Шоу для обленерго із судом і оркестром...

Історія повторюється, і не завжди у вигляді фарсу. У середині лютого українську енергетику відчутно трясло. У кількох компаніях цілком серйозно обговорювали, що краще: найняти «Титан» (який можуть відкликати по телефону) чи завести собак (ці захищатимуть хазяйське добро до кінця).

Інтерес до тонкощів кінологічної служби пояснювався поверненням у велику публічну економіку Костянтина Григоришина. Після історії 2002 року з підкиданням йому «заклятими друзями» пістолета і білого порошку на публіку він виходив головним чином у Москві.

У Києві з’являвся рідко і під гарантії Віктора Пінчука. Тож його груднева прогулянка по Майдану з роздачею інтерв’ю була справді сигналом: у нашій країні великі зміни.

Іронія ситуації полягала в тому, що переможне дефіле Хрещатиком стало можливе лише завдяки саме тим людям, проти яких Григоришин і його екс-партнери Сурксіс і Медведчук боролися в 2000—2001 роках, — Віктору Ющенку та Юлії Тимошенко.

Тепер Костянтин Іванович виявився ситуативним партнером помаранчевих і в інтерв’ю «Українській правді» пообіцяв Суркісу з Медведчуком ненудне життя. І слова дотримав. Щоправда, поки не занадто переконливо.

Спроби силового перехоплення оперативного контролю в «Прикарпаттяобленерго» і «Полтаваобленерго», за великим рахунком, провалилися. Сумнівно, що збереження контролю над «побутівкою» та кімнатою релаксації в Івано-Франківську — це те, чого очікували від операції. Деякою розрадою стало хіба що ознайомлення з низкою документів. У Прикарпатті, приміром, знайшли кілька цікавих кредитів.

Зате дії в ряді обленерго поставили багато запитань уже перед новою владою. І відповіді на них навряд чи будуть приємними...

Улітку 2002 року, коли бригади Максима Курочкіна зачищали обленерго, усе було абсолютно зрозуміло: була чітка команда Банкової, котра забезпечувала і міліцейський супровід «бійців», і «вікна» для чартерних рейсів, і затяте нехтування появи саден і синців у тих топ-менеджерів, до котрих «не відразу дійшло».

До того ж стосунки між екс-партнерами зайвим політесом не вирізнялися: Григоришина Суркіс із Медведчуком викинули звідусіль, звідки змогли, причому геть не соромлячись у засобах і нехтуючи законом.

У той період для Костянтина Івановича енергетика й аграрний сектор (той же Одеський масложировий комбінат) були втрачені повністю. З-під контролю вийшов банк «Біг-Енергія». Розпрощався з металургією: Запорізький і Стахановський заводи феросплавів довелося терміново продати Приватбанку, а «Дніпроспецсталь», зрештою, пішла до Віктора Пінчука. І хоча підтримка останнього теж обходилася недешево, саме його втручання і врятувало групу Григоришина від тотального розгрому.

Нехай із труднощами, але Григоришину вдалося утриматися в групі підприємств енергомашинобудування. Бої за найбільше з них — «Запоріжтрансформатор» — точилися ще в листопаді 2004-го. Тоді за командою опонентів Костянтина Івановича захищати зганьблені права акціонерки, котра купила у невстановленого шахрая акції заводу на три десятки гривень, прибігли понад два десятки автоматників. Вийшло якраз по одному «захиснику» на кожні півтори гривні...

Тож «за поняттями» Костянтин Григоришин цілком мав право на «удар у відповідь». І хлопці в камуфляжі на обленерго в забезпечення морального збитку в 1000 гривень — це цілком адекватно... А в сенсі фізвпливу на персонал цього разу все було значно гуманніше, а шибки й узагалі трохи постраждали тільки в Полтаві. Прогрес...

За винятком однієї дрібниці — події відбувалися через чотири тижні після інавгурації Ющенка. Тобто теоретично в країні починали діяти нові правила гри. Але в даному разі цього в упор не було видно...

Бог із ними, із судами — взаємовиключних рішень нашої безкорисливої Феміди ще буде предостатньо. Проте повна пасивність влади в перші дні маски-шоу демонструвала: поняття «дах» досі живе і процвітає. Принаймні в нього вірять. Тим більше, що Костянтин Іванович без прикриття ніколи не працював. Спочатку ним опікувався Павло Лазаренко, потім роль «старших товаришів» перейшла до есдеків. Після розгрому довелося податися у прийми до Пінчука. Хто наступний і скільки це коштує?

Незабаром серед згадуваних у пресі можливих «покровителів» Григоришина з’явилося ім’я Петра Порошенка. Враховуючи, що при владі у нас бізнес-інтересів начебто вже немає (як обіцяли), йдеться, вочевидь, про державну стратегію.

Тут, щоправда, незрозумілою залишається роль самої держави: будучи акціонером обленерго (маючи більш як 25% акцій), вона могла діяти і безпосередньо.

Поки ж з’явилася заява секретаря РНБОУ Порошенка, в якій критикується державна виконавча служба Мін’юсту за дії під час захоплення обох енергокомпаній. Секретар Ради національної безпеки й оборони цілком справедливо назвав ситуацію: «...відбитком глибокої кризи, що склалася з виконанням судових рішень, коли приходять озброєні люди і з того, і з другого боку...» Порошенко наголосив: треба буде порушувати кримінальні справи в тому разі, якщо корпоративні конфлікти в обленерго призведуть до відключень електроенергії. (Але оскільки відключень не було, то не буде і справ.)

Конфліктуючі сторони урезонив Віктор Ющенко. Він заявив про своє розпорядження послати в ці компанії міліцію, щоб різні угруповання не намагалися захопити обленерго за принципом «хто перший встав, того і капці».

Заодно міністр внутрішніх справ Юрій Луценко повідомив, що розпорядився надати йому список усіх фірм, які охороняють підрозділи міліції, для унеможливлення ситуації, коли її працівники битимуться одне з одним. До кінця першого тижня влада все ж розвела по кутках рингу конфліктуючі сторони і ситуація більш-менш стабілізувалася.

Усе стало, як на нормальній війні: є два правління обленерго, дві спостережні ради. Щоправда, поява другої, м’яко кажучи, спірна.

Є рішення, що акції мають намір вести два реєстратори. Причому це стосується не лише цих обленерго, але й «Тернопіль»-, «Львів»-, «Чернігів»-, «Сумиобленерго».

Очевидно, нові захоплення малоймовірні і бій буде перенесено в судову площину. На другу половину березня вже намічено (обома сторонами) збори акціонерів. Може, й проведуть, тільки кожен — свої. Таке вже було.

Однак у ході їхнього проведення багато що проясниться. До речі, у більшості обленерго це будуть перші збори за три останні роки. Після виштовхування Григоришина кількаразові спроби дружніх Григорію Суркісу структур провести акціонерні збори успіхом не увінчалися. За винятком «Сумиобленерго». Та й там успіх Суркісу забезпечило силове вилучення реєстру...

Найцікавіше запитання — хто і з ким із власників акцій енергокомпаній стане блокуватися? Відповідь на нього аж ніяк не така очевидна, як здається.

За неофіційними даними, у жовтні Костянтин Іванович продав половину своїх акцій структурам, дружнім Ігорю Коломойському (група «Приват»). Тоді, напередодні першого туру, це був цілком розумний захід...

Половинити свій бізнес Григоришину не вперше. Це вже як мінімум третій варіант поділу навпіл. Спочатку був Суркіс, потім був Пінчук (із варіантом поділу на користь Чубайса), тепер от Ігор Валерійович. Але, на відміну від відомої з біології інфузорії-туфельки, тут поділ відбувається у бік зменшення капіталу. Не виключено, що й на решту акцій є опціон на право викупу.

Інша інформація ще цікавіша. Йдеться про те, що наприкінці року за тією ж адресою — до Коломойського — пішов і пакет Григорія Суркіса. Інакше кажучи, у «приватівських» структур може виявитися контрольний пакет. До Коломойського претензій нині помітно менше, аніж до колишніх есдеківських партнерів Григоришина, що може знизити інтенсивність атаки. Проте не викликає сумнівів: держава дістала непоганий шанс посилити контроль над обленерго і розібратися в їхньому внутрішньому, досі закритому житті.

На тлі бурхливої війни малопомітним залишилося врегулювання конфліктів між Григоришиним і «московсько-словацькою» групою, представленою Олександром Бабаковим. Сторони домовилися про припинення конфлікту в «Кіровоградобленерго». Причому офіційно сповістив про це саме Максим Курочкін: «Ми з ним (Григоришиним. — І.М.) ще раз зустрічалися в Москві й успішно обговорили питання погашення його боргових зобов’язань перед нами».

Взагалі-то в даний момент Максим Борисович уже не має прямого стосунку до українських обленерго. Більш того, його поява в Україні вкрай малоймовірна: не допоможе ні дружба з Віктором Черномирдіним, ні його активна праця на політтехнологічній ниві. Однак у даному разі він, схоже, має рацію: конфлікт Григоришина з Бабаковим вичерпано. Принаймні поки.

Побічно це підтверджується успішним проведенням зборів акціонерів у «Кіровоградобленерго» наприкінці минулого року.

Що стосується інших обленерго, то там усе ще попереду. Сама «силова фаза» контратаки була помилкою.

Нині сторони перейшли до юридичної артпідготовки. Бо на українські суди особливої надії немає (справа може потонути у позовах і контрпозовах), готується інтернаціоналізація конфлікту. Враховуючи, що формально обленерго належать купі кіпрських і віргінських офшорок (тільки в «Прикарпаття-» їх 17 штук), одна зі сторін суди постарається перенести за межі нашої Батьківщини.

Цим і займеться директор кіпрської компанії «Ей-Ві-сервіс корпорейшн» (A.V.Service Corp) Олександр Вартанян. Кілька років тому він купував акції цих же обленерго і тему знає більш ніж добре. Тож найнятій Григоришиним юридичній фірмі «Магістр і партнери» світить найвищою мірою захоплююча робота. Причому її чиста перемога малоймовірна. За очками — можлива.

Цікавий хоровод буде і навколо «Динамо-Київ». Тут у Григоришина трохи більше шансів. Хоча теж буде непросто дотримати чистоти законного рішення на тлі репетуючого стадіону.

Хоча життя — цікава штука. Сьогодні представники тих же обленерго підкреслюють, як багато працівників компаній стояло на Майдані в листопаді—грудні. Сумнівно, що це тоді всіх їхніх акціонерів дуже радувало...