У ПОШУКАХ УКРАЇНСЬКОГО СЛІДУ

Коли минулого четверга з’явилися повідомлення про катастрофу російського літака Ту-154, навздогін їм майже в той же час полетіли дві версії того, що сталося: або літак вибухнув унаслідок терористичного акту, або провина в цьому українських підрозділів ППО.

Катастрофа російського лайнера авіакомпанії «Сибір», що слідував з Тель-Авіва в Новосибірськ, ще раз продемонструвала: в екстремальній ситуації світ починає жити за законами функціонування інформаційного простору, ігноруючи іноді інші закони — здорового глузду.

Звідси і вимушені заяви не лише міністрів і прес-секретарів, а навіть і глав держав. Нагадаємо, що після граду повідомлень інформаційних агенцій президенти України та Росії, військові яких брали участь у маневрах із бойовими стрільбами на Чорному морі, виступили зі спростованнями їхньої випадкової причетності до трагедії (щоправда, про думку українського Президента повідомив прес-секретар глави російської держави).

Оскільки навряд чи найближчі кілька днів ми почуємо інформацію про остаточні результати розслідування цієї катастрофи, можна точно говорити лише про деякі тенденції. Але й вони змушують замислитися.

До точки відліку

На цих навчаннях багато що було вперше в новій історії України. Вперше вони проводилися разом із силами Чорноморського флоту Росії. Вперше українські кораблі фрегат «Гетьман Сагайдачний» і корвет «Луцьк», а також корабель ЧФ РФ «Пытливый», оснащені зенітно-ракетними комплексами «Оса», брали участь у стрільбах по безпілотному літаку-розвіднику Ту-143, відомому як мішень «Рейс». Вперше, за повідомленнями українського військового відомства, тестувалися нова автоматизована система управління (АСУ), покликана в майбутньому стати об’єднуючим елементом для створення на базі українських Військово-повітряних сил і Військ протиповітряної оборони єдиного виду Збройних сил. А ще вперше була випробувана нова система радіолокаційного забезпечення підрозділів Зенітно-ракетних військ (вочевидь, ідеться про нову радіолокаційну станцію «Пелікан»), виготовлену недавно для українських ППО Казенним науково-виробничим об’єднанням «Іскра». А ще, за офіційною інформацією, підрозділ військ ППО освоїв новий район у місцевості зі складним географічним рельєфом, оточений пануючими висотами, що ускладнює роботу військових підрозділів Радіотехнічних і Зенітно-ракетних військ.

Стрільби комплексів ППО здійснювалися в рамках планових тактичних навчань військ ППО, запланованих на період із 28 вересня по 12 жовтня на території 31-го дослідницького центру Чорноморського флоту Росії в районі мису Опук (Крим). Як передавали інформагентства, у ході навчань проведено стрільби зенітно-ракетних комплексів С-200, С-300, С-125, комплексів «Бук», «Куб», а також оперативно-тактичними ракетами Р-300. Крім того, ураження повітряних цілей здійснювали ланки винищувачів МіГ-29. За стрільбами спостерігали делегації семи держав.

Користь спекуляцій

Першими припущення про причетність України до катастрофи літака зробили американці. Спеціалісти вважають, що США могли відстежити ситуацію на навчаннях ППО в Криму за допомогою двох американських низькоорбітальних супутників із серії Lacrosse і Improved Crystal, оскільки лише вони здійснюють моніторинг ситуації на пострадянському просторі.

Lacrosse, що мають роздільну здатність один-два метри, є всепогодними супутниками радіорозвідки з цілодобовою здатністю до дії. Останній запуск такого супутника відбувся в листопаді 1991 р. Improved Crystal — супутник фоторозвідки, що працює у видимому й інфрачервоному режимах. Останній раз такий космічний апарат був виведений у грудні 1996 р., а термін його дії близько восьми років. Можна згадати, що супутники обох серій запускаються на замовлення Центрального розвідувального управління й офісу військової розвідки США.

Саме американці 21 жовтня 1999 р. своїми супутниками відстежили пуски двох російських ракет малої дальності, які були випущені з Моздока і попали в ринок Грозного, що стало причиною численних жертв серед мирного населення міста. Показово, що міноборони Росії тоді не визнало факту пуску своїх ракет «Точка», названих на Заході SS-21.

Цікаво, що в нинішній ситуації Пентагон не заявляв категорично, що російський Ту-154, котрий впав 4 жовтня в Чорне море, збила під час навчань у Криму українська ракета від зенітно-ракетного комплексу ППО. Представники американського оборонного відомства лише зробили такі припущення, а про твердження вже подбали інформаційні агенції. Причому іноді доходило до абсурду. Так, агентство Франс прес із посиланням на нібито представника Військово-морських сил України Ігоря Ларичева передало зізнання останнього в тому, що літак збила українська ракета. І хоча потім з’ясувалося, що Ігор Ларичев є представником не ВМСУ, а російського Чорноморського флоту, прес-служба якого поспішила заявити, що представники ЧФ не виступали з офіційними коментарями того, що сталося, справу було зроблено. А саме, «слід знайшли», пресі забезпечено нові можливості для пошуку коментарів, а офіційним особам — бути втягнутими в сумнівні дебати.

Тут саме час нагадати, що пошук українського сліду відбувається не вперше. Коли світу стало відомо, що затонув «Курськ», однією з версій трагедії одразу спробували зробити українські бомбардувальники дальньої авіації Ту-22М3, які брали тоді участь у навчаннях неподалік від «Курська». А ще раніше, коли один із запусків української ракети «Зеніт-3SL» у рамках міжнародного проекту «Морський старт» закінчився невдачею і самоліквідацією ракетоносія, стрілки знову швидко перевели на українських розробників. Власне, це лише найяскравіші приклади, але так було завжди: страждає той, хто не має можливості швидко й аргументовано вивести відповідну інформацію у світову інформаційну мережу, тобто в кого національний інформпростір слабший. Із захватом слухають перші повідомлення, а результати й висновки комісій прочитають зовсім інші...

Дійсно, момент для обвинувачень дуже підходящий — можливості для захисту в Міноборони України досить обмежені. По-перше, усі ще чітко пам’ятають трагедію 1999 р., викликану ракетою «Точка», коли тактична ракета влучила в житловий будинок і загинули люди. Цей випадок сьогодні є хорошим стимулом для появи передчасних негативних висновків. Особливо на тлі нинішніх проблем армії. Приміром, підрозділи і частини військ ППО мають можливість проводити стрільби на власному полігоні лише з 1996 р. (на території України на момент розпаду СРСР не було полігонів для проведення стрільб ППО), і встигли за цей час «пропустити» близько 64% зенітно-ракетних підрозділів. Не спишеш із рахунку і постійні відключення електроенергії українським «пепеошникам», що в принципі ставить під сумнів можливість виконання цим видом ЗСУ бойових задач. І кількість годин річного нальоту льотчиків військ ППО (у середньому, 10—12 годин, порівняно із середніми 140 годинами в країнах НАТО) теж не на користь українській армії. Та й стріляють українські підрозділи ППО давно застарілими ЗРК: на озброєнні військ ППО немає навіть нових модифікацій С-300, наприклад, С-300ПМУ, а не менше 30% того, що є (С-300П і С-300В1), вимагає модернізації. І якщо сусідня Росія вже збирається з 2002 р. поставити у війська нові ЗРК С-400 «Тріумф», то українські зенітники змушені орієнтуватися на С-125 і С-200 як основу національної ППО. А як інакше, якщо батарея С-300ПМУ коштує 50 млн. дол., а С-400 оцінюють у 60—70 млн. дол. А ЗС України на все озброєння майбутнього року, добре, якщо одержать 100 млн. дол. Зіставивши це з новою АСУ і новим «важким» районом навчань, хочеться відразу заявити, що збої пройшли у військових і саме вони збили літак. Якщо до цього додати, що у військовому бюджеті-2002 фінанси на бойову підготовку можуть бути урізані утричі, подумати є над чим...

Та все ж перелічене вище не може бути підставою для однозначного висновку, що саме ракета, запущена українськими військовими, уразила Ту-154.

Користь сумніву

Попри повідомлення військового відомства Ізраїлю про те, що катастрофу ізраїльські військові схильні вважати справою рук терористів (особливо ця версія набуває ваги після цитування агентством Рейтер представника авіакомпанії «Сибір», який здивований тим фактом, що літак узагалі летів над Чорним морем, оскільки його маршрут має бути іншим), більше прижилася інша версія — про те, що літак збили українські ракетники. Зі зрозумілої причини така версія не лише новіша, а й здатна самопороджувати комунікативний процес. У вигляді припущень, обвинувачень і спростувань.

Так прес-служба українського військового відомства вже через кілька годин зробила спростування, де, зокрема, було відзначено, що весь район навчань на всю дальність пуску ракет було заздалегідь перекрито, а після того як о 13.44 за московським часом в акваторії Чорного моря за 180 кілометрів на північ від міста Адлер зазнав катастрофи літак російської авіакомпанії «Сибір», силами радіолокаційної розвідки Протиповітряної оборони України і «Украероруху» було перевірено зону навчань і сусідні райони. При цьому жодне повітряне судно в район навчань не входило, сектор стрільби і дальність пуску ракет не збігаються з маршрутом польоту літака і точкою його падіння. За інформацією Міноборони, строки експлуатації всіх ракет, які залучалися до стрільби, не перевищують гарантійних, а всі вони оснащені системою самоліквідації, що спрацьовує у випадку, коли ракета не влучає в ціль чи сходить із заданої траєкторії. Крім того, пуски виконувалися на дальність, що не перевищує 30—35 кілометрів, а місце падіння і влучення в ціль кожної ракети зафіксовано засобами контролю. «Всі ракети влучили в ціль у заданому районі», — вказують українські військові.

За твердженням прес-секретаря Воєнно-Морських сил України Миколи Савченка, ракети, запущені з кораблів ВМС, не могли досягти району падіння літака. За його словами, полігон, із якого проводилися стрільби силами ВМС, знаходиться за 240 км від імовірного місця падіння, а мис Опук, де проводилися стрільби ЗРК ППО, знаходиться приблизно за 300 км від імовірного місця падіння.

Виражають сумніви в причетності військових і експерти Міноборони РФ. На їхню думку, технічні характеристики задіяного на навчаннях українських ППО комплексу С-300 не дозволяють збивати настільки віддалену ціль, оскільки відстань від полігона до місця падіння російського літака становить 320—330 км, а дальність дії ракет комплексів С-300В і С-300П не перевищує 150 км. Навіть якщо йдеться про використання комплексів С-200, що мають дальність ураження цілей близько 255 км на висотах до 40 км, якщо віддаленість літака зазначена вірно, можливість ураження її українськими комплексами ППО малоймовірна. Але, звісно, не може бути виключена абсолютно.

І хоча експерти пам’ятають, як довго з’являлися на світ результати експертизи падіння ракети «Точка» у Броварах, що не дозволяє сподіватися на швидке розслідування причин і нинішньої трагедії (а деякі експерти уже відзначили, що «чорні скриньки» Ту-154 знайти, швидше за все, не вдасться), враховуючи занадто суттєву невідповідність інформації в цій історії, поспішати з висновками вже зараз навряд чи варто.

Коментар ДТ

Радник-посланець посольства Ізраїлю в Україні Зеєв БЕН-АР’Є в інтерв’ю «Дзеркалу тижня» заявив ось що:

— Ізраїльське посольство не має своїх версій і не розробляє, бо в нас недостатньо інформації. Однак в Ізраїлі, як і раніше, беруть до уваги ті версії, що згадувалися як у заявах наших представників, так і в пресі. Відповідно до заяви нашого міністра транспорту, повністю виключається пронесення у літак якихось вибухових речовин, однак терористичний акт, як і раніше, не виключається. Розглядаються абсолютно всі припущення. Були повідомлення про можливе помилкове збиття цього літака українською ракетою. Після цього було спростування міністра оборони та заява міністра закордонних справ України, котрий підкреслив, що на даному етапі немає жодних доказів про якусь причетність ППО України до того, що сталося. Однак створено спеціальну комісію, і ведеться розслідування. Як пообіцяв Анатолій Зленко в розмові з нашою пані послом, нас повідомлять про результати роботи цієї комісії повною мірою. Міністр заявив, що Україна співробітничає в розслідуванні з усіма сторонами: і американською, й ізраїльською, і, зрозуміло, передусім російською. Вона прагне, щоб розслідування було прозорим і привело до об’єктивних результатів. Ми чекаємо результатів і, якщо перебуваємо в Україні, хочу підкреслити: ми отримуємо інформацію про те, що відбувається, й обіцянки надавати нам її і надалі від причетних до цього установ України.

Гадаю, говорити про якісь кращі версії на даному етапі дуже важко. Ізраїль направив на місце трагедії літак із рятувальною командою і корабель, який займатиметься витягуванням із моря пасажирів. Хоча шанси виявити когось живим, на жаль, йдуть до нуля. Що стосується можливості отримати якусь інформацію від іноземних спостерігачів, які брали участь у проведенні навчань у Криму, то ми з ними не зв’язувалися. Я особисто не вважаю спостерігачів джерелом інформації. Адже спостерігачі за ракетами не летять, навряд чи від них можна отримати додаткову інформацію.

— Якими будуть дії Ізраїлю, коли виявиться, що Україна якимось чином причетна до цієї катастрофи? Я ще раз повторюю, поки жодних офіційних свідчень на користь такої версії причин аварії немає. Та коли дотримувати модальності і говорити гіпотетично, то з жалем нагадаю, що трагічні помилки подібного типу траплялися й у минулому. Однак помилки жодною мірою не можуть розцінюватися як акт агресії чи недружній акт.

— Навіть коли раптом з’ясується, що це була помилка українських військових, то ми, безумовно, візьмемо участь у розслідуванні і, гадаю, навіть запропонуємо свою допомогу для створення системи, за якої подібне не зможе повторитися.

Редакція також звернулася по коментар до президента Центру ім.Олександра Разумкова Анатолія Гриценка. Його думка така:

Анатолій ГРИЦЕНКО, президент Центру досліджень Олександра Разумкова

Я впевнений у тому, що в максимально швидкому розслідуванні причин катастрофи літака зацікавлені всі сторони, безумовно, окрім винуватців трагедії. Трагедія забрала життя багатьох десятків людей, постраждали інтереси Росії й Ізраїлю, тому ці дві країни зроблять усе можливе, аби виявити причини того, що сталося. На карту поставлено імідж України і її військових, які нарешті отримали можливість провести масштабні навчання військ ППО. Тому наша країна мусить максимально сприяти проведенню розслідування.

Водночас катастрофа літака сталася в регіоні, який незабаром може перетворитися на театр воєнних дій. Тому в розслідуванні НП зацікавлені десятки інших держав. Сполучені Штати, їхні союзники з НАТО, а також країни, які різною мірою сприяють організації майбутньої військової кампанії США, повинні отримати відповідь на запитання: це був терористичний акт з метою похитнути єдність антитерористичної коаліції чи йдеться про трагічний збіг обставин і/або злочинну халатність організаторів військових навчань у Криму? Дуже багато залежить від відповіді на це запитання, причому відповіді переконливої і максимально швидкої.

Якщо це терористичний акт, якому не змогли запобігти спецслужби й органи безпеки аеропортів Ізраїлю, які працюють, як ніде у світі, відповідально та жорстко, то це означає, що профілактичні заходи, яких вжито світом для запобігання тероризму після 11 вересня, виявилися недостатніми й неефективними. У такому разі, в міру загострення ситуації в Центральній Азії, слід очікувати нових подібних ударів із тяжкими наслідками. Під тиском обставин можуть похитнутися позиції окремих країн, що приєдналися до коаліції на чолі зі США. Принаймні істерія у Верховній Раді почалася вже через годину після трагедії — звучали заклики переглянути ухвалене РНБО рішення про надання США повітряного коридору, оголосити Україну нейтральною державою, негайно викликати в сесійний зал Президента тощо.

Коли буде доведено, що причиною катастрофи стало входження літака в заборонений для польотів район військових навчань і його справді збила ракета ППО України, то світ у цілому зможе полегшено зітхнути. Однак проблеми виникнуть у Росії й України.

Якщо керівництво нашого Міноборони твердо впевнене у своїй непричетності до того, що сталося, —потрібно викласти на стіл стовідсоткові докази, підкріплені засобами об’єктивного контролю за польотом ракет, і тим самим зняти з України навіть тінь підозри. Уряду України слід терміново звернутися до США, Туреччини, інших країн, які вели спостереження за навчаннями, з проханням надати наявну в них інформацію, отриману із супутників чи інших технічних засобів розвідки. Після випадку в Броварах просто заяв і заперечень, навіть із вуст міністра, вже недостатньо — люди не вірять, і мають на це підстави. Не менше підстав не вірити своїм керівникам мають і російські громадяни — вони ще пам’ятають поведінку свого Міноборони після загибелі АПЧ «Курськ».

Якщо ж усе-таки винні наші військові, то, хоч як це тяжко, слід негайно визнати вину, надати необхідну допомогу жертвам і головне — зробити все можливе, щоб не траплялося таких випадків у майбутньому. Зрозуміло, за такого розкладу багато хто втратить свої посади, але це дрібниця порівняно з негативними наслідками у тому разі, якщо це зробили ми і продовжуватимемо приховувати справжні причини.