ЩО ДАЛІ?

Це запитання зараз ставлять перед собою кожна країна, кожен дім. Голлівудські жахи стали очевидністю, і весь світ побоюється перетворення їх на апокалістичний серіал. Якою буде реакція у відповідь Сполучених Штатів — збожеволілого пораненого звіра, у больовому шоку готового трощити все навколо, чи мудрої супердержави, яка повною мірою усвідомила свою відповідальність за майбутнє всієї планети? Яким стане світ після трагедії 11 вересня? Чи не стоїть він на порозі нової жахливої війни?

На ці запитання спробували відповісти провідні українські вчені й експерти.

Дмитро ВИДРІН, директор Європейського інституту інтеграції і розвитку:

Щоб спрогнозувати, яких Америка вживе заходів, слід зрозуміти головну причину того, що сталося. А підгрунтя, мабуть, у фатальних ножицях, що виникли у США, — це дедалі більший, кричущий розрив між технологічним, соціальним і політичним удосконаленням — і системою безпеки, покликаною охороняти цей розвиток. Загальновідомо: чим складніша система, тим вона вразливіша. Комп’ютер легко пошкодити пальцем, а ось рахівницю можна розбити лише молотком. Це стосується будь-яких складних систем, включаючи соціально-політичні режими. Америка вийшла вже на той рівень розвитку, що така невелика (порівняно з її фінансовою та політичною могутністю) шкода може паралізувати всю систему. Сьогодні, на мій погляд, американська доктрина безпеки фатально застаріла. Америка виявилася інтелектуально не готовою відповісти на виклик міжнародної системи тероризму.

Тож якою буде відповідь? Спочатку, очевидно, проста воєнна, що вписується в рамки американської доктрини. Це, певне, будуть удари по виявлених об’єктах тероризму, незалежно від того, чи причетні вони до цього теракту. І це буде зроблено не для того, щоб унеможливити в майбутньому такі напади, а передусім щоб підняти дух Америки і зменшити рівень розгубленості, що панує серед військових. Ця перша відповідь буде неминучою, оскільки у Сполучених Штатів немає іншої можливості продемонструвати всьому світові свою силу, навіть якщо її буде вжито точково й не завжди адекватно, — але це необхідно, щоб компенсувати шкоду від моральної поразки, якої зазнали США.

До світової війни такі дії не призведуть. Світова війна — це зіткнення держав, а тут ми маємо конфлікт держави з якоюсь силою, ще не визначеною, але яка не може виступати об’єктом глобальної війни. Протистояння — так, взаємного насильства — так, але не об’єктом війни.

Набагато цікавіше, якою буде друга відповідь. Вище ми говорили про тактичну відповідь, а стратегічною буде перегляд спочатку Сполученими Штатами, а потім усім цивілізованим світом, і зокрема НАТО, всієї доктрини безпеки. Гадаю, що протягом півроку зміниться багато людей у силових структурах США, оскільки стара еліта безпеки Америки, внаслідок застарілого досвіду, застарілих концепцій неспроможна сформулювати відповіді на нові виклики. А виклик такий: відбулася консолідація раніше розрізнених терористичних організацій у якусь єдину систему. Відповісти на нього зможе нова еліта безпеки, що муситиме переналаштувати всі захисні системи американської безпеки. Думаю, що на це піде не менше року, і це приведе до великих кадрових змін у всій структурі безпеки США, а потім і в Європі — у НАТО також мають прийти люди з цілком новою ментальністю.

Стосовно Росії, то в неї тепер з’явився новий аргумент на користь того, що сьогодні загроза №1 —міжнародний тероризм, а не виклики з боку окремих держав. А в певної частини ісламського світу, можна припустити, з’явиться певний тріумф. Але ісламський світ теж неоднорідний. І там є досить багато людей, налаштованих мирно і навіть пацифістично. А радикальні кола постараються скористатися ситуацією, і припускаю, що одним із їхніх кроків може стати спроба експансії Афганістану в Таджикистан і Узбекистан.

Планета, безумовно, підійшла до якоїсь межі, але я не впевнений, чи проходить вона тільки між християнським та ісламським світом. Сам собою ісламізм не агресивніший, ніж християнство чи будь-яка інша релігія. Інша річ, що певні умови — злидні, відсталість, низька освіченість, низька ціна людського життя — це все передумови до виникнення зон тероризму. Так, світ підійшов до межі, але вона пролягатиме між тими людьми, для яких людське життя — це головний абсолют, і тими групами, для яких людське життя — лише інструмент досягнення політичних цілей. Світ навдивовижу хисткий, і його вразливість буде для останніх спокусою, адже сьогодні один вибух здатний призвести до дестабілізації половини людства.

Євген КАМІНСЬКИЙ, професор, заввідділом трансатлантичних досліджень Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАНУ:

— Реакція Сполучених Штатів уже є. Вона полягає в підвищеній увазі керівництва цієї країни до проведення на основі якісного організаційного й фінансового забезпечення ретельного аналітичного розслідування того, що сталося, у двох напрямках. По-перше: чому цей теракт міг статися в країні з настільки розвиненими не лише демократичними, а й силовими інституціями? По-друге, аналізується, яким чином те, що сталося, може вплинути на місце й роль Сполучених Штатів, якою найближчим часом стане система міжнародних відносин.

На моє глибоке переконання, сьогодні можна стверджувати, що перехідна епоха в міжнародних відносинах після трагедії 11 вересня у США завершилася. Період неясності, який учені й журналісти дуже умовно називали постбіполярним світом, сьогодні може дістати нову, конкретнішу назву. Йдеться, з моєї точки зору, про те, що ми стоїмо на порозі нової поляризації міжнародних відносин. І тут з’являється необхідність докладного аналізу, експертних оцінок у кожній країні світу, не викинутої за рамки глобалізаційних процесів.

Якою буде ця нова поляризація? Очевидні кілька варіантів, але головний серед них — це можливий цивілізаційний розлам. Тобто спроба, передусім західних демократій, а потім і тих, хто їм симпатизує, знайти своє місце в новій системі, яка, цілком можливо, розколеться за принципом: країни демократичного типу та країни недемократичні. І в цьому випадку той розкол світу, про який ми говорили раніше (на бідну та багату частини), може набрати трохи нових обрисів. В іншій цивілізації, яка протистоятиме, умовно кажучи, західній, можуть опинитись і деякі багаті країни. До останнього часу такого цивілізаційного розколу не було. Безперечно, серед противників західної цивілізації опиняться всі держави, які підтримують міжнародний тероризм або принаймні не реагують відповідним чином на дії таких організацій на своїй території. І, нарешті, безперечно, в особливому становищі опиняться держави, бандитські й інші формування яких причетні до міжнародної організованої злочинності. І тут країнам, що виникли на території колишнього Радянського Союзу, доведеться приділити підвищену увагу навіть не так тому, що заведено називати корупцією, як тому, що ми правильно називаємо організованою злочинністю. У цьому плані до всього пострадянського простору, повторюю, буде, безперечно, підвищений інтерес.

З якого боку барикад опиниться Росія? Звичайно, сьогоднішнє керівництво цієї країни досить щиро говорить про свій європейський вибір. Я думаю, тут мається на увазі передусім цивілізаційний аспект. І нинішнє керівництво РФ прагнутиме реалізувати цей вибір. Але є й інша Росія. Ми не мусимо забувати про ті прояви антиамериканських настроїв, які ми чули з телеекранів, читали в газетах після трагедії у США. Зокрема можна згадати виступ головного муфтія Росії. В опосередкованій формі він якщо не підтримав, то принаймні й не осудив скоєне. І оскільки такі сили існують, то Росію можуть намагатися зсередини штовхати в іншому напрямку. Але, гадаю, у російського керівництва знайдеться досить важелів, аби втримати свою країну на тому шляху, яким вона сьогодні йде.Григорій НЕМИРЯ, директор Центру європейських і міжнародних досліджень, завідувач кафедри європейської інтеграції Української академії державного управління:

Сполучені Штати будуть послідовнішими у власних діях стосовно «держав-паріїв» і чинитимуть зростаючий тиск на інші держави в цьому напрямі, застосовуючи як односторонні акції, особливо на першому етапі, так і зусилля багатосторонньої дипломатії та міжнародних організацій. Одним із перспективних напрямів, на який обов’язково вплинуть події 11 вересня, буде європейська політика в галузі безпеки й оборони.

Майбутнє загальнонаціональної системи протиракетної оборони видається більш ясним, хоч і з переглядом її параметрів. Серйозні реформи очікують американське розвідувальне співтовариство.

Американські громадяни і суспільство загалом продемонстрували згуртованість і солідарність. Тим самим соціальна основа американського лідерства довела свою життєздатність і пройшла випробування на міцність із честю. Найімовірніше, цей тест витримає й американська економіка.

Що стосується подальшого розвитку некулуарних відносин, то, по-перше, трагічні події в США довели, що держави вже не є єдино значимими суб’єктами світової політики. Транснаціональні об’єднання (релігійні, терористичні, кримінальні тощо) можуть створювати власні коаліції, діяти скоординовано й ефективно, із високим ступенем технічної оснащеності. По-друге, стало очевидно, що навіть найрозвиненіші держави не в змозі протистояти загрозі нового зразка. Вони продовжували і багато в чому продовжують готуватися до «вчорашніх війн». По-третє, до багатоликого феномена глобалізації додався глобальний тероризм, який вийшов за звичний периметр регіональних і національних кордонів. Хресними батьками цього нового глобального тероризму є міжнародний і державний тероризм, які вперше заявили про себе ще в 70-х роках.

Світова війна за участю десятків держав, як і раніше, малоймовірна. Чинник ядерного стримування продовжує відігравати свою роль.

Однак «війни» на зразок акту агресії проти США 11 вересня, можуть повторитися і в інших країнах. Що їх може ефективно стримувати? Тісніше співробітництво розвідувальних служб, про яке зараз говорять, неминуче наштовхнеться на обмеження, обумовлені асиметричним розумінням інтересів національної безпеки й особливостями стратегічної культури різних країн. Суто «технологічна відповідь», наприклад, підвищення бар’єру безпеки польотів і жорсткість процедур перевірки пасажирів на міжнародних і внутрішніх рейсах, не гарантує, що подібне не повториться.

Демонстрацію того, що атака «глобальних терористів» за кілька годин може призвести до більшої кількості жертв, аніж локальні й регіональні війни другої половини ХХ століття (близько 58 тисяч американських солдат загинуло в Індокитаї), вони можуть використати як знаряддя залякування й шантажу, погрожуючи завдати неприйнятних збитків, щоб досягнути власних політичних чи політично-релігійних цілей.

Михайло ГОНЧАР, Олександр МОСКАЛЕЦЬ, Міжнародний фонд «Стратегія-1»

На нашу думку, навряд чи слід очікувати певних радикальних змін геополітичної й геоекономічної ситуації у світі, позаяк сформовані баланси інтересів не можуть бути порушені без значної економічної й політичної шкоди для переважної більшості країн, зокрема й самих США.

Суть не так у тому, щоб спрогнозувати подальші кроки США, як у тому, аби зрозуміти, на що штовхали американців 11 вересня.

Мета терактів полягала не тільки в тому, щоб завдати удару, який призведе до великих людських жертв і масштабних руйнувань. Головне — викликати шок у найвищого політичного та військового керівництва США, яке й було цільовою групою впливу і об’єктом передусім психологічного удару.

Далі розрахунок терористів базувався на включенні й домінуванні емоційної сфери сприйняття теракту, виключенні логічного осмислення, деформації сприйняття події і провокуванні примітивних емоційних реакцій, які й визначатимуть подальшу поведінку. Передбачалася подальша трафаретна поведінка американців, характерна для них протягом 90-х, — застосування збройних сил, масована акція відплати. Суть останньої можна сформулювати так, як це звучало з екранів телевізорів, — «вогонь по штабах тероризму», локалізованих переважно на Близькому й Середньому Сході, в основних світових регіонах нафтовидобутку.

Саме на таку реакцію розраховували та й ще розраховують автори «кривавого вівторка». І така реакція завдала б ще більшого удару по Америці — економічного. Дестабілізація ситуації в регіонах нафтовидобутку призвела б до різкого стрибка цін на енергоносії, а це згубно позначилося б на американській економіці, яка відчуває серйозні проблеми, і на доларі. Це мало створити передумови світової фінансової кризи, на тлі якої
98-й рік видався б сущою дрібничкою...

Але, як нам здається, це той сценарій, який уже навряд чи реалізується, але він міг би стати реальністю, якби ракетний обстріл Кабулу вночі 12-го виявився не внутрішньоафганськими розбірками, а актом розпачу Америки. А за цим пішли б інші, аналогічні.

Події 11 вересня навряд чи можуть послужити безпосереднім поштовхом до виникнення третьої світової. Водночас вони можуть викликати причинно-наслідковий ланцюжок подій, здатних, зрештою, спровокувати великомасштабний конфлікт на Близькому Сході. І тут багато що залежить не лише від США, а й від Ізраїлю, який у нинішній ситуації, здавалося б, одержав моральний карт-бланш.

США спробують створити разом зі своїми союзниками антитерористичну коаліцію. Активна участь України в цьому процесі є альтернативою політично двозначному співробітництву по лінії антитерористичного центру СНД.

Але, незалежно від успіху в реалізації такого проекту, американці будуть готові діяти й самостійно. Зовнішня політика США стане більш емоційно забарвленою. Вашингтон постарається, хай там що, підтвердити свою могутність і вплив на світові процеси, причому не так для зовнішнього світу, як для власної самосвідомості, якій завдано серйозної морально-психологічної травми. Неминуча переоцінка цінностей, що може замість консолідації суспільства викликати згодом його розкол.

Що можна було б порадити нашим американським друзям? Напевно, одне. Реагувати нестандартно й несиметрично. Від вас очікують саме трафаретної поведінки, і на цей випадок сценарій терористів має продовження. Не слід давати їм шанс.

Удар по американських символах викликає невиразні асоціації з наслідками вікопомного польоту та приземлення на Красній площі Москви німецького пілота Матіаса Руста 28 травня 1987 року. Тоді також було завдано удару по радянській символьній системі — «кордон на замку», а в самісіньке серце радянської імперії безперешкодно проникає чужий літак і сідає на святая святих — біля Кремля. Крах СРСР відбувся через чотири роки, коли про Руста вже й забули. Розтрощені символи часто є провісниками прийдешніх катастроф, не будучи їх першопричиною...

Олександр СУШКО, директор Центру миру, конверсії
та зовнішньої політики України

Не бачу підстав захоплюватися цивілізаційними інтерпретаціями: організатори терору так само належать до «золотого мільярда», як і його жертви, хіба що перші посідають значно вищі позиції у рейтингу багатства, ніж другі. Це виклик не просто заможній меншості людства, а тій меншості, що активно сповідує цінності толерантного співжиття, відкритості і гуманізму, з боку іншої меншості, для якої людське життя взагалі не є цінністю. Межа між цими антагоністичними групами проходить не вздовж державних кордонів, а всередині суспільств та культур, істотно коригуючи суперпопулярні нині тези Хантінгтона щодо «зіткнення цивілізацій». Така цинічна форма терору — продукт альянсу тоталітарного фундаменталізму виконавців з великим тоталітарним капіталом замовників.

США — найзручніша мішень для колективної ненависті — це побічний продукт гегемонізму світового лідера. Велика держава, що хотіла сховатися за могутнім протиракетним щитом, — виявилась беззахисною перед власними цивільними Боїнгами. Показово, що Голлівуд у своїх апокаліптичних блокбастерах виявився передбачливішим, ніж численні аналітики зруйнованого військового відомства, які залякували суспільство фантастичними північнокорейськими ракетами.

Проблема помсти, а точніше її форми та адреси, нині ключова. В коментарях відомих західних та російських аналітиків уже озвучено думку про те, що, можливо, передбачувані контрзаходи США — частина задуму замовників терору. Аналіз тенденцій поведінки американських лідерів разом із реакцією громадськості засвідчує певну небезпеку швидких (і помилкових) рішень щодо вибору цілей для удару у відповідь. Така масштабна змова, до реалізації якої було задіяно десятки ретельно підготовлених виконавців, не може не залишити відчутних слідів і зачіпок для слідства. Кваліфіковане розслідування є вирішальною передумовою правильних політичних рішень.

За припущеннями, за організацією терору може стояти певна держава, однак не менш ймовірна версія і «неурядового» характеру акції. Якщо у першому випадку існує легітимізований і так-сяк випробуваний механізм покарання лиходія, то щодо другого простежується правовий і організаційний вакуум: класичне визначення «агресора» поширюється лише на суверенні держави. Легалізація майбутньої помсти в інтересах усієї міжнародної спільноти: концепція «обмеженого суверенітету» має бути застосована до тих держав, на території яких, за доведеними даними, базуються і проходять підготовку терористичні угруповання. Концентрація організаційних ресурсів міжнародного тероризму на певних територіях піддається моніторингу, і такий моніторинг має здійснюватися під егідою міжнародних організацій, насамперед Ради Безпеки ООН, а не лише зусиллями окремих розвідувальних служб.

Олександр БОГОМОЛОВ,
Центр близькосхідних досліджень

Тероризм здатний розвиватися й набуває свого завершеного вигляду лише в інформаційну епоху. Умовою номер один його існування є ЗМІ, особливо телебачення — транснаціональні телекорпорації. Сила терористичного акту вимірюється зовсім не кілограмами тротилу, а потужністю інформаційного потоку, який він породжує.

Останні події поставили світ у ситуацію найглибшої політичної кризи. Зміниться багато чого — у міжнародних відносинах, у внутрішній політиці. Причому не лише в США, а й навіть у таких, очевидно, малоцікавих для справжніх міжнародних терористів країнах, як Україна.

Усіх хвилює, ЩО зроблять найближчим часом США: чи буде це сліпий контрудар чи вдумливе переосмислення внутрішньо- й зовнішньополітичних орієнтирів, пріоритетів оборонної стратегії та безпеки?

Розслідування ще тільки розпочалося, але адресата контрудару вже намітили — десь на Близькому Сході. Думка більшості: винні араби, ісламісти, сміливо називаються навіть конкретні особистості — Усама бен Ладен, Саддам Хусейн. Проте хай якими будуть результати розпочатого розслідування, наслідки неминуче відчує ВЕСЬ ісламський і арабський світ — від можливих прямих ударів по країнах-ізгоях, припинення мирного процесу в Палестині до скорочення інвестицій, ксенофобічних нападів і т.п.

Самі принципи міжнародних відносин можуть істотно змінитися. Є підстави боятися падіння останніх перепон на шляху політики залізної руки. Уже ніхто не звертає уваги на штурм Ізраїлем столиці Палестинської автономії Єрихона, нормально сприймаються можливі удари по Афганістану й Іраку, спонтанно формуються нові найнесподіваніші альянси.

Джордж Буш назвав вибухи ударом по демократії. Є серйозні побоювання, що загрозу для неї створять не лише самі вибухи, а й огульний підхід до пошуку винних, який утверджується нині, та проголошений самим американським президентом принцип колективної відповідальності.

Неординарний масштаб того, що сталося, і деякі його деталі здатні викликати в спостерігача певні сумніви. Привертають увагу такі обставини: (1) занадто явний арабський (ісламістсько-усамівський) слід, на нашу думку, навмисно залишений терористами; (2) безпрецедентний рівень організації та кількість жертв; (3) занадто передбачувана з погляду будь-якого потенційного зловмисника схема найближчих наслідків — реакція Буша (справедлива і, якщо вдасться, швидка відплата передбачуваним адресатам), заздалегідь відома реакція великих злочинців (Усами, Саддама й ін.), поведінка всіх третіх країн. Той, хто настільки вміло спланував саму акцію, не міг не передбачити таких наслідків.

При цьому складається враження, що всі відомі терористичні й ісламські організації, наввипередки відмежовуючись від того, що сталося, вочевидь, щиро налякані, і, схоже, не менш, ніж громадськість США. Нікому з них, звісно, не під силу (з технічного, організаційного, фінансового й інших боків) узяти на себе такий тягар. Зрозуміло, кожному окремому загону ісламістів діяти нині стане набагато складніше, багато з них перестануть нарешті існувати.

Так кому ж насправді вигідний такий супертеракт? Є два можливі пояснення: якщо за ним стоять ісламісти — то це організація нової генерації й безпрецедентного масштабу, яка домагається негайного й незаперечного лідерства. Або ж за терактом стоїть інша сила — неісламська, якій вигідно створити подібне враження, приборкавши весь ісламський світ. Потенційний список можливих спонсорів (держави, спецслужби, мафіозні транснаціональні утворення), що можуть одержати безпосередню й опосередковану вигоду, насправді практично безкінечний.