СПРОСТУВАННЯ БРЕХНІ

Коли минулого тижня «ДТ» публікувало матеріал «Перша жертва Тузли» про трагічну загибель українського водолаза, ні в кого з тих, хто брав участь у підготовці матеріалу, не було ілюзій із приводу подальшого розвитку подій. Остаточно вони розвіялися після того, як у суботу, 1 листопада, телеканал УТ-1 закликав «ДТ» вибачитися за підрив іміджу України. По каналах інформаційних агентств було поширено Спільну заяву прес-центрів Державної прикордонної служби та Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій такого змісту:

«Часопис «Дзеркало тижня» (№42 від 1—7 листопада 2003 року), публікуючи неправдиві факти відносно загибелі водолаза під час проведення підводних робіт, намагається скомпрометувати Державну прикордонну службу України.

Прес-служба Держприкордонслужби України вбачає у навмисних, провокаційних діях штучне загострення ситуації в районі острова Тузли. Водночас вимагає опублікувати спростування неправдивої інформації та офіційно повідомляє, що надрукований матеріал є безпідставний.

Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій інформує, що загибелі та травмування особового складу підрозділів МНС в районі острова Тузли не було.

Відділ з питань взаємодії з засобами масової інформації та зв’язків з громадськістю Державної прикордонної служби України

Управління з питань взаємодії з засобами масової інформації та зв’язків
з громадськістю МНС України».

У понеділок, 3 листопада, на редакційному факсі нас чекали відразу дві копії листа з Державного комітету з питань охорони Державного кордону України з іще жорсткішими обвинуваченнями на адресу редакції «ДТ»:

«В останньому номері тижневика «Дзеркало тижня» була надрукована інформація Сергія Корабльова «Перша жертва Тузли». В ній стверджується, що начебто під час виконання підводних робіт у районі острова Тузли прикордонним катером було смертельно поранено одного з водолазів. Автор проводить аналогії з резонансними подіями в Збройних Силах України і стверджує, що українські прикордонники достойно підхопили девіз: «Бий своїх, щоб чужі боялися!». Ми розцінюємо таку постановку питання як намагання безпідставно дискредитувати Державну прикордонну службу, службовці якої гідно виконували і продовжують виконувати відповідальні завдання на острові Тузлі.

Співробітники «Дзеркала тижня» двічі особисто зверталися по роз’яснення до помічника голови Державної прикордонної служби — начальника відділу з питань взаємодії зі ЗМІ та зв’язків з громадськістю полковника А.Самарченка. Він двічі підтвердив, що інформація про загибель водолаза не відповідає дійсності. Газета не повірила офіційній заяві представника Державної прикордонної служби, проте вона вірить сумнівним джерелам і, не перевіряючи їх, звинувачує прикордонників у тому, чого вони ніколи не робили. Нічого, окрім обурення, це викликати не може.

Ще раз офіційно підтверджуємо — жоден із аргументів, які наводилися в інформації Сергія Корабльова, не відповідає дійсності.

У цьому разі йдеться про звичайну особисту безвідповідальність працівників вашого видання, дешеву гонитву за «смаженими» фактами, порушення елементарних норм журналістської етики.

Оскільки подана у публікації інформація не відповідає дійсності, принижує честь та гідність Державної прикордонної служби, вимагаємо опублікувати у найближчому номері тижневика «Дзеркало тижня» спростування та оприлюднення правдивої інформації.

Інакше ми діятимемо згідно із Законами України «Про інформацію» та «Про друковані засоби масової інформації».

З повагою

П.Шишолін,

перший заступник голови Державної прикордонної служби України».

До питання про відповідальність, честь і гідність ми ще повернемося. Але спочатку все-таки по суті.

Проведене нами минулого тижня журналістське розслідування підтвердило: на жаль, трагічна подія з загибеллю водолаза, про яку ми повідомили читачів, справді сталася.

Трагедії можна було уникнути. Якби відповідальні особи, котрим було доручене встановлення ліхтерів у районі острова Тузла, вчасно звернули увагу на розділовий чорно-жовтий буй, що позначає лінію проходження українсько-російського кордону. Але на буй уваги не звернули. У результаті, після розміщення ліхтерів з’ясувалося: вони розташовані не на вітчизняних, а на російських водах. Час був тривожний і метушливий — саме мали початися двосторонні переговори з проблеми Тузли, і для того, аби не дати росіянам зайвий козир, ухвалили рішення переставити ліхтер на рідну землю-воду. Зробити це можна лише з допомогою водолазів.

Водолази ТОВ «Кримпідводсервіс» регулярно залучаються до робіт на замовлення Керченського торгового флоту: чи то буксир намотає трос на гвинт, чи то потрібно очистити й підготувати нові якірні місця на виході з Керченського каналу… Згадане ТОВ ліцензовано, сертифіковано регістром і має найсучасніше устаткування для проведення робіт під водою. Тому немає нічого дивного в тому, що в неділю, 26 жовтня, саме водолазів «Кримпідводсервісу» залучили до роботи з переміщення ліхтера. В їхнє завдання входило: очистити якорі від грунту, застропити їх, а потім уже буксир мав переставити ліхтер на нове місце. Про те, що сталося далі, розповідає директор ТОВ «Кримпідводсервіс», диктофонний запис розмови з котрим знаходиться в редакції:

— Роботи проходили в другій половині дня, але було ще світло. Було виставлено огородження, усіх попереджено про те, що працюють водолази. Але, попри всі заходи, прикордонний катер «Калкан» із написом «Морська охорона» пішов на швартування до ліхтерів і пройшов саме над якорем-ланцюгом. Глибина в цьому місці майже півтора метра, і водолаз Стародубцев Олег Володимирович потрапив під його гвинти. Добре ще, що в цей момент під водою працювала одна людина. А то кількість жертв могла зрости...

Як розвивалися події далі, довідуватися довелося з різних джерел, оскільки ніхто зі свідків того, що сталося, не горів бажанням про це розповідати. У Керчі про цю історію знають чимало людей, але воліють мовчати, аби не нажити собі неприємностей.

Отже, за словами очевидців, після того, як прикордонний катер пришвартувався, товариші загиблого почали з’ясовувати стосунки з його екіпажем. Розповідають, що били прикордонників сильно. У гарячці справа ледве не дійшла до стрілянини. На місце події прибуло начальство всіх мастей — прикордонники, представники Керченського порту тощо. Із води підняли тіло загиблого, а всіх, хто брав участь у конфлікті, доставили катером у розташування військової частини. Там і розпочалася «робота» представників прикордонної служби... В обмін на мовчання водолазів їм було обіцяно покарати своєю владою винних — зняти з командира погони та звільнити його зі служби. Про те, хто цей таємничий командир, точну інформацію отримати не вдалося. Відомо лише, що він молодий і на вигляд йому років 25. Крім того, за наявною в редакції інформацією, екіпаж катера миттєво розформували (замінили на новий), і більше цих людей у Керчі ніхто не бачив. Товариші Олега Стародубцева не знають, що записано в його свідоцтві про смерть, оскільки всю документацію з підприємства вилучили, і оформленням необхідних документів займалися вже представники прикордонної служби. Після того, що трапилося, родина загиблого одержала 50 тисяч доларів, що робить честь тим, хто компенсував сім’ї втрату годувальника. Анонімно нам повідомили: відповідно до певного плану загиблий водолаз має бути оформлений як зниклий безвісти...

У зв’язку з цією подією виникає низка запитань. Хто з керівників Державного комітету з питань охорони Державного кордону України прийняв рішення про приховання трагічної події: Микола Литвин — глава комітету, генерал Шишолін — його перший заступник, котрий підписав гнівного листа на адресу редакції «ДТ», чи хтось інший? Яка роль у цій справі керівників СБУ, чиї представники грудьми стали на захист «честі мундира» прикордонників нібито в інтересах захисту національних інтересів України? Хто в Києві дав команду «фас» державним ЗМІ негайно «відреагувати» на нашу публікацію? Доки високі державні чиновники дозволятимуть собі відверто брехати всій країні, не роблячи абсолютно ніяких висновків із подібних ситуацій останніх років? Чи вони не знають про важкі наслідки брехні для іміджу держави армійських генералів Кузьмука, Ткачова й іже з ними — після трагічних подій у Броварах, на Гончаровському полігоні, на Кримському полігоні ППО? Чи мають право залишатися на своїх посадах керівники з ТАКИМ розумінням «відповідальності», «честі» й «гідності»? Що з цього приводу думає Верховний головком, він же Президент?

Не правда, розкрита журналістами, а власна неправда високих чинів укотре заподіяла шкоду державним структурам, покликаним захищати національну безпеку, суверенітет і територіальну цілісність держави. Журналістів шельмувати легко. Значно складніше визнати свою неправду та зняти погони. Але ж саме так повинні робити справжні офіцери! Ключове слово — «справжні».