РАДІСТЬ ПРИЙШЛА — ВІДЧИНЯЙ ВОРОТА

Є дві новини: одна з них для частини громадян є доброю, інша, знов-таки для частини громадян, поганою. Почнемо з першої. Адміністрація Президента повернулася обличчям до державних інтересів і, мабуть, уперше, відволікшись від кадрових, парламентських і цензурних витівок, вийшла із державно значимою ініціативою. А друга новина полягає в тому, що ця ініціатива пов’язана зі скороченням (не менш як наполовину) чисельності Збройних сил України.

У квітні, відповідно до доручення, що надійшло в Міністерство оборони за підписом Леоніда Кучми, планується провести засідання РНБОУ, присвячене реформуванню ЗС. У додатку до цього документа від Міністерства оборони потрібно підготувати пропозицію про скорочення близько 150 тисяч військових. Серед іншого, у документах, отриманих Міністерством оборони в середу, йдеться про необхідність розгляду питання про заміну військових, де можливо, цивільними, чиє утримання обходиться бюджету набагато дешевше. Підкреслюється також необхідність розробки пропозицій про радикальне скорочення кількості старших офіцерів і генералів. Утім, такі плани в Президента і його адміністрації існують не тільки щодо армійського генералітету, а й інших військових формувань.

«Дзеркало тижня» звернулося до міністра оборони Володимира Шкідченка з проханням прокоментувати останні події. Проте Володимир Петрович, пославшись на недостатній для уважного вивчення доручення час, відмовився від коментаря.

Є певні підстави думати, що документ, який стосується найбільш животрепетних питань військової реформи, народився саме в надрах адміністрації Президента, а саме: в управлінні, очолюваному генералом Білоконем. Ми спробували зв’язатися з Миколою Васильовичем, проте його в столиці не виявилося. У державній комісії з питань реформування Збройних сил, очолюваній прем’єр-міністром, світло на події пролити не змогли. В РНБОУ на сьогоднішній день про документ мають лише уривчасті дані, отже за справу скорочення взявся Президент і його адміністрація.

У питанні скорочення чисельності є два беззаперечні моменти. Перший — бюджет не може утримувати таку кількість військових і з нинішнім фінансуванням армія не в змозі на належному рівні виконувати завдання, що стоять перед нею. За середніми натовськими стандартами, щоб утримувати армію, рівну українській за чисельністю, потрібно 5—6 мільярдів доларів на рік. Це близько половини нинішнього українського бюджету. На такий рівень фінансування, при очікуваному зростанні економіки в 4—5 відсотків, Україна не вийде навіть через 15 років. А оскільки, з погляду цивілізованих стандартів, армія недофінансується не на відсотки, а в рази, то скорочувати її необхідно.

Другий момент так само ясний, як і перший. Для скорочення необхідна політична воля. Це непопулярний крок, що вимагає колосальної організаційної роботи й неабияких коштів. Щоб зрозуміти, скільки нам потрібно людей у погонах, треба знати, чого ми хочемо від армії. Цього держава чітко так і не визначила за 12 років. І ось Президент нібито виявив готовність серйозно зайнятися Збройними силами. З погляду доцільності, черговий почин Леоніда Даниловича виправданий, із погляду кінцевого результату — сумнівний, оскільки, знов-таки, вимагає скоординованої роботи у вирішенні державного питання.

Існують і суб’єктивні причини, що ускладнюють реформування ЗС. З одного боку, багато експертів — і представники Національного інституту стратегічних досліджень, і Центру Разумкова, і колишній міністр оборони Костянтин Морозов, і екс-начальник генштабу Анатолій Лопата — говорили про необхідність скорочення армії до 100—120—150 тисяч військовослужбовців. Розрахунок робили, виходячи з існуючого та прогнозного аналізу завдань і загроз. З іншого — для скорочення бракувало грошей, бажання військових і політичної волі керівництва країни, яка б йшла далі констатації існуючої проблеми.

Нині Україна разом із США й НАТО проводить оборонний аналіз, який передбачає проведення разом із Міністерством оборони оцінки загроз, їх характеру, відповідних сценаріїв застосування збройних сил і необхідних для протистояння загрозам військової техніки й людських ресурсів. Вже на перших етапах цього аналізу стало ясно, що армію необхідно скоротити, і скоротити радикально.

Про необхідність перекроювання вітчизняних Збройних сил говорить і нинішній дисбаланс в армії: гострий дефіцит молодших офіцерів і надзвичайне надвиробництво полковників і генералів. Але проблема генеральських ставок і пільг не найактуальніша для армії, що, як жартують самі військові, «тільки їсть, одягається, іноді стріляє, і нерідко по своїх. Економічні ресурси Міністерства оборони виглядають дуже сумно. Близько 70 тисяч військових не мають квартир. З майже 70 військовими містечками, що перебувають на балансі, міністерство не знає, що робити. Техніка, що стоїть на озброєнні, практично не модернізується, а стара навально виходить із ладу. Крім того, утилізації потребує величезна кількість боєприпасів, нагромаджених ще з Першої світової війни. Вирішення всіх цих питань, зокрема більш-менш задовільне фінансування НДДКР, на думку експертів, вимагає збільшення бюджетних видатків на армію в 10—15 разів. Такий стрибок у фінансуванні армії нереальний. Недешевим буде і її скорочення.

Проте, маючи чітку програму дій із реформування армії, Україна, на думку експертів країн—членів НАТО, може розраховувати на серйозне фінансування Заходом програм соціальної адаптації скорочених військових. Може йтися про перенавчання, створення робочих місць, пілотні проекти на базі військових містечок. Керівництву країни, що поставило завдання скорочення армії, доведеться проінвентаризувати всі можливі фінансові джерела, спроможні пом’якшити процес переведення понад сотні тисяч військових у цивільне життя. Інакше влада може зіштовхнутися з проявами невдоволення більш як тримільйонного загону виборців, адже півтора мільйона військових пенсіонерів, сотні тисяч зайнятих у ВПК, не говорячи вже про самих військових і членів їхніх родин, навряд чи залишаться байдужими до механічного скорочення.

Утім, таке навряд реалізуватимуть в Україні. З проханням прокоментувати сформовану ситуацію ми звернулися до першого заступника голови парламентського комітету з питань національної безпеки та оборони Бориса АндресюкА.

— Передусім, ми повинні визначити цілі й завдання, дати собі відповідь на запитання, чого ми хочемо та що будуємо. А вже після цього можна буде говорити, яка чисельність армії нам потрібна — 50 чи 150 тисяч. Я не підтримую тих політиків і політологів, котрі сьогодні говорять про те, що армія повинна нараховувати, приміром, 150 тисяч. Чіткої відповіді не може бути раніше, ніж ми ухвалимо низку документів. По-перше, це Концепція національної безпеки України, яку сьогодні тільки проголосовано в першому читанні й ми її готуємо до другого читання. Завершено підготовчу роботу над Військовою доктриною України, і через кілька тижнів, перед внесенням її у Верховну Раду на затвердження, документ розгляне Кабінет міністрів. Необхідно визначити головні стратегічні завдання країни і як наслідок її Збройних сил. І вже тоді, усвідомивши завдання, можна буде чітко говорити про необхідну чисельність наших Збройних сил.

Механічне скорочення є неприпустимим. Хоча сьогодні в ряді випадків ми з ним маємо справу. Наш комітет завалений листами військових, командирів частин, у яких наводяться приклади необгрунтованого скорочення особового складу. Іноді це робиться не те що без аргументів, а навіть без пояснень людям. Я проти такого підходу. Водночас вважаю, що армію скорочувати необхідно, але з урахуванням цілей, критеріїв і завдань.

— Борисе Павловичу, як стало відомо «ДТ», у середу ввечері з адміністрації Президента в міністерство надійшло два документи, відповідно, за підписами глави адміністрації та Президента України. В одному документі йдеться про підготовку пропозицій щодо заміни військових цивільними особами, в іншому — про необхідність у рамках підготовки засідань РНБОУ внести пропозиції про скорочення Збройних сил приблизно на 150 тисяч. Усім зрозуміло, що скорочення необхідне. Незрозуміло інше — чи правильно обрано для цього час і чи є необхідні ресурси?

— Безумовно, достатніх ресурсів сьогодні в нас немає. За розрахунками Мінфіну, сьогодні утримання наявної чисельності обходиться дешевше, ніж розгорнуте повномасштабне скорочення.

— Так, сьогодні це справді вигідніше. Та якщо підрахувати видатки протягом, приміром, трьох років, то державі утримання нинішньої армії обходиться набагато дорожче від скорочення.

— Однозначно. Це вже багато хто розуміє. Вчора пройшло розширене засідання колегії Міністерства оборони. На ньому були присутні і Марчук, і Горбулін, і Пирожков, представники інших силових відомств, Кабміну. Усі дійшли висновку, що необхідно розробити концептуальні документи, про які я говорив. Можливо, будуть потрібні зміни в указі Президента «Про програму реформування Збройних сил України на період до 2005 року». Необхідно чітко усвідомити фінансові можливості скарбниці. Доручення Президента тільки прискорить ці процеси, але не сприятиме й не заохочуватиме механічне скорочення армії. Адже сьогодні «викинути» в цивільне життя, скажімо, сотню тисяч військових, а з ними членів їхніх родин без чіткої програми соціального захисту — це може бути дуже проблематичним.

— Протягом якого періоду, на вашу думку, буде проведено скорочення?

— Затягуватися це не буде. Сьогодні йде процес оптимізації фінансових ресурсів за всіма військовими програмами, зокрема за програмою реформування. Указ про програму реформування є, але саме реформування, за визнанням військових і членів Кабінету міністрів, гальмується через відсутність коштів. Тож доручення Президента повинні змусити активніше розв’язувати існуючу проблему не тільки військових, а й Кабінет міністрів.

— Верховна Рада затвердила чисельний склад армії — це 310 тисяч військових і 90 тисяч цивільних. До 2005 року кількість військових треба буде скоротити до 275 тисяч. Плановане скорочення істотно виходить за межі цієї цифри. Чи підтримає парламент напередодні виборів настільки непопулярний крок?

— Мені відомі настрої у Верховній Раді щодо реформування. Природно, політична складова впливатиме на цей процес і на голосування. Проте Верховна Рада може піти на такий крок. Правда, без чіткої програми соціального захисту скорочених військових і членів їхніх сімей, яку повинен розробити Кабінет міністрів, парламент може й не проголосувати.

— За деякими даними, реальна кількість військових — 260 тисяч, що насправді менше чисельності, затвердженої Верховною Радою до 2005 (!) року. Існує проблема скорочення не людей, а простих клітинок, які й так не заповнені.

— Так, така інформація є. Військові її, загалом-то, заперечують, і їх можна зрозуміти. Адже якщо вони визнають, що існують вільні клітинки, то тоді їм скоротять фінансування.

— Яка нині ситуація з проведенням оборонного аналізу?

— Це питання обговорювалося на колегії Міністерства оборони. Затверджувалася програма оборонного аналізу й етапності його проведення. Остаточно це все буде затверджено указом Президента, проект якого готовий. Усі заходи в рамках оборонного аналізу повинні завершитися в травні-червні 2004 року — відповідно до плану Міністерства оборони й Генерального штабу. Природно, результати цієї роботи, що почнеться з моменту підписання Президентом відповідного указу, вплинуть і на процес реформування армії і, ясна річ, на її чисельність.

Радник Президента з питань національної безпеки Володимир ГОРБУЛІН, коментуючи ініціативу Президента про скорочення армії, також у першу чергу посилався на необхідність прийняття Концепції національної безпеки та Військової доктрини України. В інтерв’ю «ДТ» Володимир Павлович підкреслив ось що:

— Збройні сили потребують серйозного реформування. У нас уже була затверджена Програма будівництва і розвитку Збройних сил 1997 року. Її невиконання призвело до того, що ми змушені були прийняти і розпочати виконувати нову програму реформування, розраховану до 2005 року. На мою думку, колишній міністр оборони активно гальмував проведення реальної реформи, пропонуючи розробити все нові й нові документи, що потребували дедалі більших тривалих термінів. Крім того, держава довго не могла визначитися зі своїми стратегічними пріоритетами, що, безсумнівно, позначалося і на реформуванні армії. Адже від вектора державних устремлінь і залежать завдання, що стоять перед армією. Цим дуже уміло користувалися в Міністерстві оборони. Однак темпи виконання і нової програми, як і раніше, вкрай незадовільні. Міністерство оборони це пояснює вкрай низьким рівнем фінансування і величезними витратами, які необхідні для скорочення Збройних сил. Витрати на цей процес — одна з основних його складових. Втім, за останні роки усе ж зроблено деякі кроки не лише щодо скорочення особового складу, а й щодо скорочення застарілої техніки. Ця техніка або утилізується, або продається.

Та все ж сьогодні армія, що налічує близько 300 тисяч військових, є непосильним тягарем для бюджету України. Левова частка виділених коштів іде на утримання армії, і лише нещасні 5—7 відсотків виділяються на закупівлю озброєнь і на проведення науково-дослідницьких і дослідно-конструкторських робіт, які дозволяють розробляти нові зразки техніки. Така тенденція призведе до того, що до 2005 року ми матимемо численну армію, однак її озброєння і боєздатність не дозволять виконувати ті завдання, що перед нею ставить держава. Це і є головна проблема. Жорсткої формули, що дозволяє вирішити її, — немає.

Аналізуючи необхідне скорочення, я пропонував цифру 180, а можливо і 200 тисяч. Однак не можна стверджувати, що просте рішення полягає в тому, щоб скоротити таку кількість військових протягом двох-трьох років. Не можна стверджувати, що, провівши таку реформу, ми відразу отримаємо результат. Реформою мусить займатися вся держава, передусім Кабмін і Президент як головнокомандувач. Саме вони мусять вибудувати необхідну й ефективну систему координат реформи. З моєї точки зору, найближчим часом необхідно предметно зайнятися цим питанням. І річ не в тім, коли пройде засідання РНБОУ з цього приводу — у квітні чи травні. Головне завдання — знайти оптимальну і чітку формулу реформування Збройних сил. Для цього необхідно визначити цілі, внести зміни в наші празькі угоди і, визначившись із завданнями, що стоять перед Збройними силами, чітко викреслити структуру озброєнь, які дозволяють вирішувати ці завдання і довести цю інформацію до кожного підрозділу Збройних сил. Я гадаю, що оборонний аналіз фактично мусить стати програмою прямої дії. Сподіваюся, що створена держкомісія з реформування Збройних сил на чолі з прем’єр-міністром активізує цей процес і дозволить припустити, що він отримає правильне ресурсне забезпечення.

— Інакше кажучи, найближчим часом масових скорочень в армії очікувати не слід?

— Не слід, оскільки, якщо не продумати цей відповідальний крок, ми можемо отримати зворотній від задуманого ефект. Однак утримувати армію в нинішньому її кількісному стані державі не під силу.

— У документі, направленому в Міністерство оборони, йдеться про скорочення в обсязі 150 тисяч військових. Саме цей обсяг скорочень розглядається зараз як орієнтир?

— Так.

Як бачимо, сенсацією необхідність радикального скорочення Збройних сил не стала як для консервативних, так і для ліберальних експертів, оскільки така необхідність назріла давно. Сенсацією стало, мабуть, те, що вище керівництво країни нарешті усвідомило те, проти чого ще три року тому виступало, називаючи апологетів скорочення ледь не ворогами народу. Але на сьогодні основним питанням є глибина усвідомлення Президентом актуальності реформування армії. Якщо директиви для Міністерства оборони лише завізована главою держави ініціатива чиновника адміністрації, у даному разі — Миколи Білоконя, то конкретних результатів вона навряд чи досягне. Якщо ж необхідність даного кроку засвоєна Президентом, то шанс є. Щоправда, скоординувати і сконцентрувати необхідні зусилля для настільки серйозної справи — в Україні проблема. Тут традиційними тусовочними домовленостями не обійдешся.