ПРОЦЕС ПІШОВ. ТІЛЬКИ ОТ КУДИ? РЕЗУЛЬТАТИ ВСЕУКРАЇНСЬКОГО СОЦІОЛОГІЧНОГО ОПИТУВАННЯ, ПРОВЕДЕНОГО ЦЕНТРОМ ОЛЕКСАНДРА РАЗУМКОВА З 20 КВІТНЯ ПО 3 ТРАВНЯ 2001 РОКУ, З КОМЕНТАРЯМИ «ДТ»

Політична криза в Україні, яка перейшла з моральної площини в структурну, трохи розворушила досить аполітичне населення країни.

Вулиця не помітила цієї активності, але процес визначення політичних симпатій, що відбувається на кухнях, зрушив з мертвої точки. Прогрес у наявності. Передусім пожвавлення торкнулося рейтингу партій. Якщо в лютому 36% не голосували б за жодну з них, то нині недовіру всім політичним об’єднанням висловили б лише 25,7%. Лютневі 23%, котрі не змогли відповісти, змінили 20% травневих. Зросли практично всі. Найбільшими «акселератами» у процентному відношенні виявилися комуністи. Вони набрали на сьогодні не 14, а вже 17,5% прибічників. Теза «Чим довше ця влада залишатиметься на місці, тим більше здаватиметься, що в Радянському Союзі було краще» знаходить своє підтвердження.

У пропорційному ж відношенні найбільше зріс Рух Удовенка — з 2% до 4,6%. Хоча, ні, неув’язочка. Найстрімкіше рвонув Демсоюз Олександра Волкова — з 0,4% до 1,3%.

Під час згаданого опитування Центр Разумкова вперше включив у перелік партій Демократичну партію України. І відразу дітище Яворівського й Антоньєвої отримало прохідний бал — 4,3%. Причина зрозуміла: назва партії. Народ тужить за демократією. А можливо, усе-таки за горілкою «Артеміда»? Принаймні бренд, який втопили на минулих виборах у партійному блоці та який через це мав непрохідну назву, нині може скласти конкуренцію іншій вдало названій партії — Партії зелених України.

Але не все зростає, щось і падає. Насамперед рейтинг довіри силовим структурам. Під час доскандального липневого опитування українське суспільство дванадцятьма відсотками голосів висловлювало повну довіру міліції. У травні 2001 року довіра становить 6,9%. Фактично вдвічі впала довіра громадян і до прокуратури. Відповідно в липні 2000 року це були 12%, нині — 6,7%. Воно й не дивно. Судам нині довіряють 7,4 %, українським ЗМІ — 10%. Лідер рейтингу довіри — церква — 30%, аутсайдер — профспілки — 5,5%.

Підтримка органів влади і конкретних політиків розподілилася таким чином:

Резерв екс-прем’єра великий, але не бездонний

Віктор Ющенко — окрема історія. Проведене Центром Разумкова опитування зафіксувало стартові позиції Ющенка, котрий, відповідно до загальновідомої заяви, залишив посаду прем’єра, але не залишив політику. Сміливо можна говорити про те, що на сьогодні півкраїни стабільно симпатизують Віктору Андрійовичу. Така широка підтримка свідчить: екс-прем’єру симпатизує населення не лише кількох західних областей. На посаді глави Кабміну цілком підтримують його дії 26,4%, а окремі кроки — 34,1%.

59% опитаних негативно поставилися до можливої (з огляду на час проведення опитування) відставки уряду Ющенка. Готові схвалити цей крок — 19%, іншим було складно визначитися.

Рівно половина населення вважає, що відставка прем’єра негативно позначиться на економічній ситуації в країні. 8,6% при цьому чекають економічного поліпшення, а 24% вважають, що все залишиться без змін.

Дуже цікаво розподілилися голоси під час відповіді на запитання «Чи підтримаєте ви на наступних парламентських виборах тих народних депутатів і політичні партії, які в парламенті голосуватимуть за відставку уряду Віктора Ющенка?» Результат: «точно підтримаю» — 7,8%, «точно не підтримаю» — 34%. Не більшість, звісно, але вражає. При цьому зазначимо: опитані мають досить чітке уявлення про те, хто виграє від відставки прем’єра: 31,3% — олігархічні клани, 20,3% — Комуністична партія та її прихильники, 12,8% — Президент України, 12,3% — партії, котрі підтримують Президента. До речі, лише 5% вважають, що від відставки прем’єра виграє некомуністична опозиція (ФНП). Народ Віктора Андрійовича на барикадах не бачить, утім, він себе — також.

Водночас зауважимо: 41% населення заявив, що його підтримка тієї або іншої партії не залежить від голосування за відставку Ющенка. Можливо, до них частково відносяться і ті 9,3%, котрі вирішили, що від відставки прем’єра виграє народ України. А можливо, і ті 30%, які так і не з’ясували для себе, хто ж виграє від того, що прем’єр піде у відставку. До речі, сьогодні чітко сказати, хто виграв від відставки Ющенка, справді, не можна. Час має визначити, яка з цих бід буде менша.

І остання цифра, отримана в результаті опитування Центру Разумкова. Якби президентські вибори проводилися нині, Віктор Ющенко одержав би 27,5% голосів. Це рівно вдвічі більше, ніж «володар срібної медалі» Петро Симоненко — 12,9%.

До речі, не лише щодо партій, а й стосовно особистостей електорат активно визначається. Якщо в лютому тих, хто не визначився, було 25,3%, то нині — 18,2%. Ще три місяці тому 22% не збиралися віддавати свої голоси ні за кого, нині таких — 16,4%. Рейтинги зросли майже в усіх. Приміром, в Ющенка він піднявся на 4%, у Леоніда Кучми доповз з оцінки 6,1 до 7,7%. Водночас у пропорційному відношенні просто-таки колосальний стрибок здійснила Вітренко: з 2,6% до 5,2%. Причиною того було надання останнім часом фактично необмеженого телевізійного ефіру главі Партії прогресивних соціалістів. Для населення харизма набагато важливіша суті, і це в Україні розуміє мало хто, а точніше, сама Вітренко й ті, хто не вперше вміло цим користується.

Закінчуючи ж розгляд соціологічних показників стартової позиції Віктора Ющенка, можна сказати лише одне — потрібно добре постаратися, щоб її втратити. Віддамо належне — Віктор Андрійович старатися вже почав.

Хто в Кабміні всіх миліший?

По правді, бути прем’єром в Україні — праця невдячна. У переважній більшості випадків глави Кабмінів ставали політичними хлопчиками для биття, і це не новина. Проте їх роботу досить негативно оцінювало саме населення країни. Причини цього можуть бути різні: від реального невідчуття позитивних зрушень через їх відсутність — до нездатності громадян оцінити кроки прем’єрів із погляду макроекономічної чи якоїсь іншої державної доцільності. Утім, про деякі подвиги як позитивних, так і негативних представників низки прем’єр-міністрів люди могли вже забути. Винятком є хіба що Павло Лазаренко — 0,8% жителів країни вважають, що він справлявся зі своїми прем’єрськими обов’язками краще від своїх колег. 1,4% віддають пальму першості Юхиму Звягільському, майже по 2% отримали Вітольд Фокін і Віталій Масол. Менш як 2,5% — у Леоніда Кучми і Євгена Марчука. Лідером серед доющенківських прем’єрів виявився Валерій Пустовойтенко — 4,2%. Останнього прем’єр-міністра кращим вважають 44% опитаних. Безумовно, частину такої високої оцінки можна списати на рахунок свіжості в пам’яті періоду прем’єрства Ющенка. Проте лише частину. Оскільки 42% опитаних твердо переконані: вони не можуть виділити жодного з восьми прем’єр-міністрів. Отже, знають, що кажуть.

З ким же громадяни України сьогодні пов’язують надії на поліпшення економічної ситуації в Україні?

Відповіді на це запитання виявилися показовими, щоб не сказати дивними. Під час оцінки подібних відповідей іноді викликає сумнів теза про мудрість населення. Але сумніви — сумнівами, а не поважати думку не можна. Лідер «рейтингу надії» — Наталія Вітренко: її хотіли б бачити в кріслі прем’єра 9,1% опитаних. На 2% від неї відстає Сергій Тигипко. Геть несподівано із загальноукраїнської точки зору на третє місце вирвався Олександр Омельченко. Ось така трійка лідерів...

Явними аутсайдерами громадської думки в цьому плані є Микола Азаров (1,1%), Олег Дубина (1,9), Анатолій Кінах (2,1), Віктор Медведчук (2,2), Євген Марчук (2,6). Як ви розумієте, респондентам запропонували прізвища, котрі на той момент найчастіше зустрічаються у пресі. 27% вагалися з оцінкою кандидатів, а 40% переконані в повній нездатності наведених кандидатур позитивно вплинути на економічну ситуацію в Україні. До думки цих респондентів ми поставилися б із особливим оптимізмом — 40% тверезо мислячих у такому питанні — для країни дуже багато.

Не герой і не зрадник

Хоч як дивно, але через майже сім місяців після оприлюднення перших плівок Миколи Мельниченка, у населення України не сформувалася чітка оцінка дій майора. 35% опитаних вважають, що Микола Мельниченко керувався особистими міркуваннями. На жаль, складно сказати, що саме мали на увазі респонденти: меркантилізм майора, чудасії психіки, особисте ставлення до Президента, особисте уявлення про системи цінності чи влади, які йому хотілося допомогти вибудувати в країні. Загалом, «власні уявлення» — як голова в медицині — предмет темний і дослідженню не підлягає. Утім, поки що, як і все, пов’язане зі справою Мельниченка. Хоча це не для всіх аксіома. 16% гадають, що майор — «людина, котра чесно виконувала свій обов’язок перед народом».

Майже 9% твердо переконані, що Мельниченко — зрадник, 8,8% вважають його «запроданцем» і лише 1,9% — героєм. 29% опитаних не визначилися зі своїм ставленням. Можливо, ці люди досі кидаються з боку в бік між політичною доцільністю вчинку майора і порушенням ним професійної етики. А може, і не кидаються, бо цілком імовірно, не мають скільки-небудь серйозного уявлення про його дії і про зміст його записів. Що, втім, у нашій країні не дивно.

До речі, відсутня явна домінанта у ставленні української громадськості до надання Мельниченку політичного притулку в США. Ще три тижні тому здавалося, що з цим питанням невтаємниченому в тонкощі того, що відбувається, населенню все ясно. Ба ні.

Підсумовуючи сказане, можна припустити, що не лише в жінки, а й в електорату є своя загадковість. Поступово розгадувати її взялося саме населення, спровоковане пошуками відповіді на запитання: як ми дійшли до життя такого?