СВАТАННЯ МАЙОРА

У суботу 12 січня в Києві відбудеться другий етап з’їзду Соціалістичної партії України. Одним з основних завдань високих партійних зборів стане затвердження партійного списку по загальнонаціональному виборчому округу. І ось у цьому аспекті на широку українську громадськість чекає сюрприз. Про нього напередодні з’їзду ми вирішили поговорити з главою Соціалістичної партії України Олександром Морозом.

— Олександре Олександровичу, насправді таємницею Полішинеля є інформація про розгляд на завтрашньому з’їзді Соцпартії питання про включення в передвиборний список колишнього майора держохорони Миколи Мельниченка. Пам’ятається, раніше ви відхиляли таку можливість. Як ви до неї ставитеся тепер?

— Я не говорив, що це неможливо, а лише заявляв, що фахівці вивчають юридичний грунт для такого кроку на той випадок, якщо Микола виявить відповідне бажання. Недавно ми одержали від пана Мельниченка звернення до з’їзду, у якому він просить позитивно вирішити питання про включення його в список. Я зобов’язаний оприлюднити це звернення на з’їзді. Це буде зроблено, а рішення — за делегатами.

— А як ви особисто ставитеся до такої перспективи?

— Я до неї ставлюся нормально, оскільки мотивація нинішніх дій Миколи пояснюється його прагненням поліпшити умови для продовження боротьби з неправдою в Україні. Боротьби за демократію та конституційні права громадян. Йому справді необхідний статус народного депутата, що певною мірою убезпечить його в цій боротьбі. Я з повагою та розумінням ставлюся до його намірів. І тому, попри те, що нам дороге кожне місце в списку, ми, скоріш за все, підтримаємо Миколу Мельниченка, оскільки вважаємо, що він може бути надзвичайно корисним суспільству.

— Мені здається, ви не могли обмежитися тільки отриманим від майора листом. Адже ви підтримуєте постійний контакт і, якщо я нічого не плутаю, недавно зустрічалися з ним в одній із європейських країн?

— Звідки у вас така інформація?

— Є собі то й є...

— Ну, я спілкуюся з ним. У різних формах.

— Олександре Олександровичу, чи не вважаєте ви, що поява в списку соціалістів Миколи Мельниченка спровокує владу на створення ще більшої кількості перешкод на шляху до подолання партією чотиривідсоткового бар’єра?

— На жаль, ігноруючи Конституцію та закони, влада вже сьогодні у своїх діях проти нас порушує правове поле України. Візьмімо хоча б мою останню поїздку в Донецьку область. У Костянтинівці для зустрічі з виборцями було оплачено зал Будинку культури. У призначений час на дверях висів замок, директор — за межами досяжності, там же й мер, котрий терміново поїхав із міста. У Димитрові в актовому залі Будинку культури відключили світло, зустріч довелося проводити без мікрофона та при світлі ліхтариків. У Краматорську відмовилися від домовленостей про надання конференц-залу готелю для проведення прес-конференції. Усій пресі довелося збиратися в моєму номері. Є безліч аналогічних прикладів в інших сферах. З останніх — зняття підготовленої про мене програми «Особливі прикмети». На IСTV в ефір вона не вийшла, як я розумію, на вимогу керівництва каналу.

Тож наявність чи відсутність у списку майора не змінить існуючого ставлення. Змінити його можна лише єдиним способом, руйнуючи адмінресурс і вводячи існуючий конфлікт у правову площину. Для цього необхідно подолати вето Президента на закон про слідчі комісії. Необхідно ухвалити й інші нормативні акти. Сподіваюся, що не тільки Соцпартія, а й інші партії та блоки зможуть спробувати захистити себе, застосовуючи методи, визнані в цивілізованому світі. Якби це в Україні стало реальністю, то ми з вами зараз не говорили б про небезпеку «появи вовка з лісу».

Поява Мельниченка в списку соціалістів — один з ударів по адмінресурсу. Переконаний, що всі справжні партії, а не обслуга, що вбирається в партійні шати, із розумінням поставляться до цього нашого кроку.

— Чи є у вас юридичне обгрунтування можливості участі Мельниченка у виборах?

— Авжеж. Грунтується воно на Конституції та Законі про вибори. Відповідно до цього закону, людина, що є кандидатом, повинна останній рік перед виборами проживати в Україні. Але там же передбачено й винятки з цього правила: дипломати, моряки «й інші громадяни України, котрі перебувають за її межами відповідно до чинних міжнародних договорів України». Оскільки Микола Мельниченко як законослухняний громадянин узяв візу й виїхав за межі України на основі міжнародних угод, а потім на таких самих умовах, тобто після одержання візи, поїхав у США, то він є громадянином України, що перебуває за її межами «відповідно до чинних міжнародних договорів України». Потрібно бути архіупередженим і некомпетентним, щоб придумати підставу для відмови М.Мельниченку в праві балотуватися.

Про литовського президента Адамкуса журналісти жартували: «У нього в Литві тільки пантофлі». І що ж? Обрали. До того ж цілком законно.

— Віктор Медведчук, приміром, заявив, що Мельниченко може балотуватися. А ось що скаже ЦВК? Чи не зондували ви їхню позицію?

— Медведчук — досвідчений юрист, і я його думку шаную — це по-перше, а по-друге — на боці Мельниченка закон і Конституція.

— Чи не лякають вас звинувачення в тому, що всю свою передвиборну кампанію, починаючи з вашого виступу з першими плівками в парламенті, соціалісти будують на експлуатації спадщини Мельниченка?

— Ні, це мене не лякає, навпаки. Свою передвиборну платформу ми затвердили на першому етапі з’їзду. Вона абсолютно прагматична, конструктивна й орієнтована на захист інтересів громадян. Крім того, у нас цілком самодостатня партія, що нараховує понад сімдесят тисяч членів. Нам не треба посилювати її в такий специфічний спосіб. Просто, маючи структурну можливість і розраховуючи на розуміння й підтримку наших виборців, ми визнали правильним підтримати людину, котра щиро бажає боротися за правду в Україні. Це широкий і доброзичливий жест із боку Соцпартії. А стосовно розмов, інтерпретацій... За ними затримки не буде. Інша річ, що за розмовами стоятимуть ті, хто боїться правди, яку знає та може довести Микола Мельниченко. До речі, якщо ви помітили, ні я, ні представники Соцпартії не займалися поширенням якихось записів, крім тих 24 хвилин, де йдеться про вбитого журналіста Георгія Гонгадзе. Нічого крім цього на суд широкої громадськості не виносив і Микола. Оприлюднення всіх інших плівок є результатом діяльності або прокуратури, або слідчої парламентської комісії, куди Мельниченко передав, відповідно до закону, свої записи.

— Чи можна припустити, що Мельниченко, в разі обрання народним депутатом, відразу повернеться в Україну?

— Я думаю, що він повернеться на батьківщину до виборів.

— А хіба за новим законом про вибори недоторканність поширюється й на кандидатів у депутати?

— Ні. Але в окремих випадках приймаються спеціальні рішення. У встановленому порядку ми звернемося у відповідні структури: й у ЦВК, і до Президента, котрий повинен бути зацікавлений у тому, щоб Микола Мельниченко був тут. Адже наш Президент не раз підкреслював, що є прихильником демократії і дотримання прав людини. Більше того, безліч разів він говорив про свою зацікавленість у проведенні прозорого розслідування. У цій ситуації в Леоніда Кучми може з’явитися можливість його провести.

— Приміром, Мельниченко став депутатом. Чи є у вас гарантія, що новий склад ВР не знайде в собі 226 голосів, спроможних позбавити майора депутатської недоторканності? У такій ситуації його досягненням стане заміна чужини на в’язницю.

— Відповідно до нового Кримінального кодексу, щоб людина опинилася за гратами, потрібне рішення суду. Суд у нас демократичний, а за час розгляду цього питання стане ще демократичнішим. Та й потім, навіщо депутатам, незалежно від політичної орієнтації, демонструвати страх перед правдою?

Не раз спілкуючись із Миколою, я переконався: його не цікавлять скандали. Він хоче встановлення демократії та покарання злочинців. Не більше. Крім того, він же сам звертався до Президента, у прокуратуру й Мін’юст із проханням допомогти йому захистити державну таємницю. Відмова допомогти — на їхній совісті, але свою позицію Мельниченко продемонстрував чітко. Ситуація, у якій він зараз опинився, дуже складна. З одного боку, Міністерство юстиції США вимагає від нього передачі всіх записів, зроблених у кабінеті Президента. Відмовляючись, він може потрапити під статтю в Америці. З іншого — потребуючи плівок у зв’язку з розслідуванням справи Лазаренка чи з іншої причини, американська сторона може піти іншим шляхом: у нас либонь підписано договір зі США про передачу відповідних даних, а в нинішній ситуації прокуратура теж має плівки. Ця ситуація демонструє відсутність у Миколи всеїдності при виборі методів боротьби: у тих моментах, які, можливо, допомогли б розкрити злочини влади в Україні, але одночасно сприяли б поглибленню дискредитації України, Мельниченко стає на бік інтересів держави й українського суспільства.

— Олександре Олександровичу, прокоментуйте, будь ласка, цікаву ситуацію. Соціалісти в опозиції до Президента. Комуністи теж про це заявляють протягом кількох років. Тільки в списку соціалістів іде Микола Мельниченко, а в списку комуністів — його антипод, генпрокурор Михайло Потебенько.

— Це цікаве і, на мій погляд, красномовне позиціювання. Але запитань, по-моєму, повинно бути більше до комуністів. Свою недекларативну й діяльну опозиційність ми демонстрували не раз. Позиція Миколи Мельниченка просто збіглася з нашою, тож наше об’єднання з ним логічне. А поява Потебенька в списках комуністів — виразний «маячок» для виборців. Опозиційному електорату буде простіше визначитися з тим, кому віддати свій голос: тим, хто реально боровся з режимом, чи тим, хто послідовно обстоював інтереси влади. Я маю на увазі генпрокурора...

— Торік у Львові ви заявили, що Мельниченко в солідній фірмі провів експертизу плівок на предмет натуральності записів і встановлення належності голосів. Які результати експертизи?

— На висновки саме цих експертів, залучених для дослідження, завжди в таких випадках посилаються ФБР й інші офіційні структури США. Це правда. Правда й те, що цю експертизу де-факто закінчено, але де-юре не оформлено. Для цього структури, зацікавлені у з’ясуванні істини, повинні офіційно звернутися в першу чергу до ФБР, а в другу — у фірму, що займається технічною стороною справи, і одержати відповідь, яка стане офіційним документом. І гарант, і СБУ, і МВС, і Генпрокуратура не раз заявляли про свою зацікавленість у встановленні істини. Будь ласка. Треба тільки звернутися за результатами до американської сторони. Чому б тим, хто запевняє нас у своїй невинності, не одержати з незаангажованих рук вагомий доказ істини? Є, правда, ще одна проблема — за експертизу треба заплатити з держбюджету. Але це не такі й великі гроші. Думаю, платники податків України погодилися б пожертвувати ними заради шансу дізнатися правду.

Пройшовши необхідний, із погляду офіціозу, шлях, можна було б одержати юридично спроможний для українського правосуддя документ. А для американського правосуддя цілком вистачає документа, отриманого приватною особою, його наявність є основою для судового розгляду. Але мені, приміром, не хотілося б, щоб високі українські чини стали суб’єктами судового процесу в Америці. Усе повинно відбутися тут.

— А свій приватний висновок експертизи Мельниченко, я так розумію, уже має на руках?

— Принаймні він його може цитувати...

Складно утриматися від бажання додати декілька слів на дану тему. Друга хвиля впертих чуток про те, що Микола Мельниченко має реальні шанси опинитися в списку СПУ здійнялася тижнів зо два тому. Саме тому «ДТ» звернулося до Центру Разумкова з проханням провести оперативне опитування киян із цілої низки актуальних питань. З 9 до 11 січня в телефонному режимі соціологічна служба Центру зв’язалася з 1130 респондентами віком від 18 років. Отримані результати є дуже показовими не тільки в зв’язку з великою вибіркою, а й у зв’язку з тим, що в Києві публіка традиційно найбільш підкована політично. Відповідно, в інших регіонах країни результати, зокрема, для Соціалістичної партії, можуть виявитися більш негативними. І це при тому, що в столиці тільки 14,5% вважають, що можлива поява майора в списку СПУ означає, що «Микола Мельниченко шукає можливість повернутися на Батьківщину і, отримавши депутатську недоторканність, довести «касетну справу» до кінця». 18,2% переконані, що «Микола Мельниченко прагне одержати депутатський імунітет, щоб уникнути відповідальності». І при цьому 39,3% думають, що «включення Миколи Мельниченка в список є передвиборним рекламним ходом Соціалістичної партії України».

У цьому місці хотілося б зробити невеличкий відступ і поділитися з читачами «ДТ» наявною в нас інформацією про те, що насправді керівництво Соцпартії не було в захваті від перспектив включення майора в список. За деякими даними ініціатива справді виходила від Мельниченка. Відмовити ж йому в можливості повернутися на батьківщину, поза якою Микола Мельниченко себе не уявляє, було б як мінімум нечесно. Тоді соціалістам дійсно можна було б дорікати в тому, що його використовують. Саме тому, попри поінформованість про неоднозначне ставлення електорату до фігури майора, до прохання Миколи керівництво партії поставилося з увагою.

Із самого початку розглядалася ідея підтримки його кандидатури на одному з виборчих округів. За деякими даними, Микола Рудьковський, відомий читачам як людина, у квартирі котрої при обшуку було вилучено диски із записами Мельниченка й обладнання, за допомогою якого робилися спроби поліпшити якість звучання, — настійно рекомендував, аби Мельниченко став кандидатом по тому самому округу, по якому сподівається пройти в парламент Олександр Волков. Чи то через відмову Мельниченка, чи то з якоїсь іншої причини, але цю ідею не було підтримано. Вочевидь, поява Мельниченка в списку — це, як гадають соціалісти, серйозний привід, здатний прорвати інформаційну блокаду, в якій перебуває партія, рейтинг якої нині, зокрема й через замовчування, за середніми соціологічним даними, ледве перевалює за 4%.

Утім, на серйозний електоральний прорив СПУ розраховувати поки що складно, позаяк на запитання «Чи зміниться ваше ставлення до Соціалістичної партії України, якщо в її виборчому списку з’явиться ім’я Миколи Мельниченка?» лише 6% відповіли: «Ставлення поліпшиться». У 16,1% ставлення до СПУ погіршиться, на 59,4% це ніяким чином не вплине. 18,5% опитаних розмірковують і їм важко відповісти.

«Чи зміняться ваші виборчі наміри у разі включення Миколи Мельниченка до виборчого списку Соціалістичної партії України?» Тут думки киян розподілилися в такий спосіб: «Я в будь-якому випадку проголосую за Соціалістичну партію України» — 6,6%; «Я не голосуватиму за Соціалістичну партію України ні за яких обставин» — 46,4%. 2,5% киян — от на сьогодні столичний дивіденд досить ризикованого кроку з включенням майора до списку. Позаяк саме стільки респондентів повідомили: «У разі включення до списку Миколи Мельниченка я точно проголосую за Соціалістичну партію». Тоді як 11,2% категорично заявили: «У разі включення до списку Миколи Мельниченка я точно проголосую проти Соціалістичної партії». 33,3% не визначилися з відповіддю.

Дане дослідження ще раз підтверджує існування в електораті різноманітних, зокрема полярних, думок із приводу Миколи Мельниченка й, відповідно, його вчинків. Схоже, його присутність у списку перетворюється на чинник ризику для СПУ, яким, до речі, абсолютно не є наявність генпрокурора Потебеньки в списку комуністів. Міркуйте самі.

Загальновідомо: Михайло Олексійович «звив гніздо» на двадцятій позиції комуністичного списку. Олександр Мороз у наведеному вище інтерв’ю висловив думку, що виборцям у даній ситуації буде легше розібратися з тим, яка з лівих опозиційних партій справді знаходилася в опозиції, а яка робила вигляд. Скоріш за все соціалісти розраховують на те, що поява одіозного генпрокурора зможе вплинути на перерозподіл лівого протестуючого електорату на користь Соцпартії. Проте сьогодні на це розраховувати складно. По-перше, рейтинг комуністів стійкий і високий. По-друге, чіткий і несхильний до аналітичності електорат навряд чи чуйно відреагує на появу ніби стороннього тіла. Навряд чи дідусі й бабусі, котрі асоціюють кращі роки свого життя з іменами Леніна та Сталіна, а нині з червоним стягом у руках Петра Симоненка, замислюватимуться над неетичною поведінкою Потебенька під час «касетного скандалу» та слідства в справі про убивство Георгія Гонгадзе. По-третє, комуністів традиційно на виборах підтримає влада. По-четверте, партії Мороза навряд чи нададуть інформаційний ресурс, який дозволяє пояснити громадськості різницю між Мельниченком і Потебеньком, між опозицією послідовною й ситуаційною. Отож поява майора в списку соціалістів і, відповідно, радикалізація СПУ в очах електорату голоси відбере скоріш у блоку Юлії Тимошенко.

А стосовно комуністів і Потебенька, то навіть уКиєві на запитання «Як ви розцінюєте появу генерального прокурора України Михайла Потебенька у виборчому списку Комуністичної партії України?» 13% жителів столиці відповіли: це означає, що «Михайло Потебенько переходить в опозицію до Президента України» (бачите, знайшлися й такі). Лише 11,5% цей крок розцінили як знак того, що «Комуністична партія України не перебуває в опозиції до Президента України». 44,5% цілком переконані, що «це не означає нічого з наведеного вище». А 31% опитаних не визначилися з відповіддю.

Проте в майбутні два з половиною місяці бій за лівий електорат між комуністами й соціалістами, поза сумнівом, розгорнеться. При цьому можливості соціалістів серйозно обмежуватимуться владою. Дехто, не показуватимемо пальцями на Президента та главу його адміністрації, заявив, що в Україні неможливе використання адмінресурсу, оскільки країна в нас за десять років стала демократичною, а народ — свідомим і вільним. Поява підозри про деяку неточність цих суджень змусила нас звернутися до Центру Разумкова з проханням поставити киянам відповідне запитання. І з’ясувалося: лише 19,8% вважають, що з моменту перших незалежних парламентських виборів 1990 року вибори до Верховної Ради України стали «демократичнішими та прозорішими». Стільки ж — 19,6% — відчувають, що «вибори стали менш демократичними та прозорими». Рівно половина опитаних вважають, що «рівень демократичності та прозорості виборів не змінився». І лише 10,6% не визначилися з відповіддю.

Стосовно нинішніх виборів, то про якість демократії під час їхнього проведення своєї думки не мають 19,4%. На запитання «Чи вважаєте ви, що нинішні парламентські вибори пройдуть відповідно до світових стандартів — демократично, прозоро, без тиску з боку влади?» 20,9% відповіли позитивно. А ось 59,7% (практично 60% жителів столиці) на те саме запитання відповіли «ні».