Тарифи: ігри столичного розуму

Пан Черновецький, котрий, схоже, остаточно заплутався в даних власного «лічильника» і протягом двох останніх місяців ледь не підвищив тарифи на житлово-комунальні послуги спочатку у два, потім у три, а подекуди навіть у чотири рази, благополучно відбув на моря. Тим часом у Києві хоч і не ввімкнули опалення, зате з легкої руки депутатів при столичній адміністрації дали хід роботі важливої комісії. Мета: таки уточнити «рази» можливого підвищення тарифів і озброїти повноважного главу адміністрації об’єктивною інформацією. Щоб не плутався. Є і ще одне, на наш погляд, не менш важливе завдання: нарешті до ладу пояснити обивателю чому він, власне, мусить платити більше. Щоб не нервував.

П’ять «сольдо» і до «країни дурнів»

Житель столиці, який несподівано збагатився за останні сім років, схоже, як у старій добрій казці, не донесе своїх золотих до потрібного місця — видурять дорогою. Про те, що процес цей природний і об’єктивний, довго розповідав «Дзеркалу» член тарифної комісії, начальник Головного управління з питань цінової політики столичної адміністрації Василь Яструбинський:

— Ми підняли архіви. Основних тарифів не змінювали з 1999 року. Мінімальна заробітна плата тоді становила 74 гривні, зараз — 400 грн. Середньомісячна зарплата по Києву була 302 грн., а наприкінці цього року цей показник має всі шанси дотягти до 2 тис. грн. Тепер візьмімо мінімальний розмір пенсій: 1999 року він становив 81 грн., 2006-го — майже 546 грн. Є ще один показник, який свідчить про те, що грошова маса у киян істотно зростає. 2000 року після підвищення тарифів 144,5 тисячі сімей звернулися по субсидії. Сьогодні ця цифра не дотягує і до семи тисяч. Дуже цікавий чинник — депозити населення в банках. Так ось, якщо в січні 2004 року ця сума становила 9 млрд. грн., то сьогодні — 30 млрд.

Показово й те, що аж 37% киян отримують заробітну плату до 1000 грн. Коли ж ми поцікавилися, хто ці «бідні нещасні» жителі столиці, то з’ясували, що левову частку становлять приватні підприємці. Про зарплати в конвертах, думаю, ви чули? До речі, недавно Кабмін називав офіційну цифру заробітної плати по країні — 45 млрд. грн. І це тоді, коли товарів та послуг придбано на 65 млрд.!

Проти статистики не попреш. Однак та ж таки статистика, приміром, чомусь замовчує, скільки киян мають депозити в банках — 1 чи 1000? Як замовчує вона й про цілу низку масових винятків, коли і зарплати в декого зовсім не зросли, і потрібних «сольдо» не вдалося відкласти... До того ж не врахував державний муж і такої важливої деталі: забирати в людини те, що у неї вже є, — дуже небезпечно, про що, до речі, в усіх підручниках із соціальної соціології написано. Але все ж зауважимо, що сьогодні питання з площини «підвищувати тарифи чи не підвищувати» плавно перемістилося у сферу «якщо підвищувати, то наскільки»?

Гарячої води — немає

Навіть якщо БЮТ і особисто пан Бродський доможуться, щоб Кабмін припинив порушувати закон і «заробляти» на реекспорті власного дешевого природного газу замість віддавати його споживачам, навіть якщо центральна влада раптом візьме та й почне працювати чесно, у Києві все одно не з’явиться юридичної особи, яка б відповідала за виробництво гарячої води. Тож якщо її не стане, що, власне, давно й відбулося в багатьох містах України, виставляти претензії буде нікому. Однак про все по порядку.

— З 1 липня ціна на газ для підприємств «Київенерго», Київської ТЕЦ та інших котелень виросла з 210 грн. до 686 грн., тобто втричі, — розповідає Василь Яструбинський. — Якщо поглянути на структуру тарифу, то основне збільшення йде за рахунок газової складової. Якщо взяти показник виробництва теплової енергії в зоні обслуговування, приміром, «Київенерго», то збільшення товарної продукції за рахунок зростання тарифу становитиме 930 млн. грн.

Із них паливна складова та енергія становлять 850 млн. Інші близько 100 мільйонів — збільшення витрат «Київенерго». Тут враховано зарплату, зростання цін на комплектуючі, на ремонти, амортизацію тощо. Тобто, якщо ми кажемо, що тариф на теплову енергію має зрости в 2,4 разу, то збільшення витрат «Київенерго» — це лише 10%, решта — газ.

Що ж до популярної в опозиційних колах тези про рятівний український природний газ, собівартість якого 120 грн., то столичний чиновник волів не коментувати політики вищої влади, хоча й зауважив, «що сам обурений не менше, ніж ми». Як, утім, обурений і тим, що в Україні існує різна ціна на газ для споживачів і підприємств комуненерго. Таким чином, якщо ви, приміром, уже посадили свої «золоті» у землю власної ділянки і живете в шикарному будинку, то платите за його опалення як споживач — 340 грн. А от якщо я, наприклад, мешкаю в багатоповерховому будинку, то мене обслуговує «Київенерго» і підігріває мені воду тим же газом, що й вам, тільки за ціною в 683 грн. Справді велике запитання. Однак не до пана Яструбинського.

Як, утім, велике запитання й щодо того, як нам узагалі нараховують платежі за гарячу воду. Начебто логічно, що, отримуючи гроші споживача за кубічний метр, жек має розрахуватися з «Київенерго» за кубічний же метр гарячої води. Але «Київенерго» виставляє плату за гарячу воду у вигляді плати за підігрівання, тому що в його статуті немає послуги під назвою «гаряча вода». Тобто споживач платить за кубічні метри, а «Київенерго» виставляє рахунки з урахуванням гігакалорій. Спробуй-но розберися. Як наслідок — на жеках зависли сотні мільйонів боргів енергопостачальним організаціям. Однак ні ця обставина, ні судові позови ніяк не впливають на виниклий люфт для чийогось фінансового маневру. Тим більше в умовах тотальної відсутності теплових лічильників. Може, треба спочатку тут навести лад?

«Але все ж таки, — наполягає голова комісії Київради з питань ЖКГ Юрій Бондар (він же голова правління ВАТ «Київенергохолдинг». Вдалий комерційний хід Леоніда Михайловича, чи не так? — Ред.), у разі, якщо місцева влада встановлює тарифи нижчі від собівартості, їй самій доведеться погашати підприємству різницю з бюджету. Дотепер ці субвенції не погашено в повному обсязі ні водоканалу, ні «Київенерго». Борги тягнуться ще з 2000 року. Водоканалу місцева влада винна близько 80 мільйонів. По «Київенерго» ця сума дещо вища. Мало того, «Київенерго» потрапило в складну ситуацію, коли вартість газу вже становить 130 доларів, а тариф старий».

Холодний душ за великі гроші

«Тариф на холодну воду — 0,82 грн. затверджували 1999 року, — продовжує Василь Яструбинський. — Сьогодні мова йде про велике зростання собівартості цієї послуги. Діючий тариф не покриває водоканалу навіть платежів на електроенергію. Він виконує лише аварійні роботи. Практична собівартість покривається тарифом на 60%. Багато хто каже: «Давайте підвищимо ще на 40%, і буде достатньо». Але як бути з капітальними ремонтними роботами? Якщо немає на це грошей, значить не зростає і собівартість. Тому водоканал, розраховуючи тарифи, виходив із нормативних витрат. Вони просили 3,35 грн., ми передбачаємо дати 2,85 грн.».

У числі опонентів начальника управління з ціноутворення заступник голови комісії Київради з питань ЖКГ і ПЕК Олександр Клюс. Пан Клюс, який, за його ж словами, підтримує Михайла Бродського в його зусиллях захистити Київ від необґрунтованого підвищення тарифів, по-перше, переконаний у тому, що зовсім не обов’язково підвищувати тарифи, зокрема й на воду, у контексті «шокової терапії», по-друге, пропонує запровадити так зване перехресне субсидування, а по-третє, для реконструкції та розвитку галузі використовувати кошти столичного бюджету, зокрема фонду соціально-економічного та культурного розвитку столиці, куди будівельні організації переказують 25% вартості споруджуваного ними житла.

«Київ на рік будує приблизно 1 млн. 400 тис. кв. м житла, — каже депутат. — Куди йдуть ці гроші? Що стосується перехресного фінансування, то я поясню: за ту ж таки воду київські підприємства платять у 10—30 разів менше, ніж такі ж підприємства Криму, Донецької, Дніпропетровської, Харківської областей. Але чому? А давайте перенесемо частину навантаження зі споживача на підприємства. Закон нам це дозволяє. Навіть якщо ми зараз у 10 разів підвищимо їм тариф на воду, вони все одно платитимуть менше, ніж у зазначених областях. Але ж водоканал отримає додатково 500(!) мільйонів. Додавши до них уже наявні сьогодні 300 млн. і 50 млн. бюджетних платежів, ми в результаті виявляємо ті ж необхідні підприємству близько 900 мільйонів гривень. Хіба це не вихід?!».

Натомість Юрій Бондар стриманіше дивиться на пропозицію колеги. «По суті, БЮТ пропонує те ж саме, — каже Бондар. — Підвищити тариф, але завуальованим шляхом. Можу вас запевнити, що навантажені платежами підприємства швидко включать усі витрати в собівартість продукції». «Але в структурі собівартості більшості промислових підприємств вода і водовідведення займають 0,1—0,5%, — парирує Клюс. — Сумніваюся, що підприємство через це збільшуватиме ціну продукції на копійку. Навіть на п’ять копійок не буде».

Жек, який сам по собі

Повідомляємо, що саме в такому жеку, який сьогодні ще називають ОСББ, котрий сам по собі і де управління належить народові, собівартість обслуговування становить 0,60—0,70 грн. Звичайні державні житлові контори ледь-ледь укладаються в 1,03 грн. За нинішнього тарифу 0,36—0,52 грн.

«Це найболючіше питання для міста, — пояснює Яструбинський. — Госпрозрахункові жеки можуть нам дати лише те, за що ми платимо. Крапка. Сьогодні вони вже не розраховуються навіть за вивезення сміття. А мер поставив завдання платити двірникам по півтори тисячі гривень. Де їх узяти? Поки немає методики розрахунків по кожному окремому будинку, ми просто виводимо рівень тарифу до фактичної собівартості. Плюс 5% рентабельності, ПДВ і заробітна плата».

Однак, на думку того ж таки БЮТівця Олександра Клюса, за такого господарювання і 1,55 грн. не вистачить. «Але в нас уже є приклад, як треба господарювати — це ОСББ! — Звертається депутат до влади. — Давайте спочатку проведемо реформу і наведемо елементарний порядок у цій сфері, а потім повернемося до питання оптимального підвищення тарифів. Ну чому сьогодні всі говорять про стрімке зростання собівартості і мовчать про повне небажання як влади, так і комунальних підприємств зайнятися її зниженням?! Адже щоб нарешті масово задіяти той же проект з ОСББ грошей не треба. Було б бажання! До того ж недавно відбулася зустріч Черновецького з керівниками приватних жеків. Так от, жоден із них не порушив питання про підвищення тарифів. Людей хвилює інше — дієвий механізм боротьби з боржниками».

Субсидія три гривні? Теж буває

За законом, хоч би якими високими були тарифи, власник квартири сплачує не більш як 20% сукупного доходу. Це положення зберігається і на сьогодні. Однак київська влада обговорює варіанти запровадження власної субсидії, котра дасть змогу знизити 20-відсотковий рубіж удвічі. Для цього в бюджет планується закласти 150—200 млн. грн.

60—100 тис. київських сімей, можливо, скористаються цими пільгами. До їхнього числа можуть потрапити навіть ті, кого сам мер якось зарахував до багатіїв. Три гривні виділить «добре» місто родині, сукупний дохід якої наближається до позначки в 5 тис. грн. Збираються чиновники переглянути і несправедливу, на їхній погляд, позицію, що стосується відмови в субсидії в разі заборгованості.

Як бачите, приводів помахати прапорами разом із профспілками і покричати з опозицією достатньо. Але навіть якщо спробувати погодитися з «нашим» добробутом і «їхнім» газом, легко з’ясовується, ще одна «об’єктивна» причина очікуваних внутрішніх інвестицій у підприємства ЖКГ: розвал самої системи житлово-комунального господарства. Але тут народна гривня навряд чи здатна допомогти, хіба що на час прикрити нездатність і небажання влади протягом 14(!) років реформувати вже ледь животіюче «совкове» господарство. Котре і після підвищення тарифів навряд чи зможе надати обнадіяному споживачеві якісну послугу.

Кожен новий міністр має свій план, кожен мер — свій погляд, а старе ЖКГ — свій хрест. У нас немає плану куди взагалі йти далі. Якщо до ОСББ, то чому за ціле десятиріччя ми просунулися тільки на 3%?

Якщо до зниження собівартості, то чому не розпочинаємо модернізації тих же енерговитратних котлів підприємств теплокомуненерго? Експерти кажуть: якщо ми за два-три роки їх поміняємо, то в результаті зможемо на 40% зменшити споживання газу підприємств ЖКГ. Якщо ми не відмовилися від централізованих систем опалення (а ми таки не відмовилися), то чому не думаємо про те, що просто «кидаємо» тисячі і українців, і киян, котрі заходилися встановлювати стаціонарні котельні в себе в квартирах. Але ж коли в кожному під’їзді біля центральної батареї залишиться по одній бабусі, на яку повісять усі витрати й у результаті відключать опалення, знайдеться розумник у парламенті і просто зрівняє ціну на газ споживачам і комунальним підприємствам. І що тоді — мільйони, зібрані по копійці, викинуто на вітер?! І тільки тому, що в цьому місті і державі немає хазяїна?! Або хазяїв.