Провалений іспит

Українська влада, депортувавши в середині лютого до Узбекистану десять громадян цієї країни, несподівано для себе зазнала навальної критики з боку міжнародної спільноти й українських правозахисних організацій. Минулого тижня слідом за країнами—членами Європейського Союзу, міжнародними і правозахисними організаціями засудили Україну і Сполучені Штати. Українські правозахисні організації — Міжнародна амністія в Україні, Українська Гельсінкська група з прав людини, Харківська правозахисна організація та ін. — у своїй критиці є більш персоніфікованими: вони звинувачують Віктора Ющенка в тому, що він не виконав свого конституційного обов’язку «гарантувати дотримання прав і свобод людини». На їхню думку, «українська влада знехтувала фундаментальними правами людини... Одним розчерком пера невинних людей відправили на неминучі катування і можливу смерть». З огляду на те, що депортовані відразу ж після прильоту до Ташкента були затримані узбецькими правоохоронними органами і перепроваджені до місцевого СІЗО, де вони перебувають і донині, побоювання правозахисників є небезпідставними...

Те, що відбулося до 14 лютого, коли суд Київського району Сімферополя прийняв рішення про примусове виселення з України 11 громадян Узбекистану, Верховний комісаріат ООН у справах біженців з одного боку й українські органи влади — з другого трактують по-різному.

Версія офіційного Києва зводиться до того, що депортовані узбеки, по-перше, перебували на українській території незаконно: вони нелегально прибули до України у травні—червні з Молдови і Росії. По-друге, вони займалися у Криму незаконною діяльністю і порушували українське законодавство про статус іноземців. Тільки через два тижні після депортації, у міру того, як посилювалася міжнародна критика, представник СБУ Марина Остапенко пояснила, що ці громадяни є членами терористичної організації «Ісламський рух Узбекистану».

По-третє, узбеки звернулися до українських органів влади з проханням надати їм статус політичних біженців уже після їхнього затримання правоохоронними органами. А після рішення суду вони в письмовій формі відмовилися оскаржити це рішення. Тому, твердять українські чиновники, відмова узбекам у наданні статусу політичних біженців і примусове виселення їх з України були обгрунтованими. Втім, водночас співрозмовники «ДТ» зазначають, що операція з депортації проводилася СБУ і не була скоординована з такими відомствами, як МЗС і Державний комітет у справах національностей і міграції, які дізналися про неї постфактум із повідомлень мас-медіа.

Версія Управління верховного комісара ООН у справах біженців (УВКБ ООН), яку загалом поділяють уряди країн трансатлантичної спільноти, принципово різниться. Ця поважна організація не має доказів того, були чи ні депортовані членами терористичної організації: влада так і не ознайомила їх зі справами висланих. Проте, як свідчить регіональний радник із питань громадської інформації УВКБ ООН Наталя Прокопчук, згідно з наявною у них інформацією, одинадцять громадян Узбекистану в період від 1 до 6 лютого звернулися до органів влади у Криму з проханням надати їм статус політичного біженця, а вже після цього їх затримали «люди в масках», імовірно — співробітники СБУ.

Окрім того, зазначає УВКБ ООН, українська влада порушила норми міжнародного права і національного законодавства, бо не дотримувалася процедур, пов’язаних із наданням статусу політичного біженця. Хоча в період, що передував депортації узбеків, українські чиновники запевняли співробітників київського відділення цієї організації, що процедури будуть дотримані в повному обсязі. Оскільки УВКБ ООН має документальне підтвердження цього порушення, це дозволяє організації порушити питання щодо того, як Україна загалом виконує свої обов’язки в цій сфері. Як зазначила Наталя Прокопчук, «влада може депортувати до і після, але не під час процедури». При цьому стосовно долі одинадцятого затриманого правозахисники й оонівські службовці так і не дістали переконливих пояснень від української влади.

Цікаво, але тільки через два тижні в Києві нарешті публічно визнали, що процедуру було порушено. На прес-конференції глава Державного комітету у справах національностей і міграції України Сергій Рудик сказав, що узбецьким громадянам не було надане право на апеляцію, яку вони могли подати протягом семи днів від моменту затримання.

Складається враження, що саме порушення установлених законом процедур і було основною причиною, через яку українська влада стала об’єктом критики з боку міжнародної спільноти. Доля ж самих депортованих відходить на другий план. Так, коли УВКБ ООН і правозахисні організації ще говорять про те, що примусово вислані можуть зазнати катувань у себе на батьківщині, то представники урядів уникають зачіпати цей бік питання. Показово, що, коментуючи факт депортації, заступник офіційного представника держдепу Адам Ерелі зазначив: такий крок було здійснено із порушенням чинного законодавства. «Українська влада також проігнорувала прохання верховного комісара ООН із питань біженців не вдаватися до примусової репатріації щодо жодного з шукачів захисту, поки вони не пройдуть необхідні процедури з набуття статусу біженців», — мовив далі американський дипломат.

Схоже, якби українська влада дотрималася всіх процедур, це не викликало б такого міжнародного резонансу. (Досить пригадати, що в історії країн Євросоюзу і Сполучених Штатів було чимало випадків, коли влада, незважаючи на протести правозахисників, депортувала нелегалів, які порушили національні законодавства, до країн, які мають погану репутацію у сфері прав людини.) Нині ж українська система надання статусу політичного біженця піддається сумніву.

Водночас, припустімо, сам факт депортації не справить скільки-небудь значущого впливу на двосторонні відносини: уряди демократичних країн змушені прислухатися до думки правозахисних організацій під час формування своєї публічної позиції. Ймовірно, що після цього випадку трохи потьмяніє імідж України як держави, що сповідує демократичні цінності й підтримує демократичні процеси на пострадянському просторі, і хтось запідозрить Віктора Ющенка у змові з узбецьким лідером Ісламом Каримовим заради майбутнього енергетичного співробітництва. Як зазначила посол Сполучених Штатів при ОБСЄ Джулі Фінлі, котра днями побувала в Україні, «політика на 70% складається з вражень». Цього разу дії офіційного Києва оцінили негативно.