ВІДКЛАДЕНА ПРЕМ’ЄРА

У п’ятницю, згідно з домовленістю між Президентом і 211 депутатами, володарі щасливої надії на переділ уряду запропонували Президенту чотири кандидатури на посаду прем’єр-міністра. З одного боку, дії депутатів нібито існуючої більшості не цілком логічні, оскільки діючий Кабінет населяють винятково їхні представники. Нині пропрезидентські фракції запевняють усіх у тому, що з моменту формування нового коаліційного уряду вони візьмуть на себе відповідальність за результати його роботи. То чом би не взяти на себе відповідальність за роботу й діючого уряду, адже там немає представників Компартії, БЮТ, «Нашої України» й СПУ? Зате є представники НДП, СДПУ(о), Партії регіонів, «Трудової України», ПППУ. Можливо, якось за своїх відзвітувати, а потім уже подивитися, ким замінити? Утім, ми говорили про два боки. А другий полягає в бажанні «більшовиків» змінити розстановку сил в уряді й упритул наблизитися при поділі портфелів до визначеності з кандидатом від влади на майбутніх президентських виборах. Адже крім іншого відсутність конкретної кандидатури не дає владі змоги створити реальну й дійову більшість: Президент на ставленика не вказує, а рейтинг Ющенка, як і раніше, високий, тож депутати й прядуть очима, ризикуючи заробити косоокість.

Отже, на суд Президента запропоновано чотири кандидатури: перший віце-прем’єр Олег Дубина (запропонований фракцією «Народовладдя»), прем’єр-міністр Анатолій Кінах («Трудова Україна» й ПППУ), Микола Азаров («Європейський вибір»), Віктор Янукович («Регіони України»).

Олег Дубина в абсолютно піднесеному стані ось уже який день супроводжує Президента в його зарубіжних вояжах. Перший віце впевнений, що в нього є шанси і, безумовно, передусім розраховує на ресурс Президента. Особливих симпатій до нього, за винятком фракції луганчан, у парламенті не має ніхто. Рейтинг будь-якого політика у Верховній Раді, а точніше в президентської більшості залежить від трьох речей: наскільки політика бояться — один; скільком він допоміг — два; наскільки серйозно до цієї людини прислухається глава держави — три. У двох перших графах Олегу Вікторовичу сміливо можна ставити прочерки. Стосовно третьої, тут випадок нестандартний. Утім, Президент, вирішуючи долю економічного корабля країни, мусить розуміти: як ви яхту назвете, так вона й попливе.

Багато хто вважає, що шанси Кінаха залишитися прем’єром до потрібної пори й потрібного часу дуже високі. Він, скажемо так, лояльний до соціал-демократів, але, за великим рахунком, влаштовує цілу низку гравців, викликаючи лише певне роздратування. Відверте невдоволення він викликає хіба що в донеччан: обрізання бюджетних дотацій вугільним шахтам змушує господарів області гасити соціальні спалахи власним коштом, а до цього в Донецьку не звикли. Радше, навпаки. Народ до діючого глави Кабміну ставиться з певним співчуттям і певною симпатією. Але ті, справжні, котрі є господарями життя, а не просто хочуть ними здаватися, уже ломляться в горіхову шкатулку, яку займає нині Анатолій Кирилович. Цілком можливо, що експерти не помиляться, і Кінах втримається на посаді прем’єра ще якийсь час. Але, на нашу думку, зробити це йому буде вкрай складно.

Миколу Азарова Президенту на посаду прем’єра запропонувала маленька фракція «Європейський вибір». Як бачимо, донецька група, до якої Миколу Янича небезпідставно прив’язували, висунула відразу двох кандидатів, що зайвий раз доводить відсутність у ній згуртованості. Азаров — окиянений донецький. І, до речі, далеко не всі свої проблеми працівникам вугілля й металу вдавалося та вдасться розв’язувати з головним митарем країни. Тим часом, якщо Президент запропонує кандидатуру Азарова, то «Регіони» його підтримають. На наш погляд, Азаров загалом є прохідним кандидатом, оскільки за певних умов його можуть підтримати до 70 депутатів із «Нашої України», котрі свого часу віддали голоси за ставленика глави ДПАУ Святослава Піскуна. З підтримкою Президента за Миколу Янича віддадуть голоси і пропрезидентські фракції. Питання в тому, чи запропонує йому Президент очолити виконавчу владу. Відомо, що багато хто до приходу Азарова в Кабмін ставиться як до відновлення балансу та створення серйозної альтернативи Віктору Медведчуку.

Як відомо, прем’єр має чималий обсяг повноважень, грамотне використання яких у поєднанні з вольовою вдачею може змусити виконавчу владу працювати відносно результативно, а прем’єра сприймати серйозно. Проте за останні три прем’єрські пришестя вагу цієї посади девальвовано. У Пустовойтенка, Ющенка й Кінаха були різні набори обставин, які призводили до послаблення їхніх прем’єрських позицій і можливостей. Однак Азаров спроможний змусити зважати на себе. Принаймні сьогодні він справляє враження такої людини. Приміром, Лазаренко, бувши прем’єром, зміг перемогти в герці з не менш довіреним і впливовим главою адміністрації — Дмитром Табачником. Азаров, правда, не Лазаренко, та й Медведчук буде системнішим від свого попередника. Проте система стримувань і противаг при появі Азарова в Кабміні мала б шанс на відновлення.

Це добре розуміє і глава адміністрації Президента. Значною мірою від нього залежатиме, на якій із кандидатур зупиниться Президент. Відомо, що Медведчук і його фракція нібито підтримують Кінаха. Соціал-демократам важливо зберегти за собою один із можливих варіантів боротьби за владу. А саме — заміну в потрібний момент Кінаха Медведчуком. Тому святе місце повинно бути одночасно і зайнятим, і порожнім. Але, як то кажуть, Віктор Володимирович відкритий для дискусій. За деякими даними, Миколу Азарову повідомили приблизно ось про що: ми готові підтримати вашу кандидатуру, якщо на чолі податкової залишиться наша людина — ваш перший заступник Ярошенко. Після такої умови всі, хто вважав прем’єрство Азарова панацеєю, що врятує від соціал-демократичного диктату в бізнесі й політиці, засумували, зажурилися й пішли думати велику думу. Чому віддати перевагу: гіпотетичному балансу сил, який у будь-якому випадку символізується людиною вельми відданою Президенту, або ж передачі реальної зброї масового знищення бізнесу в руки людей, що зарекомендували себе не найделікатнішим ставленням до чужої власності. Повторимося, Азарову не вкрай потрібні голоси есдеків у залі, але без їхньої підтримки Микола Янич навряд чи зможе переконати главу держави у своїй президентовибраності. Хіба що свою історичну роль захочуть відіграти Віктор Пінчук і Володимир Литвин.

Спікер парламенту, можливо, замовить слівце за Миколу Азарова, із котрим у компанії з генпрокурором нерідко й подовгу шепочеться. Пінчук — інша річ. Відсутність у списку претендентів від більшості Сергія Тігіпка може говорити про небажання Віктора Михайловича виставляти на кін свій публічно-політичний золотий запас. Політики пліткують про те, що, між іншим, у Запоріжжі Володимир Путін запитав українського колегу, кого він бачить на своєму місці 2004 року. Президент нібито відповів, що або Тігіпка, або Литвина. І якщо хтось серйозно збирається розглядати Тігіпка як кандидата в наступники, не допускаючи при цьому можливості дострокових виборів Президента, то цей хтось чітко зрозумів: Сергію Леонідовичу в забігу брати участь непотрібно. Отже, біля керма виконавчої влади повинен залишатися той, хто за сигналом поступиться капітанським містком для стартового президентського майданчика в потрібний момент. Кінах чи Дубина для цієї ролі підходять набагато краще, ніж упертий Азаров, котрий знає собі ціну.

Водночас усі чудово розуміють, що сьогодні Леонід Кучма робить вибір не між прізвищами, а між тим, кого призначати: проміжного прем’єра чи наступника. Якщо Президент абсолютно впевнений у своїх силах і має чітко прораховану технологію, то призначення на посаду прем’єра людини, у якій він не бачить наступника, цілком можливе. Але якщо Президент у своєму політичному довголітті впевненості не має, або його переконали в тому, що наступника необхідно розігрувати не за рік до виборів, а за два, то Леоніду Даниловичу доведеться зробити стратегічний вибір. Тож на сьогоднішній день список тих, серед кого він вибирає, не вичерпується прізвищами, запропонованими пропрезидентськими фракціями. Більше того, Президент публічно заявив, що готовий розглянути кандидатуру більшості, але також зберігає за собою право зробити власну пропозицію. Тож наявний список — це лише стандартний пакет. А додаткові послуги для vip-персон Президент продиктує відповідно до обраної гри: у довгу чи коротку.

Якщо Президент вирішить, що надійніше грати зі стратегічним замахом, то не можна виключати, що саме він запропонує в прем’єри Сергія Тігіпка. Сергій Леонідович програв переговорний процес щодо більшості де-юре, але де-факто він набрав чимало очок, представляючи розсудливу, із погляду дуже багатьох депутатів, позицію. Прибічники Тігіпка переконані, що з нього можна зробити прохідного кандидата за наявності прем’єрського стартового майданчика. Для цього є і кошти, і мас-медіа. Вони також вірять і в можливість самого кандидата при зосередженій роботі підняти власний рейтинг. Сьогодні ми з цим сперечатися не будемо, оскільки розглядаємо інше питання. При цьому лише зазначимо, що не тільки Сергія Леонідовича Президент розглядає як можливого стратегічного прем’єра. Є підстави думати, що глава держави зважує шанси Віктора Януковича. Мабуть, із усіх кандидатів, названих у парламентському залі, на сьогоднішній день у Януковича найвищі шанси одержати заповітну посаду з видом на статус основного кандидата від влади. Кінаха «Трудова Україна» запропонувала, віддаючи данину пристойності: усе-таки партія у фракції живе з партією промисловців і підприємців. Тим часом не можна пройти повз поїздку Тігіпка в Донецьк. За деякими даними, там обговорювався взаємовигідний обмін: підтримка Януковича в боротьбі за прем’єрство на підтримку донеччанами Тігіпка в боротьбі за посаду глави Нацбанку. До речі, піартехнологи переконані в тому, що майданчик глави Нацбанку для президентського старту не набагато гірший від прем’єрського. Та й потім, якщо Янукович обійме прем’єрську посаду, то ще невідомо, чи такими й безхмарними, із погляду остаточної ставки Президента, будуть його перспективи. Не потягне Янукович — нічого страшного, тут у нас є запасний аеродром, на якому до пори до часу трудиться над фінансовими проблемами країни ще один вірний кандидат — Сергій Тігіпко.

Шанси Януковича бути винесеним на затвердження президентської більшості високі з кількох причин: по-перше, Віктор Федорович давно й дуже хоче бути прем’єр-міністром і небезпідставно вважає, що зробив для Президента чимало, у зв’язку з чим і заслужив цей приз. По-друге, за час керівництва настільки серйозною та добре побудованою областю Янукович нагромадив величезну кількість вагомих аргументів, до яких готові прислухатися не тільки фракції, що вагаються, а й, здавалося б, антиподи й конкуренти. За деякими даними, кількість пред’явлених аргументів схилила голову адміністрації Президента до підтримки кандидатури Януковича. Признаємося, що до цієї інформації ми поставилися з певною недовірою. Хоча, з іншого боку, при вагомості аргументації виникає логічне запитання: а чом би й ні. Країна велика, на два клани вистачить. Такий альянс, якщо він і має місце, став би логічним продовженням модної нині політико-економічної лінії. Пам’ятаєте підручник з історії, у якому агресивну політику монополій ілюстрували два череваті буржуї, котрі затисли між собою скорченого дрібного крамаря? У плані протверезіння таку картинку непогано було б вивести на монітори депутатів поки ще фінансово заможної більшості. Утім, можливо, і не тільки більшості, оскільки деякі джерела стверджують, що посланець Януковича, котрий має високий державний ранг, недавно зустрічався в Москві з Геннадієм Зюгановим. Ось, правда, даних про результативність проведених переговорів у нас немає.

І нарешті останнє, Президент побоюється Донецька як такого. Водночас він має повну інформацію про роздрібненість клану, розуміє складність відносин Януковича й Ахметова, а найголовніше — пам’ятає, що при гранично низькому рейтингу президентський блок «За єдину Україну» саме в цій області одержав найвищий відсоток. У Януковича є кошти, організаторські здібності, вірність Президенту й упевненість у собі. Чим не наступник?