Цю пісню не задушиш, не уб’єш?

— Навіщо ви продали мій телевізор?! — збунтувався Єпішко....

— Щоб ти робив своє життя, а не дивився на чужі, — переконливо відповідав Звягін.

Михайло Веллер. «Що таке не щастить і як із ним боротися»

Ще одна проросійська обіцянка кандидата від влади, із серйозним виглядом подана телеведеними, — і почне здаватися, що насправді ми вибиратимемо не президента України, а президента Криму. Десятиліття тому. Російська мова — державна, громадянство — подвійне, головний ворог — український націоналізм, НАТО — геть, із Росією — навіки, зокрема й із допомогою моста дружби через Керченську затоку. Залишилося пообіцяти пенсії в рублях (у перспективі формування ЄЕП — цілком!) — і програму Ю.Мєшкова можна буде вважати відродженою. Юрій Олександрович також до останнього не говорив, хто та як усе це втілюватиме в життя. Мєшков вчинив вельми дотепно: привіз собі уряд із Москви. Але в обозі виявилося чимало заповзятливого народу. Професії «білякремлівський політтехнолог» тоді не було. Вони називалися позаштатні радники та спеціалізувалися на створенні позаштатних ситуацій. Приміром, видача вкладишів у паспорти з наданням російського громадянства чи спроба «демократизації» парламенту шляхом його розгону. У результаті в Білокам’яну спочатку ретирувався екс-прем’єр Сабуров, а потім і екс-президент Мєшков попросив у Лужкова політичного притулку. Від усіх повноважень автономії залишився гімн, герб і прапор. Усе інше визначає центр.

Після стількох років ловити виборця згаданими вище обіцянками — це кримські політики вже стали сприймати як моветон. Ні, є дві-три політичні сили, для яких друга державна, союз з Росією тощо є програмними та традиційними гаслами, — це комуністи й проросійські організації. Але з кожним роком за них у Криму дедалі менше голосують і їм доводиться шукати щось нове, аби розширити електоральну базу. Але про подвійне громадянство навіть вони вже не згадують — хто хотів, свого часу його мав: пенсію військову було вигідніше отримувати в Росії, дітей навчати в московських вузах чи бізнес того вимагав. Але з 2002 року в Росії набрав чинності новий закон про громадянство. Він припускає подвійне громадянство, але не все так просто. Громадянин РФ має право одержати громадянство ще певної країни, не рахуючи російське. А от іноземець, котрий побажав стати громадянином Росії, спочатку має відмовитися від громадянства, яке вже має. Якщо інше, говорить закон, не передбачено Міжнародною угодою. Проте виборці законів не читають, вони дивляться телевізор. І саме цим можна пояснити останній приріст рейтингу кандидата від влади, який політтехнологи приписують зокрема й обіцянкам про подвійне громадянство.

Напевно, у команди кандидата від влади було зовсім сутужно з ідеями, тому що суперпроект будівництва моста через Керченську затоку був нещадно відпрацьований Леонідом Грачем під час парламентських виборів і тоді ж безславно похований, причому з різкою критикою з боку Президента. Мовляв, Гітлеру та Сталіну не вдалося там міст побудувати, а Грач збирається! Але технологів знову потягнуло до Керчі. В.Янукович відкрив тролейбусну лінію, яку потім довго доробляли, й залізничну переправу, яка не діє, — урочисті пуски були технічними. Але по телевізору про це не сказали.

Якби тільки цим обмежилися кримські теми в напрацюваннях технологів, можна було б спати спокійно. Хоча прикро — ну скільки ж можна повертати людей у минуле! Але з нього дедалі нав’язливіше витягують атмосферу недовіри, підозрілості, ворожості й чекання небезпеки з боку «ісламських екстремістів», котрі тепер усі без винятку — терористи. Що поробиш, саме такий досвід російські технологи здобули за це десятиліття. І цю пісню, воістину, не задушиш, не уб’єш. Вона сама кого хочеш — і те, й інше. Найзавзятіший у викладі версій за участі «нехороших» кримських татар — директор російського Інституту політичних досліджень Сергій Марков. Ще навесні, коли в Криму загострилося протистояння репатріантів і влади (у зв’язку з наділенням землею в приморських селищах), затьмарене провокаційним нападом на журналістів і різаниною в сімферопольському барі, С.Марков передрікав, що в момент виборів безладдя з Криму перенесеться в Київ, і адміністрацію Президента штурмуватимуть саме загони кримських татар. Недавно російський політолог урізноманітнив думку: в акціях протесту опозиції в столиці візьмуть участь «уніати», кримські татари та студентські організації. І ось останній розклад російського політолога: із боку Ющенка «на прю» вийдуть загони «Батьківщини», УНА-УНСО, кримські татари та студенти організації «Пора». Проти них, пророкує Марков, виступлять «організовані загони» просто шахтарів, болільників «Шахтаря», причому солідарно з фанатами «Динамо». Переможе Янукович. Марення?

Не знаю. Нічого нереального в тому, що, приміром, під час мирної багатотисячної акції протесту в разі фальсифікації результатів виборів хтось спробує спровокувати бойню, я не бачу. Ким вони виявляться за офіційною версією? Погодьтеся, одне діло студенти, а зовсім інше — члени певної ісламської організації. От, скажімо, Хізб ут-Тахрір — Партія визволення, котра бореться за створення всесвітнього халіфату та проповідує ідеї ісламу шляхом джихаду. У багатьох країнах світу діяльність Хізб ут-Тахрір заборонено, а в Росії, Узбекистані, Таджикистані, Киргизії партія вважається терористичною. В Україні про неї донедавна знали лише з закордонних новин: у згаданих країнах членів цієї організації присуджують до серйозних термінів ув’язнення, часто — лише за саму приналежність до неї. Але наприкінці серпня лідер Меджлісу Мустафа Джемілєв на зустрічі з американськими сенаторами повідомив: у Криму є угруповання «так званих «ваххабітів» і Хізб ут-Тахрір». Більше того, сказав Джемілєв, «Комітет у справах релігій АРК підтримує ці угруповання та стимулює створення таких релігійних організацій, котрі не підпорядковуються Духовному управлінню мусульман Криму, яке обирається на з’їзді мусульман Криму. Крім того, вони навіть підтримують ідею створення паралельного Муфтияту», — цитує голову Меджлісу його прес-служба.

Заяву Джемілєва саме час було назвати сенсацією: до цього у відповідь на обвинувачення політичних опонентів (особливо Л.Грача), а також безліч публікацій і телесюжетів російських ЗМІ (більшість із них таки можна визнати маячнею) Меджліс відхиляв навіть саму можливість появи в Криму екстремістських ісламських організацій: для кримських татар це не традиційно. І СБУ була з Меджлісом солідарна — немає таких на півострові. Потім з’явилося звернення Муфтияту до одновірців: Хізб ут-Тахрір у всьому ісламському світі визнано злочинною й її заборонено, у Криму її прибічники намагаються розколоти кримськотатарський народ, «ми не маємо нічого спільного ані з хізбами, ані з ваххабітами, ані з іншими радикальними течіями. Немає місця імамам, котрі носять ідеї Хізба». Проте на заяву Джемілєва та ДУМК, що набула широкого розголосу, не відреагували ані влада автономії, ані правоохоронні органи. Як видалося, Президент країни також був не в курсі. На запитання про діяльність у Криму нетрадиційних ісламських організацій і про те, чи не несуть вони загрозу, Л.Кучма відповів: «Мустафі, напевно, видніше. Бажаючих внести розкол серед кримських татар достатньо». Але обіцяв, що влада буде уважно відстежувати ситуацію. Наступний коментар М.Джемілєва змусив замислитися. Звинувативши журналістів у неправильному тлумаченні його слів, він повідомив: «Із боку нетрадиційних форм ісламу поки що якихось екстремістських дій не було. Але те, що вони перебувають у різноманітних сектах і не підпорядковані муфтію, звісно, викликає нашу стурбованість».

В останній тиждень відбувається щось неймовірне: попри сталу думку про те, що Хізб ут-Тахрір — організація глибоко законспірована, де соратники знають лише членів свого осередку, на жителів Криму просто обрушився вал інформації від членів партії. Яка конспірація — вони охоче й навіть ініціативно йдуть у прямий телеефір! Неважко вгадати, якою буде реакція Меджлісу й Муфтияту Криму. Випадково чи ні, що ця дискусія розгортається саме напередодні виборів, — покажуть події. Так, Хізб ут-Тахрір у нас не оголошено поза законом і не визнано терористичною організацією. У нас узагалі, здається, такого списку немає. Зате є в Росії.

Тим часом уже чергові вихідні з піснями й танцями зведені агіткультбригади на міських площах країни закликали нас «бути пильними». А що сталося? 40 днів трагедії в Беслані. У зв’язку з цим Рада міністрів Криму, разом з організаціями Української спілки ветеранів Афганістану, НДП, Міжнародним Союзом організації ветеранів локальних війн і воєнних конфліктів «Бойове братерство без кордонів», провела акцію «Ми за мир, проти війни й терору». Крім інших гостей виступив екс-президент Інгушетії Руслан Аушев. «Він нагадав, — повідомляє «Крымская линия», що й у Криму за певних обставин ситуація може вийти з-під контролю». «Крим не однорідний, тут також є свої закладені «міни», головне, аби не було конфліктів, а особливо з сусідньою Росією», — сказав Аушев.

Головне дійство акції — концерти. І звісно — агітація. «У міському Палаці корабелів з аншлагом пройшов концерт російського державного ансамблю військово-десантних військ «Голубые береты», — повідомляє прес-служба РМ автономії. — Кримський прем’єр прибув у Керч не голіруч. По-перше, він повідомив городянам радісну звістку, що за дорученням прем’єр-міністра України В.Януковича повністю погашено заборгованість по зарплаті ЗАТ «Керченський вапняк» і ВАТ «Камиш-Бурунський залізорудний комбінат» — це 2 млн. 400 тис. гривень, які буде виплачено людям у найближчі дні в повному обсязі. А юним жителям Керчі за дорученням Віктора Януковича в рамках акції «Діти — наше майбутнє» Сергій Куніцин передав 350 футбольних м’ячів». Ви гадаєте, когось збентежило, що все — в одну купу: поминання, боротьба з тероризмом, чудове погашення урядом боргів приватизованого донецькими товаришами комбінату та м’ячі від Януковича?!

Ні, я здається, даремно образила Мєшкова. Десять років тому такого не було. Напевно, ми заслуговуємо на таке телебачення.