АвторАнатолій ГриценкоМіністр оборони України 2005-2007, голова парламентського Комітету національної безпеки і оборони 2007-2012, доцент Києво-Могилянської академії.
«Знаєте, на якій думці я себе впіймала після того, як всю ніч стежила за трансляцією подій в Америці по CNN?..
Насправді кожну людину, котра відчуває і мислить, атака на Америку змусила до болю чітко зрозуміти: де горе, а де суєта. Що є сила і що є слабкість. Де наші, а де не наші. І це, останнє, переконало нас, що не лише весь світ є скляним будинком. Світ кожного з нас нічим від нього не відрізняється, і не можна, живучи в скляних будинках, кидатися камінням. Американська трагедія, поза сумнівом, зробить світ сильнішим, пильнішим і принциповішим. Але, можливо, вона зробить його добрішим і справедливішим, менш егоїстичним і однозначним. Світ, розділений на білих і чорних, багатих і бідних, вільних і пригноблених, поділився на тих, хто хоче, аби жили всі, і на тих, хто цього не хоче.
Хто переможе? Як ми дійшли до цієї точки? Що буде далі? Про це та багато іншого сьогодні говорять експерти й автори «ДТ».
Терористичні акти в США, попри їх несподіваність (щодо конкретного часу, місця та об’єктів нападу), були прогнозованою відповіддю на міжнародну політику цієї країни. Просуваючи демократичні цінності та свої власні інтереси, Сполучені Штати переважно діють досить жорстко й рішуче, із використанням силових методів як у складі коаліцій, так і одноосібно, як із легітимним мандатом ООН, так і за рішенням власного уряду. Об’єктивно це не могло не породити настроїв невдоволення, тож як лідер світового співтовариства США нажили собі багато ворогів. Як одну з можливих загроз своїй національній безпеці США серйозно аналізували імовірність проведення подібних терактів. І однаково не змогли їх попередити...
Аби зрозуміти, з чим 11 вересня зіштовхнулися США й увесь цивілізований світ, і прогнозувати можливі наслідки, спробуємо виділити характерні риси цього терористичного акту. Безумовно, час для глибокого аналізу ще не настав, але багато що є очевидним уже сьогодні.
По-перше, жахливий (своєю продуманістю, жорстокістю й наслідками) терористичний акт скоєно не в Ізраїлі, Іспанії, Північній Ірландії, Туреччині чи Росії, а в Сполучених Штатах — державі, яку вважають світовим лідером, яка має найбільший економічний і військовий потенціал, відіграє ключову роль у світових фінансових організаціях і вершить долі народів світу. Після 11 вересня 2001 р. всім стало ясно: якщо цього не змогли попередити американці, то ніхто інший, жодна країна світу неспроможна власними силами поставити заслін загрозі такого тероризму. Від розмов про важливість міжнародного співробітництва в сфері безпеки потрібно переходити до практичних кроків. Перед лицем таких загроз (а тероризм — лише одна з них, є ще й інші) повинні об’єднати зусилля всі цивілізовані країни; при цьому їхні конфліктні інтереси в економічній, політичній, інших сферах повинні відійти на другий план — іншого шляху просто немає.
По-друге, на відміну від попередніх нападів терористів на американські об’єкти за межами США (їхні посольства в Кенії і Танзанії, військовий корабель у Ємені, казарми морських піхотинців у Бейруті), цього разу атаковано об’єкти безпосередньо на американській території. Організатори теракту поставили за мету довести Америці, що її можна «дістати» й на її власній території — і довели. Населення США, що ніколи не бачило війни на вулицях своїх міст, уперше безпосередньо відчуло весь її жах, країна була шокована, державні органи й окремі сфери життєдіяльності — на певний час паралізовані. «America under attack» — цей напис на телеекранах після «чорного вівторка» запам’ятав увесь світ. Уряд США сприйняв теракт саме як акт агресії — на Америку скоєно напад іззовні. Це означає, що США можуть у відповідь завдати (і безсумнівно завдадуть) удару по агресорові з метою самооборони, спираючись не тільки на положення власної Стратегії національної безпеки, а й на статтю 51 Статуту ООН, яка надає таке право кожній державі у випадку агресії проти неї. Крім того, уперше за 52 роки з часу створення НАТО може бути задіяна стаття 5 Вашингтонського договору 1949 р.: уже наступного дня після теракту, у середу, 18 країн — союзників США за НАТО виступили з солідарною позицією — вони висловили готовність надати необхідну допомогу, сприйнявши акт нападу на Сполучені Штат як напад на альянс загалом. Багато хто заговорив про швидку ескалацію військового конфлікту…
По-третє, терористи на практиці підтвердили можливість нанесення сильнішому супротивнику ефективного асиметричного удару. Їм не знадобилися сучасні воєнні технології, високоточна зброя, дорогі засоби її доставки, складні системи наведення, доступні обмеженій кількості армій світу. Очевидно, терористи обійшлися навіть без вогнепальної зброї: цілком вистачило ножів, газового балончика, інших підручних засобів і фізичної сили нападників (точну картину подій можна буде відтворити після завершення розслідування).
Світ побачив також, що невеличка група людей (тактична ланка) спроможна на дії, наслідки яких (за ефективністю впливу на супротивника) виходять на стратегічний і навіть геостратегічний рівень, не маючи при цьому тисяч танків, десятків дивізій, авіаносців і не пересуваючи з року в рік на штабних картах прапорці неіснуючих фронтів.
По-четверте, поховавши під уламками зруйнованих будинків тисячі невинних людей, терористи завдали удару по найдорожчому — по цінностях американської нації. На відміну від багатьох інших держав, США винятково високо цінує життя власних громадян. Особливо вагомим для населення (і відповідно, для політиків) це стало після війни у В’єтнамі. Характерний приклад: 1993 р., під тиском громадськості, США були змушені згорнути військову операцію в Сомалі після того, як телекомпанія CNN «доставила» у кожну американську оселю моторошні кадри загиблих спецназівців, тіла яких тубільці з тріумфом волочили вулицями Могадішо. До речі, перш ніж вивести війська, США завдали по супротивнику удар відплати, у результаті якого було знищено, як мінімум, кілька десятків сомалійців за кожного вбитого американця. Знаменно, що, за усталеною традицією, особисто президент або віце-президент США зустрічають на авіабазі під Вашингтоном літаки з тілами американських військових, полеглих за кордоном. Це ще одне підтвердження високої ціни людського життя в США й високої відповідальності уряду за загибель своїх громадян. На цьому тлі зрозумілим стає підступність задуму терористичної операції: адже на завершальному етапі її можна було зупинити лише одним шляхом — змусити американських військових льотчиків (чи обслугу ППО) збивати американські ж цивільні лайнери, тобто свідомо вбивати сотні ні в чому не винних громадян своєї ж країни. Приймати, а тим паче реалізувати такі рішення неймовірно важко (особливо після того, як декілька років тому американці помилково збили цивільний лайнер у Перській затоці). Немає сумніву в тому, що 11 вересня Америка зіштовхнулася аж ніяк не з малоосвіченими дилетантами (мова не про виконавців), а з потужною силою, яка розуміється на стратегії, знає історію та менталітет американського суспільства. Проблема (тепер уже для терористів) полягає в тому, що вони «перестаралися», і через це можуть одержати зовсім не той ефект, на який розраховували: удар такої сили, загибель такої кількості людей не роз’єднає, а навпаки — згуртує американську націю навколо її уряду, всі внутрішні проблеми й суперечності відійдуть на другий план.
По-п’яте, теракти було ретельно сплановані з політичної й військової точок зору й досить ефективно реалізовані. Удари наносились не просто по рядових об’єктах на американській території; атаковані Вашингтон і Нью-Йорк — адміністративна й фінансова столиці США. Цілями обрано об’єкти виняткової важливості: Пентагон, що уособлює найпотужнішу армію світу; висотні будинки Світового торговельного центру, де розташовувалися офіси найбільших американських компаній і банків, а також резиденція президента США (удар по цій цілі вдалося попередити). Організатори операції добре знайомі з недоліками внутрішньої безпеки країни: відсутністю паспортного контролю та більш-менш серйозного огляду на внутрішніх авіарейсах (у багатьох аеропортах США реєстрація пасажирів і багажу здійснюється на вулиці, безпосередньо на зупинках таксі), а також безтурботністю пілотів: на багатьох рейсах у відкриту пілотську кабіну може безперешкодно зайти будь-який пасажир. Знати ці нюанси могли люди, що живуть у США або не раз там бували. Підготовка такої складної операції мала тривати як мінімум декілька тижнів, а скоріше — декілька місяців; у ній брали участь десятки людей (що проживали як у США, так і в інших країнах); відбувався інтенсивний інформаційний обмін (власне на території США й через міжнародні канали зв’язку); добиралися кваліфіковані виконавці, зокрема досвідчені пілоти (на думку фахівців, виконати подібне завдання в екстремальних умовах спроможні лише сертифіковані льотчики із загальним нальотом хоча б 100—150 годин); проводилася підготовка їх до спільних скоординованих дій, у прив’язці до місця, часу тощо. І за весь цей період ні організатори, ні виконавці теракту жодного разу не потрапили в поле зору жодної з американських спецслужб! Це свідчить не тільки про трагічну, за своїми наслідками, недоробку спецслужб, а й, безумовно, про високий рівень організації та професіоналізм терористів.
Нарешті, не можна не звернути увагу на ще одну обставину — виконавцями операції були терористи, які чітко усвідомлювали, що самі вони загинуть. Це не психічно хворі люди й не камікадзе-жертви, зомбовані кимось (чимось) безпосередньо в день проведення теракту. Йдеться про людей із більш аніж стійкою психікою, глибоко мотивованих і спроможних зберігати холоднокровність протягом тривалого періоду, принаймні — порівнянного з часом підготовки операції. Вони вирушили на той світ, залишивши після себе тисячі трупів, шок і сум’яття в серцях сотень мільйонів, до речі, не висунувши при цьому ніяких політичних вимог і не намагаючись домогтися їх виконання. Деякі фахівці заговорили про новий вид тероризму, відмінний від «традиційного політичного», із яким уже зіштовхувалося багато країн (Росія — у Будьонновську). Характерною рисою такого тероризму вважаються: готовність загинути в якомусь символічному акті розплати, викликати в якнайбільшої кількості людей шок і страх, причому сам акт терору для таких камікадзе — це вже успіх, інших цілей може й не бути. Важко стверджувати, чи це дійсно новий вид тероризму, чи йдеться про «традиційний» тероризм із наступним оприлюдненням цілей і намірів. Важливо інше: свідомо йдучи на загибель і вбиваючи при цьому тисячі людей, камікадзе можуть убити й мільйони. Для цього їм досить було у вівторок прихопити з собою в літак і розпорошити кілька ємностей із вірусом небезпечної хвороби — тієї самої біологічної зброї, яку називають зброєю масового знищення, цілком доступної для бідних країн. Тієї самої, виробництво, збереження й переміщення якої контролювати значно складніше, ніж зброї ядерної. Тієї самої, із наслідками застосування якої не в змозі справитися навіть США, у чому вони не раз переконувалися, проводячи останніми роками імітаційні навчання. І це лиш одна із можливих й цілком реальних загроз, локалізувати які власними силами не під силу жодній державі світу. Є й інші. Висновок очевидний: світове співтовариство повинно спільно розробити системні підходи для попередження таких дій; день 11 вересня має стати точкою відліку, моментом істини, якісним зрушенням у світовій свідомості.
Як можуть далі розвиватися події? Значною мірою це залежатиме від позиції і практичних дій уряду США. Світ не побачить зміщення американської зовнішньої політики в бік «ізоляціонізму», як не почує він і відмови Дж.Буша від планів створення НПРО. Радше навпаки — США проводитимуть ще активнішу зовнішню політику, проводитимуть її демонстративно, підкреслюючи цим власне лідерство й неможливість для будь-кого диктувати США умови. Така реакція американського характеру на великі потрясіння. Економічні втрати буде відновлено досить швидко; економіка США досить міцна.
Не слід малювати апокаліпсичні сценарії на зразок «регіональної війни», «третьої світової війни» чи «кінця цивілізації». Війни не буде, ні регіональної, ні, тим паче, — світової. У світі немає держави-камікадзе, яка зважилася б виступити проти всього цивілізованого співтовариства на тлі того, що відбулося 11 вересня.
Найімовірніше, за терористичним актом стоїть не держава, а неурядова (непідконтрольна уряду) структура. Справжні організатори не заявлятимуть про свою відповідальність за теракт відкрито — це був би останній день існування такої організації. Але винних знайдуть, у цьому практично немає сумнівів. Дуже важливо, щоб удар відплати не було нанесено до того моменту. Удар США по помилковій цілі, без стовідсоткових доказів вини, мав би зворотний ефект: осуд, розкол світового співтовариства, новий виток насильства й терору. Обставини підштовхують Дж.Буша до натискання кнопки...
Світ із розумінням сприйме удар відплати по таборах підготовки бойовиків на території держави, що забезпечує їм «дах», так само як і міжнародну ізоляцію цієї держави. Дж.Буш уже заявив, що не проводитиме межу між виконавцями теракту й урядами, що дають притулок терористам, і це дуже серйозне попередження. Імовірно, це буде удар коаліції за участю (у тій чи іншій формі) союзників за НАТО. Принаймні участь у військовій операції Великобританії не викликає сумнівів.
Очевидно, уже найближчим часом посилиться тиск із боку США й інших країн Заходу на Палестину, Пакистан, Іран, Ірак, які різною мірою підтримують воєнізовані формування на території інших держав, або відверто симпатизують їм, або неспроможні контролювати підпорядковані структури. Можуть бути використані дипломатичні, політичні, економічні, а в окремих випадках — і силові механізми.
Спецслужби США та їхніх союзників почнуть (якщо вже не почали) неоголошену війну зі структурами, які мають хоча б теоретичний стосунок до організації теракту; їм перекриють канали надходження коштів і зброї, фізично винищуватимуть їхніх лідерів, без зайвого афішування в ЗМІ. При цьому можливі нові спалахи насильства й тероризму у відповідь.
Успіх на шляху консолідації зусиль у боротьбі з тероризмом значною мірою залежатимете від позиції Росії, Ізраїлю і Туреччини. Ці країни можуть скористатися тимчасовою слабкістю та збентеженням США, загальним настроєм у світі, щоб хутенько «повиконувати» власні тактичні завдання, організувавши серію рейдів проти чеченців, палестинців і курдів, відповідно. Але ці самі три країни можуть втриматися від спокуси і цим створити передумови для якісно нового співробітництва в боротьбі з загрозою тероризму, спільно зі США й іншими партнерами, у розрахунку на тривалу перспективу. Як вони діятимуть, буде видно в найближчі тиждень-два.
І останнє. Вважаю, що світові ЗМІ будуть змушені переглянути етичні стандарти журналістики. На мою думку, журналісти, поважаючи себе, не зможуть і не братимуть, як це було раніше, інтерв’ю в Басаєва, бен Ладена та інших, а головні телеканали їх не транслюватимуть. Єдиним безпечним місцем таких терористів залишиться глибока печера — де-небудь у горах, подалі від людських стежин. Занадто серйозне потрясіння ми всі пережили, і багато що тепер повинно сприйматися інакше, через призму 11 вересня.
Підтримати
Стежити у Телеграмі
Увійти за допомогою Facebook
Увійти за допомогою Twitter
Увійти за допомогою Google