СЕМЕНОВИЧА РОЗМІНЯЛИ...

Те, що нинішній керівник НБУ незабаром залишить свою посаду, насправді ніяка не новина. 63-річний Володимир Семенович Стельмах, котрого в кулуарних розмовах часто з підкресленою повагою величають Семеновичем, довгі роки був першим заступником у Ющенка й очолив головний банк країни в дні «оксамитової революції» 2000-го. Розмови про його можливу відставку точаться уже, мабуть, рік. Приміром, в одному з ділових київських видань плюси і мінуси п’яти потенційних претендентів на повний голос обговорювали ще в березні. Правда, претенденти були переважно з банківських кіл та самого НБУ.

У середині травня поінформовані джерела повідомили, що Президент зупинив свій вибір на Сергієві Тігіпку, а піднесений настрій, в якому, судячи з усього, перебував теперішній народний депутат і колишній віце-прем’єр з економічної реформи, хоч і непрямо, але підтверджував цю версію. Проте зміна головного банкіра країни так і не відбулася. Всі парламентські сили було кинуто в бій за крісло спікера — чи розумно за таких умов навіть думати про голосування щодо кандидатури нового глави Національного банку?

І Володимир Семенович продовжував керувати. Можна, звісно, уявити, скільки складних робочих моментів виникало у взаємовідносинах НБУ з іншими владними інституціями, тим-таки Мінфіном, проте кредитно-грошове керівництво країни виглядало на нерівному загальноукраїнському тлі порівняно непогано й гострих публічних претензій не викликало. Якщо хто й жадав «крові», то як привід цілком згодився б вересневий розгляд у парламенті Основ грошово-кредитної політики на 2003 рік. Але, очевидно, депутати визнали це не вартим їхньої уваги. Жодного запитання Володимиру Семеновичу поставлено не було. Ніякої критики не пролунало.

І ось 12 листопада загуркотіла якась кволенька подоба грому. Прем’єр, перебуваючи на межі відставки, пише лист Президенту з переліком усіх мислимих і немислимих прорахунків глави НБУ. І наприкінці послання просить зміцнити керівництво Нацбанку.

Виникає запитання до Леоніда Даниловича та глави його адміністрації Віктора Володимировича — а що, не можна було обійтися без цього нагнітання фальшивих пристрастей? Не можна було вирішити питання шанобливо, скориставшись, приміром, варіантом із підвищенням пана Стельмаха до посади голови Ради Нацбанку? Чи обов’язковими були, м’яко кажучи, необгрунтовані докори в непрофесіоналізмі на адресу найавторитетнішої на сьогодні людини в банківській сфері?

Ясна річ, запитання залишаться без відповіді. Оскільки моральність в українській політиці — категорія, безумовно, зайва.

Важко сказати, на що розраховував пан Кінах, «капаючи» Президенту на главу НБУ. Облагодіяний високою посадою лідер трудовиків підтримає його в сувору годину голосування в сесійному залі? Комусь вигідний фантастичний за своєю суттю варіант із ротацією в кабінеті при збереженні нинішнього прем’єра? Країні потрібен уряд, який серед головних інвестиційних пріоритетів цілком серйозно називає виробництво цегли й рибальство? Певне, лише бажання втриматися на посаді не дозволяє розгледіти для всіх очевидне — кабінет Кінаха своє віджив...

На наш погляд, сталося це не сьогодні й не вчора. Щойно через зовнішньополітичні труднощі адміністрація Президента втратила можливість підпирати Анатолія Кириловича, нинішній уряд почали називати таким, яким він справді є, тобто слабким. І раніше не мав він блискучих успіхів, був не в змозі провести більшість своїх ініціатив через парламент — де вже тут обстоювати реальність бюджету... Міністри та віце-прем’єри давно вичистили столи, чекаючи змін або нових посад. Усе, бренд «уряд Кінаха» помер. Остаточно й безповоротно.

Хто прийде на зміну в Білий дім на Грушевського? Спроба підштовхнути відставку глави НБУ наводить на думку, що пан Янукович. І що досвідчений у придворних інтригах Володимир Семенович Стельмах став просто жертвою політичного розміну: Кабмін — донецьким, Нацбанк — дніпропетровським. Тож навряд чи варто вигадувати складніші, багатоходові схеми, приплітаючи до ймовірної відставки глави банку Ющенка, «Нашу Україну», облігації «Газу України» або «миротворчу» місію Тігіпка зі створення парламентської більшості. В українській політиці все банальніше та простіше, ніж здається професійним аналітикам. Зате в економіці все може виявитися складнішим.

Ні, ніхто не каже про лихі часи у разі приходу до Нацбанку Сергія Леонідовича Тігіпка — молодого, ділового, ринково орієнтованого, з багатим управлінським і банкірським досвідом. Ясна річ, ринку більше припала б до душі кандидатура, значно менш політично забарвлена. Ризикнемо навіть сказати, що нинішня стабільність гривні стала можливою значною мірою завдяки аполітичності НБУ... Та який сенс мріяти про неможливе в сьогоднішніх українських реаліях. Лише політик, що спирається на потужне бізнес-угруповання, політик, чиї чесноти є кому постійно нахвалювати Президентові, має шанс сьогодні посісти головне банкірське крісло.

Як сприйме його фінансова сфера — це переважно її, сфери, проблеми. Проте ображений прем’єрською цидулою пан Стельмах не приховував перед журналістами своїх сумнівів. Показово, що дуже мало знайшлося українських ЗМІ, які наважилися згадати про це у своїх звітах, — адже йшлося про конфлікт інтересів. «Я не розумію людей, котрі (або їхні сім’ї) володіють банками і хочуть стати на чолі інституції, що здійснює нагляд за банками», — говорив Володимир Семенович. І далі: «Банкіри, пішовши у Верховну Раду, не стають колишніми»...

На жаль, у нашій країні немає закону про конфлікт інтересів. Кілька місяців тому «ДТ» уже згадувало про це, правда, з цілком іншого приводу — стаття стосувалася механізму закупівель за державні кошти. Проте будемо відверті: якщо прихований або явний конфлікт інтересів — одна з прикмет нашого економічного життя, то хоч сто законів ухвалюй, а рішення визначатимуться неписаними правилами міжкланового співжиття.

Ясна річ, у нашому «банківському» випадку ми не виключали б, що кандидат на високу посаду може передати належні йому та його сім’ї акції в управління якій-небудь солідній, можливо, закордонній, компанії. Якщо так роблять американські президенти, то чим це погано для потенційного глави українського центробанку? Зрештою, хтось повинен показати приклад — ну скільки можна в нашій Батьківщині прикривати власність фіговими листочками почесного президентства у футбольних клубах, банках, компаніях?.. Але що думає з цього приводу єдиний на сьогодні кандидат на посаду глави НБУ, нам дізнатися так і не поталанило.

А позиції політичних сил визначилися дуже чітко: «Наша Україна» вважає вимоги відставки пана Стельмаха «незаконними й непрофесійними», фракції СДПУ(о), НДП і група «Народний вибір» готові підтримати призначення на не звільнену поки що посаду пана Тігіпка. Вдалою вважає кандидатуру наступника й пан Медведчук. Тут логіка очевидна: що далі Сергій Леонідович від прем’єрської посади, яка відкриває перспективи 2004 року, то краще...