ТЕЛЕсеріал з елементами абсурду

У четвер, 27 жовтня, після півторамісячної перерви крісло президента НТКУ нарешті знайшло нового хазяїна. Ним став Віталій Докаленко, який очолював до призначення телеканал «Тоніс». За весь цей час у багатьох могло скластися враження, що президент країни визначається не з керівником державного телевізійного каналу, а як мінімум з енергетичним віце-прем’єром. Та, з другого боку, напередодні виборів ціна на інформацію реально спроможна стати не нижчою, ніж на енергоносії.

Історія з призначенням нового президента НТКУ справді була схожа на якийсь часом дивний, а часом навіть абсурдний серіал. Від дня звільнення Тараса Стецьківа від Ющенка чекали призначення, яке мало продемонструвати, чи є в керівництва країни політична воля продовжувати те, що розпочала команда Стецьківа, а саме — реформування державного каналу в суспільний.

Головне, що вдалося цій команді — забезпечити незалежність редакційної політики першого каналу від чиновників і політиків. До її активу варто записати те, що рейтинги каналу істотно зросли, і з другої десятки УТ-1 різко перескочив на шосте місце. Помітно підвищилися рейтинги й новин.

Також ця команда працювала й над концепцією створення суспільного телебачення. Ця концепція для початку припускала оптимізацію роботи на каналі, зокрема й скорочення певної кількості посад. Передусім тих, які було легко замінити.

Такі плани сподобалися далеко не всім, і відразу ж після відставки Стецьківа на каналі почали відбуватися дуже бурхливі події. Профспілки спочатку оголосили недовіру віце-президенту Шевченку від імені трудового колективу, а потім навіть улаштували вибори свого кандидата на посаду президента НТКУ.

Із сімки кандидатів вибрали «найдостойнішого» — Євгена Каленського, людину, яка до приходу Стецьківа на канал була віце-президентом і курирувала фінансові питання. Цією справою він займався в НТКУ в період розквіту темників і тіньових схем фінансування каналу, і, як кажуть, непогано в цьому почувався. Профспілки збиралися представити свого кандидата на Банковій.

Проте нинішній хазяїн секретаріату на цій вулиці Олег Рибачук оголосив про «нові правила» призначення президента НТКУ. Новоспечений держсекретар оголосив, що перемагатимуть не прізвища, а концепції створення суспільного мовлення. Мовляв, хто подасть кращу концепцію, той і займе вакантне крісло. Тоді ж Олег Рибачук відповідально заявив про головне рішення — суспільному телебаченню в Україні бути.

Згідно з цією логікою, головна конкуренція мала бути між двома кандидатами — Андрієм Шевченком й Олександром Ткаченком, адже лише вони представили громадськості й поклали на стіл Віктору Ющенку докладні концепції. Однак претендентів на пост президента НТКУ однаково залишалося більше.

Далі в медіа повсякчас з’являлися чутки про те, що президент із дня на день уже визначиться з главою НТКУ, але Ющенко через невідомі широкій громадськості причини не поспішав.

У цей час саме стався скандал із
«урізанням» утричі руками НТКУ президентського інтерв’ю чотирьом каналам. Нині не так важливо, чому це відбулось, але, точно, скандал істотно зменшив шанси Андрія Шевченка очолити компанію. Згідно з логікою, це додавало очок Ткаченку, але, як кажуть, президент так і не зміг вибачити відомому телеменеджеру те, що той свого часу фактично кинув відставного прем’єр-міністра Ющенка, хоч до цього значився в його радниках.

І поки Ющенко визначався зі своїми емоціями й симпатіями, бурхливу діяльність у питаннях кадрових призначень на НТКУ вирішив виявити... глава Держкомтелерадіо Іван Чиж.

Цей ветеран чиновницьких війн, якого не змела зі свого крісла навіть революційна хвиля і котрий встояв у відкритому протистоянні з Миколою Томенком, раптом почав підписувати укази про призначення керівництва Національної телекомпанії. Саме Чиж доручив виконувати обов’язки президента НТКУ Валерію Круглову, а той відразу ж призначив віце-президентом компанії вищезгаданого Євгена Каленського. Складається враження, що призначення Круглова потрібне було саме для того, щоб дати повноваження в руки вже досить досвідченого у певних питаннях Каленського.

Весь парадокс у тому, що жодних правових підстав для таких призначень у Чижа не було. І ці його активні дії можна трактувати як перевищення службових повноважень.

Схоже, що дії Чижа й уся очевидна абсурдність подій усе-таки підштовхнули Ющенка нарешті визначитися з кандидатурою і призначити нового керівника компанії. Втім, цілком можливо, що ця пауза була пов’язана і з тим, що президент також не має повноважень призначати главу Національної телекомпанії.

Юристи кажуть, що в жодному правовому акті прямо не сказано про те, що президента НТКУ призначає глава держави. У статуті телекомпанії, затвердженому Кабміном у 2003-м, написано лише те, що це призначення відбувається відповідно до окремого положення. Однак це положення так ніде й не було виписано та затверджено.

Ще після призначення Стецьківа Ющенку дорікали в порушенні правової процедури, а останнім часом йшлося про те, щоб в окремому указі прописати право призначати президента НТКУ Спостережній раді телекомпанії. Однак, певне, із цим також вирішили почекати. Хоча слід відзначити обіцянку Ющенка, що наступних глав державної телекомпанії все-таки призначатиме Спостережна рада.

Що ж до безпосередньо нового президента НТКУ Віталія Докаленка, то його називають людиною, яка однаково віддалена від різних політичних груп і знає про телебачення практично все. Свого часу він створив першу в країні комерційну продакшн-студію і почав знімати відеоролики. Потім кілька років пропрацював разом із Ткаченком і Шевченком в проекті «Обличчя світу» і на Новому каналі.

Відразу ж після свого представлення він запропонував Андрію Шевченку разом із командою далі працювати під його керівництвом. Як каже сам Шевченко, у секретаріаті йому запропонували керувати компанією тріумвіратом Докаленко—Шевченко—Павлюк. Шевченко відмовився, мотивуючи це тим, що каналу необхідна персональна відповідальність, а не колективна безвідповідальність.

Разом з А.Шевченком ідуть і ті люди, яких називали командою Тараса Стецьківа. Заяви вже написали керівник новин В.Самохвалов, публіцистичних програм Р.Вибрановський та інші. І це найяскравіший коментар молодої та амбіційної команди з приводу позиції влади. Саме з цією командою пов’язували надії на те, що суспільне мовлення в Україні все-таки буде, і в цьому напрямі вже було зроблено чимало.

Нині глава секретаріату разом із новим президентом НТКУ повторюють, що вони також залишаються вірними цій ідеї. Та медіа активно цитують слова пана Докаленка з інтерв’ю «Телекритиці» на початку року, де він заявив таке: «От ще смішна історія: створити суспільне ТБ, яке має бути незалежним. Раніше був засіб впливу на телебачення, був свій орган. А нова влада ходитиме й проситиме власний канал, щоб вони красиво її висвітлювали. У неї не буде свого засобу мовлення, щоб донести свої думки, тим паче в нинішній складній ситуації. Давайте, нехай країна спочатку видужає, а потім, коли в населення будуть нормальні зарплати та пенсії, говоритимемо про суспільне телебачення».

Схоже, що ця позиція могла здатися близькою Віктору Ющенку та деяким людям із його оточення, які вже неодноразово демонстрували пріоритет виборчої доцільності над, по суті, історичними проектами, до яких цілком можна віднести суспільне мовлення.

Адже без цієї системи в Україні навряд чи можлива реальна, а не видима свобода слова та преси. Оскільки це поняття не може бути залежним від політичної волі однієї людини. Це цілий комплекс механізмів і противаг, спроможний устояти й після зміни влади. Одним із найважливіших елементів цього комплексу є суспільне мовлення з незалежною редакційною політикою та орієнтацією не на інтереси держави чи власника, а на інтереси громадськості.

Якщо в Україні з’явиться сильний незалежний канал, який в інформаційному мовленні та публіцистичних програмах стоятиме на цих принципах, це задаватиме тон і комерційним каналам. Подача інформації в інтересах когось іншого тоді буде цілком очевидною. Така система довела свою ефективність у багатьох демократичних країнах, але її реалізація в Україні вкотре відкладається.

Що нині робитиме на каналі Віталій Докаленко, навряд чи можна сказати точно. Він сам відверто заявив: наразі не знає, що треба змінювати й у який бік рухатися, аргументувавши це тим, що раніше навіть не дивився ввірений йому в управління канал.

Утім, з огляду на той факт, що йому вдалося практично наново створити «Тоніс», є надія, що УТ-1 і далі буде принаймні цікаво дивитися. Стосовно ж суспільного мовлення, то навіть попри його заяви з цього приводу, варто зазначити: цей глобальний проект навряд чи залежатиме від його позиції. Для його реалізації потрібно набагато більше — політична воля як влади, так і опозиції, яка теж наразі не дуже зацікавлена в проекті.

У результаті всієї цієї дуже показової історії з призначенням нового керівника НТКУ знову залишився певний присмак гіркоти, який з’являється щоразу, коли влада доводить: її декларації та обіцянки — це одне, а реальність — зовсім інше.

Хочеться також нагадати: свого часу президент Ющенко обіцяв, що на посади топ-менеджерів державних компаній приходитимуть люди, спроможні виграти відкриті та чесні конкурси. У випадку з президентом НТКУ були публічно оприлюднені навіть умови цього конкурсу. Та ні величезна увага до питання про призначення глави НТКУ з боку суспільства і журналістів, ні очікування прозорих кроків зі створення суспільного мовлення в Україні з боку європейських інституцій не змінили вже звичної практики Віктора Ющенка робити кадрові кроки, керуючись виключно власними симпатіями й нікому не відомими міркуваннями.

…Усупереч своїм обіцянкам особисто представити колективу НТКУ його нового главу, Віктор Ющенко доручив зробити це Олегу Рибачуку. Президент знову відклав візит на Перший національний, тепер до наступного тижня. Можливо, на той час Ющенко нарешті зможе сформулювати своє бачення подальшого розвитку каналу як до виборів, так і після них. Принаймні цього від нього чекають останні дев’ять місяців...