Україна — Ізраїль: передумови прориву

Із візитами до Ізраїлю у глав українського військового відомства все якось не складалося. Щойно добігало кінця обговорення деталей майбутніх зустрічей і переговорів, щойно призначалася дата — візит зривався через українську сторону: то міністра знімали з посади (і так кілька разів), то навіть літак із ізраїльськими громадянами випадковою ракетою збивали. Тож офіційний візит міністра Анатолія Гриценка до Держави Ізраїль, що завершився на цьому тижні, виявився першою такою подією за всі 14 років української незалежності.

Політична погода змінюється

І хоча візит, зрозуміло, переважно було присвячено питанням військового і військово-технічного співробітництва, він відзначився й кількома політично важливими моментами. Насамперед Анатолій Гриценко від імені уряду України приніс офіційні вибачення за «жахливий інцидент» над Чорним морем, внаслідок якого було збито російський літак із пасажирами, серед яких були громадяни Ізраїлю. Окрім того, на зустрічі із президентом Ізраїлю Моше Кацавом, який «дуже чемно, але твердо висловив занепокоєння тим, що в Україні час від часу на рівні публікацій поширюються антисемітські настрої», український міністр запевнив свого співрозмовника, що керівництво України жодним чином не підтримує таких проявів і має намір жорстко реагувати на подібні факти. А.Гриценко повідомив, що пообіцяв президентові Кацаву донести президентові України занепокоєння ізраїльської сторони, і, «якщо там є предмет для реагування правоохоронних структур, така реакція піде». У свою чергу, ізраїльська сторона через главу українського оборонного відомства передала важливий месидж: Ізраїль дуже чекає на візит Віктора Ющенка і надає йому великого значення». Візит намічено на початок листопада. Від себе ж додамо, що відсутність посла України в цій країні викликає, м’яко кажучи, здивування в ізраїльської сторони. І якнайшвидше призначення глави диппредставництва, по-перше, зніме непотрібні запитання і здогади, а по-друге, сприятиме успішнішій підготовці візиту глави України до Держави Ізраїль, важливого зокрема й тому, що Ізраїль дуже впевнено почувається на деяких африканських та азіатських ринках, бере участь у коопераційних поставках військової продукції країнам НАТО, що могло б допомогти просунути на цих напрямках і українські інтереси.

Що ж до військової і військово-технічної кооперації, то не можна сказати, що раніше Україна зовсім не співпрацювала з Ізраїлем у цих сферах. Особлива увага двох держав була зосереджена на збройовій тематиці. У цьому немає нічого дивного: єдині корені наукової школи, володіння проривними ноу-хау, гнучкість Ізраїлю на ринку озброєнь і відсутність політичних вимог в України сприяли розвитку дружби. І хоча військово-технічне співробітництво не є самоціллю, воно може створити досить міцний міст для політичного зближення двох держав. А також вирішити дуже важливе для України завдання — зменшити важелі російського впливу на українську обороноздатність.

Свого часу ізраїльський посередник допоміг «Укрспецекспорту» продати станції пасивної радіоелектронної розвідки «Кольчуга» до Ефіопії, після чого розпочалася експортна хода цієї системи світом. Потім був приклад спільної модернізації РЛС 36Д6 і поставки поліпшених версій цих станцій до М’янми. Багатообіцяючою з погляду просування взаємних інтересів на індійському ринку стала спільна робота зі створення авіаційного тренажера Ан-32. Є в України й Ізраїлю ще один спільний проект — із модернізації навчально-бойового літака L-39, виконаний «Укроборонсервісом» та Israel Aircraft Industries. Військові експерти двох держав оцінюють його як дуже перспективний і для українських ВПС, і для третіх країн (хоча на внутрішньому ринку цей проект не єдиний). Україна зуміла підписати з Ізраїлем дві найважливіші для ВТС угоди: про взаємний захист секретної інформації і про військово-технічне співробітництво.

Та були провали і прорахунки як у політиці, так і в самій військово-технічній сфері. Україна із внутрішніх причин зірвала багатомільйонний контракт на розробку і постачання малогабаритних турбовентиляторних двигунів, який за обсягом можна було порівняти з найбільшою угодою України на світовому ринку озброєнь — пакистанським танковим контрактом. Як наслідок — прибутків недорахувався не лише запорізький «Мотор-Січ», а й уся держава.

Просування українських інтересів на ізраїльському напрямку на новому етапі розпочали військові. У цьому є особлива логіка. По-перше, українські миротворці вже у вересні планують розгорнути свій табір на Голанських висотах, що може стати багатообіцяючим прологом політичних відносин. А по-друге, системна криза військової організації України через відсутність її серед пріоритетів у нової влади, а також через розростання «боєприпасної» загрози на численних складах військового відомства змусили українську владу поглянути на власну армію з іншого боку. Додатковим, і далеко не найостаннішим стимулом до цього стало помітне охолодження відносин із сусідньою Росією, що, крім іншого, загрожує згортанню важливих для української обороноздатності проектів. Тоді як Ізраїль є своєрідною високотехнологічною і збройовою Меккою. Тут є необхідні Києву технології знищення складних боєприпасів, особливо таких, що лежать на землі і небезпечні для розбирання. Ізраїль є реальною альтернативою Росії у питаннях модернізації авіаційних платформ, насамперед літаків МіГ-29, Су-25 і вертольотів Мі-24 та Мі-17. Нарешті, Ізраїль здатний оснастити українську армію засобами сучасного цифрового зв’язку, новітньою електронікою для засобів спостереження і розвідки, безпілотними літальними апаратами. При цьому особлива цінність ізраїльських проектів для України полягає у тому, що всі вони адаптовані під стандарти НАТО, а ізраїльська сторона береться залагодити непросте питання взаємин із розробниками військової техніки з Росії. Це особливо важливо, оскільки навіть теперішні поставки бойових літаків із арсеналів Міноборони України пов’язані з поточними проблемами домовленостей із Росією. Так, незважаючи на те, що Луцький авіаремонтний завод успішно справляється з капітальним ремонтом двигунів для МіГ-29, при постачанні 12 машин одному з партнерів із ВТС Україна була змушена погодитися на розміщення замовлення на ремонт двигунів у Росії. Швидше за все, така ситуація перетвориться на систему, і хоча керівництво українського військового відомства не проти того, щоб довірити «малу» модернізацію інституту генеральних конструкторів, співробітництво з Ізраїлем могло б зняти з порядку денного цілу низку технічних питань. Беручи до уваги той факт, що наявні в українській армії авіаційні платформи можуть слугувати ще 15—20 років, а придбання нових апаратів у багато разів дорожче за їхню глибоку модернізацію, політичні й технічні вигоди ВТС із Ізраїлем стають очевидними.

Реалістичний погляд на дружбу

Фактично просуванню цього блоку питань і був присвячений візит міністра оборони України до Ізраїлю. За словами Анатолія Гриценка, маючи виведені з бойового складу літаки у кількості, що майже вдвічі перевищує діючий парк Повітряних сил України, є сенс модернізувати їх для третіх країн — щоб використовувати виручені кошти для модернізації літаків ПСУ. Втім, військове відомство ще остаточно не визначило вимог до вигляду модернізованого літака — часті зміни команд зробили правонаступність переговорного процесу справою складною і невдячною. Фактично зіставлення можливостей двох ізраїльських проектів (приватної компанії Elbit Systems і державної Israel Aircraft Industries), а також пропозицій російської сторони, як очікується, завершиться через два місяці. Представники ізраїльських компаній мають з’явитися у Києві вже до 10 серпня, зустріч із росіянами відбудеться після завершення ними розробки вигляду оновленого МіГ-29.

Утім, окрім цієї проблеми, існує очевидна необхідність стикувати запропоновані проекти із новими та перспективними можливостями українського ОПК. Наприклад, пропозиції ізраїльтян стосуються переважно оновлення авіоніки з існуючим на МіГ-29 давно застарілим бортовим радаром. Тимчасом перспектива поєднання ізраїльської авіоніки мала б ураховувати й інтеграцію з новим бортовим радаром, а також із новою авіаційною ракетою «повітря — повітря» з активною голівкою самонаведення, що створюється в Україні. Як мінімум тому, що поява такої зброї на українському літаку в кілька разів підсилить винищувач. А по-друге, вже зараз є держави, готові вкласти кошти у просування цього проекту на рівні його створення. У цьому випадку не зовсім ясно, який бортовий радар (зокрема й неросійського походження) міг би використовуватися для українського літака. А також немає достовірної відповіді на запитання, чи могла б ізраїльська сторона допомогти в такому проекті. Свого часу Росія піддражнювала наміром передати виробництво нового радара «Жук-МЕ», але до справи так і не дійшло. Тому, з огляду на те, що українська авіаракета буде прямим конкурентом російського виробу РВВ-АЕ, нема рації розраховувати на російський бортовий радар. Спеціалісти вважають: за певних умов технології його виробництва могли б поставити ізраїльтяни або французи.

Якщо говорити про проекти утилізації боєприпасів та оснащення української армії засобами зв’язку, то вони видаються більш зрозумілими, ніж авіаційні. Ще раніше ізраїльська корпорація EMI висловлювала готовність узяти участь в утилізації боєприпасів новобогданівських складів, де в травні 2004 р. сталися несанкціоновані вибухи. Ізраїльська сторона готова запропонувати технології застосування спеціальної піни, яка при підриві локалізує ділянку вибуху. На думку радника міністра оборони генерала Олександра Стеценка, такі технології можуть стати в пригоді при вирішенні проблеми боєприпасної загрози в Україні. Причому він вважає, що взаємодія має організовуватися через створення спільного підприємства, яке могло б узяти на себе й відповідальність за проведення робіт.

Нарешті, проект зі зв’язку передбачає на першому етапі оснащення одного батальйону засобами зв’язку ізраїльської компанії Tadiran Communications. Такий проект на умовах «збройової квоти» (тобто коли Міністерство оборони передає компанії виведену з бойового складу зброю — для продажу на зовнішньому ринку) готовий реалізувати «Укроборонсервіс». Після тестування нових засобів зв’язку на рівні одного підрозділу в рамках тендера українське військове керівництво вирішить, засоби зв’язку чийого виробництва взяти на озброєння. Сьогодні на прицілі в українських військових три іноземні компанії: ізраїльський Tadiran, італійський Marconi й американський Harris. Утім, це вже не перший тендер зі зв’язку — перший конкурс було розпочато ще торік, проте знову ж таки через відсутність наступності в української влади тендер буде організовано наново. Це підтвердив український міністр оборони під час перебування в Ізраїлі.

На думку експертів, переваги на тендері матимуть компанії, що максимально задіють у запропонованих проектах вітчизняну промисловість, а також підуть на часткову або повну передачу технологій виробництва. Згідно з останніми даними, сьогодні Tadiran і Marconi готові до такого співробітництва, зокрема на складання цифрових станцій на одному з київських військових заводів.

Під час переговорів із керівництвом ізраїльських компаній міністр оборони України наголошував на дуже важливій умові реалізації спільних проектів — на основі офсетних, або компенсаційних схем. Роботи з модернізації військової техніки мають виконуватися на вітчизняних авіапідприємствах, із переданням їм відповідних технологій. За словами А.Гриценка, ізраїльські компанії готові піти на реалізацію дуже привабливих для України офсетних угод. Хоча, вочевидь, на швидке ухвалення рішення поки що розраховувати не доводиться — багато в чому починання військових гальмуються різкими змінами настроїв і намірів у вищих ешелонах української влади.