому Мінфіну було б нескладно, трохи підкоригувавши макроекономічні розрахунки, «надути» дохідну частину мільярдів на два-три й додати тим-таки шахтарям не «копійчані» 100 млн. грн. — на тлі більш як 1,5 млрд., на чому наполягали окремі депутати. І не образливо мізерні 8,5 млн. на потреби інвалідів, з приводу чого дуже обурюється голова комітету ВР у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів Валерій Сушкевич:

— Це система, традиція, що нам завжди бракує грошей профінансувати соціалку. Та коли мало грошей і багато проблем, треба виділити пріоритети. Чи може бути щось гірше, ніж дитина-інвалід у родині? Два роки, як Президент підписав закон про державну соціальну допомогу дітям-інвалідам та інвалідам з дитинства, але жодна мати, жодна дитина не одержали за ним ані копійки. Дитина-інвалід не може вийти з каскою під Верховну Раду і стукати по бруківці. Діти не можуть, як чорнобильці, згуртовано боротися за свої права. Замість прожиткового мінімуму як бази для виконання цього закону у проекті береться сума 80 грн. Мінфін категорично не погоджується на більше...

Другий асоціальний момент бюджету, за словами пана Сушкевича, стосується найстрашнішої, 48-ї статті, що, як і 58-ма з 62-ю в бюджетах 2000 і 2001 років, скасовує цілу низку соціальних пільг. За ідеєю, коли таке урізання життєво необхідне, уряд повинен хоча б не погіршувати ситуації. А 2002-го вона, за твердженням депутатів, виявиться значно гіршою, ніж навіть нинішнього року. Приміром, хоч скільки б заперечували депутати, переводили паперу журналісти, а Мінфін однак непохитний: право надавати пільговий проїзд ветеранам і пенсіонерам на громадському транспорті віддано... райрадам. Та й то за наявності грошей. Чудова логіка — якщо держава не змогла вирішити проблему пільгового забезпечення ветеранів і пенсіонерів, то наші доблесні райради впораються.

Так поводитися міг би лише сильний Мінфін у країні, де вибори не через чотири місяці, а принаймні років за два. Але й там розробники бюджету, бачачи ситуацію, скажімо, у соціальній сфері, не пішли б на повне задоволення побажань окремо взятого фінансового інституту. Хоч би як хтось намагався витлумачити ситуацію, але факт залишається фактом — найбільше поталанило Національному банку України. Якщо вчителям при доопрацюванні бюджету додали 311,2 млн. грн., чорнобильцям і Міноборони — по 200 млн., то НБУ наступного року не доведеться перераховувати до держбюджету 500 млн. грн. (а за версією бюджетного комітету — і всі 800 млн.) перевищення доходів над видатками. Більше того, не доведеться перераховувати ані копійки — внаслідок нижчого очікуваного рівня інфляції і, відповідно, істотно меншої дохідності держпаперів, що є в нацбанківському портфелі.

Звісно, до одного з провідних урядових кредиторів треба ставитися з повагою. Певна річ, НБУ — це вивіска вітчизняної грошово-кредитної системи, і вона повинна сяяти чистотою, навіть якщо в країні пануватиме тлін і хаос. Але дуже жаль, що до врегулювання відносин з іншими внутрішніми кредиторами Мінфін такої запопадливості не виявляє. Попри численні обіцянки, досі так і не відпрацьовано питання про відшкодування ПДВ з бюджету (пан Мітюков, правда, обіцяє, що до кінця наступного року сума заборгованості зменшиться з нинішніх 5 до 2 млрд.). Я вже не кажу про формене, якщо вдуматися в суть, знущання з компенсацією заморожених вкладів, коли, приміром, 90-річним громадянам гроші платять, а тих, кому 89 років і три місяці, просять зачекати...

Що ж, закликати до моральності при вирішенні держфінансових питань — те саме, що до чистих виборів в Україні. В нас усе можна обгрунтувати, під усе підвести необхідну «ідеологічну» базу. Не виключено навіть, що до наступного тижня «влада зміниться» і, йдучи назустріч депутатським побажанням, у дохідну частину як компроміс запишуть 5,9 млрд. грн. від приватизації. І з задоволенням ці дуті мільярди поділять. Дуті хоча б тому, що урядові обіцянки розпочати продаж «Укртелекому» після виборів аж надто скидаються на клятви хронічного алкоголіка почати з понеділка нове життя. Ось, мовляв, поголюся, здам порожній посуд і займуся чимось суспільно корисним. Але для початку вип’ю...

У кожному разі бюджет-02 ухвалять. З криками й галасом, якщо Банкова займе позицію невтручання. Або чинно і швидко, якщо звідти надійде потрібна «відмашка». І буде він, як усі вважають, поганим. Зате виконання хорошим — у випробуваному ручному режимі.