Ставки більші за чуже життя?

15 листопада закінчується ремонт у будинку старого МЗС, що на вулиці Шовковичній. Саме там, після відставки, нинішній Президент України Леонід Кучма має намір відкрити фонд свого імені. Проте на запасному аеродромі Леонід Данилович збирається реалізувати не лише добродійні плани. Після закінчення президентського строку він прагне зберегти за собою систему управління польотами основних політичних гравців України, а якщо вдасться, то й самому ще раз злетіти. Однак уже сьогодні очевидно, що реалізувати свої плани йому буде дуже непросто. Річ у тім, що на відміну від Віктора Ющенка, літаку якого часто-густо відмовляють у посадці, а при злеті засліплюють льотчиків прожекторами, Кучма перепони на своєму шляху організував самостійно.

Багатовекторність, яку Леонід Кучма впродовж 10 років так полюбляв, досягла апогею в останні два роки, знайшовши своє вираження не в зовнішній, а у внутрішній політиці. Президент та його штурман — Віктор Медведчук за цей період розігрували масу варіантів, покликаних зберегти особисту владу, або, у найгіршому разі, непорушний контроль над тими, кому її передадуть. До виборів залишився тиждень. І в цей період з’ясувалося, що всі плани — від пролонгації повноважень чинного Президента до проведення конституційної реформи, від операції «Наступник» до змін у Закон про вибори президента, які припускають, що для перемоги необхідно отримати понад 50-відсоткову підтримку виборців, — не справдилися. Леонід Кучма і Віктор Медведчук, по суті, — політичні банкрути.

Проте зауважимо, що лузери при повноваженнях дуже небезпечні. Якими в цій ситуації можуть бути надія та сподівання вершителів політичних доль і їхнього найближчого оточення? Які чергові варіанти порятунку розпочнуть ті, кому є що втрачати й не хочеться отримувати ланцюги? Яким шляхом вони підуть? Спілкування з представниками штабу Януковича, адміністрації Президента України, представниками великого бізнесу й командою Віктора Ющенка чіткої відповіді на це запитання не дали. У кожного з них своя версія намірів Президента, традиційних двоходівок Медведчука, а також обставин, які можуть сприяти чи перешкоджати реалізації конкретних планів. Відсутність чіткої стратегії вкотре ілюструє відсутність правових і законодавчих рамок у діях Банкової («вони підуть на все, щоб утримати владу»), а також державну безвідповідальність цих самих, які на все йдуть. Президент, схоже, знову, веде кілька ігор. Певне, не награвся. У правилах і призах заплуталися навіть члени його команди. Ми ж зіграємо в просту гру. І подивимося, що випаде. Підкинемо за Даниловича монетку...

Якщо випаде «орел»...

Є деякі підстави вважати, що своїм наступником Віктора Януковича Леонід Кучма ніколи не вважав. По-перше, мало вірив у його інтелектуальний потенціал. По-друге, був не в захваті від приналежності до конкретної фінансово-промислової групи. По-третє, у момент висування, був не в змозі змиритися з усвідомленням неминучої втрати влади як такої. По-четверте, можливо, припускав, що цей кандидат із його минулим (далеким і близьким) стане надто зручним конкурентом для кандидата від опозиції. Однак ім’я Януковича було продиктовано Президентом і, як наслідок, підтримано партіями й фракціями парламентської екс-більшості. Сталося це відразу після провалу реформи.

Проте для Президента Віктор Янукович був не наступником, а технічним кандидатом, метою висування якого було проведення реформи. Одних Янукович мав злякати перспективою свого сходження на трон, інших — примусити голосувати за реформу. Самому ж Віктору Федоровичу як трофей у великій грі Кучми мало дістатися маленьке крісло постреформенного президента. Та, як ми нині бачимо, початок у пісні склався, а з кончалом — не вийшло. У результаті Віктор Янукович став цілком реальним кандидатом на пост президента України з практично необмеженими повноваженнями.

До цього конкретного статусу кандидат, який зовсім не вважав себе технічним, йшов повільно, але впевнено. Основні методи, використовуючи які Янукович, котрий абсолютно не був реальним продуктом консенсусу владної еліти, зміг досягти нинішнього статусу, стали кошти й терпіння. І того, й іншого, свого часу, не вистачило його прототипу — Павлу Івановичу Лазаренку. Янукович же не шкодував аргументів ні в Києві, ні в Москві й терпів від Леоніда Кучми таке, соту частину якого прем’єр Кучма президенту Кравчукові, ніколи б не вибачив, і не спустив.

Весь час передвиборної кампанії головним провідником якої був Віктор Медведчук, Віктор Федорович був об’єктом політичного процесу: «Стань там, піди сюди, скажи те, профінансуй це». Проте, коли стало ясно, що генеральний план проведення реформи до виборів наказав довго жити, Янукович, судячи з усього, вирішив, що в Президента вибору не залишилося, та й засобів контролю теж: указ про відставку прем’єра напередодні виборів уже не в змозі виконувати функцію прем’єрського конвою.

Деякі джерела стверджують, що в останні дні метал у голосі Януковича задзвенів не лише на екрані, а й у кабінетах на Банковій. Саме цим деякі втаємничені пояснюють задній хід, який дав Президент, щодо ініційованих, немов київським мером, змін у Закон про вибори. На думку Януковича, який не сумнівається у власній перемозі, у Кучми немає іншого виходу, ніж дотримуватись досягнутих і закріплених різноманітними аргументами зобов’язань, узятих на себе напередодні висування Януковича. Тепер уже не Янукович, а Кучма перетворився на засіб досягнення перемоги.

Чи переконаний Президент у тому, що після перемоги глави донецької групи, він — Кучма — зможе себе відчувати: а) у безпеці; б) у великій грі? Думаю, що Леонід Данилович не може бути в цьому переконаний. Річ у тім, що реального механізму гарантій і дотримання домовленостей в українській політиці немає. Те, що називається гарантіями в союзі Кучми та Януковича, перебуває в понятійному полі. Йдеться не про «пацанське слово». З великою долею ймовірності можна припустити, що депозитаріями досягнутих домовленостей про співіснування після виборів, є особистості, які ще за радянських часів займалися приватизацією в особливо великих розмірах. Досить тісне знайомство з такими водили й водять як Янукович, так і Кучма. Згідно з наявною інформацією, домовленості припускають неможливість кадрового та ідеологічного бліц-кригу донецьких і зобов’язують Януковича до дбайливого ставлення до самого Президента й до членів його найближчого оточення. Крім того, діючий пакт припускає проведення конституційної реформи в першому кварталі після виборів.

Чи застовпив за собою Президент пост прем’єра? Про це судити складно, проте втаємничені стверджують, що від даної посади, у випадку проведення реформи, Леонід Данилович не відмовиться. Тому що повноваження, які після зміни Конституції закріпляться за прем’єром, дозволять йому зберегти статус хазяїна країни. Та ось наскільки довговічним може бути цей статус за умови, що зміна конструкції нестійкої парламентської більшості обов’язково призведе до відставки уряду? Розуміючи це, Леонід Кучма обійме посаду прем’єра лише в тому випадку, якщо після проведення нових парламентських виборів на пропорційній основі й бажано з регіональними списками в парламенті сформують непорушну більшість, яка є гарантом прем’єрської недоторканності. У цьому контексті розмови про можливі дострокові парламентські вибори після перемоги Януковича набувають сенсу, крові та плоті.

У принципі, умови для Президента прийнятні. Однак вимагають з боку Януковича неухильного дотримання взятих на себе зобов’язань. Чи може Президент бути переконаний у тому, що все буде виконано? Думаю, ні. Крім того, він сам виявився нездатним, маючи всі повноваження, «пушки и перья», реалізувати власні плани. Звідки він може знати, що Януковичу навіть за бажання вдасться це зробити? А тут ще губернатори, і бізнесмени, і представники міжнародної громадськості, які по черзі пошепки висловлюють великі сумніви в слушності президентської ставки. Для чинної владної еліти Янукович не є прийнятним варіантом нового «тата».

За період правління Кучми влада переступила колосальну кількість моральних бар’єрів, а її фаворити своєкорисливо розпорядилися безліччю чужих капіталів, доль і кар’єр. Проте, в еліті існує думка: «Якщо Григорій Суркіс може голосно кричати, кого він, куди і як, у випадку, якщо не по його, то Янукович і його команда ніяких погроз викрикувати не стануть. Тому що вони люди справи...» Крім того, заможні бізнесмени й небідні чиновники, які мають певний ступінь свободи, не бажають отримувати дозвіл на приватизацію трьох соток у херсонському степу виключно в одному кабінеті. Вони хочуть зберегти за собою свободу дій і посади, а президентство Януковича зовсім не гарантує цього. Швидше, навпаки. Крім того, всі знають про таку рису Віктора Федоровича, як злопам’ятство. І деякі мешканці Банкової усвідомлюють, що зі сходженням Януковича на престол він згадає все. У результаті хтось забуде не лише про кризовий менеджмент, а й про антикризовий маркетинг.

І останній момент. Перемога Януковича можлива виключно при фальсифікації виборів. По суті, вони вже сфальсифіковані. Тому що вся кампанія пройшла з неприйнятним для цивілізованої держави рівнем нерівноправності кандидатів, нагнітання страху в суспільстві й застосуванням адмінресурсу. Остання ж крапка в плані приведення Януковича до реальної влади має бути поставлена в день голосування. І немає сумнівів у тому, що ця крапка розтечеться в жирний і остаточний хрест на репутації України. Щоправда, це мало кого хвилює у верхах, набагато більше деякі з них переймаються реакцією на це Сполучених Штатів Америки. Саме в надрах американського Конгресу народився законопроект про позбавлення віз і капіталів тих, хто, відповідно до посади, мав відношення до фальсифікації та недемократичного проведення виборів. Цей законопроект виглядав дотепним піар-ходом без наслідків доти, поки світ не побачив безпрецедентно жорстку заяву держдепу США з вимогами проведення демократичних виборів у нашій країні. Тому багато українських чиновників і бізнесменів, які мають взаємовигідні контакти з цивілізованим світом, дуже здивовані перетворенням України на російський комерційний «бантустан».

Сукупність цих і низки інших чинників, помножених на сумніви Президента щодо неминучості виконання Януковичем узятих на себе зобов’язань, ставлять під сумнів безальтернативність ставки Банкової на перемогу Януковича, що дає нам підстави перейти до наступного варіанта.

Якщо випаде «решка»...

Скасування результатів виборів є цілком імовірним і обговорюється у всіх штабах і кабінетах. Механізм реалізації плану простий: Верховний суд скасовує рішення ЦВК про результати всенародного волевиявлення, обидва головних кандидати — дискредитовані, Президент призначає дату нових виборів (швидше за все, на березень) і нового прем’єра, в якому цього разу вбачає наступника. Прізвище кандидата називається пошепки. Це прізвище не Кінаха і навіть не Тігіпка, котрі протягом останніх місяців займалися вбивством власного політичного іміджу та рисуванням у фраку на тлі спортивних штанів донеччан. Цією людиною не стане й Литвин, котрий виявив здатність до самостійної позиції, у результаті чого Слава Піховшек, як баночка на ниточці з реклами djuice, став переговорним засобом між Медведчуком, Президентом і спікером. Не стане прем’єром і Віктор Медведчук, незважаючи на проведені на початку жовтня переговори з Рінатом Ахметовим. Просто не вистачить голосів. Можливим ставлеником у цій ситуації може виявитися людина, яка багаторічною службою довела особисту відданість Президенту. В Києві таких не залишилося. А от у регіонах екземпляри збереглися. Отож, відповідно до плану, що циркулює в українських верхах, саме ця людина, чиє прізвище ми не називаємо винятково через поки що не одержану від нього Президентом згоду, повинна буде перемогти на виборах кандидата від опозиції. Якщо це станеться, Президенту, можливо, і реформа не знадобиться для того, щоб зберегти свій вплив на те, що відбувається в Україні. Адже кандидат, на якого може випасти вибір, прислухатиметься до думки Леоніда Даниловича під час прийняття важливих рішень.

У перемозі кандидата від влади творці цього плану не сумніваються. Якщо половина електорату нині свідомо має намір віддати голоси за двічі судимого Януковича, котрий репрезентує цю владу, то менш одіозного її представника народ із захопленням прийме у свої обійми. Потім відбудеться директивне чищення олігархічних рядів, потепління стосунків із комуністами, пристрасні розбірки з правою опозицією, реформа з Кучминим прем’єрством або стабільне бі-президентство.

Проте цей план, як і перший, має цілу низку складнощів при реалізації. Почнемо з шансів можливого ставленика. Цієї людини країна не знає. У кращому випадку, з нею добре знайоме населення однієї області. Отже, за три місяці, відведені Конституцією для проведення нових виборів, розкрутити її буде непросто. Далі. Засіки Батьківщини спорожніли. Виплачувати преміальні пенсіонерам за правильне голосування не буде чим. Згідно з домовленостями, ціни у країні утримуються до 1 грудня. Та й, як бачимо, утримуються неефективно. Прихована інфляція стане явною, а доступне м’ясо — недосяжним. Вугілля у країні — як у зайця хвоста. І якщо Рівненська АЕС не врятує, можливі віялові відключення. До речі, до березня і картопля в погребах закінчиться. Та й масовий авітаміноз населення позначиться на настроях виборців. З огляду на це навіть неодіозному кандидату від влади перемагати буде не просто.

Але це якщо й буде, то не одразу. Реалізація плану потребує поетапності. І перший етап — це з’ясовування стосунків із теперішнім кандидатом від влади. Леонід Кучма чудово усвідомлює, що в разі скасування результатів виборів йому доведеться домовлятися з Януковичем. Адже при заангажованості ЦВК і судової системи Віктор Федорович ніколи в житті не повірить, що тут обійшлося без найвищого втручання. На що при такому «кидку» здатний флагман донеччан — питання відкрите. Але зрозуміло одне: жартувати з ним — собі дорожче, оскільки сам Янукович у цих виборах поставив на карту все: він або пан, або пропав. Причому пропав не лише з політичної карти України, а й із політичної й економічної карти Донбасу.

Проте не лише можливість радикальних дій з боку Януковича ускладнює реалізацію цього плану. Є, як ми пам’ятаємо, система депозитаріїв президентсько-прем’єрських домовленостей, які істотно витратилися на вибори. Але найголовніше — є Путін, який протягом останніх місяців працює особистим іміджмейкером Януковича. Президент Росії усіма фібрами душі пручався, не бажаючи підтримувати засудженого кандидата, котрий, до речі не давав прикладу гостинності для російських інвестицій і в Кабміні, й навіть у Донецьку. Але ретельна обробка оточення Путіна оточенням Януковича, домовленості Ахметова й Абрамовича, зусилля Суркова, який набрався аргументами під зав’язку, змусили Путіна підтримати начебто майбутнього українського колегу.

В остаточному підсумку Володимир Володимирович, напевне, відчув у Вікторі Федоровичі споріднену душу зі схожою політичною долею: як у постперебудовній Росії десять років тому ніхто не міг собі уявити, що її президентом стане гебіст, так і в Україні нікому й у страшному сні не могло наснитися, що першою особою в державі стане двічі засуджена людина. Водночас наступного тижня у Києві 60-річчя звільнення України від фашистів Володимир Путін збирається використати як привід для підтримки Януковича: «СМЕРШ голосує за штрафбат»?

Маховик запущено, і неможливо пояснити президенту РФ, чому ті, хто переконував його в пріоритетності Януковича і неприпустимості Ющенка, тепер пиляють під кандидатом від влади сук? Та й саме необрання Януковича ламає Путіну геополітичну гру. Існує думка, що Володимир Володимирович не відає, що творить, надаючи підтримку одіозному кандидату. Адже Захід, якому Путін так довго намагався сподобатися, після виборів у США і полегшеного подиху ЄС, пов’язаного з прийняттям рамкового рішення про членство Туреччини, неминуче зверне свої погляди на Україну й нарешті стурбується її долею. Існує припущення, буцімто кількість політичних біженців із «України Януковича» підкаже західним партнерам Путіна, що в цій країні не все гаразд. І пряма відповідальність за це ляже на Володимира Володимировича, котрий, експлуатуючи свою популярність в Україні та відряджених російських технологів, привів Януковича до влади. А це дуже неприємно для послужного списку лідера нового зразка. Але річ у тім, що, вочевидь, Володимир Володимирович і його команда мали на увазі ставлення Заходу до його неоколоніальних кроків. Російська політична еліта прагне реваншу за відстійне положення в монополярному світі. Україна — це початок запланованої сатисфакції. Саме тому Москва підтримала одіозного кандидата, а територія Росії була надана для можливості безконтрольної фальсифікації результатів виборів на 420 дільницях, які «як виняток» буде відкрито найближчими днями. Тож навряд чи Путін буде задоволений навіть завуальованим зняттям Януковича з дистанції. А ставлення Путіна для Леоніда Даниловича є надзвичайно важливим, оскільки допустивши, а власне організувавши «безпредєльну» передвиборну кампанію, Леонід Кучма перекреслив усі зусилля Віктора Пінчука з налагодження відносин Кучми з Заходом.

А тепер про головне. Що може стати приводом для Верховного суду, який, відповідно до плану, має скасувати рішення Центральної виборчої комісії й анулювати вибори? Щодо цього існує три варіанти. Варіант перший — організаційний зрив виборів самим ЦВК. Спостерігачі від СНД уже заявили про жахаючу непідготовленість України до виборів. Цілком можливо, що в день виборів велика кількість комісій внаслідок відсутності кворуму просто не запрацює. І в цій ситуації говорити про всенародність волевиявлення буде дуже складно. Водночас суд врахує зауваження місцевих і західних спостерігачів щодо проведення виборів на працюючих дільницях. Тим більше, що тут поле для фіксації буде неміряним. І за підсумками організаційних і правових порушень результати виборів будуть скасовані. Для цього потрібне лише звернення одного з кандидатів до Верховного суду. А кандидатів у нас, слава Богу, вистачає.

Варіант другий: причина скасування результатів виборів — кров. Цим нині стурбовані всі. Для гримучої суміші «западенців» і шахтарів не вистачає лише сірника у вигляді братків. За цієї ситуації говорити про грузинський варіант не можна, тому що в Грузії нічого жахливого не сталося: народні маси виступили проти фальсифікації, і влада здалася. Можливо, активності народу Саакашвілі було б не досить, якби на його бік не перейшли силовики. В Україні це неможливо. Припустимо, пасивність може продемонструвати СБУ: Сацюка для нагляду над усіма не вистачить. Припустимо, ревність не проявить і Кузьмук: по-перше, в армії кавардак, а, по-друге, невиконання наказу завжди можна буде звалити на «людей Марчука», яких за півтора місяця міністр оборони не встиг виявити. Крім того, і в СБУ, і в армії дуже сильні антипрем’єрські настрої на рівні молодшого й середнього командного складу. Інша річ — м... м... міліція. У лояльності Білоконя Президент може не сумніватися. «Беркут» та інші спецнази, яких звозять зі всієї країни до Києва, покликані забезпечувати спокій у період виборів. Передусім на площі біля ЦВК, яку найближчими днями мають намір перерити й обнести парканом. Ще — біля президентського і прем’єрського палаців. Чи втрутиться міліція в тому випадку, якщо між прибічниками основних кандидатів виникне бійка, чи дасть можливість пролитися крові? Це лише одне з багатьох питань до потенційних дій охоронців порядку. У Сімферополі з 200 опитаних міліціонерів за Януковича висловили бажання голосувати крихти. Що виявиться сильніше — професіональна гідність і бридливість чи заснований на нечистоплотній круговій поруці страх?

Та навіть на тлі загрози кровопролиття вулиця має намір сказати своє слово. Прибічники Ющенка хочуть таким способом змусити владу відмовитися від фальсифікації результатів виборів, якщо така матиме місце. Прибічники Януковича готові дати відсіч. Для останніх, до речі, гра відбуватиметься на чужому полі. Київ — місто Ющенка. І зустріти тут людину, яка намірилася голосувати за Януковича, усе одно, що оленя в Кончі-Заспі. Тому атмосфера буде відповідною. Та й шахтарі, яких нині делегують за рознарядкою шахти, у себе серед териконів не багато зустрічали бажаючих голосувати за Ющенка. А вже треновані болільники «Шахтаря» — у своїх рядах тим паче таких не бачили. Тому в гостей столиці буде своя правда, з’ясовувати яку чинна влада їх змусить за будь-якої погоди...

Захоплення адміністративних будинків на сьогоднішній день не входить у відомі мені плани ні команди Ющенка, ні команди Януковича. Проте груба фальсифікація може штовхнути прибічників кандидата від опозиції до радикальних дій. А спроба Банкової скасувати знівечені вибори може штовхнути на радикальні дії Януковича та його команду. Іншими словами, факт сутички, формальна відповідальність за яку ляже на Ющенка та Януковича, дасть привід третій стороні звернутися до нації і використовувати це для скасування результатів виборів. По суті ж відповідальність за пролиту кров ляже на ідеологів такого проведення нинішніх виборів. А кров людська не водиця, і навіть не плівки Мельниченка, про що комусь, мабуть, слід нагадати.

Варіант третій. Фізична ліквідація Віктора Ющенка. Якщо за перших двох варіантів у міжнародної громадськості скасування результатів виборів викликає негативну реакцію і розцінюватиметься як реалізація політичної технології, то в цьому випадку галасу буде, безумовно, дуже багато, але сам факт скасування результатів виглядатиме як справедливе рішення. Крім того, «нещасний випадок» із подібним фіналом звільнить ряд людей від необхідності з’ясовувати стосунки з кандидатом від влади. Водночас, особисто я не вірю в те, що Президент, при всьому своєму негативному ставленні до Віктора Ющенка, прийме таке рішення. Втім, його можуть навіть не поставити до відома про це. Тому що завжди можуть знайтися люди, які у випадку перемоги Ющенка, втрачають більше. Залишається сподіватися лише на чинник, який всі ці роки утримував великих політиків і бізнесменів від подібної розв’язки наявних проблем: на кожне замовлення завжди знайдеться антизамовлення. Такий прецедент може викликати ланцюгову реакцію. Адже в цих прошарках замовлене вбивство — як ядерна зброя. Варто пальнути одному, і від його ж території через 20 хвилин не залишиться каменю на камені. Тому вважаю, що Віктор Ющенко живий (та не скажу — зовсім здоровий) дійде до фінішу й небезпідставно претендуватиме на перемогу.

Якщо монетка зависне в повітрі

Соціологи, котрі проводили опитування в ході цієї кампанії, останніми тижнями фіксували колосальний відсоток відмов респондентів від відповідей на запитання про політичні симпатії. У середньому по країні 50%, а в окремих областях — понад 70% громадян із різних причин зберігають у таємниці, за кого вони планують віддати свій голос. Страх — основна причина відмови. Саме тому цю кампанію можна вважати безпрецедентно нецивілізованою й цинічною. Саме тому можна припускати, що рейтинг кандидата від опозиції насправді вищий, ніж констатований, а рейтинг кандидата від влади — трохи нижчий. Зрештою, ми пам’ятаємо парламентські вибори, перед якими всі соціологічні служби показували рейтинг Мороза і Тимошенко на 4% нижчим, аніж реальний результат, здобутий командами цих двох опозиціонерів.

У штабі Ющенка впевнені в перемозі не менше, ніж у штабі Януковича. Але між цими впевненостями є одна різниця. Прибічники прем’єра упевнені в перемозі «завдяки», а прибічники екс-прем’єра упевнені в перемозі «всупереч». Теоретично відрив Ющенка з кількістю голосів, яку не можна покрити фальсифікацією, допускають на Банковій. І тому багато людей, із ким мені довелося розмовляти, припускають, враховуючи нелюбов Президента до Януковича, можливість переговорів між Кучмою та Ющенком. Мені такий варіант розвитку подій здається найменш можливим і ймовірним. Нині якісь «терки» між представниками двох антагоністичних таборів ведуться. До Ющенка навіть надходять списки людей, котрі не влаштовують владу в його команді: виведення конкретних прибічників Ющенка із гри позначається як відкриття дороги до широкоформатних і серйозних переговорів. Лідер «НУ» позитивної відповіді на відповідну пропозицію не дав. Як не дав він за весь час і гарантій людям, які формують думку Президента. Натомість він надіслав їм усім уніфікований і смішний у своїй безпорадності «лист українським бізнесменам», що констатує розуміння проблем, із якими зіштовхуються українські представники бізнесу, котрі потерпають від влади... Але навіть якби в оточенні Президента хтось серйозно планував розпочати переговори з Ющенком, то Президент такий почин навряд чи підтримав би, оскільки не сприймає Ющенка як людину, здатну гарантувати права й свободи, що їх Леонід Кучма хотів би за собою зберегти.

Що ж стосується донеччан, то починати переговори з Віктором Януковичем, який перебуває в ейфорії, — безглуздо, а з Рінатом Ахметовим, який зберігає спокій, — марно. Навіть загроза подвійного кидка через президентське стегно обох кандидатів до сьогоднішнього моменту не змусила уповноважених осіб сісти за стіл переговорів.

У разі ж перемоги Ющенка, навіть із великим відривом, Президента буде вкрай складно переконати в необхідності змиритися з цим, бо таке аж ніяк не входить у його плани. І тоді монархові доведеться вибирати, з яким епітетом ввійти в історію. Сподіваюся, що епітет «кривавий» — це не те, на що він розраховує.

Власне, такими на сьогодні є плани влади. Втрутитися і відкоригувати їх можуть лише люди: сержанти й лейтенанти, лікарі і вчителі, студенти й пенсіонери, селяни і бізнесмени — одне слово, всі ті, кого, виступаючи в Луганську, Віктор Янукович назвав «козли».