Відповідь президента

Відповідь Віктора Андрійовича на проголосований Верховною Радою 6 грудня держбюджетний закон на 2007 рік була швидкою: повідомлення про вето з’явилося вже 12-го числа. Та ми покривили б душею, заявивши про непримиренність чи особливу жорсткість позиції глави держави. Проігнорувавши безліч структурних та інших недолугостей фінансового кошторису країни, президент вважає неприйнятними лише кілька позицій.

По-перше, низькі темпи зростання прожиткового мінімуму, особливо для непрацездатних, що можуть призвести до реального зниження доходів і недоодержання кожним пенсіонером уже із січня майже 26,6 грн. на місяць.

По-друге, положення ст. 97 бюджету, відповідно до якого в 2007-му не обмежується розмір пенсій лише єдиної категорії осіб — народних депутатів України.

По-третє, недостатнє фінансування Збройних сил, зокрема, не передбачені бюджетом
1,05 млрд. грн. на ліквідацію диспропорцій в оплаті праці між військовими Міноборони та представниками інших силових структур.

По-четверте, збереження практики надання місцевим бюджетам безвідсоткових середньострокових позик. Так, вона була виправданою кілька років тому, на етапі введення в дію нового закону про податок на доходи фізосіб, але нічим не виправдана тепер, коли ставка податку, відповідно до закону, з 1 січня підвищується з 13 до 15%.

По-п’яте, на думку президента, до закону необхідно внести уточнення, яке забороняє в 2007 році імпортерам нафти користуватися податковим векселем. До речі, й скарбниця поповнюватиметься краще.

Де в усьому цьому побачив політику перший віце-прем’єр Микола Азаров, який стверджує, що вето президента — крок не соціально-економічний, а політичний, автору цих рядків незрозуміло. Хоча, з іншого боку, розмір соціальних гарантій, який посів у президентських претензіях чільне місце, — справді настільки високий ідеал, що перед ним мав би потьмяніти й без того не беззаперечний (якщо не сказати — шкурний) інтерес до реконструкції вже з січня майбутнього року за держбюджетний кошт окремих аеропортів і теплоцентралей, а також до неефективного витрачання коштів на будівництво чи то створення інфраструктури недержавного пенсійного забезпечення. На жаль, не зник. Тож у чому неправий президент, який вимагає перерозподілу бюджетних ресурсів на користь соціалки після того, як країна переступила психологічно важливу інфляційну межу в 10%?

Зрештою, ми — не в блокадному Ленінграді, оточеному щільним кільцем ворогів. Країна живе, розвивається, демонструючи непогані темпи економічного зростання. Та більшість громадян цього не відчувають — на відміну від зростання комунальних цін. За попередніми розрахунками президентського секретаріату, прожитковий мінімум для непрацездатних уже на 1 жовтня 2006 року становив 381 грн., на 1 листопада — майже 391. А до 1 січня досягне 406,6 грн. Однак бюджет базується на зовсім інших, нижчих цифрах, що за двозначної інфляції цього та наступного років однозначно спричинить реальне падіння життєвого рівня українців.

А прожитковий мінімум у 406,6 грн. для непрацездатних у бюджетному законі не фігурує зовсім. Мабуть, це перспектива лише 2008 року, до якого ще треба дожити.

Президент намагається підтримати соціалку, уряд — інновації та інвестиції, називаючи шлях підвищення соціальних гарантій політикою «проїдання та руйнування». Хоча ще запитання, що за українських умов ефективніше — виплачувати вищі зарплати та пенсії і в такий спосіб розвивати внутрішній ринок, а також (хоч би за рахунок ПДВ) поповнювати скарбницю чи вкладати мільярди в реконструкцію та модернізацію підприємств, які всіма правдами й неправдами уникають сплати податку на прибуток...

У бюджетному комітеті ВР, контрольованому коаліцією, свято вірять, що позиція Кабміну єдино правильна. Позицію більшості в цьому комітеті не бентежить непрозорість у розподілі інвестиційних ресурсів або ж реальне падіння соціальних виплат, про що на весь голос говорять президент і опозиція.

Плодом роботи депутатів-«бюджетників» став проект постанови №2749 (автори — Р.Богатирьова, В.Макеєнко, О.Пеклушенко та ін.). У ньому до відома президента в дуже чемній формі доводять, що вартість його пропозицій (прожитковий мінімум плюс додаткові витрати на утримання Збройних сил) оцінюють в 10 млрд. грн. І хоча Верховна Рада загалом поділяє «прагнення президента до збільшення бюджетних асигнувань, спрямованих на підвищення соціальних стандартів», зробити цей крок у 2007 році не вважає за можливе, бо це призведе до розбалансування бюджету, а отже, суперечить вимогам Конституції. Президентові вкотре наполегливо пропонують або підписати бюджет, або вказати джерела фінансування додаткових витрат.

А ще в комітетському документі пропонують «рекомендувати президенту, прем’єру, голові Верховної Ради, лідерам усіх партій, фракцій підписати угоду про створення умов в економіці країни для нарощування понадпланового бюджетного надходження, яке можна спрямовувати до фонду фінансових ресурсів для підвищення соціальних стандартів життя населення» — такий, бачте, спецфонд з соціалки...

Чудовий наївний заклик «жити дружно»! Особливо на тлі подання до Конституційного суду про заборону президенту ветувати бюджет, а також ланцюга подій минулого тижня: а) призначення міністром із надзвичайних ситуацій Нестора Шуфрича; б) звільнення всіх заступників міністра внутрішніх справ; в) відмови депутатів проголосувати за відставку глави СБУ.

У п’ятницю депутати спробували проголосувати зауваження президента до бюджетного закону. Підтримали лише два з них, зокрема, зціпивши зуби, погодилися виділити 1 млрд. грн. на зарплати військовим. За інші пропозиції голосували тільки опозиційні фракції.

Довгограюча бюджетна платівка з новою силою зазвучить 19 грудня — до цього дня бюджетному комітету належить доопрацювати свої пропозиції. Очікується також, що керівництво коаліції збереться разом і виробить спільну позицію.

У будь-якому разі, м’яч на депутатській половині поля. Відмовлятися продовжувати футбольну баталію через те, що він буцімто квадратний, щонайменше нерозумно.