СКУТІ ОДНИМ ЛАНЦЮГОМ

Спостерігаючи сутички між палестинцями й ізраїльтянами, що тривають ось уже два тижні, можна уявити, що відбуватиметься на Близькому Сході, якщо завершення мирного процесу в цьому регіоні ми так і не дочекаємося. У секторі Газа й на Західному березі йшли справжні бої, число жертв яких наблизилося до сотні. Кілька разів на локальному рівні було досягнуто угод про перемир’я, які порушувалися вже за кілька годин після досягнення, несамовиті спалахи насильства змінювалися періодами затишшя, проте радикального перелому ситуації на краще так і не сталося. До спроб помирити учасників конфлікту, крім американців, підключилися не лише глави зовнішньополітичних відомств Європейського союзу, Росії та Великобританії, а й сам Генеральний секретар ООН Кофі Аннан. Максимум, чого їм удалося досягти, — це згоди Барака й Арафата брати участь у тристоронньому американо-палестинсько-ізраїльському «комітеті безпеки на Близькому Сході», очолити який має директор ЦРУ Джордж Тенет.

У середині тижня, вперше відтоді, як вибухнула нинішня криза, ізраїльське армійське командування повідомило про різке зниження кількості сутичок на Західному березі ріки Йордан. Тихіше стало й у секторі Газа. Причина цього стала невдовзі зрозуміла — за словами лідера палестинського угруповання Фатх, Ясір Арафат дав указівку не вступати в конфронтацію з ізраїльськими військовими, не припиняючи при цьому «мирних протестів». Незважаючи на це, мало хто вірив, що ситуацію вдалося взяти під контроль, — адже протиріччя між сторонами так і не були ліквідовані. Палестинці продовжують наполягати на міжнародному розслідуванні обставин початку теперішніх заворушень і ролі в них сил безпеки Ізраїлю, ізраїльтяни ж вважають, що Арафат спочатку має «заспокоїти» своїх співвітчизників і змусити їх відмовитися від участі в акціях протесту.

І справді, вже через день насильство спалахнуло з новою силою. У відповідь на лінчування палестинцями двох ізраїльських солдат у місті Рамалла ізраїльтяни завдали по палестинських об’єктах на Західному березі авіаційних та артилерійських ударів, які Арафат назвав «оголошенням війни його народові».

Але ескалація насильства на Близькому Сході загрожує не лише процесові встановлення миру між ізраїльтянами й палестинцями. Набагато небезпечнішим наслідком цих подій і важливішим, ніж нескінченна суперечка про приналежність територій, є питання політичної стабільності в країнах, що розташовані безпосередньо біля осередку конфлікту.

Досить поглянути на пояс держав, які оточують епіцентр конфлікту, щоб усвідомити сувору реальність, — лідери, практично, всіх країн, які визначають ситуацію в одному з найбільш вибухонебезпечних регіонів світу, — і Йорданії, і Єгипту, і Сирії, виявилися «затиснутими» між ковадлом ізраїльсько-палестинського конфлікту та молотом власної внутрішньої нестабільності. Внутрішні проблеми в кожній із цих держав не дозволяють їхнім лідерам проявити політичну гнучкість, щоб знайти шляхи виходу з кризи. Натомість вони змушені демонструвати твердокам’яну й непримиренну позицію щодо подій, які відбуваються. Це й стало причиною того, що криза на Близькому Сході опинилася в такому запущеному стані й може на наших очах перерости в повномасштабний конфлікт, учасниками якого стануть не лише ізраїльтяни та палестинці, а й жителі інших близькосхідних держав.

Усе сказане вище насамперед стосується лідерів Ізраїлю й Палестини. Сьогодні тільки ледачий не говорить про те, що внутрішньоізраїльські проблеми завели уряд Ехуда Барака в чергову безвихідь. Нинішній прем’єр Ізраїлю під час своєї передвиборної боротьби зробив головну ставку на обіцянки завершити нарешті близькосхідний мирний процес. Така тактика виявилася правильною, і він переміг. Проте для того, щоб виконати обіцяне й досягти мирної угоди з палестинцями, Барак зважився поступитися Храмовою горою в Єрусалимі — священним для мусульман та іудеїв місцем. Ця поступка й стала, зрештою, останньою краплею, що переповнила чашу терпіння опозиційної партії «Лікуд», і та пішла в «останній і рішучий бій» з чинним ізраїльським урядом.

Зрив мирного процесу видавався найзручнішим приводом для усунення прем’єра з його посади. Поновлення насильства на ізраїльських землях стало ознакою провалу політики кабінету Барака, який запевняв своїх співгромадян, що успішне завершення переговорів з Арафатом —неминучий і вкрай потрібний ізраїльтянам крок. Якщо лідер палестинців, зрештою, виявиться неспроможним зупинити насильство (а поки що до цього йде), то Барак, щоб вибити з рук опозиції її головний козир, змушений буде вдатися до жорсткої лінії, яка мало чим відрізнятиметься від позиції «Лікуд». Він уже натякнув, що в разі остаточного зриву мирного процесу має намір спробувати створити уряд національної єдності, куди б увійшли і представники партії Аріеля Шарона (по суті, головного призвідника нинішніх заворушень).

Що ж до Палестини, то її лідер опинився, практично, в аналогічній ситуації. Попри всі його зусилля подарувати своєму народові мир з одвічним ворогом Ізраїлем, жодне з них не дало конкретного результату. Натомість його діяльність стала яблуком розбрату для різноманітних палестинських угруповань і організацій. Пристати на вимоги ізраїльського прем’єра тепер, після загибелі від рук ізраїльтян десятків палестинців, для Арафата означало б утратити залишки довіри, які ще дивом зберіг старіючий палестинський лідер.

Лідер ліванського шиїтського угруповання «Хезболла» Шейх Нассан Насралла, який давно вже займає непримиренну позицію стосовно Арафата, цього тижня звернувся з закликом до палестинців, пропонуючи кожному з них взяти до рук гвинтівку або ніж і вбити якнайбільше ізраїльтян. Тим, хто відгукнувся на його заклик, було дано «методичні вказівки», як краще боротися з ворогами. Насралла запропонував створювати невеличкі терористичні групи з 2—3 чоловік, які не мали б централізованого управління, а відтак були б невразливими для сил безпеки Ізраїлю. Більшість спостерігачів розцінили цей заклик лідера бойовиків не як бажання організувати масовий терор проти ізраїльтян, а, швидше, як спробу продемонструвати палестинцям, наскільки вичерпаний кредит довіри Арафатові.

Відчуваючи, що ініціатива йде з рук, лідер палестинців, щоб догодити керівництву «Хезболла», днями погодився звільнити з в’язниці близько двадцяти активістів організації, заарештованих палестинською поліцією на вимогу Ізраїлю незадовго перед тим.

Ще неприємніша внутрішня ситуація складається в північно-східного сусіда Ізраїлю — Сирії. Успішне залучення цієї країни до мирного процесу після приходу до влади сина покійного президента Хафеза Асада давало надію врегулювати в перспективі давню ізраїльсько-сирійську суперечку. Перший крок до цього вже зроблено. Маючи традиційно сильний вплив на Ліван, Дамаск узяв на себе зобов’язання гарантувати безпеку лівансько-ізраїльського кордону після виведення підрозділів збройних сил Ізраїлю з південноліванської території.

Водночас сірійські опозиційні сили завжди сприймали в багнети ізраїльсько-палестинські переговори. А перші несміливі спроби молодого уряду Башара аль Асада встановити контакти з Тель- Авівом призвели до наростання антисирійських настроїв у Лівані. Подолати цю тенденцію сирійський президент або не зміг, або не захотів.

Після викрадення трьох ізраїльських солдатів бойовиками «Хезболла» на ізраїльсько- ліванському кордоні стало зрозуміло, що сирійці виконати своє завдання в Лівані навряд чи зможуть. Насильство перекинулося й на цю країну, з’явилися жертви й серед палестинських біженців, які знайшли свого часу притулок на ліванській землі. Барак заявив, що відповідальність за загострення обстановки на кордоні Ізраїлю з Ліваном лежить на Сирії. Заяви ж сирійців про свою непричетність до того, що сталося, та їхні твердження про небажання конфронтації з Ізраїлем навряд чи могли щось змінити. Зрозуміло, діючи в унісон настроям своїх співвітчизників, сирійська влада змушена (принаймні на словах) зайняти жорстку позицію стосовно Тель-Авіву, попри те, що особливого бажання так діяти в Башара та його команди не було.

Слід зазначити, що Сирія, звісно ж, має певний вплив на «Хезболла». Проте Дамаск не може віддавати накази лідерам цього угруповання. Тому Асаду доведеться розв’язати дуже непросте завдання — не допустити виникнення відкритої конфронтації його країни з Ізраїлем, не давши водночас опозиції приводів для нападок на себе як главу держави. Тут варто враховувати, що спроби стримувати «Хезболла» неминуче зашкодять відносинам Дамаска з Тегераном. Навряд чи це піде сирійцям на користь. Проте якщо Асад навіть не пробуватиме вплинути на шиїтських бойовиків, він опиниться перед загрозою застосування Ізраїлем сили проти Сирії під приводом знищення таборів бойовиків на її території. Ослаблена військовим ембарго країна напевно не зможе чинити ефективного опору чудово підготовленим та екіпірованим ізраїльським збройним силам, і тоді президент Асад неминуче виявиться під вогнем критики за нездатність гарантувати національну безпеку держави. Це може йому коштувати й посади президента.

Внутрішня ситуація в Єгипті та Йорданії, єдиних арабських країнах, які мають мирний договір з Ізраїлем, також дуже обмежує можливості їхнього маневру на зовнішній арені. Але ж Захід завжди спирався на них при спробах врегулювання близькосхідних проблем. І Амман, і Каїр змушені нині демонструвати свою єдність з іншим арабським світом, намагаючись заодно уникнути охолодження своїх стосунків із Тель-Авівом і, що більш важливо, з Вашингтоном.

Особливо несолодко зараз Йорданії. З одного боку, на її керівництво тисне місцеве палестинське й арабське населення, закликаючи розірвати будь-які відносини з Ізраїлем, а з другого — воно не може знехтувати вигідними політичними й економічними зв’язками зі Сполученими Штатами, що встановлювалися надзвичайно складно й довго. Таким чином, незміцнілий ще уряд короля Абдулли змушений або зробити вибір між двома взаємовиключними тенденціями, або дуже акуратно балансувати на межі кожної з них, щоб уникнути внутрішнього вибуху та зберегти так важко завойовану довіру Заходу.

На відміну від Йорданії, Єгипет географічно досить віддалений від вогнища близькосхідного конфлікту. До того ж, президент Хосні Мубарак перебуває при владі в себе в країні досить довго для того, щоб повністю контролювати ситуацію в ній. З огляду на цю обставину і той факт, що Мубарак брав участь у близькосхідному мирному процесі, практично, від самого його початку, Єгипет стараннями Вашингтона перетворився на епіцентр переговорів з врегулювання палестино-ізраїльського конфлікту. Така унікальна позиція, з одного боку, може бути використана Каїром для поширення й зростання в регіоні єгипетського впливу, а з другого — створює для нього деякі серйозні проблеми. Адже роль головного арабського медіатора на Близькому Сході неминуче відокремлює Єгипет від решти арабського світу, охопленого антиізраїльською істерією.

Це залишає «країні пірамід» надто мало місця для політичного маневру. Звісно, Мубарак засудив дії Барака, який двічі відмовлявся взяти участь у каїрських переговорах, але при цьому Єгипет залишився відданим ідеї врегулювання кризи мирними засобами. Принаймні Каїр уже визначив наступний міжнародний захід, який він збирається провести з цього приводу. Ним стане загальноарабська зустріч у верхах, запланована на 21 жовтня.

Таким чином, стає очевидно, що, хоч як би хотіли сусіди Ізраїлю дистанціюватися від подій у цій країні, їм це навряд чи вдасться. Тісне сплетіння взаємних інтересів, давніх образ, внутрішніх протиріч цих держав створює унікальну ситуацію, коли без їхньої участі взяти під контроль ситуацію в регіоні стає неможливо. Усі вони «скуті одним ланцюгом», а отже, їхня власна безпека залежатиме від того, чи вдасться припинити кровопролиття на ізраїльських і палестинських землях, чого, своєю чергою, не можна буде домогтися без активної участі кожного з них.

13 жовтня Міністерство закордонних справ України оприлюднило заяву, в якій йшлося про стурбованість спалахами насильства в Близькосхідному регіоні. У заяві МЗС міститься заклик до ізраїльтян і палестинців сісти за стіл переговорів і впевненість у тому, що «шанс мирного врегулювання з допомогою двосторонніх і багатосторонніх переговорів поки ще є». «Дзеркалу тижня» вдалося розшукати в Парижі міністра закордонних справ України Анатолія Зленка (який складає з себе повноваження посла України у Франції) й одержати більш розгорнутий коментар до останніх подій, які відбуваються в Ізраїлі. У телефонній розмові з редакцією Анатолій Максимович повідомив таке:

— Я серйозно занепокоєний останніми подіями на Близькому Сході. І передусім тим, що фаза мирних переговорів, котра, здавалося б, наближалася до завершення і давала підстави сподіватися на досягнення прогресу в установленні миру в цьому регіоні, не виявилася результативною. Більш того, події стали розгортатися в абсолютно іншому напрямку. МЗС України висловлює співчуття з приводу того, що розгортання конфлікту призвело до людських жертв по обидва боки. Ми висловлюємо занепокоєння тим, що напруга зростає і політичні важелі не спрацьовують. Замість них задіяною виявилася політика з позиції сили. Зусилля з боку США, Франції, і навіть Росії, на даний момент не принесли успіху. Ми сподіваємося, що сторони все ж проявлять розум і знайдуть у собі сили сісти за стіл переговорів, за яким повинно бути знайдене як рішення з урегулювання ситуації, що склалася в регіоні зараз, так і реальне вирішення глобальних проблем, пов’язаних із досягненням стійкого миру на Близькому Сході.

— Анатолію Максимовичу, чи існує, на вашу думку, загроза розширення вогнища конфлікту й залучення в нього інших держав?

— Не хотів би озвучувати якісь прогнози щодо нинішньої гострої ситуації. І не хотів би провокувати. Але мушу сказати, що відповідно до тієї інформації, якою я зараз володію, перебуваючи у Франції, даних, які надходять у Париж, арабський світ дуже схвильований цими подіями, і я бачу, що він налаштований рішуче. Повторюю, я не хотів би займатися прогнозами, але деякі настрої мене дуже тривожать.

— Чи є у вас інформація про те, в яких умовах зараз перебувають українські диппредставництва в Ізраїлі і чи немає жертв серед громадян України, котрі перебувають у цій країні?

— Я сьогодні мав розмову з декількома послами, і вони отримали вказівки від нашого МЗС вжити всіх застережних заходів і при цьому пильно відстежувати ситуацію в регіоні. А що стосується безпеки наших співробітників у місіях, то всіх заходів безпеки вже вжито. Заходи будуть вживатися протягом усього періоду загострення. У нас немає інформації про те, що хтось із громадян України, котрі перебувають в Ізраїлі, постраждав у ході сутичок. Ще на початку тижня МЗС України попередив наші постійні представництва в регіоні про дотримання заходів безпеки і закликав громадян України утриматися від поїздок в Ізраїль. Ми досі дотримуємося цієї позиції.

— Чи не з’явилися останньої доби пропозиції від нових посередників з ідеями врегулювання конфлікту і що ви можете сказати про роль ООН у цій ситуації?

— Поки нових пропозицій про посередницькі послуги не проглядається, що ж стосується Організації Об’єднаних Націй, то зміна маршруту Кофі Аннана та його поява в цьому регіоні говорить про те, що ООН серйозно стурбована подіями на Близькому Сході. І природно, її найперша місія — забезпечити мир і безпеку в зоні протистояння. Безумовно, ООН не стоятиме осторонь. Я ще не маю відомостей про реакцію Ради Безпеки, оскільки зараз в Америці ніч, але я переконаний у тому, що Рада Безпеки ООН, звісно ж, розглядатиме це питання.