СОТИЙ

25-й виборчий округ із виборів депутата Верховної Ради автономії називають не інакше як багатостраждальним і навіть, за аналогією з булгаковською квартирою, «нехорошим». Тут завершувалася багата на судові розгляди боротьба Л.Грача за владу в Криму. Тут нардеп України Лев Миримський намагався створити прецедент сумісництва двох парламентських мандатів — кримського з українським. Минулої неділі виборці округу, симпатії котрих спочатку були на боці головного комуніста, а потім — авторитетного в минулому бізнесмена, проголосували за головного міліціонера. Сотим депутатом парламенту автономії став начальник главку МВС України в Криму генерал-лейтенант міліції Микола Паламарчук. Перемога дісталася йому порівняно легко. Негласна підтримка керівництва автономії, зацікавленого в тому, аби кількість комуністів у парламенті не збільшилася, відкрита підтримка всіх без винятку провідних кримських ЗМІ й демонстрація великих можливостей кандидата ще до виборів розв’язувати наболілі проблеми округу зробили свою справу.

На запитання, навіщо головному міліціонерові йти у владу, хіба її і сьогодні не досить, Микола Паламарчук відповідав телеглядачам: «Є бажання реалізувати себе як юриста й економіста, публічного політика. Гадаю, мій життєвий досвід і досвід керівника дає мені таке право». Проте наведена відповідь породжувала ще більше запитань і головне з них — навіщо заступникові міністра внутрішніх справ України, котрий зробив блискучу кар’єру лише за кілька років, іти в публічну політику в такому відомому своєю непередбачуваністю регіоні?

Перша версія — службова. Паламарчука в міліцейському середовищі прийнято вважати людиною з команди нині покійного Ю.Дагаєва. Своє стрімке кар’єрне зростання Микола Петрович розпочав із начальника ДАІ керування МВС у Херсонській області. Далі — лише рік на посаді першого заступника начальника міліції цієї ж області, потім у 1999—2001 рр. — начальник управління МВС у Полтавській, а з середини того ж таки 2001-го — начальник главку МВС у Криму, і — за посадою — заступник міністра внутрішніх справ України. Із приходом Миколи Білоконя начальники главків змінилися в переважній більшості регіонів і цілком логічно, що Паламарчук, питання про зміну котрого виникало і при минулому міністрові, вирішив зміцнити свої позиції в Криму. Правда, кримський мандат ще нікого не рятував від відставки, а в часи генерала Г.Москаля деякі його власники «заробляли авторитет» на нарах слідчих ізоляторів. Природно, рішення начальника главку йти в депутати дістало згоду міністра. Цікаве інше: ідея належить не самому генералові. Принаймні, в інтерв’ю «ДТ» М.Паламарчук стверджує, що це була ініціатива колективу ДАТ «Чорноморнафтогаз», із котрим, за обов’язком служби, йому доводиться часто працювати. Колектив і висунув генерала в кандидати. І ця обставина дає підстави для існування версії другої — політичної.

Нагадаємо, головою правління «Чорноморнафтогазу» є народний депутат України Ігор Франчук, член фракції СДПУ(о) й головної опори кримської організації партії. Примітно, що в грудні Ігор Анатолійович заявляв про необхідність створення в кримському парламенті партійної фракції: «Я переконаний, фракція така має бути, однозначно. Я справді підтримую соціал-демократів, не лише в кримському парламенті, а також в інших органах влади в Криму. І з огляду на те, що я є членом фракції СДПУ(о) в парламенті України, хоча й не є членом партії, для мене незрозуміло, чому в кримському парламенті не існує такої партійної фракції... Тому що, аби перемогти на наступних виборах, будь-якій партії треба мати авторитет у Криму». Лідери кримської організації СДПУ(о) заявляли завдання на 2004 рік ще ширше — крім ВР автономії створити фракції партії і в усіх міських радах. За словами заступника секретаря КРО партії Олександра Сибілєва, первинні парторганізації створено практично в усіх населених пунктах Криму, 752 депутати представляють СДПУ (о) в радах усіх рівнів автономії й у планах на майбутній рік доведення їхньої кількості до 1 тис. Зрозуміти мотиви лідерів партії можна: Крим, на відміну від інших регіонів України, залишається для соціал-демократів об’єднаних своєрідним заповідником. У тому сенсі, що свобода дій обмежена. У керівництві автономії практично немає членів їхньої партії, бо прем’єр — лідер місцевої організації НДП, а спікер — у керівництві Партії регіонів. Об’єднавши зусилля і голоси після виборів проти Л.Грача, Дейч і Куніцин роздобули в прибічники навіть депутатів із блоку головного комуніста. Політична стабільність останніх двох років у Криму багато в чому визначається вмінням обох домовлятися. Нині в кримському парламенті лише одна фракція — «Стабільність» кількістю в 82 депутати! Але незадоволених і обділених при цьому набагато більше, ніж сімнадцять, котрі не приєдналися. Доведене до автоматизму ухвалення рішень у парламенті в багатьох викликає протест, бо нагадує бездумний «одобрямс». А оскільки багато депутатів із більшості трудяться на урядових посадах, то контролюють себе, по суті, самі. Таким чином, грунт для бунту на кораблі цілком визрів.

Знаючі люди стверджують: активність соціал-демократів із створення власної фракції в грудні минулого року вдалося пригасити після особистої розмови С.Куніцина з В.Медведчуком. Що буде в зв’язку з «нововиявленими обставинами», невідомо. У депутатських колах можна почути і про підготовку відставки прем’єра Куніцина, і про створення нової фракції, котра приведе до влади нового спікера. Сотого депутата називають то «парламентським зірним» від СДПУ(о), то претендентом на головні посади. Генерал Паламарчук каже, що розмови ці йому відомі, але все це плітки, бо ні очолювати нову фракцію, ні виступати на боці певної політичної сили він не буде — закон не дозволяє. І жодних амбіцій щодо керівних посад у Криму в нього немає: «Раніше мені пропонували перейти на роботу в інші відомства, але я — міліціонер, я люблю цю роботу, я її знаю, і буду в міліції», — сказав М.Паламарчук «ДТ». Ситуація, як у популярному серіалі: ви вірите в такі збіги? — запитував старий злодій у законі. Він вірив і — даремно. Утім, із генералом або без, але переділити владу в Криму однаково намагатимуться. Бо попереду не лише жовтень 2004-го, а й 1 січня 2005-го, які відкривають дорогу купівлі-продажу землі, а застовпити «золотоносні» ділянки на Південному березі треба нині. Інакше за московськими, пітерськими, донецькими й іншими інвесторами можна й не встигнути! Але наскільки реально сьогодні похитнути моноліт «Стабільності»?

Ігор Франчук, котрий заявляв про необхідність створення фракції СДПУ(о), не може не знати: депутатів, членів цієї партії, у ВР Криму лише... два. Тобто про партійну фракцію говорити якось навіть незручно, інша річ — об’єднання за спільним інтересом парламентаріїв із нинішньої більшості. Депутатів, яких прийнято називати командою батька та сина Франчуків, — чоловік 15. Плюс 5—7 соратників Льва Миримського. Когось можна мобілізувати з резерву в 17 опозиційних депутатів, серед котрих —уламки блоку Л. Грача, представники громадського комітету «Прозора влада» та лідери проросійських організацій. Якщо сотий депутат надасть процесу бодай моральну підтримку, яка так багато значить для «фігурантів» старих незакритих справ і претендентів на нові, а в коридорах поповзуть чутки, що все санкціоновано Самим, — у парламенті з’явиться не те що фракція, з’явиться нова більшість. І цілком правильно народний депутат Лев Миримський змальовує механізм зміни влади: «... депутати підтримують Президента. А Л.Кучма підтримує Куніцина. Поки він — прем’єр, у парламенті є більшість. Якщо завтра Президент скаже, що прем’єр погано працює, сумніваюся, що він збере підтримку бодай із 5 чоловік» («Корреспондент»).

А за що Президент може сьогодні так покарати С.Куніцина? Правильно, за нездатність втримати під контролем ситуацію в міжнаціональній сфері, вибухонебезпечність якої, ясна річ, залежить не лише від дій кримських татар і влади автономії. Є ще і третя сторона — комуністи, лідери проросійських організацій і кримське козацтво, котре невідомо звідки відроджується. Усі вони називають себе захисниками слов’янського населення і православ’я. Усі вони — в опозиції до нинішнього керівництва Криму. «Стабільність» у Криму грунтується на слов’янській крові, а бандити розгулюють на свободі», — обігрує в заголовку назву парламентської групи більшості «Крымская правда». Це ще не заклик до сокири, але вже десь близько. Із іншого боку — дещо зіпсовані протистоянням із земельного питання відносини прем’єра з меджлісом. Отож, не впоратися з ситуацією «допомогти» С.Куніцину можуть чимало людей. Особливо, якщо з боку хтось технологічно управлятиме процесом. При цьому, зазначимо, критика на адресу Бориса Дейча, у вотчині котрого — в Східному Криму — і відбуваються найбурхливіші події, з усіх боків поки що вкрай обережна. Із партійним соратником прем’єр-міністра України опоненти сваритися не наважуються. «Усе залежатиме від того, як домовляться Янукович і Медведчук», — прогнозує розвиток подій один із радників спікера. Поза сумнівом, політична стабільність у Криму рідко визначалася на місці. Тим паче в такий відповідальний для країни та згаданих політиків час.