Програма «Бандитам — тюрми!» закрита користувачами?

Справу Бориса Колесникова нова українська влада підносила як найгучніше досягнення в боротьбі зі старою корумпованою верхівкою. Однак слідом за арештом лавина кримінальних процесів так і не звалилася на голови олігархів — загрожує завалитися сама справа Колесникова. Звільнення з-під варти глави Донецької облради може призвести до затягування судового процесу за фактом вимагання акцій торгового центру «Білий лебідь» на невизначений строк.

«У справі є інформація, яка об’єктивно вказує на існування чинників, обставин і моральних цінностей, які свідчать про те, що обвинувачуваний Колесников Б.В., перебуваючи на свободі, не буде порушувати процесуальні зобов’язання і займатися злочинною діяльністю», — говориться в рішенны судді апеляційного суду Києва Ірини Силкової. Арешт підтримували чотири попередні суди поспіль. І нехай критики з прокуратури кажуть про те, що «моральні цінності» обвинувачуваного пані Силкова вивчила в Донецьку, звідки переїхала до столиці всього три роки тому, нехай звертають увагу на дивовижну швидкість оформлення постанови суду, треба тверезо оцінювати факти. У судді були формальні підстави пом’якшити запобіжний захід. Вирок ще раз показав, що судова влада в Україні здатна бути незалежною (від кого й від чого — запитання інше). Тепер Генпрокуратура покладає надії на Верховний суд, з допомогою якого слідчі мають намір повернути Колесникова за грати.

Колесников на свободі, і це, на думку співрозмовників «ДТ» у правоохоронних органах, із процесуальної точки зору, може перевести справу «Білого лебедя» у розряд «довгограючих». За словами спеціалістів, сучасне українське законодавство дозволяє Колесникову як завгодно довго знайомитися з матеріалами своєї справи і гальмувати, таким чином, початок суду. СІЗО є єдиним стимулом для арештанта швидше прочитати матеріали обвинувачення. Практично немає сумнівів, що після березня 2006 року Колесников може за списком Партії регіонів отримати депутатський імунітет від кримінального переслідування. Борис Вікторович це розуміє прекрасно, і тому на допитах тримається завжди впевнено, і часом досить різко. Екстрадувати депутата Верховної Ради із сесійного залу не легше, аніж Бакая з Москви.

Як резюмував у коментарі «ДТ» заступник генерального прокурора Віктор Шокін: «З боку Колесникова було б дуже шляхетно закінчити читати справу якнайшвидше і постати перед судом до парламентських виборів. Якщо він чесна людина й упевнений у своїй невинності, не треба тягти час, суд розставить усі крапки».

Однак не менш значимим звільнення глави облради є також і в політичному плані. Цей факт демонструє, що донецька еліта не втратила своєї конкурентоспроможності навіть у новій владній конфігурації. Слідчі приходять і йдуть геть, а команда Ріната Ахметова залишається в числі активних політичних гравців. У чиїй команді грає сам Колесников, було дано зрозуміти відкритим текстом: компанія «Систем кепітел менеджмент» запропонувала внести заставу під звільнення Бориса Вікторовича (цікаво, що заставу запропонував не кондитерський гігант «Київ-Конті», до керівництва яким має стосунок Колесников, а безпосередньо структура Ріната Леонідовича).

Серед можливих причин звільнення Колесникова називають готовність колег Бориса Вікторовича до примирення з владою. Колесников, як і весь донецький бізнес, не хоче йти в революціонери, і відмахується від лаврів «другої Тимошенко». Донецькі хочуть зайняти свою нішу. Навіть вийшовши на свободу під акомпанемент криків про «політичні репресії», Колесников не очолив акцію «Україна без Ющенка», як заявляли навесні опозиціонери з Партії регіонів відразу після його арешту. Кажуть, що Р.Ахметов неодноразово під час зустрічей із керівництвом нової влади підкреслював, мовляв, відпустите Бориса, війни не буде. Війни дійсно немає. Кажуть, що війни не буде, якщо й екс-губернатора Закарпатської області Івана Різака випустять із СІЗО, він теж не піде на мітинги есдеків. Цікаво звернути увагу на обережну персональну критику з боку опозиції: есдеки вимагають відставки тільки закарпатського губернатора, донецькі — відставки лише Шокіна. Ніхто не квапиться викривати «антинародний режим», окрім штатних ораторів, думку яких серйозні люди не враховують.

Напередодні принципового судового засідання прибічники Колесникова закликали донецький бізнес не давати свідчення проти земляка. Раніше перед кожним судом у справі слідчі пред’являли нові докази, і це було ефективною тактикою. До 2 серпня нові сюрпризи слідство не представило. Можливо, донецький «закон мовчання» стане не менш суворим, ніж сицилійська «омерта». Чи знайдуться тепер бажаючі дати свідчення в суді проти глави облради — не відомо.

Втім, винятково на шляхетність обвинувачуваного слідство не розраховує. Генеральний прокурор Святослав Піскун, вочевидь, розуміє, що з політичної точки зору справа «Білого лебедя» не менш значима перед виборами для партії влади, аніж суд у справі Георгія Гонгадзе. По Колесникову в Донецьку працюють дві бригади слідчих із МВС і ГПУ, які складаються з працівників «не донецького» походження, і діють автономно від обласних підрозділів, підпорядковуючись безпосередньо центру. Залишається під вартою головний бухгалтер і фінансовий директор «Білого лебедя» Ірина Ігольникова, у якої, на відміну від глави облради, у Донецьку чомусь зовсім небагато заступників. Тому боязкі надії адвокатів Колесникова, що їхній підзахисній влада дасть спокій, швидше за все, не виправдаються. Про це свідчать і надзвичайно жорсткі заходи, вжиті прокуратурою проти адвоката Андрія Федура, котрий оприлюднив відомості про фінансові операції родини головного свідка Віктора Пенчука. На думку Федура, Пенчук отримав сповна за «Білий лебідь», слідство ж вважає, що інформація недостовірна, і розголошувати її було неприпустимо.

У справі Колесникова необхідно відзначити й серйозні помилки прокуратури. Навряд чи доречною є критика захисту Колесникова, що нібито замінилися чотири слідчі, які ведуть справу. Насправді слідчих було всього двоє — Руденко і Карташов. Перший передав справу Колесникова, оскільки повністю зайнятий вивченням діяльності Центрвиборчкому та його серверів. Але гідним є подиву, що другий слідчий пішов у відпустку напередодні засідання апеляційного суду і залишив замість себе заступника, 28-річного Олексія Мельника. Погано узгоджується з нормами цивілізованого правосуддя і порушення справи проти адвоката Федура. Здавалося б, така безцеремонна практика залишилася в минулому разом із кучмізмом. Подібна тактика слідства не додає публічної підтримки процесу.

Однак значно більше від процесуальних помилок справа Колесникова висвічує політичні помилки нової української влади. Символ боротьби з організованою злочинністю перетворюється на символ того, як заявлені гасла й передвиборні обіцянки команди Віктора Ющенка розходяться з реальними досягненнями та реальною політичною волею керівництва країни. «Бандитам — тюрми» — цей слоган у сучасних умовах звучить анекдотично і геть себе дискредитував. Влада досі не пояснила, хто такі «бандити» і на яких підставах їх треба «саджати». На Майдані лідери революції викривали людей, які були стовпами старої системи влади — Леоніда Кучму, Віктора Медведчука, Ріната Ахметова, Григорія Суркіса, Віктора Пінчука, Андрія Клюєва, Віктора Януковича. Вже тоді було зрозуміло, що цих людей не можна посадити за те, що їм закидала громадська думка. Передача державного майна під управління найближчого оточення Кучми проходила на певних формальних підставах. І так само формально з ними намагається боротися нинішня правоохоронна система.

Очевидно, що перемогти організовану злочинність, яка стала єдиним цілим із державою й економікою, можна лише проявивши політичну волю, яка в Україні спостерігається тільки в сюжетах новин, але не на практиці. Приклад політичної волі за схожих обставин показав у Грузії Михайло Саакашвілі. Грузинська влада повністю усунула політичними методами команду Едуарда Шеварднадзе від усякого впливу на державу. Втративши вплив, екс-олігархи стали дуже вразливі й позбулися підтримки в державних структурах, бізнесі й у суспільстві. Після такої демонстрації грузинські правоохоронні органи обрали не зовсім демократичну, але революційно доцільну тактику і буквально виконали наказ Саакашвілі «змусити корупціонерів розплатитися». Грузини вирішили, що коли олігархи несправедливими методами, але прикриваючись законом, зробили собі статки, то й зібрати з них данину треба такими ж прийомами. У Грузії «Бандитам — тюрми!» стало державною програмою з ясною і зрозумілою суспільству ідеологією. Всесильний олігарх, хазяїн найбільшої компанії мобільного зв’язку і зять Шеварднадзе потрапив за грати на сміховинних підставах, але влада дала зрозуміти, що він сидітиме дуже довго — приводи знайдуться. Зять вирішив розплатитися з бюджетом, не випробовуючи долю, і без усяких апеляцій відшкодував «суму збитку». Нашому ж зятю така перспектива не загрожує. І хоча ми не закликаємо підміняти законність доцільністю, маємо зауважити, що наші правоохоронці поступаються грузинським в енергійності і стабільності. А наші політики — у послідовності.

Віктор Ющенко використовував гасло «Бандитам — тюрми!» лише в рамках виборчої кампанії. Українським олігархам дозволено знайти способи мирного співіснування з владою. Ющенко не захищає їх від влади, не ставить санітарний кордон. Президент відкрито підтримує робочі стосунки з людьми, яких він зовсім недавно називав злодіями, котрі вкрали «Криворіжсталь». Якщо в Донецьку не перший рік функціонує «держава в державі», зі своєю легальною стабільною економічною базою, то зруйнувати цю систему жодному слідчому не під силу — спочатку необхідно ліквідувати ті методи, завдяки яким створені й процвітають організовані політико-фінансові угруповання.

Якщо держава не веде боротьбу із системою, якщо держава починає грати за правилами з тими, хто десять років писав ці правила під себе, улюблених, і на цьому нажив капітал, то сподіватися, що «велику рибу» виведуть на чисту воду, ілюзія. Треба або визнати, що весь бізнес у нас амністований, або не займатися пустопорожнім політичним піаром. Порівнюючи виступ Ющенка на колегії правоохоронних органів із виступами Кучми на комітеті з питань боротьби з організованою злочинністю, дивуєшся, скільки спільного в цих доповідях. І ще одне їх об’єднує: обидва керівники країни не зробили поки нічого для системного реформування правоохоронної системи, яка продовжуючи страждати на старі виразки, має проводити стерильні хірургічні операції. Компетентні органи самі заражені метастазами корупції та некомпетентності, тому представляти їх як блискаючий меч правосуддя, наївно.

Президент щиро хоче подолати корупційного спрута. Але одного бажання тут мало. Ющенко нерідко йде найпростішим шляхом — віддачею гучних наказів, ефектним телевізійном шоу. Накази нічого не вирішують. Більше того, гнів президента, пов’язаний зі звільненням Колесникова, а також інших знакових постатей, наприклад, глави тервиборчкому — № 100 С.Хільченка, анітрохи не допоможе прокуратурі, міліції та СБУ краще обстоювати інтереси держави в суді. Тому що в демократичній державі судова влада незалежна. І вимагати від слідства гарантій судового вироку потенційним злочинцям — абсурд. Це значить штовхати правоохоронців на шлях кулуарних домовленостей із суддями, на шлях тиску. Поки в Україні судова влада є річчю в собі, не секрет, що рішення судів із резонансних справ є аж ніяк не результатом безстороннього розгляду, а результатом підкилимової «роботи із суддею». І цей порядок речей за часів Ющенка анітрохи не помінявся. Тільки вартість послуг служителів Феміди стала вищою. Справа Колесникова забуксувало не стільки через підступи «стрілочників» і «зловмисників», скільки через неусувні помилки в системі правосуддя.