РОСІЯНИ НЕ ЗДАЮТЬСЯ, УКРАЇНЦІ — ЗДАЮТЬ

Та все ж, хоч би що сурмили про «приголомшливі перемоги» у Керчі, Леонід Данилович наклав під російську ялинку більше, ніж Володимир Володимирович під українську. Хоча часу для ретельного обмірковування новорічних подарунків російському президенту в Л.Кучми практично не було.

Дозволимо собі засумніватися в щирості тих, хто запевняє, що Договір між Україною та Російською Федерацією про співробітництво у використанні Азовського моря й Керченської протоки, підписаний Л.Кучмою і В.Путіним 24 грудня в Керчі, не був спонтанним. Документи такої важливості зазвичай готуються довго й старанно, і, як правило, про їх готовність до підписання повідомляється заздалегідь. Напередодні ж зустрічі президентів Росії й України їхні прес-служби повідомили лише, що вона буде робочою. Ні про порядок денний, ні про склад делегацій, ні, тим більше, про підготовлені документи нічого відомо не було.

Хоча переговори щодо статусу й розмежування Азово-Керченської акваторії Україна та Росія ведуть ось уже сім років. Ще 1996 р. українська сторона передала колегам три проекти угод про статус Азовського моря та делімітацію його акваторії, делімітацію акваторії Керченської протоки і про делімітацію морських кордонів у Чорному морі. Восьмого грудня цього року заступник міністра закордонних справ і глава делегації України на переговорах із Росією з цих питань Олександр Моцик повідомив журналістам, що зазначені угоди містять пропозиції України, які залишилися незмінними й сьогодні, а саме: в Азовському морі має бути проведений державний кордон України з Росією, а також має бути підтверджений державний кордон у Керченській протоці. О.Моцик повідомив тоді ж, що отриманий тиждень тому (тобто наприкінці листопада. — Т.С.) проект угоди російської сторони з питань правового статусу Азовського моря і Керченської протоки містить позицію Росії, якою вона була на момент переговорів 1996 р. (!) Зараз, повідомив три тижні тому заступник міністра, проект розглядається українською стороною: «Ми працюємо над тим, щоб основні положення російського й українського проектів угоди про статус Азово-Керченської акваторії були зведені в один консолідований текст». Наступний раунд переговорів щодо статусу Азово-Керченської акваторії, за словами дипломата, має відбутися після Нового року в Москві.

Цього раунду, як ми розуміємо, ще не було, і ніякі делегації ніяких консолідованих проектів не розглядали. А натомість, за інформацією «ДТ», напередодні зустрічі президентів (яка, як підтвердив потім заступник глави кремлівської адміністрації Сергій Приходько, відбулася з ініціативи російської сторони) в адміністрації Президента (!) України з’явився посол РФ Віктор Черномирдін, виклав на стіл якийсь документ і заявив, що це має бути завтра підписано президентами. Кажуть, робота на Банковій (!) кипіла всю ніч. Потім обговорення запропонованого росіянами документа продовжилося в Керчі. Примітно, що президента Путіна супроводжувала дуже чисельна і представницька делегація, до якої увійшли не тільки глава адміністрації Дмитро Медведєв та його заступник Сергій Приходько, а й перший заступник міністра закордонних справ Віктор Калюжний, і заступник міністра Валерій Лощінін, і дуже досвідчений керівник правового департаменту російського МЗС, інші дипломати. З українського ж боку, окрім двох стовпів зовнішньої політики України — глави АП Віктора Медведчука і його заступника Анатолія Орла, — було аж два представники МЗС. Ні, там не було міністра закордонних справ, не було його перших заступників, не було просто заступників (навіть того, хто веде переговори щодо Азово-Керченської акваторії, — кажуть, він занедужав). Українське зовнішньополітичне відомство було представлене на рівні головного радника і начальника відділу...

І договір, підписаний президентами, має іншу назву, ніж той документ, про який раніше неодноразово казали українські дипломати. Тому, перш ніж ратифікувати договір, депутатам і профільним парламентським комітетам не завадило б перевірити, наскільки був дотриманий закон про міжнародні договори України. І, зокрема, порядок укладання договору. Чи подавалися МЗСом пропозиції уряду з приводу цього документа, чи обгрунтували його необхідність, чи визначили політичні, правові, матеріальні й фінансові наслідки? Коли ці пропозиції розглядалися урядами? Чи було сформовану делегацію України, призначено її керівника, видано директиви на переговори, підготовлено текст? І т.д. і т.п. Останнім часом щось уже занадто часто нам доводиться нагадувати про існування закону України про міжнародні договори, оскільки ті, хто мусить ним керуватися, схоже, про нього геть забули. Крім того, укотре доводиться звертатися і до останнього абзацу ст.106 Конституції і цікавитися, а чи скріплений цей міжнародний договір України підписами міністра закордонних справ та прем’єр-міністра, перш ніж його підписав Президент Кучма? Може, це було зроблено на засіданні РНБОУ в понеділок? Але тоді над яким же текстом до останньої хвилини в середу працювали українські й російські експерти? Загалом, питань не злічити.

Але звернімося нарешті до тексту Договору між Україною та Російською Федерацією про співробітництво у використанні Азовського моря і Керченської протоки.

На жаль, нам невідомий оригінальний текст цього документа, підготовлений росіянами. Однак, будучи ознайомленими з їх деякими попередніми пропозиціями і позиціями, ми можемо припустити, що там не було ні слова про розмежування Азовського моря державним кордоном, не було підтвердження існуючого кордону в Керченській протоці, зате було багато слів «загальний» і «спільний» аж до «територій спільного використання».

Але ст.1 підписаного президентами Договору звучить так: «Азовське море і Керченська протока історично є внутрішніми водами України та Російської Федерації.

Азовське море розмежовується лінією державного кордону відповідно до угоди між Сторонами.

Врегулювання питань, які стосуються акваторії Керченської протоки, здійснюється за згодою між Сторонами».

Що безумовно можна зарахувати до перемоги української сторони, тяжкої і вистражданої, — це закріплення в Договорі положення про розмежування Азову лінією державного кордону. Це зроблено вперше, і досі росіяни на такі формулювання не погоджувалися. Водночас у документі статус Азову й Керченської протоки визначається як внутрішні води України та РФ, а не внутрішні води України і внутрішні води РФ, як це формулювали раніше українські дипломати. Чи не обмежений тепер тим самим суверенітет України в цій акваторії? Як випливає з пояснень журналістам головного радника МЗС України Леоніда Осавалюка, вкупі перший і другий абзац ст.1 Договору саме те й означають, що описувана акваторія ділиться на внутрішні води України та внутрішні води Росії.

А чи означає формулювання ст.1, що Азовське море ділитиметься і по дну, і по поверхні, на чому наполягала українська сторона, а не тільки по дну, чого домагалися росіяни? За свідченням Л.Осавалюка, розписувати в договорі, що Азовське море ділиться і по дну, і по поверхні, немає ніякої необхідності, оскільки формулювання про розмежування лінією державного кордону саме це, відповідно до міжнародного права, і має на увазі. Крім того, у законі про державний кордон України сказано, що ним є «лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, котрі визначають межі території України — суходолу, вод, надр і повітряного простору». Аналогічне положення міститься й у ст.1 російського закону про держкордон.

Чого українцям домогтися не вдалося — це підтвердження в документі державного кордону в Керченській протоці, який, як відомо, росіяни ставлять під великий сумнів. Однак наші фахівці стосовно цього зберігають спокій, оскільки кордон у Керченській протоці зафіксований на багатьох картах, і ставити його під сумнів можна з таким самим успіхом, як намагатися переглянути решту нині існуючих кордонів між колишніми радянськими республіками.

Що ж до лінії кордону в Азовському морі, то визначенням її координат тепер займуться делегації України й Росії. У результаті їхньої роботи має бути підготовлений договір про державний кордон між Україною та РФ в Азовському морі. На думку
Л.Осавалюка, є всі підстави для підписання цього документа наступного року. «З технічного погляду, це можна було б зробити за чотири-п’ять раундів», — вважає дипломат. Можливо, договір про кордон підписуватимуть у пакеті з кількома іншими угодами — про риболовлю, судноплавство, охорону довкілля тощо.

А ось такого вбивчого козиря на переговорах, як можливість установити вільний допуск в Азовське море військових кораблів третіх держав, чого так побоювалися росіяни, Україна тепер позбавлена. Верховна Рада встигла тільки в першому читанні ухвалити закон «Про внутрішні води, територіальне море та прилеглу зону України», який передбачав установити належність до територіального моря України прибережних морських вод у Чорному й Азовському морях завширшки 12 морських миль, що обчислюються від лінії найбільшого відливу як на материку, так і на островах, що належать Україні, або від прямих вихідних ліній, що з’єднують відповідні точки, а також вод української частини Керченської протоки. Підписаний президентами Договір робить цей закон неактуальним для Азовсько-Керченської акваторії. А либонь якби територіальне море України було визначено законодавчо, то це саме й передбачало б вільне судноплавство в територіальному морі України.

А в ст.2 підписаного Договору зафіксовано такі положення:

«1. Торговельні судна й військові кораблі, а також інші державні судна під прапором України або російської Федерації, що експлуатуються в некомерційних цілях, користуються в Азовському морі й керченській протоці свободою судноплавства.

2. Торговельні судна під прапорами третіх держав можуть заходити в Азовське море та проходити через Керченську протоку, якщо вони направляються в український або російський порт або повертаються з нього.

3. Військові кораблі й інші державні судна третіх держав, що експлуатуються в некомерційних цілях, можуть заходити в Азовське море та проходити через Керченську протоку, якщо вони направляються з візитом або діловим заходом у порт однієї зі Сторін на її запрошення або з дозволу, узгодженого з іншою Стороною».

І хоча вітчизняні дипломати стверджують, що мала глибина Азовського моря й Керченської протоки й так практично не дає можливості проходити через них військовим кораблям, і за дванадцять років до нас ніхто й не звертався з проханням пропустити в Азов військове судно, і, зрештою, Договір не забороняє запрошення таких кораблів, а лише вимагає узгодження з іншою стороною, проте ще не відомо, як на таке положення відреагують у Брюсселі й Вашингтоні. Адже Україна, як і раніше, заявляє про свій намір стати в майбутньому повноправним членом НАТО.

Крім того, як пояснили нам деякі авторитетні експерти в галузі міжнародного права, положення Договору про «історичність» статусу Азова й Керченської протоки як внутрішніх вод України й РФ насправді дуже спірне. Ця акваторія вважалася такою, коли належала одній державі — Радянському Союзу. А тепер на її берегах розташовано дві суверенні держави. І позаяк Азов з’єднаний протокою зі зв’язаним з океаном морем, то, відповідно до положень морського права, Азовське море насправді є відкритим морем. Й оголошення його внутрішніми водами України й Росії може викликати цілком обгрунтовані заперечення третіх країн. Приміром, у Сполучених Штатів. Але це, звісно, в тому разі, якщо американцям захочеться лізти в російсько-українські чвари стосовно Азовсько-Керченської акваторії. Що малоймовірно. Хоча, повторюємо, цілком виключати таку можливість не можна.

Неймовірний подив у широго українського загалу викликало доручення урядам двох країн, що міститься в спільній заяві президентів України та Росії, створити «спільну українсько-російську корпорацію з метою співробітництва в Азовсько-Керченській акваторії, включаючи експлуатацію Керч—Єнікальського судноплавного каналу». Ми вже якось ставили запитання: а чому б для початку не створити, приміром, спільну корпорацію з розробки Тюменських нафтогазових родовищ? Чому ми постійно створюємо якісь концерни й консорціуми з росіянами із використання винятково українських об’єктів народного господарства? Та Леонід Данилович наших запитань не почув. Більше того, він навіть забув власні відповіді з приводу приналежності Керч—Єнікальського каналу, які він давав нещодавно, 23 жовтня, на прес-конференції після відвідування острова Коса Тузла. Тоді на пряме запитання журналістів «То канал залишається українським?», Леонід Кучма (відповідно до стенограми) відповів буквально так: «Абсолютно точно. Повинен залишитися українським. Якщо хтось робить спроби з цього приводу, щоб змінити цю ситуацію, то я це відмітаю однозначно. Я думаю, росіяни переконалися, що ми не збираємося вести переговори з тих питань, які для України є вирішеними».

Росіяни не тільки не переконалися, а й нашого Президента переконали. Тим паче що Леонід Данилович уже був до цього підготовлений. Адже виявилося, що темниками адміністрації Президента в нас керуються не лише підконтрольні її главі ЗМІ, а вже й сам Президент. Принаймні на прес-конференції після переговорів із В.Путіним Леонід Данилович обгрунтовував необхідність створення спільного з росіянами підприємства з експлуатації Керч—Єнікальського каналу абсолютно такими самими аргументами, що пролунали в практично однакових сюжетах на кількох українських телеканалах. Аргументи, до речі, цілком непереконливі, оскільки досі українці цілком успішно самостійно справлялися і з чисткою дна і заглибленням каналу, і з лоцманськими проводками. І гроші Керченський порт заробляв теж самостійно. Чому ж тепер він повинен із кимось ділитися?

А що ж Тузла? Як заявив заступник голови адміністрації російського президента С.Приходько, «такої проблеми в російсько-українських відносинах не існує». Так? І давно? А Президент України теж так вважає?

Справді, Україна не веде переговорів щодо приналежності острова Коса Тузла. Цей острів однозначно український. Але це зовсім не означає, що не існує проблем, пов’язаних із ним. А як же екологія? Адже росіяни при будівництві дамби переконували нас, що саме екологічні проблеми змушують їх це робити. Екологічний баланс відновлено? Але нагадаємо, що тепер українські експерти б’ють на сполох: через російську дамбу острів Коса Тузла розмивається течією, що значно посилилася. Президенту про це не доповідають? Чому ж він, обговоривши з В.Путіним спільне використання Керч—Єнікальського каналу, не поговорив, приміром, і про спільне виділення коштів на відновлення острова?

Можливо, забракло часу? Адже потрібно було ще обговорити й питання Єдиного економічного простору. Азовсько-Керченська тема настільки всіх захопила, що мас-медіа приділили зовсім мало уваги цій проблематиці переговорів двох президентів. А либонь і тут приховано чимало родзинок і сюрпризів. Принаймні для українців.

Та спочатку про пікантності. Президенти Леонід Кучма й Володимир Путін зробили нововведення в міжнародній практиці, давши вдвох доручення чотирьом урядам — України, Росії, Білорусі й Казахстану — завершити заходи щодо набрання чинності угодою про формування ЄЕП. Цікаво, можливо, поки Кучма з Путіним засідали в Керчі, Назарбаєв із Лукашенком теж нашому уряду щось доручили? Бо їм либонь прикро, що без них щось вирішують і підписують.

І все-таки цікаво, чому був такий поспіх? Чому не можна було трішки почекати й організувати зустріч усіх чотирьох президентів, на якій і підписати як доручення урядам, так і підготовлений і парафований Групою високого рівня проект Комплексу основних заходів для формування ЄЕП? Можливо, так поспішали, щоб хтось не встиг розтлумачити українському Президенту зміст документів, які той мав підписати? Адже, за інформацією «ДТ», тільки 22 грудня, тобто лише за два дні до керченських переговорів, перший віце-прем’єр і член ГВР Микола Азаров направив Президенту проект Комплексу основних заходів для формування ЄЕП разом із супровідним листом. У якому повідомляє главу держави не тільки про те, що документ парафовано главами делегацій чотирьох держав, а з українського боку завізовано першим заступником міністра закордонних справ А.Дронем, заступником міністра юстиції В.Мармазовим і заступником міністра економіки і з питань європейської інтеграції А.Березним. М.Азаров також повідомляє Президента, що під час дев’ятого засідання ГВР, що відбулося 29 листопада в Києві та 19 грудня в Москві, «українською стороною було внесено проекти Приміток про поетапне формування Єдиного економічного простору до проекту Комплексу основних заходів і структури документа для формування режиму вільної торгівлі товарами, послугами, вільного руху капіталів і робочої сили з метою подальшої роботи над ними й розгляду на черговому засіданні ГВР, яке має відбутися в лютому
2004 р. в Мінську».

А тепер деякі подробиці й пояснення. Як відомо, однією з основних умов української сторони при формуванні ЄЕП є етапність його створення. Тобто спочатку повноцінна зона вільної торгівлі, а потім уже все інше. Отож, за інформацією компетентних джерел «ДТ», на засіданні ГВР 29 листопада в Києві українська делегація здала багато позицій, а головне, у підготовленому проекті Комплексу заходів і близько не було ніякої етапності. І глава української делегації М.Азаров цілком із цим фактом погодився. Однак, як стверджують наші джерела, коли члени ГВР приїхали відвідати Леоніда Кучму в лікарні і поділилися з Президентом результатами виконаної в Києві роботи, Леонід Данилович звернув увагу на відсутність етапності в документі і висловив Миколі Яновичу свою думку з цього приводу. Після чого прес-секретар Президента Олена Громницька передала пресі заяву глави держави про те, що Україна дотримується позиції, відповідно до якої успішне формування Єдиного економічного простору прямо залежить від послідовності кроків, зроблених для досягнення цієї мети. Л.Кучма підкреслив незмінність позиції України щодо реалізації положень угоди про створення ЄЕП. «Перехід до наступних ступіней інтеграції між країнами має здійснюватися лише після практичної реалізації попередньої», — сказав Президент, зазначаючи, що, відповідно до досягнутих домовленостей, першим кроком реалізації угоди про формування ЄЕП є завершення створення зони вільної торгівлі.

По ідеї, 19 грудня в Москві українська сторона мала відстояти ці позиції, ще раз озвучені Президентом країни. Однак навіть за побіжного перегляду парафованого М.Азаровим документа (редакція «ДТ» має його копію) стає ясно, що ніякої етапності там і близько немає. А перший пункт протоколу 9 засідання ГВР свідчить про те, що вищезазначений орган лише «бере до відома» «підготовлені українською стороною Примітки про поетапне формування ЄЕП до Комплексу основних заходів для формування ЄЕП, а також проект структури документа для формування режиму вільної торгівлі товарами, послугами, вільного руху капіталу та робочої сили».

Але «узяти до відома» аж ніяк не означає «схвалити» чи «затвердити». І де гарантія, що на наступних засіданнях ГВР інші її учасники погодяться з українськими пропозиціями? Однак пан Азаров поставив свій підпис спочатку під протоколом засідання, відповідно до другого пункту якого робота над Комплексом основних заходів вважається завершеною, а потім і парафував сам Комплекс заходів. Цей документ і був підписаний 24 грудня президентами Кучмою і Путіним.

Ми обов’язково ще повернемося до докладного обговорення Комплексу... і попросимо прокоментувати його пункти компетентних експертів-економістів. Сьогодні ж дозволимо собі лише невелику цитату, щоб не здаватися голослівними, стверджуючи, що аж ніяк не зона вільної торгівлі планується як перший етап формування ЄЕП. Отже, кілька пунктів із названого в документі першим напрямку «Митно-тарифна політика»:

«1.5. Перехід до проведення єдиної митно-тарифної політики;

1.6. Формування і затвердження загального митного тарифу, включаючи єдину систему преференцій щодо третіх країн, а також формування єдиної НТ ЗЕД;

1.7. Уніфікація торгових режимів із третіми країнами;

1.8. Створення єдиного регулюючого органу (Комісії) і делегування йому повноважень у сфері митно-тарифної політики;

1.9. Скасування експортних мит у взаємній торгівлі;

1.10. Скасування імпортних мит у взаємній торгівлі».

Навіть нефахівцеві зрозуміло, що до зони вільної торгівлі мають стосунок лише останні — пп.1.9 і 1.10. А все що вище — це чистої води митний союз. Про неприйнятність участі в якому для України, якщо вона має намір зберегти свій курс на європейську інтеграцію, писало не лише «ДТ». Про це говорили численні експерти, про це писали у своїх пояснювальних записках профільні міністерства, про це, зрештою, попереджала Україну Європейська комісія.

Наступного року таких пишучих і пояснюючих, напевно, стане менше. Парламент остаточно вгруз у конституційні війни, йому не до зовнішньої політики. Міністр економіки і з питань європейської інтеграції Валерій Хорошковський, за інформацією з достовірних джерел, уже подав Президенту заяву про відставку, мабуть, не бачачи можливості продовжувати подальшу роботу, бувши позбавленим впливу на кадрову політику міністерства, ведучи нескінченну війну із секретаріатом Кабміну і щодня відчуваючи підпорядкованість Мінекономіки Мінфіну.

Економічні питання, у тому числі проблематика нафтопроводу «Одеса—Броди» та формування ЄЕП зовсім недавно були вилучені зі сфери відання першого заступника міністра закордонних справ із питань європейської інтеграції Олександра Чалого...

З новим вас роком Росії в Україні, друзі.