ПРЕЗИДЕНТСЬКИЙ ДіАГНОЗ

Він прокинувся пізно вночі в холодному поту. Під вікном дачі мерзенно волав кіт. Зім’ята суддівська мантія валялася поруч, нагадуючи про тлінність всього сущого. Йому снилася імплементація, два конституційних законопроекти, бікамералізм та інші малоеротичні речі. «Маячня якась» — промайнула очманіла думка. «Марення сивої кобили», — уточнив суворий чоловічий голос, вельми подібний до президентського. Це був діагноз, що не підлягає оскарженню й обговоренню.

ІСТОРіЯ ХВОРОБИ

Щоб належно оцінити мудре і, безумовно, зважене рішення Конституційного суду від 29 червня, варто пригадати історію хвороби з дивовижною назвою «імплементація». Це допоможе краще зрозуміти глибину думки судів КС, яка межує з безоднею.

25 квітня 2000 року Президент Леонід Кучма, попередньо натякнувши депутатам про необхідність трансплантації кісткового мозку («щоб додати трішки розуму для роботи в інтересах України») подав на розгляд Верховної Ради проект закону «Про внесення змін до Конституції за результатами Всеукраїнського референдуму від 16 квітня». Законопроект передбачав:

1. Скорочення конституційного складу ВР із 450 до 300 депутатів;

2. Вилучення з тексту статті 80 слів «народні депутати не можуть бути без згоди парламенту притягнуті до кримінальної відповідальності, затримані або заарештовані»;

3. Модернізацію інституту розпуску Верховної Ради. Глава держави може достроково припиняти повноваження парламенту, якщо депутати протягом одного місяця не змогли сформувати постійно діючу більшість або не затвердили впродовж трьох місяців проект бюджету, підготовлений у поті чола Кабінетом міністрів.

А «прикол» у тому, що в президентському варіанті внесення змін у Конституцію геть-чисто відсутній злощасний бікамералізм, тобто двопалатна організація діяльності законодавчого органу влади. І це тоді, коли понад 80% громадян країни, котрі начебто взяли участь у референдумі, однозначно висловилися за формування другої палати. Але глава держави вирішив не квапити події. Справа тонка, складна, потребує напруженої роботи мозку. Як згодом виявилося, із народом з приводу бікамералізму просто радилися.

— Чоловіче, ти як щодо двопалатності?

— Ну треба, так треба... Як ми без неї взагалі обходилися?

Загалом, цю темну «двокамерну справу» начеб зам’яли. Створили спеціальну комісію з двома співголовами — першим віце-спікером Віктором Медведчуком і главою президентської адміністрації Володимиром Литвином, котрій і доручили досліджувати проблему бікамералізму.

І в цей момент група депутатів на чолі із Сергієм Головатим та Олександром Морозом приготувала пастку для Президента, вірніше, для його конституційного законопроекту. «Імплементувати, так імплементувати», — вирішили вони і внесли свій варіант проекту. Він (проект) дуже схожий на президентський, але є нюанси.

По-перше, передбачається повна реалізація всіх чотирьох пунктів, схвалених на референдумі, включаючи і злощасний бікамералізм. Відповідно до документу, єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент, що складається з двох палат — Верховної Ради і Сенату. Сенат, у кількості 150 чоловік, обирається строком на шість років. При цьому кожні два роки його склад оновлюється на 1/3 за рахунок ротаційних виборів.

По-друге, уточнено поняття парламентської більшості. Зокрема, 4-й розділ Конституції пропонується доповнити статтею: «Протягом місяця з початку роботи першої сесії заново обраної Верховної Ради народні депутати формують із свого складу депутатську більшість, до якої входить більша частина конституційного складу ВР». Саме більшість вирішує питання про призначення та зняття прем’єр- міністра. Правда, відправляти у відставку Кабмін можна буде не більше як двічі впродовж чотирьох років.

По-третє, змінена редакція статті про депутатський імунітет. Народні депутати та сенатори не можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності, затримані або заарештовані без згоди Верховного суду.

За допомогою послідовної реалізації всіх положень, схвалених на референдумі, депутати фактично намагаються обмежити повноваження глави держави, вмістили його в нові конституційні рамки. Дуже ефектний хід, який додав процесу внесення змін в Основний Закон вишуканого дуалізму. Причому, як виявилося 11 травня, переважна більшість народних обранців виступають проти монополії глави держави на модернізацію Конституції. Цього дня ВР проголосувала за направлення на експертизу КС відразу двох законопроектів — президентського та депутатського (альтернативного). Вельми показовий момент: сам по собі варіант глави держави набрав лише 174 голоси. А в сув’язі з альтернативним — аж 304! Це свідчить про те, що у ВР дуже і дуже критично настроєні стосовно проекту глави держави. Причому це прихований «опортунізм»: усі начебто б підтримують, але готують запасний варіант, який дозволяє маневрувати в імплементаційних хащах. Саме ця обставина і викликала праведний гнів гаранта Конституції. 28 червня, напередодні оприлюднення рішення КС, Леонід Данилович затаврував депутатський варіант (визначення — «марення сивої кобили») і прозоро так натякнув конституційним суддям: якщо будуть позитивно «протестовані» два законопроекти, це означатиме, що «в нас немає Конституційного суду».

ВСТАТИ, СУД іДЕ!

КС натяк зрозумів. До того ж, двічі повторювати не довелося. Головне побажання Президента виконали: рішення винесено тільки по проекту, запропонованому главою держави. Причому алібі судді приготували «залізне». Мовляв, не можна об’єднувати два варіанти в одній справі, тому вирішили почати з меншого за обсягом, тобто з президентського. І ніхто з суддів не відчував ніякого тиску. Суддя-доповідач Микола Козбра взагалі знаходився на дачі без телевізора і засобів зв’язку, тому не чув доленосної заяви Леоніда Даниловича.

Як з’ясувалося, усе в проекті Кучми відповідає Конституції: права і свободи людини не обмежуються, загрози незалежності України не виявлено. Правда, для того, щоб дійти такого висновку, суддям потрібно було майже півтора місяця виснажливої роботи. За словами Олександра Мороза, вистачило б і половини робочого дня. Але це вже його особиста оцінка. Стосовно ж депутатського варіанту, то КС пообіцяв справитися до 15 липня, до закриття парламентської сесії.

Дуже цікавим моментом у рішенні Конституційного суду є те, що судді м’яко натякнули Леонідові Даниловичеві на деяку юридичну некоректність окремих формулювань його проекту. На їхню думку, «введення в Конституцію поняття «постійно діюча більшість» логічно обумовлює потребу доповнення її гарантіями (нехай і в загальній формі) для тієї частини складу ВР ..., котру умовно можна охарактеризувати як «парламентську меншість». Загалом, Президенту вказали на те, що необхідно в загальній формі пам’ятати і про якусь умовну меншість.

Крім того, механічне вилучення частини статті 80 щодо депутатської недоторканності може спричинити «неоднозначне розуміння» цього інституту. Дійсно, коли вилучити положення про те, що депутат не може бути притягнутий до відповідальності без згоди парламенту, то виходить, що його взагалі ніхто ніколи і пальцем торкнути не може.

Цікаво, а чому під час першої експертизи питань, винесених на референдум, КС не звернув увагу глави держави на ці неточності? Напевно, не до того було.

Можна сказати, що основними результатами рішення Конституційного суду є:

1. Рознесення в часі президентського та депутатського варіантів внесення змін до Основного Закону. З першого вже є висновки, а з другого нема.

2. Визнання необхідності доробки проекту глави держави за двома параметрами.

Виходячи з цього, можливі такі варіанти розвитку подій.

А. Президент починає активно «переконувати» ВР у необхідності прийняття його конституційного законопроекту до початку парламентських канікул. Нагадаємо, що відповідно до технології внесення змін до Основного Закону необхідно, щоб парламент після наявності висновків КС простою більшістю (226 голосів) схвалив конституційний проект, а на наступній сесії проголосував би за нього майже «всіма руками» (300 голосів). Відсутність висновку КС по депутатському проекту дозволяє главі держави тиснути на депутатів, тому що фактично немає формальних перешкод для імплементації президентського варіанту. Правда, часу залишається небагато — всього вісім пленарних днів, причому 14 липня планується провести міні-екзекуцію Кабінету міністрів (за результатами виконання його роботи за перше півріччя). Зате якщо «вичавити» із ВР 226 голосів, можна буде поховати альтернативний варіант навіть за наявності позитивних висновків КС.

Б. Зав’яжеться позиційна боротьба між главою держави та ВР. Причому противники негайної «президентської імплементації», швидше за все, вдаватимуться до наступних аргументів.

По-перше, парламент однією постановою направив на розгляд КС два законопроекти, тому логічно дочекатися висновків суду з другого варіанту та розглядати їх одночасно. До речі, відповідно до регламенту роботи ВР альтернативний варіант повинний обговорюватися першим. Але це так, до слова прийшлося. Цю позицію вже озвучили народні депутати, схильні до «марення сивої кобили» — Сергій Головатий і Олександр Мороз.

По-друге, Конституційний суд визнав, що президентський варіант потребує деякої доробки. Хто дороблятиме? Напевно, автор, тобто глава держави. Виходить, Леонідові Даниловичу варто доробити свій варіант і знову представити його на розгляд ВР. Це питання необхідно ще включити в порядок денний (226 голосів), розглянути й ... А ось тут не зрозуміло: чи потрібна ще одна експертиза КС? Раптом у процесі доробки будуть порушені права та свободи громадян? Якщо парламент повторно направить проект Леоніда Даниловича до Конституційного суду, просто не знаю, які вирази в цьому разі злетять з вуст глави держави. Схоже, виразом «свині необрізані» (з виступу на засіданні КМ) справа не обмежиться.

По-третє, Парламентська асамблея Ради Європи застерегла Л.Кучму від спроб імплементувати результати референдуму неконституційним шляхом. Чи можна вважати варіант із пропханням одного проекту неконституційним? За бажання, можливо усе. Правда, Леонід Данилович уже висловив своє ставлення до ПАРЄ, натхнений прикладом Росії. «Російська парламентська делегація в ПАРЄ відмовилася від участі в червневій сесії, керуючись національними інтересами. При цьому ПАРЄ нікуди не ділася, розуміючи, що без Російської Федерації — це не Парламентська асамблея Ради Європи» — підкреслив він.

Під час одночасної реалізації двох наведених сценаріїв почнуться активні розмови про достроковий розпуск парламенту, конфронтацію двох гілок влади і т.д. Правда, представники парламентської більшості на відкриту конфронтацію не підуть. Вони висунуть уперед групу депутатів-розробників альтернативного проекту й стиха його підтримуватимуть. Імплементація триває... А тим часом КС вирішуватиме проблему з депутатським законопроектом, на якому стоїть президентський штамп — «марення сивої кобили». Як вони викрутяться — не знаю...

Олександр ЮРЧУК